Грошова-кредитна політика Центрального банку, її ціль та інструменти

        Міністерство освіти і науки України

Луганський національний аграрний університет

 

Кафедра фінансів та кредиту

 

 

 

Курсова на тему:

«Грошова-кредитна політика Центрального банку, її ціль та інструменти»

 

 

 

Виконав студент 325 гр.

Скляренко Павло

080317

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луганськ 2009 г

Зміст

 

Вступ

1. Грошово-кредитна політика Центрального банку……………4

1.1.Грошово-кредитна політика Центрального банку, її цілі, стратегія і тактика……………………………………………………4

1.2.Інструменти реалізації грошово-кредитної політики ЦБ..7

2. Грошово-кредитної політики НБУ……………………………..14

2.1.Основні засади грошово-кредитної політики НБУ на 2009 рік та її макроекономічні показники за останні роки………….14

      2.2.Основні засади грошово-кредитної  політики НБУ на 2009 рік…………………………………………………………...…………22

3. Аналіз активних та пасивних операцій банка………………..26

       3.1 Аналіз активних операцій банка…………………………26

       3.2 Аналіз пасивних операцій банка…………………………33

Висновки

Використовувана література

Додаток

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Грошово-кредитна політика має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки  і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного  курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення  тощо. Тобто як одна з найважливіших  структурних ланок державного регулювання  макроекономічними процесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головних завдань.

Проведення грошово-кредитної  політики передбачає визначення її стратегії і тактики.

Суб’єктом грошово-кредитної  політики виступає держава, яка регулює  цю сферу через свої представницькі органи – Центральний банк і відповідні урядові структури – міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду  за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування  депозитів, а також інші установи.

Реалізація грошово-кредитної (монетарної) політики держави здійснюється за допомогою багатьох інструментів. До них відносяться: рефінансування комерційних банків, процентна політика Центрального банку, обов’язкові резервні вимоги, операції Центрального банку  на фінансових ринках своєї держави  та депозитні операції.

В Україні в умовах трансформації  економіки Національний банк поступово  освоює методи регулювання грошового  ринку, що притаманні ринковій економіці. У перші роки свого функціонування, коли ринок державних цінних паперів  тільки формувався, процентні ставки НБУ у зв’язку з інфляцією  були від’ємними і не могли мати регулятивного впливу, а редисконтні  операції банк не міг здійснювати, через  не розвинутий вексельний обіг. Тому доводилось робити основний акцент у грошово-кредитному регулюванні на політику резервних  вимог. 

1. Грошово-кредитна політика Центрального банку.

1.1 Грошово-кредитна політика Центрального, її цілі, стратегія і тактика.

 

У XX ст. формується система  державного регулювання економіки  і, зокрема, така важлива складова її частина, як грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитна політика (або монетарна) – це комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання грошово-кредитного ринку, які проводить держава  через Центральний банк.

Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної  політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний  банк орієнтується на макроекономічні  показники, які визначаються органами законодавчої і виконавчої влади.

Проведення грошово-кредитної  політики передбачає визначення її стратегії  і тактики. Стратегія політики полягає: - у виборі цілей; - встановленні певної ієрархії цілей; - визначенні параметрів цілей.

Тактика грошово-кредитної  політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення поставлених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна  згрупувати таким чином:

• кінцеві;
• проміжні;
• оперативні.

Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків  загальнодержавної економічної  політики, її кінцеві цілі виступають як частина глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими  органами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної  економічної політики - це:

- економічне зростання; 

- висока зайнятість населення; 

- стабільність цін у  державі; 

- рівновага платіжного  балансу.

Центральний банк як орган  державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової одиниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забезпечення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної  політики значною мірою залежить від узгодженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загальнодержавної  економічної політики.

Потреба у визначенні проміжних  цілей викликана тим, що інструменти  грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних  вимог) в основному не мають прямого  безпосереднього впливу на кінцеві  цілі. За проміжні цілі центральні банки  звичайно вибирають досягнення певних змін обсягу грошової маси МЗ (або окремих  її агрегатів), або певних змін у  рівні процентної ставки. Ці орієнтири  напряму пов'язані із досягненням  кінцевої мети. Спрямованість і параметри  проміжних цілей залежать від  конкретної макроекономічної ситуації в країні, зокрема від характеру  розвитку економічного циклу.

В останні роки зросло значення такого проміжного цільового орієнтиру  грошово-кредитної політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних  зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в  країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у  внутрішньому обороті функцію засобу нагромадження, а інколи - й засобу платежу. За цих умов держава в  особі Центрального банку, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати не тільки на зовнішньоекономічну сферу діяльності, але й на внутрішньо економічні показники. Грошово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один із цільових орієнтирів.

Для досягнення зазначених проміжних цілей центральні банки, як правило, встановлюють ще й оперативні цілі, які вони можуть контролювати. Головним чином центральні банки  орієнтуються на монетарну (грошову) базу, тобто гроші, які вони самі безпосередньо  створюють (готівка в обігу поза банківською системою і резерви  комерційних банків).

Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податковою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює економіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат  буде значною мірою позначатися  на характері грошово-кредитної  політики. Емісія державних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує частину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний  банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він  вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.

Інший приклад. Якщо центральний  банк ставить за мету підтримку фіксованого  обмінного курсу, то самостійна внутрішня  грошова політика стає практично  неможливою, тому що девізна політика (купівля або продаж іноземної  валюти на ринку) з метою підтримки  обмінного курсу автоматично  веде до зміни грошової маси в економіці.

Таким чином, ефективна стабільна  грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий  темп інфляції) передбачає необхідність узгодженості й координації грошово-кредитної  політики з іншими напрямками загальнодержавної  економічної політики і, зокрема, з  напрямками кон'юнктурної політики.

Місце й роль грошово-кредитної  політики у системі державного регулювання  економіки по-різному визначають представники різних економічних теорій, зокрема представники найбільш фундаментальних з них – монетаристської і кейнсіанської.

Національний банк України  як Центральний банк держави щорічно  розробляє проект основних напрямків  грошово-кредитної політики, які  затверджуються Верховною Радою  України.

Ці напрямки передбачають:

- аналіз і прогноз розвитку  макроекономічної ситуації в  Україні; 

- основні завдання грошово-кредитної  політики;

- цільові орієнтири грошово-кредитної  політики;

- інструменти регулювання  грошово-кредитного ринку.

Грошово-кредитна політика Національного банку України  на перспективу націлена на забезпечення внутрішньої і зовнішньої сталості гривні, досягнення фінансової стабілізації і створення на цій основі сприятливих  умов для здійснення позитивних структурних  зрушень в економіці, а також  для вирішення важливих соціальних проблем.

 

 

 

1.2 Інструменти реалізації грошово-кредитної політики Центрального банку

 

У своєму розпорядженні Центральні банки країн з ринковою економікою мають досить широкий набір інструментів грошово-кредитного регулювання. Використання різних інструментів варіюється залежно  від спрямованості економічного розвитку країни, ступеня відкритості  економіки, рівня розвинутості грошового  ринку, особливостей національної банківської  системи, традицій, конкретних умов.

Інструменти грошово-кредитної  політики – це такі регулятивні  заходи (прийоми, методи), які перебувають  у повному розпорядженні Центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики.

Особливістю таких інструментів є те, що, застосовуючи їх, Центральний  банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому  секторі економіки, а й у реальному  та зовнішньому секторах.

Інструменти грошово-кредитної  політики умовно можна класифікувати  за такими чотирма ознаками:

1) характер впливу на  грошовий ринок;

2) спрямованість регулятивного  впливу;

3) характер впливу на  ліквідність банків;

4) періодичність використання.

1) З урахуванням характеру впливу на грошово-кредитний ринок вирізняють дві групи інструментів (засобів):

• адміністративного впливу (прямої дії);
• економічного впливу (опосередкованої дії).

Інструменти адміністративного  впливу мають, як правило, форму директив, лімітів, нормативів, що виходять з  Центрального банку і спрямовані на обмеження свободи діяльності суб'єктів грошово-кредитного ринку  і, в першу чергу, банків, зокрема  визначають або обмежують ціни (процентні  ставки) чи обсяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення Центральним  банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг  кредитних вкладень.

Під інструментами економічного впливу розуміються різні засоби впливу Центрального банку на грошово-кредитний  ринок шляхом формування на ньому  певних умов, що визначають поведінку  суб'єктів ринку у напрямку, запрограмованому Центральним банком.

Інструменти економічного впливу ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, Центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. Застосування ринкових інструментів передбачає певний рівень їх регулювання. Так, у разі проведення операцій з  цінними паперами на відкритому ринку  Центральний банк висуває певні  вимоги і до учасників операцій і  до цінних паперів, при рефінансуванні банків Центральний банк визначає форми  і методи рефінансування, зокрема  порядок проведення кредитних тендерів.

Інструменти економічного впливу відрізняються більшою гнучкістю  порівняно з інструментами адміністративного  впливу, вони більшою мірою притаманні ринковій економіці, але результати їх застосування не завжди адекватні  визначеній меті.

Інструменти економічного впливу, які застосовуються Центральними банками, поділяються на:

• нормативні;
• коригувальні.

Нормативні інструменти  – це встановлення Центральним банком для комерційних банків норми  обов’язкових резервів та нормативів, що регламентують капітальну базу банків, ліквідність та ризики в діяльності банків. Вони є обов’язковими для  виконання, тому деякі економісти вважають їх інструментами прямої дії. Нормативні інструменти періодично переглядаються з метою збільшення або зменшення  їхніх параметрів.