Грошово-кредитна політика Франції

     Банк  зовнішньої торгівлі - державний акціонерний банк, акціонерами якого є державні кредитні інституції. Він здійснює кредитування зовнішньої торгівлі та надає гарантії з експортних кредитів. «Французький земельний кредит» («Креді фонсьє де Франс») - банк, який було засновано у 1852 р., спеціалізується на наданні іпотечних позик будівельним компаніям та землевласникам на житлове та промислове будівництво, контролює низку іпотечних банків.

     У Франції існує досить розвинута система кооперативних кредитних установ, які виконують банківські функції.

     Основна частина кредитів сільському господарству надається касами сільськогосподарського кредиту (8000), які поєднуються у регіональні (96). Верхньою ланкою є «Національна каса сільськогосподарського кредиту»(«Кесе насьональ де креді агриколь»). До кінця 1988 р. ця каса була державною інституцією, згідно з законом 1988 р. стала акціонерним товариством. Асоціація кооперативних банків «Креді агриколь» -- одна з найбільших банківських груп у Франції. Існує з 1920 р.

     Кредитні  кооперативи, які об'єднують дрібних промисловців та торговців, називаються народними (популярними) банками. Перший такий банк було створено у 1878 р. їх діяльність контролює «Центральна каса народних банків»(«Кесе сантраль де банк попюлер»). Державний контроль за діяльністю народних банків здійснюється тими самими методами, що й контроль за діяльністю приватних банків.

     Мережа  Креді мютьель організована за такими самими принципами, що й дві попередні  установи. її клієнтами є приватні особи, їх депозити оформлюються ощадною книжкою, відсотки за такими депозитами не оподатковуються (так звана блакитна книжка).

     Ощадні  каси у Франції можуть бути приватними та державними. Приватні створені згідно з законом 1935 р. Ощадні каси приймають депозити (на них припадає 15% від депозитів усіх кредитних установ) і надають кредити фізичним особам та організаціям некомерційного характеру, а за законом 1987 р. і деяким фірмам, чиї акції не котируються на біржі. Центральним координуючим органом є СЕNСЕР, створений касами.

     Кредитні  муніципальні каси - державні установи комунального характеру, які підпорядковані одночасно місцевим префектурам, а також міністерству фінансів. Свій сучасний статус вони дістали за законом 1992 р., згідно з яким каси мають право здійснювати банківські операції з приватними особами, а також деякі операції для юридичних осіб. Діяльність кас координує Рада орієнтації та нагляду за касами.

     Пряме банківське обслуговування виникло  в Європі на початку 1960-х років, але  тільки останнім часом воно набуло широкої популярності і залучило значне число клієнтів. У Франції  чисельність клієнтів прямих банків становить близько 12 млн. клієнтів проти 46 млн. клієнтів комерційних банків. Досить високу частку (24%) на цьому ринку займає обслуговування по телефону. Велику роль відіграє також банківське обслуговування за допомогою загальнонаціональної інформаційної системи Minitel. Найбільш перспективною формою прямого банківського обслуговування вважається об'єднання мережі Інтернет і телефону. Привабливість французького ринку підвищує і низька інтенсивність конкуренції на ньому. 

     Висновки 

     Грошовою  одиницею Франції є франк, його було введено в обіг замість лівру  у роки Великої французької буржуазної революції - 6 травня 1789 р. та офіційною  грошовою одиницею він став з 1803 р.

     У XIX ст. у Франції панував біметалізм. У 1865 р. Франція очолила Латинський монетний союз, валютне угруповання, до якого увійшли країни, що намагалися зберегти біметалізм за допомогою міжнародної угоди. У 1873 р. держава заборонила вільне карбування срібла, воно зберігалося лише за золотом. Це означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму, однак за раніше накарбованими п'ятифранковими срібними монетами зберігалася необмежена платіжна сила.

     У 1945 р. була проведена грошова реформа. Грошова маса була зменшена на 37%, але  потім знову почала зростати. До 1959 р. в країні розвивалася інфляція. За період 1945 - 1958 рр. у Франції було проведено сім прихованих девальвацій. За цей період курс франка знизився з 1 дол. США = 37,5 фр. до 1 дол. США = 493, 7 фр. Таким чином, за період 1913 - 1958 рр. масштаб цін зменшився у 161 раз - з 0,3 г до 0,0018 г золота.

     Відносна  валютна стабілізація настала у Франції в 1959 - 1967 рр. її об'єктивною основою було зростання виробництва на базі оновлення основного капіталу.

     У 1973 р. Франція відмовилася від  підтримки курсу франка до долара у межах офіційно встановлених точок коливань ± 2,25% та перейшла до режиму вільно плаваючих курсів. З 1979 р. Франція - член Європейської валютної системи, а з 1 січня 1999 р. вона увійшла до числа країн, які ввели спільну європейську валюту - євро - у безготівковий обіг.

     У XVIII ст. почались закладатися основи французької кредитної системи, причому провідну роль у цьому відігравала державна (королівська) влада. Першою спробою створення національного центрального банку у Франції була організація англійцем Джоном Ло у 1716 р. Генерального банку. Капітал банку було розподілено на акції, які розповсюджувалися за підпискою, з них чверть сплачувалася готівкою, решта - державними борговими зобов'язаннями. У 1718 р. Генеральний банк було перейменовано на Королівський та націоналізовано. Королівський банк почав здійснювати незабезпечену емісію, фінансуючи невиробничі витрати королівського двору і в такий спосіб уводячи до обігу паперові гроші. Наслідком такої діяльності стало банкрутство банку.

     Нині  кредитна система Франції охоплює  близько 2,2 тис. кредитних установ (без Банку Франції), серед яких: банки універсального типу (400); банки взаємного кредиту, або кооперативні банки (200); ощадні каси та пенсійні каси (300); установи муніципального кредиту (більш 20). Крім того, французьке законодавство виділяє фінансові спілки (більш як 1000) та спеціалізовані фінансові інституції (30). Очолює банківську систему Франції Банк Франції («Банк де Франс»).

     На  сучасному етапі централізація  адміністративної влади в руках керуючого характерна для функціональної структури Банку Франції. Він і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на шість років без права відкликання і не можуть обіймати ці посади більше двох строків. Такий порядок призначення - свого роду гарантія незалежності центрального банку. Керуючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, складає присягу президенту республіки. Керуючий, який має широкі повноваження і права, здійснює керівництво Банком Франції, визначає загальні напрямки діяльності усіх його підрозділів. Він має право призначати службовців на всі посади в Банку, за винятком директора філії Банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а призначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції.

     Функції заступників керуючого Банком чітко  розмежовані: один з них відповідає за питання грошової політики, другий - за адміністративні питання.

     Керівництво Банком Франції здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада з  грошової політики, яка створена в 1993 р. згідно з Законом про Статут Банку Франції. Рада з грошової політики розробляє напрямки грошової політики і стежить за динамікою грошової маси та її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод зі зворотним викупом, надання гарантій за даними видами операцій; установлює параметри політики обов'язкових резервів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Література 

     1. І.В. Шамова. Грошово-кредитні системи  зарубіжних країн. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001.

     2. Денисенко М.П. Гроші та кредит  у банківській справі. Навчальний  посібник - К.: Алеута, 2004.

     3. Іванов В.М., Сотищенко І.Я. Грошово-кредитні  системи зарубіжних країн: Курс лекцій. - Київ: МАУП, 2001.

     4. Долан Э.Дж. и другие. Деньги, банковское  дело и денежно-кредитная политика  под ред. В. Лукашевича. - М., 1996.

     5. Мировая экономика. Экономика  зарубежных стран. Под ред.  В.П. Колесова и М.И. Осьмовой. - М.: Флинт, 2000.

     6. Бровкова Е.Г. Финансово-кредитная  система государства. - К.: Спирин, 1997.

     7. Шабаева В.И. Прямое банковское обслуживание в Европе // Банки: мировой опыт. - 2002. - № 1.