Грошово-кредитна політика Франції

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ЗМІСТ

       Вступ………………………………………………………..3

      1. Грошова система Франції………………………………5

      1.1 Формування грошової системи…………………….....5

      1.2 Розвиток грошової системи у 1945-2008 роках….....7

      2. Кредитна система Франції……………………………..8

       Висновки…………………………………………………..16

       Література…………………………………………………18  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Грошова система - пристрій, грошове звернення  в країні, що склалося історично і закріплене національним законодавством. Вона сформувалася в XVI-XVII ст. з виникненням і затвердженням капіталістичного виробництва, а також централізованої держави і національного ринку. У міру розвитку товарно-грошових відносин і капіталістичного виробництва грошова система зазнала істотні зміни.

     Залежно від виду грошей (гроші як товар, що виконує роль загального еквівалента, або гроша як знак вартості) розрізняють  грошові системи двох типів:

     система металевого звернення, яка базується  на дійсних грошах (срібло, золото), що виконують всі п'ять функцій, а банкноти, що утворюються, безперешкодно обмінюються на дійсні гроші;

     система паперово-кредитного звернення, при якій дійсні гроші витісняються знаками вартості, а в обігу знаходяться паперові (казначейські векселі) або кредитні гроші.

     При системі металевого грошового звернення виділяються два види грошових систем: біметалізм і монометалізм - залежно від того, скільки металу прийнято як загальний еквівалент і база грошового звернення.

     Сучасні грошові системи різних країн, не дивлячись на певні особливості, мають багато загальних рис. Вони включають наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін; види грошей, що є законним платіжним засобом; емісійну систему і державний апарат регулювання грошового звернення.

     Отже, основними рисами сучасної грошової системи зарубіжних країн є:

     - відміна офіційного золотого  змісту грошових одиниць, демонетизація  золота;

     - перехід до нерозмінних на  золото кредитних грошей, небагато  чим що відрізняється за природою від паперових грошей;

     - збереження в грошовому обороті разом з кредитними грошима паперових грошей у формі білетів, державних скарбівниць;

     - випуск банкнот в звернення  у порядку кредитування господарства, держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;

     - розвиток і переважання в грошовому обігу безготівкового обороту при одночасному скороченні наявного;

     - посилення державного регулювання  грошового звернення у зв'язку  з постійним порушенням основоположного  принципу грошової системи - відповідності  кількості грошей об'єктивним  потребам економічного обороту,  яке веде до інфляційного процесу.

     Сучасна кредитна система - це сукупність різних кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу.

     Сучасна кредитна система включає два  основні поняття:

     Сукупність  кредитно-розрахункових і платіжних  відносин, які базуються на визначених, конкретних формах і методах кредитування.

     Сукупність  функціонуючих кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній і ін.)

     Перше поняття, як правило, пов'язане з  рухом позикового капіталу у вигляді  різних форм кредиту. Друге означає, що кредитна система через свої численні інститути акумулює вільні грошові кошти і направляє їх підприємствам, населенню, уряду.

     Кредитна  система функціонує через кредитний  механізм, який є наступним:

• систему зв'язків по акумуляції і мобілізації грошового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки;
• відносини, пов'язані з перерозподілом грошового капіталу між самими кредитними інститутами в рамках діючого ринку капіталу;
• відносини між кредитними інститутами і іноземними клієнтами.

     Кредитний механізм включає також всі аспекти  позикової, інвестиційної, акумуляції, засновницької, посередницької, перерозподіленої діяльності кредитної системи в  особі її інститутів.

     Через кредитну систему реалізується суть і функції кредиту.

     Кредит - це рух позикового капіталу, тобто  грошового капіталу, який віддається в позику на умовах поворотності за певний відсоток. Кредит виконує наступні функції:

• акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу;
• перерозподіл грошового капіталу;
• економію витрат;
• прискорення концентрації і централізації капіталу;
• регулювання економіки.

     На ринку реалізується дві основні форми кредиту: комерційний і банківський.

     Комерційний кредит надається одним функціонуючим  підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу.

     Банківський кредит надається банками і іншими кредитно-фінансовими інститутами  юридичним особам, населенню, державі, іноземним клієнтам у вигляді  грошових позик.

     В даний час існує декілька форм банківського кредиту.

     Споживчий кредит надається торговими компаніями, банками і спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами для придбання населенням товарів і послуг з розстрочкою платежу.

     Іпотечний кредит видається на придбання або будівництво житла або покупку землі.

     Міжнародний кредит відображає рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних  і валютно-фінансових відносин.

     Лізинговий  кредит - це відносини між юридично самостійними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого і нерухомого майна на певний термін.

     Державний кредит - сукупність кредитних відносин, в яких позичальником є держава, а кредиторами - юридичні і фізичні  особи. 
 
 
 
 
 
 
 

1.Грошова система Франції 

     1.1 Формування грошової системи 

     Франк було введено в обіг замість лівру  у роки Великої французької буржуазної революції - 6 травня 1789 р. Та офіційною  грошовою одиницею він став з 1803 р.

     У XIX ст. у Франції панував біметалізм. Згідно з законом 1803 р. золоті та срібні монети вільно карбувалися І мали необмежену силу законного платіжного засобу. З 1 кг золота карбували 3100 франків, а з 1 кг срібла - 200 франків, тобто законне співвідношення між сріблом та золотом становило 1:15,5. Фактичне співвідношення цих металів на ринку відхилялося то в один, то в інший бік, унаслідок чого в грошовому обігу переважало то золото, то срібло.

     У 1865 р. Франція очолила Латинський монетний союз, валютне угруповання, до якого увійшли країни, що намагалися зберегти біметалізм за допомогою міжнародної угоди. У 1873 р. держава заборонила вільне карбування срібла, воно зберігалося лише за золотом. Це означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму, однак за раніше накарбованими п'ятифранковими срібними монетами зберігалася необмежена платіжна сила.

     У перші ж дні Першої світової війни золотий монометалізм зазнав краху. 5 серпня 1914р. було прийнято закон про припинення Банком Франції розміну банкнот на золото. З фактичним скасуванням золотого стандарту в країні почалася інфляція, бо емісія нерозмінних на золото банкнот використовувалася для фінансування військових витрат держави.

     За  роки війни кількість банкнот  в обігу збільшилась майже  в 6 разів, а індекс оптових цін  зріс у 3,4 раза. Інфляція тривала у Франції довше, ніж в інших промислово розвинутих країнах. Це пояснюється тим, що перемога у війні дісталася Франції ціною величезних витрат. Фінансування розбудови зруйнованої економіки, субсидії монополіям під виглядом відшкодування збитків призвели до великого бюджетного дефіциту, а для його покриття використовувалася емісія нерозмінних банкнот.

     Зростання дефіциту державного бюджету супроводжувалося зростанням внутрішнього та зовнішнього боргу країни. Невідповідність грошової маси потребам товарного обігу посилювалася скороченням виробництва, рівень якого за роки війни знизився до 58%. Надмірне зростання грошової маси викликало знецінення франка та підвищення оптових та роздрібних цін.

     Інфляція  у Франції продовжувалася до 1926 р., коли купівельна сила франка порівняно  із довоєнним рівнем зменшилася у 9,5 раза. Після збалансування державного бюджету за допомогою збільшення податків та проведення дефляційної політики грошова маса дещо знизилася, а в 1928 р. було проведено грошову реформу, внаслідок якої країна повернулася до золотого стандарту методом прихованої девальвації. Золотий вміст франка було знижено у 5 разів (з 0,290323 г до 0,05895 г щирого золота). Це означало конфіскацію 4/5 усіх грошових збережень.

     Франція, так само як і Великобританія, унаслідок  грошової реформи перейшла до золотого стандарту у зливковій формі. (До цього з 1926 р. була золотодевізна система.) Мінімальна сума банкнот для обміну на золото становила 215 тис. фр., що дорівнювало 12,5 кг золота. Це була недосяжна сума для дрібних власників банкнот. Золотозливкова система у Франції проіснувала до 1936 р.

     Спираючись  на великі золоті резерви, Франція виступила ініціатором створення «золотого блоку» (1933 - 1936 рр.) з метою збереження золотого стандарту. До нього, крім Франції, увійшли Бельгія, Голландія, Швейцарія та Італія.

     Франції, на відміну від інших країн, вдалося  під час світової економічної кризи 1929 - 1933рр. зберегти золотозливковий стандарт. Це пояснюється тим, що криза охопила Францію пізніше за інші країни, бо народне господарство на початку кризи ще мало внутрішні потенційні можливості для свого розвитку, оскільки Франція пізніше інших країн розбудувала свою економіку після першої світової війни. Крім того, з поновленням золотого стандарту французька буржуазія почала інтенсивно повертати капітали із зарубіжних країн, почався інтенсивний приплив іноземних капіталів до країни.

     У цей період Франція посилено обмінювала фунти стерлінгів та долари на золото. Золоті резерви Банку Франції збільшилися за 1929 - 1932 рр. з 29 млрд. до 83 млрд. фр. Емісійна система в цей час базувалася на 35-відсотковому забезпеченні емісії золотом.

     Економічна  криза, хоча з деяким запізненням, все  ж охопила і Францію. Погіршення економічного та фінансового стану  викликало відплив золота з країни. Фінансова олігархія свідомо вивозила капітали за кордон, щоб підірвати довіру до уряду Народного фронту.

     Курс  валюти з золотим стандартом завжди є завищеним, а експортні можливості такої країни знижуються, проте французький  фінансовий капітал як міжнародний  лихвар був заінтересований у  золотій валюті. Крім того, уряд побоювався незадоволення з боку середньої та малої буржуазії в разі скасування золотого стандарту та нового знецінення франка.

     У середині 30-х років економічне та фінансове становище Франції  погіршилося. Індекс її промислового виробництва  знизився за 1933 - 1935 рр. на 12%, бюджетний  дефіцит збільшився з 4,6 млрд. фр. у 1932 р. до 16,9 млрд. фр. у 1936 р., за той самий  період золотий запас Банку Франції  знизився з 83 до 50 млрд. фр. У жовтні 1936 р. уряд на чолі з правим соціалістом Блюмом девальвував франк на 25% та припинив розмін банкнот на золото. Було створено стабілізаційний фонд.

     Унаслідок трьох девальвацій за період 1936 - 1938 рр. франк утратив 58% того золотого вмісту, який було встановлено під час проведення грошової реформи 1928 р. Ці девальвації означали крах золотого стандарту та подальше знецінення франка. Загалом же через низку девальвацій у міжвоєнний період франк утратив 91,5% золотого вмісту, який він мав напередодні Першої світової війни, тобто Франція вступила в Другу світову війну з помітно знеціненою валютою.