Капітал банку: склад, структура, та його основні функції

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і  фізичних осіб підтверджується:

— договором  банківського рахунку;

— договором "банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної  книжки;

— договором  банківського вкладу (депозиту) з видачею  ощадного (депозитного) сертифіката;

— договором  банківського вкладу (депозиту) з видачею  іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів  і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обігу.

Процентні ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються банками самостійно. Національний банк України встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

Банк сплачує  вкладнику суму вкладу (депозиту) та нараховані за ним проценти:

— у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті;

— у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в  іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника, —  в іншій іноземній чи в національній валютах;

— у банківських  металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок  відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника, — у національній валюті.

Проценти на вклад (депозит), залучений відповідно до договору банківського вкладу (депозиту), якщо інше не передбачено договором, нараховують від дня, наступного за днем надходження до банку грошових коштів або банківських металів, до дня, який передує поверненню грошових коштів або банківських металів вкладнику або списанню з вкладного (депозитного) рахунку вкладника з інших підстав.

Виплата процентів  за вкладом (депозитом) здійснюється у  строки, що обумовлені в договорі.

У разі неможливості одержання вкладу (депозиту) особою, на користь якої внесені грошові кошти або банківські метали, до досягнення нею повнолітнього віку, за умови виникнення форс-мажорних обставин, за яких грошові кошти відшкодовуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, вклади (депозити) повертаються особі, що здійснила цей внесок.

Однією з  форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні  та ощадні. Депозитні сертифікати  надаються юридичним, а ощадні —  фізичним особам.

Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове свідоцтво  банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадний сертифікат одночасно є цінним папером, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Ощадні (депозитні) сертифікати  можуть випускатися за ініціативою  банку:

— одноразово або серіями;

— іменними або на пред'явника;

— на вимогу або на строк;

— процентні, купонні або  без купонні.

Без купонний ощадний (депозитний) сертифікат — це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом із поверненням суми вкладу (депозиту).

Купонний ощадний (депозитний) сертифікат — це ощадний (депозитний) сертифікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом.

Процентний ощадний (депозитний) сертифікат — це ощадний (депозитний) сертифікат, який випущений банком із визначеною процентною ставкою.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній  валютах. Випуск та розміщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів, номінованих у банківських металах, не дозволяється. Емітентами ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути лише банки — юридичні особи. Ощадними (депозитними) сертифікатами на пред'явника, номінованими як у національній, так і в іноземній валютах, оформляються лише вклади (депозити) на строк більше ніж 30 днів.

Розміщення  та погашення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється лише банком-емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали  ощадних (депозитних) сертифікатів. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками лише в національній валюті. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками в іноземній валюті, а за письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, — у національній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, що зазначений в ощадному (депозитному) сертифікаті, або на дату дострокового викупу сертифіката.

Банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну  природу і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський  вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей.

1.3. Функції капіталу банку

Капітальна стійкість комерційного банку - це рівень забезпеченості комерційного банку власними коштами (достатність капіталу). Капітал комерційного банку – це сукупність внесених інсайдерами (засновниками та акціонерами) коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку інсайдерів банку. Роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості комерційного банку зумовлена його функціями: [5. с. 8]

Західні економісти пропонують п'ять основних функцій банківського капіталу:

● капітал  служить як "гроші на чорний день" для захисту від банкрутства;

● капітал  забезпечує кошти, необхідні для  створення банку;

● капітал  підтримає довіру клієнта до банку  та переконує кредиторів у його фінансовій спроможності;

● капітал  забезпечує кошти для організованого росту та розроблення нових послуг, програм та устаткування;

● капітал  служить регулятором росту банку,  тобто забезпечує довгострокову перспективу росту.

Деякі автори вважають, що капіталу властиві захисна, оперативна і регулювальна функції [15, с. 19; 7, с. 10].

При цьому, автори визначають, що у своїй захисній функції капітал банку захищає інтереси вкладників і зменшує ризик для акціонерів банку. Крім цього, захисна функція означає також зберігання платоспроможності шляхом утворення за рахунок частини власного капіталу  (а точніше, зазвичай,  прибутку)  резерву,  який дає змогу банку функціонувати, незважаючи на можливість спричинених збитків.

Оперативні функції включають виділення коштів на придбання землі, будівель, машин та устаткування, а також утворення фінансового резерву на випадок непередбачуваних збитків.

Завдяки регулювальним функціям капітал  банку дає змогу задовольнити вимоги контролюючих органів і служить цілям регулювання позичкових та інвестиційних операцій.

Чим вищий у країні рівень розвитку страхування  вкладів, депозитів та позичкових операцій,  тим менші вимоги до захисної функції і тим меншою може бути доля власного капіталу у пасивах банку.

Чим суворіше банк дотримується вимог до своєї ліквідності, дбайливо страхує свою діяльність від усіх видів ризиків,  тим менше вимог ставиться до захисної функції. Водночас,  надмірне збільшення ліквідних активів,  повне виключення з практики видачі ризикових кредитів призводить до зниження дохідності банку, погіршує якість обслуговування клієнтури, зменшує виплати на акціях. В умовах економічної,  фінансової та правової нестабільності діяльність комерційних банків наражається на додатковий ризик,  що збільшує вимоги до захисної функції власного капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз капіталу банку

2.1 Статистичний аналіз капіталу банку на прикладі ПАТ КБ «Надра»

Основою для  аналізу діяльності банку слугує балансовий звіт, у якому активи відображаються ліворуч, а зобов'язання та капітал (пасиви) — праворуч. Існує така рівність:

Активи — Зобов'язання = Капітал.

Активи й  пасиви подаються у балансовому  звіті в порядку зниження їх ліквідності. Щоб спростити аналіз балансу, його перетворюють у консолідований.

Основними видами аналізу балансового звіту банку  є:

структурний аналіз, який дає змогу оцінювати зміни у структурі активів і пасивів протягом певного часу;

коефіцієнтний аналіз, за допомогою якого можна з'ясувати якісні характеристики активів і пасивів (при цьому використовують ряд коефіцієнтів). Баланс можна розглянути в таблиці 2.1.1 «Баланс ПАТ КБ «Надра»»(див. додаток 1)

У період зростання  банк потребує додаткового капіталу, аби мати підтримку й захиститися  від ризику, пов'язаного з наданням нових послуг і створенням потужностей ( у тому числі філій).

У консолідованому балансі банку відображається брутто-капітал.

Проте для аналізу  реального капіталу та для розрахунку економічних нормативів слід визначити  чистий капітал, або нетто-капітал.

Згідно з  Постановою НБУ № 141  нетто-капітал банку (К) складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом суми недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня) та за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.

   При розрахунку загальної суми капіталу, невідкоригованого на основні засоби (К1), загальна сума додаткового капіталу та субординованого капіталу не має перевищувати розмір основного капіталу.

   Сума  капіталу,  не  відкоригованого  на основні засоби, розраховується за формулою

         К1 = ОК1 + ДК + СК – В(2.1.1).

Капітал банку обчислюється за формулою:

К=КІ-(03-КІ)(2.1.2),

де (03 —КІ)—  розмір перевищення 03 над КІ (якщо 03 перевищують КІ, до розрахунку беруть різницю 03 - КІ, інакше до розрахунку беруть 0).

Аналіз капіталу починають із оцінки його структури.

Таблиця 2.1.2

Аналіз структури  капіталу-брутто ПАТ КБ «Надра».

ПОКАЗНИКИ	Сума, тис.грн.	Структура,%
Статутний капітал	45000.00	97.9
Нерозподілені прибутки та резерви	243.39	0.5
Прибутки поточного  року	730.84	1.6
Усього капіталу	45974.23	100.0

 

Таким чином, капітал  банку на 97.9% сформовано за рахунок статутного капіталу.

Аналізуючи  капітал у динаміці, беруть до уваги таке: збільшення статутного капіталу та резервів банку оцінюється позитивно, оскільки це сприяє підвищенню фінансової стійкості банку.

Основний капітал = 40000 + 234.39 - 1234.05 = 39000.34 тис. грн.

Додатковий  капітал = 730.84 тис. грн. Відвернення = 873.80 + 239 + 675.40 = 1788.20 тис. грн. КІ = 39000.34 + 730.84- 1788.2 = 37942.98 тис. грн. 03 = 16000.00 тис. грн.

Оскільки 03 менші, ніж КІ,то капітал банку дорівнює 37942.98 тис. грн. Субординованого капіталу в даному прикладі немає.

Аналіз достатності  капіталу.

Достатність капіталу аналізують, використовуючи метод коефіцієнтів:

К1 — визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення — у межах 0.15—0.20.

К1= _(2.1.3)

У нашому аналізі  даний коефіцієнт дорівнює 0.36 (45974.23 : 126681.03). Отже, розмір капіталу банку Надра достатній.

К2 — співвідношення чистого капіталу і загальних активів.

К2= _(2.1.4)

Значення даного показника повинно бути не меншим 0.04. К2 = 0.31 (39771.78: 126681.03).

КЗ — співвідношення капіталу і загальних активів, зважених на ризик. Цей коефіцієнт дає змогу визначити межу захисту кредиторів та вкладників від непередбачених збитків, яких банк може зазнати у процесі діяльності, а також з'ясувати, чи вистоїть банк у разі економічної скрути або якихось інших зовнішніх негараздів.