Функції та закономірності кредиту

Здійснюючи кредитування по залишку, банк визначає суму позички, яку можна надати, або суму боргу, який необхідно стягнути залежно від того, наскільки зріс чи змен­шився розмір сукупного забезпечення кредиту. Іншими сло­вами, враховуються не надходження і використання цін­ностей, або не нарощування і зниження виробничих витрат, а кінцевий результат їх руху — наднормативний залишок на певну дату.

При кредитуванні по залишку позичка має компенсацій­ний характер, оскільки придбання матеріальних цінностей і здійснення витрат провадяться з розрахункового рахунку підприємства, а потім воно одержує в банку позичку. По­зички повертаються у строки і в сумах, які зазначені у кре­дитному договорі або в строковому зобов'язанні.

При кредитуванні по обороту позичка безпосередньо по­в'язана з обігом матеріальних цінностей і витрат, які кре­дитуються, і бере участь в оплаті кожного розрахункового документа, що надходить за одержані товари і виконані роботи. Кредит є джерелом формування всіх запасів і ви­трат і надається при оплаті розрахункових документів (при платежах постачальникам), а повертається за рахунок і в міру надходження виручки від реалізації продукції. Метод кредитування по обороту має обмежену сферу "застосування і використовується тільки стосовно до держав­них -торговельних організацій, організацій матеріально-технічного постачання і споживчої кооперації.

При обох методах кредитування всі розрахунки щодо наданих та повернутих позичок періодично уточнюються. Це здійснюється раз на місяць за станом на перше число. Банк приводить у відповідність розмір заборгованості по позичках, яка склалася на вказану дату, з вартістю забез­печення цієї заборгованості. При цьому розмір позички залежатиме від розміру сукупного забезпечення, що має у своєму розпорядженні підприємство (оплаченого залишку цінностей і витрат, цінних паперів і ліквідних активів).

Залежно від методів кредитування розрізняють форми позичкових рахунків. На цих рахунках зазначається надан­ня позичок, їх повернення і залишок заборгованості. Вони відкриваються в установах банку для кожного підприємст­ва, яке користується кредитом, причому одне підприємство може мати кілька позичкових рахунків, якщо воно корис­тується кредитом на різні цілі. У практиці кредитування застосовуються простий позичковий і спеціальний позичко­вий рахунки.

Основною формою кредитування є простий позичковий рахунок, який використовується при кредитуванні підпри­ємств по залишку. Спеціальний позичковий рахунок засто­совується при кредитуванні підприємств по обороту (торговельних підприємств і організацій матеріально-технічного постачання).

Механізми дії простого і спеціального позичкового ра­хунку по наданню кредиту схожі. З обох рахунків позички можуть надаватися як шляхом оплати розрахункових до­кументів постачальників за товарно-матеріальні цінності і послуги, так і в порядку компенсації — під надлишок за­безпечення, визначеного на основі балансу підприємства і відомостей про розміри сукупного об'єкта кредитування. Однак якщо для спеціального позичкового рахунку пере­важним є режим постійного оперативного задоволення по­точних потреб підприємств у позичкових коштах, то для простого позичкового рахунку — періодична компенсація за рахунок кредиту власних коштів підприємств, вкладених раніше.

Отже, з позиції клієнта найзручнішою формою креди­тування є спеціальний позичковий рахунок. Однак комер­ційна діяльність змушує банки обмежувати сферу їх вико­ристання, оскільки при цій формі кредитування відсутні чіткі строки користування позичками, від тривалості яких залежить розмір процентних ставок.

Механізми дії простого і спеціального позичкового ра­хунку щодо повернення кредиту суттєво відрізняються. Для спеціального позичкового рахунку основним способом по­вернення боргу банку є еарахування виручки від реалізації продукції на цей рахунок. При недостачі даного джерела стягнення боргу здійснюється з розрахункового рахунку підприємства.

Повернення кредиту, наданого з простого позичкового рахунку, проводиться тільки з розрахункового рахунку. Ви­ручка від реалізації продукції може використовуватися для цієї мети лише як санкція при застосуванні банком свого заставного права. Крім того, при використанні спеціального позичкового рахунку строки і суми повернення боргу напе­ред не визначаються, а при застосуванні простого рахунку вони обчислюються і фіксуються або в кредитному дого­ворі, або в строкових зобов'язаннях (зобов'язаннях - дорученнях).

2.Інфляція: суть, перспективи подолання в Україні.

2.1 Суть та види інфляції.

Інфляція, як економічне явище існує вже довгий час. Вважається, що її поява пов’язана навіть із виникненням грошей, із функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Найбільш лаконічне визначення інфляції — зростання загального рівня цін, більш загально — переповнення каналів обігу грошової маси над потреби товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.

Однак трактування інфляції як переповнення грошового обігу знеціненими паперовими грошами не можна вважати повною. Інфляція, хоча вона проявляється тільки у рості товарних цін, не є лише грошовим феноменом. Інфляція це тонке соціально-економічне явище, яке породжене диспропорціями відтворення у різних сферах ринкового господарства.

Одночасно, інфляція — одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично у всіх країнах світу особливо в нашій державі.

Суть інфляції заключається в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземнимної валюти, які зберігають стабільність своїй купівельній спроможності.

Деякі вчені-економісти до цього переліку додають і золото, надаючи йому роль загального еквіваленту поряд із грошима.

Зріст цін може бути пов’язаний із перевищенням попиту над пропозицією товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості випадків не є інфляцією.

Прикладом тому є енергетична криза 70-тих років у США, коли нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші види товарів і послуг в цей же час ціни зросли на 7-9 %.[11. с.84-86]

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, змін кон’юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лих і ще можна привести безліч прикладів. З переліченого видно, що не всякий ріст цін — інфляція, тому особливо важливо виділити саме дійсно інфляційний.

Так, ріст цін, що пов’язаний із циклічним коливанням кон’юнктури не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі бума і падають у фазі кризи, потім знову зростають у наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці за умови інших рівних умов призводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку — інфляція витрат підвищення зарплати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Це призводить до підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт і т. д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулом для виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися.

Таким чином до найважливіших інфляційних причин зросту цін можна відносити наступні:

1. Диспропорціональність — незбалансованість державних витрат і доходів, а саме дефіцит держбюджету. Цей дефіцит покривається за рахунок використання “друкарського верстата”, що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок — інфляція. У нашій державі це мало місце у період “ходіння” купоно-карбованців, майже аж до введення нової грошової одиниці — гривні.

2. Інфляційно-небезпечні інвестиції — переважно мілітаризація економіки. Асигнування на військові потреби ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту, і як наслідок — збільшення грошової маси. Надмірні воєнні асигнування, як правило є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частки. Сучасний ринок у значній мірі огополістичний. Оскільки огополіс зацікавлений у скороченні виробництва і пропозиції товарів робиться дефіцит який він використовує для підтримання або підвищення ціни на товар.

4. Інфляція, що імпортується. Її роль зростає з ростом відкритості економіки і тягне її в світові господарські зв’язки тої або іншої країни. Можливості боротьби у державі доволі-таки обмежені. Метод ревальвації (підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют) власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно стримує експорт.

5. Інфляційні очікування — виникнення у інфляції характеру самопідтримки. Населення та суб’єкти господарювання звикають до постійного зростання цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасаються товарами очікуючи їх швидке подорожчення. Виробники боячись підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладають в ціну своїх товарів прогнозований ними ріст цін на комплектуючі вироби і тим самим розкручують маховик інфляції. В Україні це спостерігалось у 1993-1995 роках. [4. с.132-137]

Раніше інфляція виникала, як правило, при надзвичайних обставинах. Так, під час війн держава часто випускала велику кількість незабезпечиних паперових грошей для покриття воєнних витрат. За останні 20-35 років інфляція стала хронічною хворобою економіки багатьох країн світу.

Інфляція може протікати помірно — бути повзучою, в умовах якої ціни зростають не більше, ніж на 10% в рік. Багато сучасних економістів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса, вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту.

Галопуюча інфляція, при якій характерний ріст цін від 20% до 200% в рік, є вже серйозною напругою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри угод і контрактів.

Найбільш пагубною для економіки є гіперінфляція, яка являє собою астрономічний ріст кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст товарних цін. Роль грошей у таких випадках різко зменшується, і населення та промислові підприємства переважно переходять на іншу, хоча і менш ефективну форму розрахунку, наприклад — бартер. В окремих випадках з’являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить дуже сильний удар навіть по найбільш забезпеченим верствам суспільства. Більшість економічної літератури приводить приклад Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% - середньорічний ріст цін), або післявоєнну Угорщину, чудовим прикладом може бути інфляція та гіперінфляція нашої держави у 1992-1995 роках. Однак приклад Сербії показав, що це ще не межа. Щодо Сербії, то в результаті економічного ембарго світової спільноти проти цієї країни, річний ріст цін склав 3.000.000.000%, а для прикладу, середня зарплата становила суму, що дорівнювала 1 DM (нім. марка) при тому, що ціни виросли ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції. [12. с.99-103]

Різке зростання цін можна пояснити за допомогою формули MV=PQ. Не дивлячись на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок втрати господарськиим суб’єктами довіри до національної валюти, обороти грошей надзвичайно збільшуються, що в даному випадку рівносильно збільшенню їх кількості. Відповідно ціна збільшується набагато більше, ніж кількість готівкових грошей в обороті. У розкрутці спіралі гіперінфляції надзвичайну роль також відіграють інфляційні очікування.

Всі ці види інфляції існують тільки при її відкритому стані — тобто при відносно відкритому ринку. При подавленній інфляції ріст цін на товари і послуги може і не проявлятись, а дефіцит грошей може виражатися як дефіцит пропозиції

Розрізняють два типи інфляції — збалансовану і не збалансовану. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку за результатами середньорічного росту цін піднімається процентна ставка банку, і таким чином ситуація стає рівносильній ситуації із стабільними цінами.

У випадку незбалансованої інфляції ціни на різноманітні товари і послуги підвищуються і по різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, очікувана і неочікувана.

Очікувану інфляцію можна прогнозувати на якийсь період часу і вона в основному є прямим результатом дії уряду. Неочікуванна інфляція, характеризується раптовим стрибком цін, що негативно відбивається на системі оподаткування і грошового обігу.

У випадку наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація призведе до різкого збільшення попиту, що створить труднощі в економіці та викривлює реальну картину суспільного попиту. Це в свою чергу веде до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці, а за умови нерішучості уряду, ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть впливати на ріст цін.

У випадку коли раптовий стрибок цін має місце в економіці, яка не “заражена” інфляційними очікуваннями, то виникає так званий “ефект Пігу” — тобто різке зниження попиту у населення в надії на скоре зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник змушений знижати ціну і вертається в стан рівноваги.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Індекс цін є вимірником відношень між ціною, певного набору товарів і послуг, які в економіці мають назву “ринковий кошик”, для певного періоду часу і ідентичною ціною групи товарів і послуг в базовому періоді. Вказаний орієнтир або початковий рівень, називається “базисним роком”. Отже наведемо наступні індекси:

Індекс Ласпейреса (агрегатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагами в цьому випадку є товарна структура виробництва базисного періоду g0 , а тому зміни у виробництві та споживанні, пов’язані з науково-технічним прогресом, не враховуються. Отже індекс цін має вигляд:

Цей індекс дещо завищує темпи зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактором, що зі зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.

Індекс Ласпейреса розрахований для фіксованого кошика споживача товарів та послуг gk, називають індексом споживчих цін: