Гроші та кредит

Тому що активи в безпосередньо  ліквідній формі складають відносно незначну частину позикових засобів  і не завжди можуть поповнюватися  за рахунок нових внесків, визначену  частину позикових засобів комерційні банки повинні розміщати таким  чином, щоб при необхідності їх можна  було легко і без утрат перетворити  в готівку, тобто визначена частина  банківських активів повинна  бути легко ліквідною.

З усіх зайнятих активів  найбільш ліквідними є позички до запитання, облік векселів і короткострокові  позички. Повернення позичок до запитання  банк може зажадати в будь-який час. Облік векселів здійснюється банками  щодня, і тому що векселі є короткостроковими  зобов'язаннями (в основному з  термінами платежу до трьох місяців), те щодня настають терміни платежу  по раніше врахованих векселях. Крім того, векселя легко можна переврахувати  в центральному банку. Як і по векселях, щодня настають терміни платежу  по короткострокових позичках. Тому всі  ці статті банківських активів поряд  зі знову надходячими внесками, при  недоліку останніх, служать джерелом засобів для повернення внесків. Розмір засобів, поміщених у легко  ліквідні статті активів, банки визначають самі чи вони встановлюються законом.

Найменш ліквідними статтями активів комерційних банків виступають середньо- і довгострокові позички, а також інвестиції в цінні  папери. Останні теоретично можуть бути завжди перетворені в готівку, однак практично таке перетворення не завжди здійснюється без утрат. Реалізація ж цінних паперів за цінами нижче  цін придбання, може привести до банкрутства  банку.

Ліквідність банківських  активів і їхня прибутковість  взаємно протилежні. Активи в безпосередньо  ліквідній формі (готівка в касі і засобу на поточному кошторисі  в центральному банку) зовсім не приносять  прибутки, а найбільш ліквідні зайняті  актини (позички до запитання) приносять  найменший доход. Найбільш дохідні  довгострокові позички й інвестиції в цінні папери є менш усього ліквідними статтями активів. Прагнення банків максимум засобів помістити в  найбільш дохідні статті активів  веде до погіршення їхньої ліквідності, що може привести до банкрутства. Банкрутство  банків підриває довіру до них вкладників і тим самим ще більше ускладнює  функціонування банківської системи, що представляє свого роду нервову  тканину всього народного господарства. Тому, у розвитих країнах у XX в. спостерігається  усе більш активне втручання  держави в банківську сферу по підтримці ліквідності банківських  активів. Це втручання здійснюється у формі різного роду заходів:

- уведення системи державного  страхування депозитів; 

- заборона інвестицій  в акції й облігації промислових  і торгових корпорацій;

- законодавче встановлення  мінімальної норми легко ліквідних  статей активів стосовно пасивів  банків.

Цю же ціль переслідує і  встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків у центральному банку.

Питання для самоконтролю:

1. Загальна характеристика  комерційних банків.

2. Класифікація  комерційних банків.

3. Операції комерційних  банків та їх характеристика.

4. Небанківські  фінансово-кредитні установи, їх  призначення та види. Проблеми  небанківських фінансово-кредитних  установ.

5. Стійкість банківської  системи як вирішальна передумова  її успішного функціонування. Механізм  забезпечення стабільності банківської  системи.

Теми  для рефератів:

1. Банківська  система України.

2. Комерційні  банки України.

Рекомендована література:

1. Закон України "Про  банки і банківську діяльність" // Законодавчі та нормативні акти  з банківської діяльності. – К., 1996.

2. Наказ Президента України  “Про грошову реформу в Україні” // Вісник НБУ. – 1996. - №5.

3. Гроші та кредит / Авт.  кол. Під кер. М.І. Савлука.  – К.: Либідь, 1992.

4. Симановський А.Ю. О  направлениях и инструментах  денежной политики // Деньги и  кредит. – 1992. - №11.

5. Ющенко В.А. Проблеми  ремонетизації економіки України  // Економіка України. – 1994. –  № 4.

6. Чухно А. Створення  грошової системи України // Економіка  України. – 1994. - №11.

7. Савлук М., Сугоняко О.  Чи вистачає грошей економіці  України? // Вісник НБУ. – 1997. - №4.

8. Савлук М.І. Нова національна  валюта гривня працює на економіку  України // Фінанси України. –  1997. - №2.

 

Тема 12 Міжнародні валютно-кредитні установи та форми  їх співробітництва з Україною. 12.1 Загальна характеристика міжнародних валютно-кредитних установ

Міжнародні фінансові  інститути поділяються на дві  групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний  валютний фонд (МВФ), група Світового  банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною  ознакою: Європейський банк реконструкції  та розвитку; Азіатський банк розвитку: Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд е провідним світовим фінансовим інститутом, який мас статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародні й конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а почав функціонувати у 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду.

Капітал МВФ утворений  за рахунок внесків країн-членів фонду. Розмір внеску визначається рівнем економічного розвитку країни та її місцем у світовій економіці й міжнародній  торгівлі. Станом на 01.01.1999 членами МВФ  була 181 країна, в т.ч. з вересня 1996 р. Україна. Внесок України становить 997,3 млн. SDR. Внесок кожної країни є її квотою. Чверть внеску проводиться  у вільноконвертованій валюті, решта  в національній. Кількість голосів  у Фонді визначається таким чином: 250 голоси незалежно від розмірів квот плюс один голос на кожні 100 тисяч SDR квоти. При цьому Статут МВФ  передбачає періодичний (не менше одного разу на п'ять років» загальний перегляд квот. Це пов'язане з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так  і їх місце у світовій торгівлі.

При необхідності, крім власного капіталу МВФ може використовувати  позикові кошти. За статутом він може отримувати кошти в будь-якій валюті як від офіційних органів, так  і на приватному ринку позикових  капіталів.

Досі позики отримувались від казначейств та центральних  банків країн-членів Фонду, а також  від Швейцарії та Банку міжнародних  розрахунків. На приватному ринку кошти  не залучались.

Діяльність МВФ охоплює  три основні напрями: кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові  операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з  офіційними органами країн-членів Фонду.

Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників: потреби  в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання  вимог Фонду. Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її національну  валюту. Обсяги кредитування насамперед залежать від резервної і кредитної  часток та кредитної політики.

Резервна частка становить 25% квоти даної країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній  валюті. У межах цієї частки кредити  видаються на першу вимогу країни без сплати процентів і комісійних. Кредитна частка становить повну величину квоти даної країни. Ця сума ділиться на чотири рівні частини, які становлять окремі транші.

Прохання стосовно виділення  кредитів у рамках кредитної частки розглядаються Виконавчою Радою  Фонду. Надання кредитів обумовлюється  виконанням країною певних політичних та економічних вимог. У тих випадках, коли потреби в іноземній валюті перевищують " резервну і кредиту  частки даної країни (тобто 125% її квоти), можуть використовуватись системи  розширеного та додаткового фінансування і збільшеного доступу. Система  розширеного фінансування, що почала діяти з 1974 р., передбачає надання  кредитів з метою покриття дефіцитів  платіжних балансів на більш тривалі  терміни (як правило, до трьох років) і в більших розмірах, ніж ті, що забезпечені резервною і кредитною  частками. Система додаткового фінансування (1977—1981 рр.), а пізніше збільшеного  доступу націлена на надання фінансової допомоги при значних і затяжних дефіцитах платіжних балансів в  тих випадках, коли вичерпані ліміти звичайних кредитів.

Поряд із наданням звичайних  кредитів існує система компенсаційного  кредитування, яка повинна вирівнювати  відхилення в платіжному балансі, що виникають з незалежних від даної  країни причин. Сюди належать кредити  на компенсацію втрат від скорочення виручки від експорту внаслідок  падіння цін на світовому ринку, від збільшення вартості імпорту  зерна, від непередбачених втрат, фінансування створення резервних запасів. Важливу  роль відіграє фінансова допомога найбіднішим  країнам, що здійснюється на пільгових  умовах, насамперед на структурну перебудову економіки.

Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання  валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає  в узгодженні валютної політики країн-членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна  відповідно до статуту МВФ, співробітничати  з Фондом та з іншими країнами з  метою забезпечення і підтримки  стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має спрямовуватись на забезпечення економічного зростання  при розумній стабільності цін. Неприпустимими є валютні маніпулювання з  метою отримання певних переваг  у міжнародній торгівлі. При цьому  МВФ установлює певні валютні  обмеження. Так, країни-члени Фонду  не можуть без його згоди вводити  обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні  валютні засоби, застосовувати систему  кількох видів валютних курсів.

Виступаючи провідним  міжнародним фінансовим інститутом. МВФ здійснює постійний нагляд і  спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як в цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих  країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, що видається МВФ, включає  дані про динаміку економічного зростання  і цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів та ін. Країни-члени  Фонду зобов'язані без перешкод надавати всю необхідну інформацію.

Нагляд за макроекономічною та валютною політикою країн здійснюється насамперед за допомогою консультування. МВФ детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну політику та стан платіжних  балансів країн. На основі аналізу готується  доповідь, що подається країні, в  якій формулюються певні рекомендації щодо вироблення та коригування економічної, фінансової та валютної політики. Важливою формою нагляду є також публікація та всебічне обговорення доповіді «світовий  економічний огляд». На підставі аналізу наявної інформації розробляються середньострокові економічні прогнози, які дають можливість координувати макроекономічні політики країн-членів Фонду.

Другою за значенням у  системі міжнародних фінансів є  група Світового банку, яка включає  до свого складу чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний  банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство  з гарантування багатосторонніх  інвестицій.

Серцевиною групи виступає МБРР, який був заснований разом  з МВФ в 1945 р., і почав функціонувати  в 1446 р. Учасниками банку можуть бути лише країни-члени МВФ. Основною метою  діяльності банку виступає сприяння розвитку економіки країн-членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що потерпіли внаслідок  другої світової війни. Нині головним напрямом діяльності є країни, що розвиваються. Джерелами ресурсів банку виступають:

- статутний капітал;

- залучення коштів шляхом  випуску облігаційних позик;

- резервний фонд.

Статутний капітал сформовано за рахунок внесків країн-членів. Внески здійснюються шляхом підписки на акції в межах встановлених квот. Квоти кожної країни визначаються відповідно до її економічного потенціалу. Резервний фонд утворюється за рахунок  банку.

Основними напрямами кредитування виступають галузі інфраструктури (енергетика, транспорт, зв'язок), а також сільське господарство, охорона здоров'я та освіта. Кредити видаються на термін до 20 років під гарантії урядів. МБРР може виступати також гарантом за аналогічними довгостроковими кредитами  комерційних банків. Виділення кредитів обумовлюється наданням інформації про фінансовий стан країни, що позичає  кошти та про об'єкти кредитування. Кредити надаються на основі дольової участі банку у фінансуванні певних об'єктів — до 30% їх вартості.

Міжнародна асоціація  розвитку надає кредити терміном до 50 років на пільгових умовах — 0,75 %.

Міжнародна фінансова  корпорація надає кредити високорентабельним приватним підприємствам країн, що розвиваються, без гарантії уряду.

Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій проводить страхування капіталовкладень у країнах, що розвиваються, на випадок політичних ризиків: від експропріації, воєн, заворушень, зривів контрактів та ін., чим сприяє розвитку діяльності інститутів Світовою банку.

Банк  міжнародних розрахунків є першим в історії міжнародним фінансовим інститутом. Він був створений у 1930 р. Основне завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує також здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та операції на фондовому ринку.