Особливості кредитування банками інноваційних проектів в Україні

–  вкладення  в  інвестиційні проекти як власних, так  і залучених коштів.

Банківська система  України сьогодні діє переважно  в першому напрямі, розвитку двох інших перешкоджає низка проблем, пов'язаних передусім зі строками та вартістю кредитів. Інвестиційний попит  не задовольняється через брак необхідних обсягів інвестицій [23].

Аналізуючи проблеми, що перешкоджають активному впровадженню довгострокового банківського кредитування інноваційного бізнесу, треба в  першу чергу виділити основні  системні вади вітчизняної банківської  системи, які зводяться до:

–  високої  ризикованості  підприємницької  діяльності  в Україні у сфері  фінансового посередництва через  відсутність досвіду роботи у  ринкових умовах, слабкої матеріально-технічної  бази,  інвестиційного виснаження,  слабкої відповідальності  й  правового  нігілізму  учасників  господарських правовідносин;

–  штучного стримування розвитку банківської  системи внаслідок адміністративного  тиску з боку владних структур при вирішенні тактичних народногосподарських завдань;

–  відсутності  довгострокових програм розвитку банківської  системи,  виходячи  з  потреб  усієї  економіки (передусім реального  сектора) та з урахуванням об'єктивної необхідності інтеграції до міжнародних  ринків;

–  слабкого  рівня  законодавчого  забезпечення  банківської діяльності, низької  виконавчої дисципліни, недосконалої роботи державної виконавчої служби;

–  специфічних  умов трансформаційних змін в Україні, що характеризуються  величезними  обсягами “тіньової”  економіки (в  якій перебуває в обігу половина грошових ресурсів), високою корумпованістю, наявністю організованих злочинних  угрупувань у сфері економіки;

–  вкрай низького (за світовими нормами) рівня капіталізації  вітчизняної банківської системи (сукупний обсяг банківських активів  щодо ВВП становить лише 30%), незначного рівня рентабельності банківської  діяльності в Україні, нестабільності фінансового стану значної кількості  банків (зокрема так званих великих), бо лише 20% банків мають капітальну базу, що відповідає міжнародним стандартам;

–  порівняно  високих резервних вимог до вітчизняних  банків (у ЄС резервна ставка коливається  від 0 до 20%, в Україні – до 14%);

–  відсутності  повноцінної конкуренції, стримування  розвитку фінансово-промислових груп, високої витратності банківської діяльності;

–  наявності  значної кількості проблемних кредитів, недосконалості механізму застави.

Проблеми  вітчизняної  банківської  системи  полягають  як  у відносно  обмежених  обсягах  акумульованих  ресурсів (неможливість кредитування великомасштабних проектів), так  і в порівняній складності кредитування реального виробництва. Експерти зазначають, що українській  економіці треба мати меншу кількість  банків, але які б були потужними  та могли забезпечити обслуговування операцій  інвесторів.

Українські  банки  неохоче фінансують  інноваційні  проекти. Причиною цього є високі ризики, низька ефективність кредитного інвестування і тривалий термін окупності  проектів. Крім того, невміння позичальника вірно розрахувати розмір кредиту  для  реалізації  інноваційного  проекту  та  термін його повернення спричинило проблему підвищення частки неповернення банківських кредитів. За цих умов чимало банкірів трактують  кредитування інноваційних проектів як благодійність. Банкіри нарікають на те, що лише незначна кількість підприємств використовує міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та складає прогноз руху грошових коштів, а також на те, що успіх підприємства залежить від певних обставин, про які банкіри не мають жодного уявлення. Велика кількість підприємств веде подвійну бухгалтерію, тому фінансові звіти не дають достовірної інформації про ефективність  діяльності підприємства. В  результаті  неможливо  оцінити ризики,  пов'язані  з  кредитуванням  конкретного  підприємства.  Тому банки закладають високий ступінь ризику в процентну ставку та обов'язково вимагають від позичальників заставу, ринкова вартість якої перевищує суму кредиту на 20-30%.

Кредитувати довгострокові  інноваційні проекти ще більш  незручно для банків. За результатами опитування,  тільки 12% підприємств  малого та середнього бізнесу мають  бізнес-плани. Тут є ще одна проблема – розриви у грошових потоках. Депозитні вкладення в комерційних  банках носять, здебільшого, короткостроковий характер, тому можливість  надання  довгострокових  кредитів  обмежена.  Крім  того, довгострокові кредити  звичайно передбачають великий розмір і великий ризик. А вилучити з  обігу значну суму на довгий час  з великим ризиком неповернення відважиться не кожен банк. Тому такі кредити надаються, в основному, лише “знайомим” підприємствам.

Ще однією причиною високого рівня процентної ставки по кредитах можна назвати невеликий  розмір капіталу комерційних банків України. Рівень капіталу всієї банківської  системи України дорівнює рівневі  капіталу одного середнього за розміром банку в Каліфорнії або одного великого банку в Центральній  Європі. Основною проблемою тут є  недостатній рівень залучення вільних  коштів у банківську  систему. Наприклад,  заощадження,  які українці  тримають  вдома, становлять близько 12 млрд. дол. США. Вклади населення в комерційні  банки  України  становлять 4,2 млрд.  грн. (це  приблизно 0,85 млрд. дол. США). Тобто лише 6,6% своїх заощаджень населення  зберігає в комерційних банках.

Важливо зазначити, що фінансовий потенціал банківської  системи України  є  незначним,  і,  відповідно, можливості  для  кредитування інноваційної діяльності в реальному секторі економіки  – малі. Наприклад, фінансовий потенціал  комерційних банків України нижчий за потенціал комерційних банків Росії в п'ять разів, Японії –  у 200 разів. Тому українські комерційні банки не можуть дозволити собі надавати довготермінові кредити під невисокі проценти [21].

Основною причиною недостатнього рівня участі комерційних  банків в  інвестуванні реального  сектора  економіки взагалі та  інноваційної діяльності зокрема є  високі ставки по кредитах, що, в свою чергу, обумовлюється цілим рядом  чинників. Одним з них є те, що в ціну позичкового  капіталу  сьогодні  закладається  величезна  премія  за  всі можливі ризики, пов'язані з кредитуванням  інноваторів, а також традиційні ризики, пов'язані зі слабкістю самої банківської системи [16].

Для  здійснення  своєї діяльності підприємства  змушені  тримати гроші в банку. Однак з міркувань безпеки  та у зв'язку з тим, що Державна  податкова  адміністрація України (ДПАУ)  отримує  інформацію про  рух коштів і стан банківських  рахунків та має право безакцентного  списання коштів з рахунків юридичних  осіб, які мають прострочену  податкову  заборгованість,  підприємства  тримають  значні кошти в готівці поза банківською  системою. За підрахунками, за межами банківської  системи обертаються приблизно 50% усієї грошової маси.

Сьогоднішній  рівень процентних ставок на банківські кредити досить високий, що заважає  істотному зростанню попиту на банківське кредитування  з боку реального  сектора  економіки. Навіть  із появою у банків можливості доступу до “дешевих”, за чинною ставкою Національного  банку 7% річних, і “довгих” (до 3-х  років) ресурсів НБУ вважається, що реально банківські установи можуть надати інвестиційні кредити за ставкою, не нижчою за 16% річних [13].

Проблема високої  ціни на банківські кредити є найголовнішою  у реалізації завдання активізації  взаємодії банківської системи  й виробничого сектора національної економіки, оскільки саме у банківській  системі “закладається”  конкурентоспроможність  вітчизняного виробника. Різниця у  ставках  за кредитами, що  їх можуть отримати вітчизняні й іноземні інноватори-виробники, вже з самого початку робить продукцію українських підприємств неконкурентоспроможною вціновому плані. Саме тому необхідно, щоб українські виробники могли закладати в ціну своєї продукції низькі процентні ставки.

Донедавна головною сферою діяльності банківських установ  було  кредитування  поточної  діяльності  підприємств  торгівлі  й  громадського харчування, тобто  кредитування тих сфер, які мають  швидку  обіговість  коштів  і можливість  повернення  позичених грошей  і процентів на  них за  достатньо високих процентних  ставок.  Згодом кредитні ресурси використовувалися для задоволення поточних потреб підприємств переробної,  харчової, легкої промисловості, що  також потребують порівняно невеликих обсягів кредитування з короткими термінами окупності.  Багато  в чому  це  пояснюється високою обіговістю, внаслідок чого тільки підприємства цих сфер забезпечували доволі високий рівень рентабельності діяльності. 

І все-таки вже  нині є і перебувають у стадії розробки окремі інноваційні проекти, які сприяють пожвавленню національного  виробництва й  інших сфер економічної  діяльності. Комерційні банки розуміють  значущість цього питання та його перспективність і в нелегких економічних умовах шукають шляхів можливого здійснення інноваційного  кредитування  як подальшої  бази  їхнього  розвитку  і  зміцнення  на ринку.

Великою проблемою  фінансування  інноваційних проектів  є відтік капіталу з країни. Так, за останні сім років з України  було нелегально вивезено 20-25 млрд. дол. США.

Якийсь час  головною причиною байдужості банків до надання інноваційних кредитів можна  було вважати надзвичайну привабливість  вкладень у державні облігації. Водночас уряд не відмовлявся  і від прямих кредитів банківської системи. Держава  практично відійшла від класичних  схем розміщення ОВДП, орієнтуючись на кошти банківської  системи,  а  не  фізичних  осіб.  Зрозуміло,  в  такій  ситуації ефект  витіснення  виявлявся миттєво. Державні  цінні  папери  давали банкам надійний  і високий прибуток, чого не могли  дати виробничі капіталовкладення.

Не  сприяє  інвестиційній  активності  банків  і  нестабільність державної бюджетної  політики. Коливання розмірів бюджетного дефіциту не стимулює інвестиційного процесу. Окрім цих проблем, існує  ще одна проблема, яка зменшує розміри  інвестування банківських ресурсів в  інноваційний  сектор  економіки. Це слабка поінформованість підприємств  про свої можливості отримання в  банку необхідних ресурсів для фінансування  інноваційної  діяльності.  Адже  окрім  кредитів  існує  багато  інших  способів отримати потрібні кошти в банку. Наприклад, через  такі операції комерційних банків, як лізинг, факторинг. Крім того, деякі  банки надають послуги щодо пошуку потенційних  інвесторів для підприємств. Звичайно, не всі банки України  надають такі послуги, а слабка поінформованість клієнтів про існування таких  послуг і таких можливостей отримання  коштів знижує обсяги участі комерційних  банків в інвестиційних процесах.

 Для  вирішення   даної  проблеми  деякі  експерти  пропонують створити в мережі Internet інформаційну базу даних  про всі операції та послуги  банків, що носять інвестиційний  характер, по всіх комерційних  банках України з детальним  поясненням кожної операції та  умовами їх здійснення. Створення  такої бази даних матиме легкий  та вільний  доступ  до  потрібної   кожному  підприємству  інформації. Крім того, інформація постійно  поновлюватиметься з мінімальними  затратами. А комерційним банкам  буде дешева за своєю вартістю реклама. Створити і обслуговувати таку базу даних може, наприклад, НБУ або Асоціація комерційних банків (АУБ) чи будь-яка комерційна фірма.

Крім зазначених вище, до основних причин слабкої інвестиційної  активності банків в інноваційній сфері  можна віднести:

1)  банкам  складно нарощувати  інвестиційну  діяльність в умовах недостатньо  розвинутого фондового ринку,  дефіциту ефективних проектів. Про  це свідчать і значення нормативів  інвестування в цілому по системі,  які значно нижчі від граничних:  так, норматив інвестування  в   цінні  папери  за  однією  установою  складає 3,12% (нормативне  значення – до 15%), норматив загальної  суми інвестицій – 9,27% (до 60%). Тобто  банківська система має значні  можливості, щоб нарощувати інвестиційну  діяльність, не перевищуючи при  цьому допустимого ризику. Однак  стримуючим фактором є нерозвиненість  вітчизняного фондового ринку  та відповідних фінансових інструментів;

2)  недосконала  законодавчо-правова база інвестиційного  та інноваційного  кредитування,  брак  спеціалізованих  інвестиційно-інноваційних банків [21].

Хотілося торкнутися ще однієї проблеми, пов'язаної з нерівномірним  розподілом кредитних ресурсів  за регіонами України. Наприклад, основні  макроекономічні показники Автономної Республіки Крим коливаються на рівні 4% від загальноукраїнських. Це пов'язано  з тим, що деякі великі банки перерозподіляють ресурси між своїми регіональними  відділеннями, концентруючи  їх для  фінансування великих підприємств  базових галузей. Однак за існуючої обмеженості кредитних ресурсів кредити на інноваційну діяльність мають бути порівняно невеликими разом із короткими термінами  окупності. Такі кредити явно недостатні для фінансування  інноваційних проектів великих підприємств, але  спроможні допомогти підприємствам  невеликим.