Економічна природа та функції грошей

У ході підготовки грошової реформи в Україні активно  дискутувалося питання, який масштаб  цін вибрати. Були пропози- 
ції запровадити малий масштаб цін, здійснивши деномінацію в 10,0 тис. разів. Пропонувалось також установити величину гривні на рівні долара США, а це означало, що ступінь деномінації мав би бути значно більшим. Але обидві пропозиції не враховували історичної обумовленості формування масштабу цін і тому не були прийняті.

Найбільш повно відповідав цій вимозі масштаб цін, що складався при деномінації цін у 100 тис. разів. Оскільки обвальне зростання інфляції почалося з 1991 р., то масштаб цін 1990 р. можна було вважати кінцевою точкою в його історичному русі, перерваною смугою гіперінфляції. Тому логіка історичного підходу вимагала визначення розміру гривні на рівні масштабу цін 1990 р. З огляду на те, що індекс споживчих цін на початок 1996 р. зріс порівняно з 1990 р. приблизно в 126 тис. разів, а індекс оптових цін промисловості — у 87 тис. разів, деномінація в 100 тис. разів, по суті, відновлювала той рівень масштабу цін, яким він був у 1990 р.

Проте повернення до передінфляційного  масштабу цін не означає відновлення  поточного рівня цін на окремі товари.  
В Україні склалася зовсім інша система цін і зовсім інший механізм ціноутворення, внаслідок чого співвідношення окремих цін істотно відрізняється від того, яким воно було до інфляції.

У проведеній в Україні  роботі якраз і виявилась активна  роль держави у формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних  на золото кредитних грошей. (1,ст.153 - 155)

Не обходить інфляція і  наступні дві функції грошей –  функцію засобі платежу та функцію  заощадження.

Для ефективного виконання  функції заощадження – продажу  товарів у кредит з відстрочкою  оплати(функція платежу), гроші повинні  бути стійкими. У випадку інфляції, коли відбувається їхнє знецінення, ця функція перестає виконуватися чинно  – страждає кредитор, бо повернений йому борг вже не має ту цінність, яку мав при наданні – через  інфляцію(при чому у ролі кредитора може виступати хто завгодно – від держави та банків до звичайних фізичних осіб). Виграє у цій ситуації лише боржник – реальна вартість поверненого кредиту стає значно нижчою за номінальну, яка залишається незмінною.

Протилежна ситуація відбувається з заощадженнями(функція заощадження). Інфляція знижає їх реальну вартість, перетворюючи фактично в ніщо, у  порівнянні з постійно прогресуючими  цінами на товари та послуги.

Таким чином,знецінення грошей, по суті діла, блокує виконання ними функції заощадження.

Розгортання інфляційних  процесів призводить до такого загострення  економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати  заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу. Основні форми боротьби з інфляцією – грошові реформи та антиінфляційна політика.

Грошова реформа – повне  або часткове перетворення грошової системи, що здійснює держава з метою  впорядкування та налагодження грошового  обігу. Грошова реформа здійснюється різними методами (нуліфікація, реставрація, девальвація, деномінація) в залежності від економічного стану країни, ступеню  знецінення грошей, політики держави.(1, ст. 236)

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання  економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Історично сформувались два основних шляхи такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.(1, ст. 228)

Дефляційна політика базується  на методах обмеження грошового  попиту через грошово-кредитний  та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової  ставки за кредит, посилення податкового  пресу, обмеження грошової маси тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      3. Проблеми  сучасної грошової системи та  шляхи їх вирішення.

Багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному стані. Платіжна криза в Україні створена штучно певними соціальними групами і є безпосереднім наслідком різного роду комбінацій ділків від економіки, нагромадження питань, що не вирішуються протягом десятиріччя, спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового статусу, ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. (11, ст. 7)

Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова система, боргам, за нашим  законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємства не можуть перетворити  їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків  між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В  Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися  лише живими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею  не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні  грошові капітали - десятки мільярдів  гривень, які мають скеровуватися  в інвестиції. Капіталовкладення  за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті.

Таким чином, через заборону уряду на використання оборотних  документів, передусім векселів, і  неврегульованість відносин з використанням  комерційного кредиту підривається база грошової системи країни, а  підприємства позбавляються ліквідів, штучно робляться неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лише паралізуються розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворення в цілому.

Великої шкоди Україні  завдає нав’язувана ззовні жорстка  монетарна політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки  лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у світі. У найбільших країнах Європи темпи  зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням приросту реального  ВВП). Наприклад , у Франції за відповідний  період середньорічні темпи зростання  грошової маси становили 5,9%, а середньорічний темп приросту реального ВВП - 2,2%, інфляції - 2,4%. Відповідні показники в Німеччині  становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії - 6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії - 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи приросту грошової маси виявилися  у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані  сучасними монетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту реального ВВП.(пос.8) Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту грошової маси і темпами приросту реального ВВП значно більший, ніж середні темпи інфляції в цих країнах, що зумовлює реальне зростання насиченості економіки грішми.

Україна досі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам  рекомендують закордонні радники як найпрогресивніший економічний  курс, насправді є набором положень із застарілих концепцій ХVІІІ-ХІХ  століть, надто суворих вимог  МВФ, інших міжнародних фінансових організацій, провідних, високорозвинених країн. Очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України, яка перебуває  в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутів та інфраструктури.

У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український  ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Великої Британії, Франції. Для цього вони застосовують такий інструмент, як міжнародні фінансові організації (МФО). До співпраці з ними українську владу змушує величезний зовнішній борг.

Існуюче виробництво в  Україні на 90% пов'язане із зовнішнім  торговим оборотом. Це майже вдвічі більше, ніж у Німеччині і Великій  Британії, в 5 разів - ніж у Японії, в 6 разів - ніж у США . Велика спрямованість  на зовнішній ринок робить економіку  України залежною від кон'юнктури  світового ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного зростання.

 

Потенційні резерви відродження  національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже  не задіяні. Активність внутрішнього ринку - це індикатор економічного розвитку країни. В узагальнюючому вигляді  вона виявляється через співвідношення таких ринкових критеріїв, як попит  і пропозиція. В дефіцитній економіці, притаманній адміністративній системі, проблемою завжди була пропозиція. Нині, в умовах вільного ринку Україна  зіткнулася з проблемою попиту, вірніше  з його відсутністю. Необхідно створити умови випереджувального зростання  внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП і  забезпечення на цій основі сталого  розвитку економіки України. Подолання  структурних деформацій і перехід  до активізації розвитку внутрішнього ринку можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни, підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва, зростання трудової, творчої  і підприємницької ініціативи громадян.

Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення  грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсова політика. Вже  вказувалося на некоректність намагань штучно девальвувати гривню. Стимулювання експорту з використанням зазначеного  інструментарію, використання девальвації  як компенсуючого інструменту експортних втрат може дати лише тимчасові вигоди. Україна мала можливість переконатися у цьому на власному досвіді .

 

На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне  для України. Йдеться, по-перше, про  здешевлення критичного імпорту  енергоносіїв, що посідає дуже важливе  місце в нашому торговому балансі. По-друге, Україна здешевлює технологічний  імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного  розвитку української економіки  на наступне десятиріччя. По-третє, поступова  ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього  боргу. По-четверте, стабільний валютний курс — це надійна основа зниження інфляції. По-п’яте, ревальвація —  важливий чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ, номінованих  у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня — це важлива передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національну  економіку іноземних капіталів. Україна має розраховувати саме на такі результати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі. Ті ж, хто живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними проблемами (це закид на адресу уряду), обстоюють  протилежне — девальваційне знецінення національної грошової одиниці.

Існує необхідність істотної лібералізації валютного ринку  і запровадження політики гнучкого валютного курсу, який має визначитися  взаємодією ринкових факторів, вільних  від адміністративних обмежень. Ця позиція найбільшою мірою відповідає логіці євростратегії України, адже саме такий валютний режим збалансовує  реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує торговельний баланс, сприяє економічному зростанню.

 

Існують й інші не менш гострі проблеми, без розв’язання яких говорити про надійність грошової стабілізації було б передчасно. Дуже важливим є  удосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет — не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на економіку. По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається надзвичайно високою. По-третє, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища і насамперед — подолання свавілля природних монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Подолання проблем сучасної грошової системи України можливе лише на основі такого комплексного підходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Висновки

Ретельно дослідивши предемет курсової роботи, можно зробити висновки, що гроші за своєю сутністю є особливим товаром, що має властивості загального еквівалента — здатність обмінюватися на будь-який інший товар, загальну споживну вартість замість специфічної, властивої звичайним товарам, є безпосереднім носієм абстрактної цінності і суспільного багатства.

Гроші пройшли  тривалий і складний шлях розвитку від звичайних товарів широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей зумовлювалася  більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та істотним ускладненням вимог  ринку до грошового еквівалента. Переломним моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, унаслідок якої закінчилася епоха  повноцінних грошей і розпочалася  епоха неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли  на себе й успішно виконують більшість  грошових функцій, насамперед засобу обігу, засобу платежу і міри вартості. Водночас є підстави стверджувати, що функцію засобу нагромадження  вартості частково продовжує виконувати золото, про що свідчить накопичення  великих запасів золота у державній  та приватній власності.