Функції та закономірності кредиту

Ми спробуємо пояснити у чому привабливість інфляційного таргетування. Інфляційне таргетування (ІТ) — це насамперед інструмент економічної політики держави, який дає змогу підвищити ефективність такої політики задля досягнення визначених цілей щодо низької і стабільної інфляції та прийнятних темпів економічного зростання. Інакше кажучи, ІТ в жодному разі не розглядається як панацея від високої інфляції, а обирається для того, щоб поліпшити якість економічної політики, провести необхідні реформи в економічній, фінансовій та соціальній сферах. Тому можна вважати, що ІТ є певним каталізатором позитивних змін в економіці.

Разом з тим, якщо перехід до ІТ формально декларується, але не супроводжується кроками з пришвидшення структурних змін, удосконалення фіскальної та бюджетної політики, соціальних програм, то бажаного результату від ІТ (втім, як і від будь-якого іншого режиму монетарної політики) не буде. Йдеться про те, що запровадження ІТ потребує паралельного удосконалення інших складових економічної політики.

Водночас ця система диктує і центральному банку, й уряду, і парламенту необхідність запровадження більшої відкритості, прозорості рішень, зобов'язує створити необхідні умови для переходу до ІТ: розвивати фінансові ринки, чіткіше координувати грошово-кредитну і фіскальну політику, досягти інституціональної згоди та злагоджених дій центрального банку й уряду щодо заходів зі зниження інфляції, підвищити реальний рівень політичної та інструментальної незалежності НБУ, передбаченої Законом "Про Національний банк України".

У цьому контексті часто висловлюється сумнів щодо того, що важливіше: спершу створити передумови для ІТ чи запроваджувати його відразу? Такий підхід має схоластичний характер, оскільки зміни, яких потребує економіка для свого динамічного розвитку за умови низької і стабільної інфляції, потрібні за будь-якого монетарного режиму. Тим більше, що досвід усіх країн, котрі перейшли до ІТ, засвідчує, що у разі його впровадження потрібен певний перехідний період, тривалість якого варіюється залежно від поточного рівня інфляції, ступеня розвитку фінансових ринків, сучасного стану економіки, готовності суспільства і керівництва країни прийняти ідею ІТ і рухатися до повного впровадження цього режиму.

Для ілюстрації коротко зупинимося на практиці Чилі та Польщі. Чилі, як і всі латиноамериканські країни, мала негативний досвід гіперінфляції, низки політичних та економічних криз протягом багатьох десятиріч. Однак за останні 25—ЗО років ця країна провела низку економічних та соціальних реформ, що дало їй змогу підвищити ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення із 2.7 тисячі доларів США у 1980 році до 12 тисяч доларів у 2005-му. У 1991 році Чилі проголосила про перехід до режиму ІТ з одночасним продовженням структурних реформ. Перехідний період тривав 10 років, за який інфляція знизилася з 28 до 3%, курсовий коридор поступово розширився з +5 до +15%. При цьому середній темп приросту ВВП за 1991—

2001 роки становив 6%. Починаючи з 2002 року у Чилі перейшли до плаваючого курсу з повним таргетуванням інфляції, яка знизилася до 2—4%.

Графік 13. Динаміка інфляції в Чилі.

Так само успішно пройшли реформи й у Польщі. А після проголошення переходу до ІТ у 1999 році (перехідний період тривав 6 років) було досягнуто таких результатів: інфляція знизилася до 1.5—3.5%, валютний коридор розширився із +2% до +15%, ВВП зростав щороку в середньому на 5%. Нині тут також діє вільно плаваючий курс, а ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення зріс із 9 тисяч доларів США у 1999 році до 13 тисяч доларів у 2005-му.

Графік 14. Динаміка інфляції в Польщі.

Стосовно основних характеристик режиму інфляційного таргетування, то зазвичай потрібно досягти інституціональної домовленості між урядом та центральним банком (потрібен відповідний закон) про підтримання цінової стабільності як пріоритетної цілі монетарної політики. Адже рішення про перехід до ІТ не повинно ухвалюватись лише центральним банком, воно має бути погодженим з урядом, на якому лежить значна частина відповідальності за динаміку рівня цін.

Довіра до дієвості переходу до інфляційного таргетування суттєво підвищиться у разі, якщо цей перехід буде визначений як частина ширшого пакета економічних реформ

Як правило, реалізація такого пакета супроводжується зміною у відносних цінах, які асоціюються зі змінами у бюджетній сфері і зокрема у політиці субсидування, тарифів та податків. Це є суттєвим викликом для прихильників переходу до ІТ, однак йому можна протиставити певний рівень інфляції, допустимий діапазон її варіації, відповідні темпи дезінфляції та інші аргументи. Наприклад, труднощі контролювання інфляції протягом дезінфляційного періоду можуть бути подолані за допомогою встановлення ширшого діапазону можливих відхилень, ніж це допускається в країнах із ІТ (стандартні відхилення становлять +1% від цілей, які використовують країни, що таргетують низьку та стабільну інфляцію). Слабкість фінансової системи може утруднювати дію монетарної політики (як, утім, і будь-якого іншого монетарного режиму). Тому ІТ спричиняєшся до посилення пруденційного регулювання та активізації інших реформ у фінансовій сфері.

Після дезінфляційного періоду оголошують середньострокову цифрову ціль щодо інфляції, яка має бути абсолютно реалістичною для досягнення. Дуже важливо розробити прозору стратегію монетарної політики, котра спонукатиме виробити зрозумілий план дій, цілей та рішень на основі розуміння каналів взаємовпливу між інструментами політики та інфляцією (трансмісійний механізм). Крім зазначених вище, необхідними є такі умови:

- незалежність, чіткий механізм підзвітності і прозорість монетарної політики центрального банку. Тут ідеться виключно про те, що центральний банк є, з одного боку, незалежним у використанні своїх інструментів для досягнення цілі щодо інфляції, яка за режиму ІТ може визначатися урядом самостійно або спільно із центральним банком, а з іншого — від можливого політичного тиску на центральний банк;

- здоровий стан державних фінансів та стала макроекономічна стабільність;

- добре розвинута фінансова система;

- якісна методологія для здійснення прогнозу інфляції.

В Україні деякі з передумов уже створено, деякі — лише започатковуються. Зокрема, ми маємо повноцінний Закон "Про Національний банк України", багато його статей є прийнятною законодавчою базою для переходу до режиму цінової стабільності. Є й інші позитиви. Тому нині важливо зосередити зусилля на створенні передумов і механізмів, яких поки що немає.

Розглянемо як саме працює режим інфляційного таргетування. Економічна теорія і практика підтверджують, що рівень цін у довгостроковому періоді найбільшою мірою визначається зростанням грошової пропозиції та інфляційних очікувань суспільства. У короткостроковому ж періоді до цих двох факторів додаються й інші, приміром, вплив шоків на товарних ринках, зміна розмірів тарифів або цін, що регулюються адміністративно. Тому основна перевага ІТ порівняно з іншими монетарними режимами полягає в тому, що шляхом підвищення довіри суспільства, бізнесу до монетарної політики центробанку знижується рівень інфляційних очікувань і як перспективний результат — знижується інфляція.

Зауважимо, що саме брак довіри як до влади в цілому, так і до окремих заходів реформування є однією з основних проблем будь-якої перехідної економіки, в тому числі й України. Довіра ж суспільства до влади є багато в чому вирішальним чинником економічного розвитку і в короткостроковому періоді, і в довгостроковому. Адже, наприклад, непопулярні реформи без підвищення довіри не реалізуєш.

Щоб запровадити режим ІТ, необхідно створити такі "технічні" передумови:

1) законодавчо затвердити узгоджений усіма зацікавленими сторонами рівень інфляції на довгостроковий період. При цьому цілком імовірно, що у перехідний період фактично досягнутий рівень інфляції може дещо відрізнятися від запланованого, але особливо важливо, аби подібними були траєкторії їх руху. За такої ситуації зростатиме роль комунікаційних відносин між центробанком і суспільством, оскільки необхідно що-найдокладніше пояснювати і бізнесу, і населенню, чому і на скільки відбулося відхилення, а також — скільки часу потрібно для досягнення затвердженої динаміки інфляції;

2) вдосконалити інструментарій проведення монетарної політики. Поступово основним інструментом ставатиме короткострокова відсоткова ставка центрального банку, через яку він впливає на рівень відсоткових ставок у банківській системі, на ринок цінних паперів, на валютний курс, інфляційні очікування, і в кінцевому підсумку — на рівень інфляції. Природно, що цей процес потребує певного часу;

3) налагодити конструктивний діалог уряду і центробанку із суспільством. Широка громадськість має бути інформованою як відносно загальної стратегії, так і щодо тактичних кроків грошово-кредитної політики. Лише таким чином можна добитися підвищення довіри до монетарної та економічної влади. На практиці це означає проведення прес-конференцій, круглих столів, семінарів, випуск спеціальних документів, які б пояснювали монетарну політику.

Таким чином, ІТ — не універсальний рецепт, спроможний швидко знизити інфляцію, розв'язати інші економічні проблеми. Мало того, за поганих макроекономічних основ (слабка бюджетна політика, відсутність структурних реформ тощо) він не спроможний виконати свої функції. ІТ — це механізм, який за умови непохитної волі влади провести реформи і підвищити життєвий рівень населення держави дає змогу у відносно короткі історичні строки посилити довіру до національної валюти, монетарної політики, банківської системи країни і за рахунок цього знизити інфляційні очікування.

Прийняттю рішення про перехід до режиму ІТ в Україні має передувати широка роз'яснювальна робота про його можливості і переваги, доцільність і ефективність застосування у транзитних економіках, економіках країн, що розвиваються. Спираючись на світовий досвід досліджень теорії і практики, спробуємо відповісти на найактуальніші в цій сфері питання.

В Україні побутує думка, що концепція цінової стабільності прийнятна лише для розвинутих економік, у перехідних же, зокрема в українській, впроваджувати її немає сенсу. Викликане це неглибоким розумінням суті терміна "цінова стабільність", ототожненням його змісту із ситуацією, коли ціни лишаються незмінними, знаходяться на нульовому рівні. Але у сучасному ключі під ціновою стабільністю розуміють не нульовий рівень цін, а їх постійне незначне зростання, тобто низьку і стабільну інфляцію.

До речі, вдале визначення цінової стабільності запропонував попередній голова Федеральної резервної системи США А.Грінспен, згідно з яким цінова стабільність — це ситуація, коли інфляція суттєво не впливає на економічну поведінку (на рішення домогосподарств і фірм), тобто коли інфляційні очікування є закріпленими у довгостроковому періоді за допомогою певної прозорої (транспарентної) заяви центрального банку.

Необхідність, того щоб ціни поволі зростали й інфляція перевищувала нульовий рівень наступна.

Перш за все нульова інфляція може зумовлювати нульові відсоткові ставки, внаслідок чого виникає загроза втрати керованості монетарною політикою, адже унеможливлюється зниження відсоткових ставок. З іншого боку, можливою стає дефляція, шкода від якої для економічного розвитку, як відомо, не менша, ніж від високої інфляції.

Крім того, за нульової інфляції важко управляти рівнем заробітної плати, оскільки він є нееластичним відносно зміни цін. Для бізнесу це спричиняє складнощі, пов'язані з адекватним зменшенням номінальної зарплати у разі зниження інфляції.

І нарешті, нульова інфляція є неприйнятною ціллю монетарної політики з огляду на цілком природну схильність до змін внутрішньої структури споживчого кошика та пов'язане із цим неминуче зростання цін, яке неможливо проконтролювати за допомогою монетарних інструментів. Йдеться про те, що індекс споживчих цін вимірюється на основі визначеного кошика споживчих товарів і послуг, складові якого жорстко зафіксовані на певний період. Проте за цей час на ринку з'являються нові товари, нової якості і, зрозуміло, за новими цінами. Звичайно, зростання цін на ці нові товари і послуги викликане не монетарними причинами, а іншими факторами, зокрема — вищою якістю нових товарів і послуг. Кожен із цих факторів визначає природній рівень інфляції.

До речі, в країнах із перехідною економікою рівень інфляції, за якого можливо забезпечити стале економічне зростання, об'єктивно вищий, ніж у розвинутих країнах. Адже для перших характерна вища структурна інфляція, значніша частка адміністративно регульованих цін (за рахунок більшої монополізації економіки). Крім того, діє ефект Балаша-Самуельсона, який засвідчує, що для всіх країн із перехідною економікою є стійкою тенденція до зміцнення реального обмінного курсу за рахунок випереджаючого зростання зарплат і відповідно цін у секторах економіки, котрі виробляють товари та послуги, для внутрішнього споживання (в основному це сектор внутрішніх послуг).

Отже, при визначенні цілі щодо інфляції важливо забезпечити не її нульовий рівень, а спадну динаміку протягом перехідного періоду, дедалі більш низьку в міру реформування економіки, проведення структурних реформ, зростання продуктивності праці, підвищення ролі відсоткової ставки як інструменту монетарної політики.

І ще один момент. Інфляція — це безперервний процес, який не обмежується рамками одного календарного року. Тому слід прагнути, аби рівень інфляції у цьому процесі був стабільним і передбачуваним (у середньому) протягом усього часу. Якщо проаналізувати дані щодо 12-місяч-ної інфляції за останні п'ять з половиною років (див. графік 15), то бачимо, що індекс споживчих цін у цей період коливався в діапазоні від -0.6% у 2002 році до більш як 30% у 2000 році.Саме таких коливань і дає змогу уникати режим ІТ.

Графік 15. Річна зміна цінових показників в Україні.

Також необхідно визначити, чи може НБУ одноосібно відповідати за інфляцію, якщо значна частина споживчого кошика регулюється адміністративно.

Необхідною умовою переходу до режиму ІТ є законодавче закріплення обов'язковості тісної співпраці між урядом і НБУ з питань досягнення цінової стабільності. Адже інфляція формується під впливом як попиту, так і пропозиції. Національний банк шляхом монетарної політики переважно контролює інфляційні процеси, що генеруються з боку попиту. Зокрема розрахунки доводять, що нині монетарний чинник, який більшою мірою перебуває у сфері відповідальності НБУ, має обмежений вплив на динаміку інфляції.

Упродовж принаймні чотирьох останніх років підвищення цін в Україні більшою мірою відбувається за рахунок факторів пропозиції, нівелювати дію яких має уряд. Тобто перед урядом стоїть триєдине завдання:

по-перше, пом'якшити зовнішні або внутрішні шоки на ключових товарних ринках шляхом проведення адекватної торговельної, бюджетної та структурної політик. Мова йде про необхідність організації оперативного регулювання процесів пропозиції товарів відповідно до масштабів попиту на них. Це особливо важливо з огляду на структуру вітчизняного споживчого кошика, в якому ціни на один або кілька товарів можуть визначити динаміку цін загалом;