Економічна природа та функції грошей

                    

 

                         2.2 Виконання функції грошей сучасними функціональними формами грошей.

Можливість утворення  й розвитку функціональних форм закладена  в самій сутності грошей, природі  їх функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального еквівалента вартості, а з іншого — є технічним апаратом, що обслуговує той чи інший аспект товарного  обміну.

   Функціональні форми  є похідними від грошових функцій  і являють собою їх реальне  втілення. Вони виступають як  форма реалізації цих функцій  в умовах структурно розвинених  товарних відносин. Маючи відносну  самостійність, форми грошей характеризуються  власною сукупністю функціональних  проявів. У цьому реалізується  розподіл обов’язків між різними  їх елементами в загальній  системі грошових відносин. Проте  окремі функціональні форми грошей  не автономні. Вони є лише  структурними ланками цієї системи  грошових відносин, де кожна окремо  взята функціональна форма неспроможна  повністю виразити всю сукупність  грошових відносин.

 

   Різні види грошових  форм поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене  законодавством відповідно до  принципу ліквідності специфічне  групування грошових форм. (3,ст. 294) Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість. Саме єдність цих двох властивостей є істотною для розуміння ліквідності. Недостатність визначення ліквідності лише як здатності якогось активу виконувати функцію засобу обігу (чи дехто пише про здатність швидко перетворюватись на готівку) добре помітна в умовах високої інфляції, коли окремим платіжним засобам (а іноді справа доходить і до продуктів) починають віддавати перевагу перед знеціненими кредитно-паперовими грішми.

   Поняття “грошовий  агрегат” досить точно відбиває  сутність явища. Багато з його  складових (наприклад, чек, сертифікат  чи кредитна картка) нині не  можуть самі по собі розцінюватись  як гроші, але вони виконують  якусь із функцій або підфункцій  грошей, відіграють їх роль, залучаються  і агрегуються грішми у свій  рух як власні елементи.

   Кількість агрегатів, що використовуються в статистичній практиці окремих країн, неоднакова. Це зумовлено істотними відмінностями за складом і обсягом грошової маси, що розглядається як гроші у національній практиці. Так, у Німеччині грошових агрегатів 3, у США — 4, в Англії — 5. У статистичній практиці України визначаються і використовуються 4 грошових агрегати для аналізу і регулювання грошової маси. Це агрегати М0; М1; М2; М3. (1, ст. 11)

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банком. Це готівка грошей, наявна у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка грошей, що знаходиться в  касах банків, сюди не відноситься. Цей агрегат є найбільш ліквідним. Його структурними елементами є:

- монети, що їх карбують  державні установи;

- скарбничі білети, що  є казначейськими зобов’язаннями, випуск яких пов’язаний з фінансуванням  дефіциту державного бюджету  (ця форма грошей нині в Україні  не використовується);

- банкноти, що являють  собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними  банками (в Україні Національним  банком). Банкнота має загальну  оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

Другим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М1. Його ще називають грошовою масою  у вузькому розумінні. Функціональні  форми грошей, що поєднані в агрегат  М1, використовуються переважно у  функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату М1 є  готівкові гроші (агрегат М0) та трансакційні депозити.

   Трансакційні депозити  — це вклади фізичних та  юридичних осіб у комерційні  банки й ощадні установи, кошти  з яких можуть бути передані  іншим особам у вигляді відповідних  платежів, що здійснюються за  допомогою чеків або електронних  грошових переказів. Трансакційні  депозити являють собою вклади  до запитання на поточні та  розрахункові рахунки. Вони можуть  не приносити відсотків, а лише  дають змогу їхнім власникам  користуватись чеками та електронними  переказами (в тому числі й  кредитними картками). За своїм  обсягом чекові вклади, що забезпечують  безготівковий обіг грошей, є  найпоширенішими. За їх допомоги  у країнах Заходу здійснюється  понад 90 % усіх видів оплат.  Завдяки цьому система чекового  обігу постійно прогресує. Вона  ґрунтується на використанні  новітньої електронної техніки.  Оскільки структура банківських  та ощадних установ, які здійснюють  відповідні операції, постійно розширюється, то це підвищує ліквідність  трансакційних депозитів, наближаючи її до рівня ліквідності готівки. Наступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2. Його називають грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат М1 та строкові депозити, що отримали назву “майже грошей” або “грошових активів”. Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунках у комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідоцтва — сертифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гроші на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження, а не засобу обігу, тому їх ліквідність є більш низькою.жаючи її до рівня ліквідності готівки.

Агрегат М3 — це гроші  в агрегаті М2 та кошти на вкладах  за трастовими операціями банків.

Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не лише кількісно, але і якісно. Особливої  уваги заслуговує агрегат М0. Він  реально виконує функції засобу обігу, платежу і є найбільш ліквідним. Обіг готівки здійснюється поза банками і тому його регулювання і контроль за ним досить складні. Агрегат М1 найповніше пов’язаний з товарною масою, яка проходить процес реалізації і безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру. Саме цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків і регулюючих органів. В агрегатах М2 і М3 також враховані запаси грошей у різних формах заощаджень. Це строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо. Ці гроші тимчасово перебувають у стані спокою. В цей час вони виконують функцію нагромадження для їх власників. Найбільш ліквідним і готовим обслуговувати товарооборот є гроші в агрегаті М0. З кожним наступним агрегатом ліквідність грошей знижується. Найнижчу ліквідність мають гроші в агрегаті М3. Значна частина цих грошових коштів не може вступити в обіг без попереднього повідомлення власником цих коштів установи банку про їх вилучення та відповідних фінансових втрат. Якісним показником, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі НБУ, є грошова база. Це гроші, які не беруть участі в кредитному і грошовому обігу. Вони лише створюють базу для їх розширення. Грошова база включає агрегат М0, готівку в касах банків (Мк) та резерви комерційних банків (Мрез) на їх рахунках у національному банку. (пос.8)

Величина грошової бази (Гб) визначається за такою формулою:

Гб=М0+Мк+Мрез.   Нижче на схемі 2.1 наочно зображено структуру грошового агрегату.

 

 

 

 

 

Схема 2.1 (пос.12)

 

Динаміку грошових агрегатів  України за 1996 – 2008 роки можно побачити на графіку,який наведено нижче.

Графік 2.1 (пос. 13)

Як ми бачимо, з 1996 по 2000 рік обсяг грошових агрегатів (М0, М1, М2 та М3) фактично не змінювався. Тенденція зростання мала місце, але вона була досить незначною. А вже з 2002 року грошові агрегати України почали помітно зростати,і вже до 2008 року їх обсяг склав понад 500000 млн.грн.

Далі наведена таблиця  демонструє динаміку грошових агрегатів України за серпень та вересень 2009 року.

Таблиця 2.1 (пос.9)

                            

Дуже чітко можно побачити тенденцію зменшення агрегатів  М3 та М2,та збільшення агрегата М1. На графіку нижче зображено зміну грошових агрегатів у річному обчисленні з 2008 на 2009 рік,%.

Графік 2.2 (пос.9)

А графік номер 2.3 демонструє зміну компонентів грошових агрегатів(зміна у річному обчисленні,%).

 

Графік 2.3 (пос.9)

 

Отже можна зробити  висновок, що готівкові  кошти  в  обігу  поза  депозитними  корпораціями (М0)  зменшилися  і  становили 148.9 млрд.грн. при несуттєвому зростанні  темпу їх приросту до 11.5% у річному  обчисленні; переказні  депозити  в  національній  валюті (М1–М0)  дещо  збільшилися  і  становили 72.6  млрд.грн., темп їх приросту знизився до –10.6% у річному обчисленні; переказні  депозити  в  іноземній  валюті  та  інші  депозити (М2–М1)  зменшилися  і  становили 245.4 млрд.грн.,  темп  їх  приросту  знизився  до –5.2%  у  річному  обчисленні  порівняно  з –4.3%  на  кінець серпня 2009 року. (пос. 9)

 

 

 

 

              2.3 Вплив інфляції на виконання  грошима своїх функцій.

Інфляція – це загально небезпечне явище для економіки  кожної держави. Інфляція здійснює негативний вплив на суспільство в цілому. Погіршується економічне становище: знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва; відбувається перелив капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більше прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків; розширюється спекуляція в результаті різкої зміни цін; обмежуються кредитні операції; зменшуються фінансові ресурси держави. Цілком зрозуміло, що має вона вплив і на гроші, як на категорію, що має економічне навантаження.

По-перше,хотілося б відмітити, що не тільки інфляція має вплив  на виконання грошима своїх функцій, але й навпаки – певні функції,а  точніше,їх недбале виконання можуть призвести до інфляції. Мова йде про функцію засобу обігу, конкретніше – про закон грошового обігу повноцінних грошей, за яким визначається кількість грошей, яка може бути в обігу. Згідно з ним маса грошей, що функціонує як засіб обігу, прямо пропорційна сумі цін усіх товарів і обернено пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць, тобто вона визначається трьома факторами: рухом цін на товари, кількістю товарної маси, швидкістю обігу грошей. Але оскільки нині діючі паперові гроші – це лише символи вартості, тобто грошові знаки, які замінюють повноцінні гроші в їхніх функціях як засіб обігу і засіб платежу, то раніше розглянутий закон грошового обігу є базою для специфічного закону паперово-грошового обігу. Суть його полягає в тому, випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, то купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари й послуги зростуть. І держава буде вимушена приймати відповідні заходи для зміцнення грошової системи шляхом девальвації грошової одиниці, обміну знецінених грошових знаків на нові тощо.

Коли інфляційні процеси  стають хронічним явищем, виникає  загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість  системи цін. Тому в довгостроковому  плані підтримування масштабу цін  на певному, відносно сталому рівні  є важливим завданням кожної держави. Вирішенню цього завдання сприяють насамперед державні заходи антиінфляційної  політики. Проте ці заходи, пригнічуючи  інфляцію, можуть тільки зупинити подальше скорочення масштабу цін, але не можуть відновити його попереднього — доінфляційного — рівня. Ціни втрачають порівнянність  у часі, здатність правильно виражати динаміку економічних процесів. Послабити  ці недоліки можна шляхом відновлення  попереднього масштабу цін, що здійснюється шляхом деномінації, яка проводиться  як елемент грошової реформи. Отже, проблема масштабу цін нині стала  складовою більш загальної проблеми забезпечення сталості грошей і вирішується  одночасно з нею.

Наведені положення  щодо природи масштабу цін у сучас- 
них умовах підтверджуються практикою української економіки 1991—1996 рр. Під дією різних інфляційних чинників протягом 1991—1993 рр. оптові та роздрібні ціни в Україні зросли приблизно в 9—10 тис. разів, точніше — роздрібні ціни на споживчі товари — у 8435,7 раза, а оптові ціни промисловості — у 10701,6 раза (порівняно з 1990 р.). Такою ж мірою зменшилася величина грошової одиниці — українського карбованця. Вона стала мікроскопічно малою, через що з обігу зникли не тільки монети, а й усі купюри номіналом менше за 10 000 крб. В обігу широко використовувалися купюри в 100 000 крб. і навіть в 1 млн крб., бо якраз такий номінал був адекватний новому масштабу цін.

Починаючи з 1994 р. інфляція в  Україні пішла на спад. Протягом кількох місяців 1995 р., а особливо в 1996 р., індекс цін залишався незмінним. Проте рівень усіх цін був так  само високим, як і раніше, — на найпростіші  товари ціни виражалися десятками і  сотнями тисяч карбованців. Ця обставина  сама по собі істотно ускладнювала грошові відносини, погіршувала  розрахунково-касове обслуговування господарюючих суб’єктів, підтримувала недовіру до грошово-кредитної політики держави, підсилювала інформаційні очікування. Усунути ці недоліки можна було шляхом укрупнення грошової одиниці (збільшення масштабу цін). Це завдання було одним із ключових під час проведення грошової реформи у вересні 1996 р. Розв’язали його шляхом деномінації (зменшення) у 100 тис. разів усіх грошових показників, включаючи масу готівки в обігу.

Ступінь укрупнення масштабу цін (100 000 разів) був вибраний не випадково. Здавалося, що, запроваджуючи принципово нову грошову одиницю, Україна могла  вибрати будь-який масштаб цін, не орієнтуючись на той, який був за часів  входження її до складу СРСР. Адже світова  практика свідчить, що успішно можуть функціонувати грошові системи  з відносно малим масштабом цін (наприклад, в Японії та Італії) та з  відносно великим (наприклад у Великобританії, Канаді, Австралії).