Капітал банку: склад, структура, та його основні функції

Якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50 % і більше, то мінімальний  розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.

Статутний капітал  може створюватися тільки за рахунок  власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення.

Якщо після  сплати дивідендів за ставкою, що встановлена  зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного капіталу банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена  і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

Статутний капітал  банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску  та продажу двох видів іменних  акцій — звичайних та привілейованих.

Власники звичайних  акцій беруть участь в управлінні банку та поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних  акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення кількості учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їхнім власникам  на отримання фіксованого розміру  дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком.

Із розширенням  кола операцій банків, а також у  зв'язку з необхідністю задоволення  вимог НБУ щодо мінімального розміру  статутного капіталу у банку з'являється  потреба в збільшенні розмірів статутного капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Зазвичай, банк прагне при додаткових емісіях випускати, насамперед, привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Згідно з  чинним законодавством, банку заборонено виплачувати дивіденди чи розподіляти  капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл спричинить порушення  нормативу адекватності капіталу.

У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Банки зобов'язані  формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % від прибутку банку до досягнення ним 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду.

Як правило, у перші роки після створення  банки прагнуть відраховувати в  резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Банки зобов'язані  формувати інші фонди та резерви  на покриття збитків від активів  відповідно до нормативно-правових актів  НБУ.

Фонди економічного стимулювання створюються з метою  соціально-економічного розвитку банку  та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Резерви створюються  за рахунок прибутку під можливі  втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою  формування цих резервів є відшкодування  збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Залучений  капітал банку: суть, значення  та загальна характеристика

Можливості  банків щодо залучення коштів регулюються  НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції.

Депозитними є  пасивні операції банків із залучення  грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній  валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

Банки залучають  вільні грошові кошти юридичних  та фізичних осіб через різні види банківських рахунків.

Практично всі  клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Положенням  про порядок здійснення банками  України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами регулюється загальний порядок залучення банками України коштів (як у національній, так і в іноземній валютах) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки. При цьому, згідно з положенням, вклади (депозити) поділено на такі види:

1. Залежно від  категорії вкладників:

— вклади (депозити) фізичних осіб;

— вклади (депозити) юридичних осіб.

2. За ознакою  резидентності:

— вклади (депозити) резидентів;

— вклади (депозити) нерезидентів.

3. Залежно від  строку та порядку повернення  коштів:

— вклади (депозити) на вимогу;

— строкові вклади (депозити);

— накопичувальні вклади (депозити);

— умовні вклади (депозити).

4. Залежно від  виду валюти, в якій залучаються  кошти на вклади (депозити):

— вклади (депозити) у національній валюті;

— вклади (депозити) в іноземній валюті;

— вклади (депозити) у банківських металах.

5. За способом  оформлення вкладу (депозиту):

— шляхом укладення  договору банківського вкладу (депозиту);

— шляхом укладення  договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

— шляхом укладення  договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката.

6. Залежно від  можливостей капіталізації нарахованих  процентів:

— вклади (депозити) з простими процентами;

— вклади (депозити) зі складними процентами.

7. За характером  сплати процентів:

— авансом;

— щомісяця;

— щокварталу;

— після закінчення року;

— після закінчення строку дії договору.

8. За характером  дострокового повернення коштів  або банківських металів:

— вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку  про проведення коштів або банківських  металів;

— вклади (депозити) без попереднього повідомлення банку  про їх повернення.

Основними видами депозитних операцій є:

— вклади (депозити) на вимогу (до запитання) — це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;

— вклади (депозити) строкові — це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк, що можуть бути знятими після закінчення цього строку або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

Вклади (депозити) на вимогу розміщують у банку на поточному рахунку клієнта. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів на вимогу прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що строк повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади на вимогу є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити на вимогу банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування (кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо).

Для покриття операційних  витрат, пов'язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта  комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії  із безпроцентних рахунків за умови  зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів  на вимогу можна віднести і кредитові  залишки на контокорентних рахунках. На цих рахунках відображаються всі  операції банку з клієнтами, тобто  видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок.

Формою залучення  банком вкладів на вимогу є також  поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок.

Одним із видів  депозитів на вимогу є залишок  коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у певному банку  іншими банками.

Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні й зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від строку, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення  грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення  про внесок у формі ощадної  книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти;

— умовні вклади (депозити) — це кошти або банківські метали, внесені на інших умовах їх повернення. Умови за вкладом  не можуть суперечити законодавству  України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) на вимогу.

Операції банків із банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів НБУ з питань здійснення операцій з банківськими металами.

Сума, строки та умови приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах.