Особливості кредитування банками інноваційних проектів в Україні

Надання банками кредитів за секторами національної економіки

в Україні за 2005-2010 рр. [2]

Кредити надані комерційними банками України  за секторами економіки[2] 
 

Банківське  кредитування  інноваційної діяльності

Серед широкого кола різних операцій і послуг, які  банки можуть надавати своїм клієнтам, через свою специфічність  і порівняну  нерозвиненість на вітчизняному ринку  позичкових капіталів особливе місце  відіграє процедура банківського кредитування інноваційної діяльності – тобто  надання фінансових ресурсів під  інноваційні проекти отримувачів  коштів. 

Банківське кредитування можна вважати основним джерелом фінансування  інвестиційної  та  інноваційної  діяльності  підприємств, тому що в перехідній економіці складніше  використовувати інші джерела. Досить болісний процес реформування фінансової системи, господарського  законодавства,  майнового  стану  підприємств  і  системи управління ними на початку ринкових реформ в усіх країнах призводить  у  цілому  до  суттєвого  погіршення  фінансового  стану  підприємств, що робить власний прибуток останніх лише допоміжним джерелом фінансування. Недостатній розвиток фінансового ринку  і відповідних фінансових  інститутів не дає змоги підприємствам широко використовувати позики від населення через випуск цінних паперів.

Ще одним доволі значним фактором, від якого істотно  залежить частка довгострокових  інноваційних кредитів у портфелі активів, є очікуваний чистий дохід банку. Зрозуміло, що будь-який банк прагне  надавати  позички,  які  приносять  найбільший  дохід.  Однак найприбутковіші довгострокові  кредитні проекти водночас є і  найризикованішими: їх реалізації можуть перешкодити, наприклад, погодні умови,  зміна  законодавства  чи  ситуації  на фінансових  ринках,  інші обставини, які виникають упродовж тривалого  часу. Значною мірою саме тому у  світі поширилась практика надання  довгострокових інвестиційно-інноваційних  кредитів  кількома  банками (консорціумами)  з обумовленим правом застосування регресу, тобто повернення наданих  коштів  у  випадку,  коли  позичальник  стає  неспроможним  повертати  позику відповідно до встановленого  графіка.

Незважаючи на певні особливості і відмінності, кредитна політика кожного банку  має відповідати універсальним  вимогам, зокрема,  містити  інформацію  про  умови  довгострокового  інноваційного  кредитування, які давали б змогу  контролювати ризики і забезпечувати  захист ресурсної бази банку від  втрат [31]. 

Важливою умовою економічного зростання України  є  забезпечення  її  інноваційного  розвитку  як  на державному,  так  і  на  регіональному  рівнях,  оскільки фінансування  інноваційних проектів дозволяє активно  впроваджувати  у  виробництво  сучасні  енерго-  та ресурсозберігаючі технології, збільшувати випуск нових   видів конкурентоспроможної  продукції,  розширювати спектр  послуг.  Важливим  чинником  розвитку  реалізації  інноваційної  діяльності  в Україні є наукове обґрунтування підходів  до  вибору  таких проектів  та   інвестиційного забезпечення, одним із яких є банківське кредитування [33]. 

Сьогодні банки  можуть виконувати різні функції  при наданні кредитів  для реалізації при наданні кредитів  для реалізації  підприємницькими  структурами інноваційних  цілей, зокрема:

1.  Кредитування  незавершеного  виробництва   наукових  досліджень  та  розробок,  що виконуються науковими організаціями  за угодами із  зацікавленими   замовниками,  які  оплачують  роботу лише після її завершення.

2.  Банк виступає  в ролі особи, яка контролює  якість   робіт  та  відповідає  за  цілісне  та  ефективне   використання  коштів.  Завдання  банку  полягає  тому,  що  він  не  сам  кредитує  інноваційний    проект,  а   виступає  посередником  між   державою  (відомством  чи  спеціалізованим   фондом,  що   виділяє  кошти   на  проведення  науково-дослідних  робіт) та організацією, яка їх  проводить. 

3.  Банк, кредитуючи  інноваційний проект, виступає у   ролі  джерела  інвестицій  та  координатора  проекту   одночасно.  Дана  ситуація  є   ідентичною  першій,  проте   вона  відрізняється  складністю  проектного  кредитування,  що  потребує  більш  ретельного  аналізу  ефективності  вкладень  капіталу, а також впливу різноманітних  ризиків. 

У  межах  всього  інноваційного  циклу  можна виділити  ряд  етапів,  в  ході  яких  буде  здійснюватися  робота  банку  з  кредитування  інноваційного  проекту.  (рис. 1):  

Перший  етап пов’язаний  з відбором  із  загальної кількості кредитних заявок  тих,  які найбільше влаштовують банк.  При цьому установа  банку керується такими принципами:

1.  Вивчення  найбільш  вірогідного  позичальника  –  ініціатора проекту. При  цьому основну увагу слід акцентувати  не тільки на його фінансовому  стані, а також на інноваційному  потенціалі та здатності  реалізувати  проект. 

2.  Аналіз  економічного потенціалу проекту  на основі  поданого  бізнес-плану,  який  повинен  включати наступну  інформацію:

• опис проекту;
• потенційні ринки збуту нової продукції;
• оцінка ризиків та методи їх страхування;
•   розмір  фінансових  ресурсів,  необхідних  для реалізації  проекту,  графік  погашення кредиту за  рахунок впровадження нововведень тощо.

На другому етапі інноваційного циклу здійснюється  оцінка  майбутньої  рентабельності  (прибутковості)  проекту з урахуванням ризиків,  які мають місце при реалізації  даного  проекту.  Серед найважливіших ризиків,  які слід  врахувати та  оцінити, виділяють технічні та комерційні, що зумовлюються рядом причин  (табл. 1).

Третім  етапом  є розробка  схеми фінансування інноваційного проекту.  Прийнявши рішення про кредитування,  банк  повинен узгодити  разом із замовником  суму  кредиту, порядок її  видачі,  графік погашення кредиту та  процентів за  ним,  джерело погашення боргу тощо. В більшості таких випадків  для позичальників у банках  відкривають кредитні лінії.

Особливістю  четвертого  етапу  є підписання  кредитної угоди за  проектом.  Важливим  моментом, на  який  банк  має звернути  увагу,  є контракти, що укладаються між замовником  та  його  контрагентом на  постачання  сировини,  обладнання  та  виконання ризику необхідних  робіт,  страхові  поліси  (страхування непогашення кредиту) тощо.

П’ятий  етап полягає у безпосередньому виконання всієї програми  передбачених  проектом  робіт,  починаючи із  стадії  виробництва нового продукту,  отримання прибутку  від її  реалізації  та подальше  погашення  кредиту. На  цьому  етапі  банк  здійснює  кредитний  моніторинг  у  поєднанні  з  контролем  результатів,  отриманих  у  процесі  робіт  і  внесення коректив у  їхню програму, якщо буде така необхідність.

Завершальним  є  шостий  етап,  на  якому банк  проводить оцінку фінансових результатів проекту та  порівняння  їх  із  запланованими.  Особлива  увага звертається на оцінку остаточних можливостей щодо погашення боргу та отримання банком  доходу від даної операції. У випадку неповернення кредиту та процентів за  ним банк  може  вдатися до  реалізації  предмета  застави,  представити претензію до  гаранта або звернутися  до  страхової компанії  для отримання відповідної суми страхового відшкодування.

Таким  чином  побудований  процес  банківського  кредитування інноваційних проектів.   

Досвід реалізації ринкових перетворень в Україні  свідчить,  що  для  вирішення  соціально-економічних  проблем,  в  тому  числі  інноваційної,  необхідним  є  використання  нетрадиційних  підходів.  Одним  із механізмів,  що  може  суттєво  стимулювати   інноваційну  діяльність  в  державі,  є  розвиток венчурного бізнесу(11). Як свідчить зарубіжний досвід, провідну роль серед джерел фінансування венчурного  бізнесу  відіграють  саме  банківські  установи. Інвестиційні  банки  продають  акції  венчурних компаній на фондових ринках, залучаючи тим самим  капітал  для фінансування більш пізніх стадій їхнього життєвого  циклу  через  надання  довгострокових кредитів.  Поступово  розширюючи  спектр  своїх  послуг,  банки  почали  засновувати  власні  венчурні  фірми.  Успішна  діяльність  такої  фірми  гарантує  банку  багаторазове  збільшення  початкових інвестицій і цей процес відтворюється на розширеній основі.  Отже,  основним  стимулом  для  банку  при  венчурному  інвестуванні  є  отримання  значного прибутку. На  частку фінансування  венчурних фірм, які  є  складовими  структурами  установ  банків, припадає  близько  третини  його  загального  обсягу. Так, наприклад, у Великобританії ця частка становить 18,7 %,  а  в  Нідерландах  –  близько  30 %  [34, c. 26].

Хоча ці компанії не мають ніяких пільг і їм складно  конкурувати  з  незалежними  фірмами  венчурного капіталу,  великі  інвестиційні  банки  все-таки створюють  такі  структури  та  забезпечують  їх   кредитування  з  метою  диверсифікації  асортименту банківських послуг та розширення клієнтської бази.

На  даний  час  в  Україні  необхідно використовувати  зарубіжний  досвід  венчурного інвестування (важливе джерело фінансування починаючих компаній, або компаній, що перебувають у складних умовах, так званий "ризиковий" капітал. Венчурні інвестиції містять високий ступінь ризику, але одночасно обіцяють гарні перспективи доходу - вищі за середній. Венчурний капітал може надаватися заможними інвесторами, контрольованими банками компаніями й іншими корпораціями, організованими як інвестиційні компанії малого бізнесу)  та  всебічно  сприяти створенню та  функціонуванню  венчурних компаній,  а також інноваційних  банків,  які б спеціалізувалися  на фінансуванні та кредитуванні інноваційних проектів, починаючи з їх  створення та  закінчуючи  масовим впровадженням. Проте зараз в Україні операції  з надання кредитних ресурсів  для реалізації  інноваційних проектів у вітчизняній банківській практиці майже не використовуються через наступні причини:

• відсутність  дієвих  механізмів  стимулювання банківських  установ  у  кредитуванні інноваційного бізнесу;
•   відсутність ефективної  системи відбору найбільш  ефективних  та  конкуренто здатних нововведень;
•   наявність високого ступеня ризику непогашення кредитів  через відсутність гарантій  досягнення очікуваного результату  чи  відсутність у позичальника необхідних коштів;
•   тривалі,  як  правило,  терміни кредитування, необхідні для проведення  солідних  наукових досліджень;
•   високі  розміри процентних  ставок  за  такими  кредитами;
•   відсутність у банків  досвіду кредитування  інноваційної діяльності. 
  

Проблеми  і перспективи  банківського фінансування  інноваційної діяльності в Україні

Проблема мобілізації  внутрішніх ресурсів і спрямування  їх на фінансування  інноваційної діяльності  суб'єктів  господарювання через  банківське  кредитування  є  загальною  для  всіх  перехідних  економік. Якщо не буде знайдено ефективних шляхів її розв'язання, обмеженість кредитних  коштів уже найближчим часом може стати гальмом для масштабного  економічного зростання. На жаль, сьогодні українські комерційні банки не забезпечують достатньою мірою фінансування виробничих інвестицій та інновацій українських  підприємств через механізм банківського кредитування.

Перехідний  стан  економіки  суттєво  обмежує  ресурсну базу банків,  зменшуючи,  в  свою  чергу,  масштаби  банківського  кредитування. Складається зачароване коло. Масштабні інвестиції спроможні  пожвавити  діяльність  підприємств,  зробити  їх  конкурентоспроможними, збільшити обсяги виробництва, розміри  оплати праці робітників, створити нові робочі місця. Збільшення доходів  населення та коштів на рахунок підприємств  поліпшує кредитні можливості банківської  системи, створюючи необхідні ресурси  для фінансування інвестиційної  діяльності підприємств. Однак банківська  система перехідної економіки не має достатніх ресурсів, щоб профінансувати початкові масштабні інвестиції.

Досвід розвинутих країн свідчить, що банки в інвестиційному процесі можуть працювати у трьох  напрямах:

–  обслуговування  руху  грошей,  що  належать  клієнтам  і призначені для інвестицій;

–  акумулювання  заощаджень  і  спрямування  їх  на  ринок цінних паперів;