Цінні папери та їх класифікація

      Як  свідчить світова практика, існують  такі види привілейованих акцій:

      - кумулятивні, тобто такі, що дають  власникам право не тільки  на поточний, а й на не виплачений  раніше з тих чи інших причин  дивіденд (виплата відбувається  до розподілу прибутку між власниками простих акцій);

• некумулятивні, тобто ті, власники яких втрачають дивіденди за будь-який період в разі, коли рада директорів не оголосила про їхню виплату;
• з пайовою участю, які дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад суму, що передбачена, якщо дивіденди на прості акції більші;
• конвертовані, які можуть обмінюватись на обумовлену кількість простих;
• акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за якими, на відміну від акцій з фіксованою ставкою, змінюється (як правило, щоквартально) на основі аналізу тенденцій до підвищення чи зниження процентних ставок на державні цінні папери або на основі інших індикаторів ринку фінансових ресурсів;
• відзивні, тобто ті, які акціонерне товариство має право викупити за ціною з надбавкою до номіналу.

      Якщо  акціонерне товариство випускає кілька класів привілейованих акцій, їм присвоюють літери А і В. При цьому акції  класу А надають власникам  більше привілеїв, ніж класу В (часто  акції класу А дають право  на участь в управлінні).

      Прості  акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою.

      Власник простої акції має право брати  участь в управлінні акціонерним  товариством (право голосу на зборах акціонерів). Прибуток товариства розподіляється між власниками цих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості придбаних акцій. Одиницею величини вкладеного капіталу в даному випадку служить номінальна вартість однієї акції.

        При ліквідації акціонерного товариства власники простих акцій мають право на частину активів підприємства в останню чергу. Тобто після того, як будуть компенсовані всі інші зобов'язання та погашена заборгованість перед власниками облігацій і привілейованих акцій.

      В країнах Заходу, крім наведеної класифікації, склалася ще й стала схема розподілу акцій за категоріями - залежно від рівня їхньої прибутковості і фінансового ризику, що передбачається.

      Щодо  кожної категорії акцій застосовується певний термін. Зазначимо, що ця термінологія започаткована у США, проте в силу інтеграційних процесів на міжнародному ринку цінних паперів вона зрозуміла і вживається фахівцями в галузі фінансової та біржової справи більшості країн.

      Акції "з блакитними корінцями" - випускаються найпотужнішими широковідомими корпораціями (у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та інші), які утримують лідерство у своїх галузях, а головне, протягом всієї своєї історії стабільно виплачують дивіденди акціонерам.

      Прибутковими  акціями називають акції компаній, які виплачують дивіденди, що перевищують середній рівень. До них, як правило, належать телефонні корпорації, водо-, газо-, електропостачання. Високий рівень дивідендів пояснюється тим, що прибутки цих компаній в меншій мірі залежать від коливань ринкової кон'юнктури, адже вони потрібні завжди: і в період спадів, і в період підйомів.

      Акції зростання - це акції корпорацій, доходи і прибутки яких вищі від середнього рівня, однак виплати по дивідендам зазвичай не перевищують 35 відсотків. Поясняється така дивідендна політика тим, що ці корпорації прагнуть у першу чергу фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширити масштаби виробництва і можливості його збуту.

      Циклічні  акції характерні тим, що їхня ціна зростає і падає синхронно зі спадами та підйомами в економіці, тобто відповідно до ритмів ділової активності. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки - важкої промисловості (найчастіше металургійних підприємств), автомобільної, целюлозно-паперової тощо.

      Спекулятивні  акції - так називають акції "молодих" корпорацій, тобто тих, що виникли  недавно, або корпорацій, що не можуть пред'явити курс цінних паперів за останні 5-6 років. Такі акції звичайно продаються "з прилавка" і, як правило, не потрапляють на біржу або ж перебувають в обігу на спеціальних так званих "спекулятивних" біржах (наприклад, Ванкуверська в Канаді).  

3. Облігація

      Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. При цьому найбезпечнішими вважаються вклади в облігації державних і місцевих позик, котрі гарантуються властями і забезпечуються відповідним майном.

      Згідно  із законодавством України, облігації  підприємств мають право випускати  підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищує 25 % величини статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій.

      Окрім цього облігації випускає держава  в особі: Уряду, урядових установ і місцевих органів влади. В зв’язку з цим облігації можуть бути:

• корпоративні;
• державні.

      Для Уряду та урядових установ випуск облігацій найчастіше пов’язаний з  дефіцитом бюджету. Поточною метою  може бути проведення антиінфляційних  заходів.

      Облігація має такі види ціни:

• номінальна;
• ринкова (може бути нижча за номінальну, вища за номінальну або співпадати з номінальною);
• викупна.

      Володіння облігацією не дає права брати  участь в управлінні товариством і не дає право голосу.

      Як  і акції, облігації можуть бути іменними та на пред'явника, знаходитися у вільному обігові та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення.

      Прибуток  з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації  після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

      Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати за такими категоріями:

• виходячи із ступеня безпеки - гарантовані (безпечні) облігації; впевненість у погашенні цих облігацій у встановлений термін ґрунтується на наявності:

1. оголошеної застави нерухомого майна, інших фондів, золотовалютними резервами;
2. забезпечення майном місцевих органів влади;
3. забезпечення доходом від майбутньої господарської діяльності;
4. гарантовані фінансовими посередниками.

• або ж незабезпечені облігації, котрі не підтверджуються заставою;

• виходячи із умов викупу (погашення) - серійні облігації, які погашаються послідовно, за серіями, через певні часові інтервали і ординарні облігації, що підлягають викупу одночасно, в установлену дату;
• виходячи із можливості дострокового викупу:
1. облігації з правом дострокового погашення, які за ініціативою емітента можуть бути викуплені раніше встановленого фіксованого терміну;
2. компенсовані облігації, які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватись на готівку;
• конвертовані облігації, котрі за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери (як правило, акції), що випускаються цим же емітентом;
• виходячи із механізму виплати процентної ставки:

1. іменні облігації, процентні виплати за якими поштою або іншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому імена власників повинні бути вказані на облігаціях та внесені в книгу реєстрації;
2. облігації на пред'явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату. Коли ця дата настає, власник відрізає відповідний купон і пред'являє його до сплати.

      Курс  облігації на ринку цінних паперів, як і акції, залежить від попиту та пропозиції на неї. Визначальними факторами у формуванні попиту та пропозиції є прибуток, який приносить дана облігація, рівень позичкового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових вкладів, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою від номінальної, підвищуватись та падати.  

ІІІ. Тенденції розвитку ринку цінних паперів  в Україні. 

     З дня прийняття в 1991 року Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" бере свій початок історія розвитку українського фондового ринку.

     Національний  фондовий ринок в останні роки зробив помітний крок вперед, що свідчить про його важливу роль у реформуванні економіки країни. Уже не потрібні докази того, що ринок цінних паперів є обов'язковим елементом ринкової економіки. Фондовий ринок, як сегмент фінансового ринку, став потужним механізмом у розподілі, перерозподілі та мобілізації фінансових ресурсів для динамічного розвитку економіки. Фондовий ринок сприяє накопиченню інвестиційного капіталу у виробничій та соціальній сферах.

     Роль  фондового ринку у фінансово-економічній  ситуації, яка склалася в Україні, надзвичайно велика. Банківський  кредит завдяки високим відсоткам, є недосяжним для переважної більшості  підприємств, тому використання важелів фондового ринку для залучення "дешевих" коштів є найбільш раціональним вирішенням цієї проблеми. Фондовий ринок, як спосіб залучення інвестицій перебуває в центрі уваги органів законодавчої та виконавчої влади нашої країни.

     Важливим  показником розвитку ринку цінних паперів  є співвідношення між первинним  та вторинним, біржовим та позабіржовим ринками цінних паперів. Співвідношення між первинним та вторинним ринками  на розвинутих ринках коливається в  межах 5 -15 відсотків вторинного ринку. Характерною особливістю українського ринку цінних паперів є переважання первинного ринку.

     Існує декілька причин такого становища. Зокрема, небажання інвесторів продавати  цінні папери, які вони придбали під час випуску, а ті інвестори, які б хотіли продати свої цінні папери, не можуть зробити цього за своїм бажанням тому, що на цінні папери важко знайти покупця - вклади в цінні папери абсолютної більшості емітентів не приносять очікуваних дивідендів. Крупні інвестори, в першу чергу, інституційні, як правило, купують акції для того, щоб взяти участь в управлінні емітентом або користуватися пільгами, які емітент може надавати своїм акціонерам. Іноді шляхом акціонерних взаємовідносин такі інвестори намагаються закріпити господарські зв'язки з емітентом.

     Відсутність достатньої кількості високоліквідних  акцій в обігу пояснюється  тим, що з кількох сотень акціонерних  товариств, акції яких обертаються  на вторинному ринку, тільки одиниці  мають загальнодержавне значення, тобто  інвестиційно привабливі. Це не дозволяє сформувати національний індекс цінних паперів, який є важливим показником ефективності української економіки і від рівня якого в значній мірі залежить надходження іноземних інвестицій.

     Як  відомо, у світовій практиці біржовий ринок - це ринок акцій та похідних цінних паперів. Що стосується позабіржового ринку, то на ньому, як правило, здійснюється первинне розміщення цінних паперів, вторинний обіг облігацій, обіг інших боргових зобов'язань та акцій підприємств, які не відповідають вимогам біржового лістингу.

     Зниження  інфляції та ставок на міжбанківські  кредити, стабілізація курсу національної валюти поряд з високою прибутковістю  державних цінних паперів сприяють зростанню привабливості державних  облігацій на ринку цінних паперів. Активна емісійна діяльність держави на цьому ринку не може не позначитись на конкурентних перевагах державних цінних паперів над корпоративними, що в свою чергу веде до зменшення інвестиційних потоків у виробничі галузі народного господарства, які складають основу економіки України.