Функції та закономірності кредиту

2

План

1.      Функції та закономірності кредиту.

1.1. Функції кредиту.

1.2. Закономірності руху кредиту.

2.      Інфляція: суть, перспективи подолання в Україні.

2.1. Суть та види інфляції.

2.2.   Перспективи подолання інфляції в Україні.

3.      Список використаної літератури.

1. Функції та закономірності крезиту.

1.1.Функції кредиту.

Важливою характеристикою кредиту, крім форми і ви­ду, є його функції. Функція — специфічний прояв суті кре­диту. Це означає, що поза суттю тих явищ, котрі конститу­юють кредит, функція не існує. Але поняття «суть» ширше за поняття «функція». Останнє відображає лише окремі ознаки суті, а саме ті, що відрізняють кредит від інших еко­номічних категорій.

При визначенні функції кредиту треба мати на увазі таке.

По-перше, функція має об'єктивний характер. Кожна з функцій кредиту виконує конкретну «роботу». Для того щоб виявити всі його функції, треба з'ясувати глибинну суть кре­диту, всебічно вивчити її, знайти всі можливі її прояви.

По-друге, у міру зміни економічної суті кредиту у про­цесі історичного розвитку змінюються його функції.

Із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбу­вається перерозподіл вартості на засадах повернення. От­же, кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона власти­ва всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. При цьому власник варто­сті не змінюється, ним лишається кредитор. Позичальник тимчасово користується лише споживною вартістю наданих у кредит речей чи грошових ресурсів. Вартість може пере­розподілятися між окремими суб'єктами господарської діяльності, галузями народного господарства, регіонами краї­ни та між різними країнами.

У економічній літературі називають ще такі функції кре­диту, як створення ним грошей для грошового обігу, а та­кож заміна дійсних грошей кредитними засобами обігу та кредитними операціями. При цьому під дійсними грошима розуміють золото. Однак золото стало грошима на певному етапі розвитку людства і на певному етапі перестало бути ними. Тому другу з названих функцій кредит тепер не ви­конує.

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції:

перерозподільчу;

заміщення грошей в обігу;

стимулювальну;

контрольну.

Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності пев­ну економічну роль кредитних відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тим­часово вільних коштів одних господарських суб'єктів задо­вольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної при­роди грошей.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сут­ності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перероз­поділу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси. Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за до­помогою кредиту багато в чому визначаються його доступ­ністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою поси­лення інфляційних процесів.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтво-рювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту – переказані векселі, чеки, кредитні картки   - починають заміняти реальні гроші в сфері обігу.

Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу. Змі­нюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська систе­ма) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна ре­стрикція (звуження кредиту).

Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток вироб­ництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально ви­користовуються створені виробничі потужності, рівень інфля­ції не збільшується.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сут­ністю процес кредитування не може не стимулювати ефектив­не використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (то­вар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного викорис­тання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.

Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відпо­відає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що май­нові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.

З боку кредитора стимулювальним чинником є позичко­вий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забез­печувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в про­цесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і повер­ненням позики. В економічній літературі контрольна функ­ція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку).

Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кре­дитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів гос­подарювання на отримання прибутку від надання (одержан­ня) позики.

Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом креди­ту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).

Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини актив­но впливають на процеси відтворення і нагромадження капі­талу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забез­печує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулюван­ня грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкуван­ня кругообороту капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.

1.2. Закономірності руху кредиту.

Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують рух кредиту. Кредитні відно­сини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, бюджету й на­селення та використання цих коштів на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспіль­ства.

Головною ланкою кредитної системи є банки. Вони ви­ступають одночасно у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів — це па­сивні операції банків, а продаж та інвестування — активні. Обидва види операцій здійснюються банками у відповід­ності з певними принципами, застосуванням тих чи інших засобів, методів, форм та іншого інструментарію.

Головним видом активних операцій комерційних банків є кредитування, що відбувається за такими принципами: строковість, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості означає, що позика має бути по­вернута позичальником банку в наперед визначений строк. Економічною основою строковості кредиту, наданого пози­чальнику на цілі основної виробничої діяльності, є трива­лість кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обі-. гу. У законодавчому порядку встановлені граничні строки кредитування (до 12 місяців) підприємств на вказані цілі. Кредити на технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, освоєння й окупності об'єкта.

Конкретний строк повернення позички залежить від фор­ми кредитування. Наприклад, при використанні в процесі кредитування спеціального позичкового рахунку повернення коштів, взятих у борг, відбувається щоденно, оскільки виручка від реалізації продукції в цьому випадку зараховується на цей рахунок. Установи банків можуть надавати відстрочку повернен­ня позички, стягуючи за це підвищений процент.      Від дотримання принципу строковості кредиту залежить від можливості надання нових позичок, оскільки одним з ресурсів кредитування є повернуті позички. Порушення цього принципу  означає  перетворення  строкової  заборгованості по позичках у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладення  позичкових коштів у конкретні господарські процеси. У су­часних умовах комерційні банки переходять від кредиту­вання об'єкта до кредитування суб'єкта. Однак цільовий характер кредитування залишається, оскільки умови на­дання позичок підприємствам на витрати, пов'язані з ос­новною виробничою діяльністю, і на капітальні вкладення суттєво відрізняються. Крім того, різними є кредитні ре­сурси, які використовуються для короткострокового і дов­гострокового кредитування; не однаковий підхід банку і до питання про надання позичок, які мають забезпечення і не мають його.

Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити  інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. До недавнього часу, коли наша банківська система була пред­ставлена лише державними спеціалізованими банками, цей принцип зводився до матеріальної забезпеченості позичок. Це означає, що кредити надавалися під товарно-матеріаль­ні цінності і витрати виробництва та забезпечувалися за­ставою цих цінностей, або продукцією, яка надходила в заставу у міру її випуску. Таким чином, створювалися умо­ви для повернення кредиту.

Перехід економіки до ринкових відносин і створення акціонерно-комерційних і кооперативних банків призвели до наповнення цього принципу новими елементами. Зараз у ролі носія гарантії повернення позички може бути не тільки матеріальне забезпечення, а й цінні папери: акції, облігації, векселі, страхові поліси, гарантії платоспромож­них юридичних і фізичних осіб тощо.

Комерційні банки можуть надавати так звані бланкові позички, котрі не мають реального матеріального забезпе­чення. Вони надаються під високий процент, бо пов'язані з певним ризиком.

У процесі кредитування підприємств і громадян банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й опла­ти процента за користування нею. В умовах ринкових від­носин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція — це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. Рі­вень процентних ставок, що встановлюються комерційними банками, залежить від строку користування позичкою і від ступеня ризику, що виникає у зв'язку з кредитною опера­цією. Чим триваліший строк, на який надаються позички, і вищий ступінь ризику, тим більша процентна ставка за кредит.

За рахунок процентів банки сплачують свої витрати й одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом. Цим засобом користуються центральні банки (Національний банк Украї­ни) під час продажу кредитних ресурсів комерційним банкам. Шляхом збільшення процентної ставки за свої ресурси центральний банк досягає певної кредитної рестрикції (скорочення кредитів), а також звуження обсягу грошового обороту. І навпаки, шляхом зниження процентної ставки досягається кредитна експансія (розширення кредитів) і, як наслідок, зростання обсягу грошового обороту.

Кредитні відносини між банками і клієнтами будуються на грунті кредитних договорів, в яких визначаються взаємні зобов'язання й економічна відповідальність сторін.

Надання банком своїм клієнтам позички обмежується величиною ресурсів, які він має. Банки не дозволяють клі­єнтам використовувати кредити на покриття тривалих фі­нансових нестач. Позички надаються кредитоспроможним підприємствам, котрі визначаються банком на підставі від­повідних показників діяльності клієнтів. Підприємствам, які постійно одержують позички, банки встановлюють на рік (з розподілом по кварталах) плановий розмір кредиту.

Кредитування підприємств в оборотні кошти здійснюєть­ся за сукупністю матеріальних запасів і виробничих витрат. При цьому використовуються два методи кредитування: по залишку й по обороту матеріальних цінностей і витрат.

У процесі кредитування по залишку позички надаються лише на покриття тимчасових наднормативних залишків матеріальних цінностей і невідшкодованих витрат. При кредитуванні по обороту позичка безпосередньо бере участь в оплаті матеріальних цінностей, які надходять до покупця, і витрат, які ним провадяться.