Цінні папери та їх класифікація

        З точки зору надійності цінних паперів виділяють оборонні папери. Це високонадійні, практично безризикові папери, які приносять твердий, стабільний прибуток. Випускаються державою під державні гарантії. Це державні короткострокові облігації (ДКО), казначейські зобов'язання (КЗ), облігації ощадної позики (ООП) та інші папери.

      До  найбільш надійних можна віднести муніципальні цінні папери, прирівнені до державних. Сюди входять і гарантовані цінні папери - папери приватних емітентів, але під державні гарантії. Ці папери були поширені в Україні до жовтневих подій 1917р. Під акції і облігації українських залізниць давалися урядові гарантії. Брак коштів для виплат процентів і дивідендів покривався за рахунок державної казни. До цього ж типу слід віднести і папери, випущені під заставу фізичних активів (як правило, земля і споруди) - заставні папери.

      Досить  надійними вважаються і деякі беззакладні папери. Насамперед, це папери емітентів, що набули високого авторитету ("блакитні корінці"). В умовах стабільної економіки курс цих паперів стійкий або змінюється в легкопрогнозованих межах. Виплати прибутку, якщо вони здійснюються, стабільні, як і їх розмір. Більшість інших емісійних паперів належать до ненадійних, ризикових вкладів. Надійність комерційних, ордерних та боргових паперів напряму пов'язана зі статусом особи, що їх випустила (що надписала).

      Загальною закономірністю для всіх паперів є підвищення рівня їх надійності з піднесенням юридичного статусу їх емітента. Найбільш надійні державні, а найменше - приватні папери (папери юридичних і фізичних осіб).

      З точки зору прибутковості розрізняються  високо-, середньо, низько- і безприбуткові цінні папери. До перших зазвичай належать спекулятивні, високоризикові цінні папери. В Україні ж нині високоприбутковими є державні папери, однак в інших країнах, як правило, вони вважаються низькоприбутковими фінансовими інструментами. Проте низькоприбутковими у нас є корпоративні цінні папери. Безприбутковими (з грошової точки зору) може бути значна кількість цінних паперів, що визначається умовами їх випуску.

      З точки зору форми отримання прибутку цінні папери поділяють на: процентні (купонні), безпроцентні, дивідендні, дисконтні (прибуток тут отримують як різницю між сумою погашення і ціною придбання цінного паперу; ця різниця і називається дисконтом). Виділяють також курсові папери, коли прибуток отримують за рахунок приросту курсової вартості. Папери, що забезпечують при цьому швидке зростання курсу, називаються "агресивними". Нарешті, можна виділити папери, що забезпечують фіксований прибуток (облігація, префакція) або змінний прибуток (звичайна акція).

      Виділяють також взаємозамінні цінні папери. Щодо акції, то це, як правило, депозитні (депозитарні) розписки і сертифікати акцій. Існують також масово емітовані та індивідуалізовані фінансові інструменти. Обсяг емісії перших може досягати значних обсягів, вони можуть знаходитися в обігу великими оптовими партіями. Сюди можна віднести: ф'ючерси, опціони, акції, облігації. У другу групу цінних паперів включають, зокрема, чеки, векселі, емісія (випуск) яких суворо індивідуалізована. Велика частина цінних паперів постійно знаходиться в обігу, тому їх можна назвати постійними паперами. Разом з тим, ряд фінансових інструментів з'являються на фондовому ринку епізодично для виконання епізодичних завдань і функцій (як, наприклад, приватизаційний сертифікат). Такі цінні папери можна назвати тимчасовими або перехідними. Приватизаційний сертифікат можна віднести також до підтипу приватизаційних цінних паперів. Виділяють також сертифіковані фінансові інструменти, які можуть бути представлені сертифікатами, і несертифіковані. До перших відносять акції, облігації. До других -чеки, векселі тощо.

      Залежно від характеру обігу виділяють  ринкові і неринкові цінні  папери. Перші вільно продаються і  перепродуються як на біржовому, так  і на позабіржовому ринках. При  цьому характер продажу не обов'язково повинен бути масовим. Ступінь "ринковості" того чи іншого цінного паперу може бути різним. Загалом будь-який цінний папір тією чи іншою мірою може бути товаром. "Неринковість" або обмежена "ринковість" того чи іншого паперу визначається її емітентом. "Неринкові" цінні папери мають тільки первинний ринок і не мають вторинного. Вони не перепродуються, а значить, і не мають ринкового котирування (встановлення курсу цінного паперу на фондовій біржі або в рамках іншої торгової позабіржової системи). "Неринкові" - це іменні папери, тоді як "ринковими" можуть бути: іменні, пред'явницькі і ордерні папери. Серед "неринкових" цінних паперів частіше всього фігурують державні.

      Серед "ринкових" можна виділити папери, допущені до біржового котирування (їх називають ефектами), і папери, не допущені до процедури котирування. Цю градацію не слід ототожнювати з розподілом паперів на ті, що котируються і що не котируються на біржі. Це пов'язано з тим, що серед паперів, які не котируються на біржі, не допущені до біржового котирування становлять тільки незначну частину. Решта цінних паперів, що залишилася, з різних причин знаходиться в обігу тільки на позабіржовому фондовому ринку. Серед цих паперів в свою чергу є цінні папери, що пройшли ринкове котирування і що не пройшли (серед перших маються на увазі папери, що котируються в рамках замкнених торгових систем). Загалом під цінними паперами, що мають ринкове котирування, слід розуміти папери, що котируються в рамках таких замкнених систем, плюс папери з біржовим котируванням. Папери, угоди з якими відрізняються найбільшою частотою і обсягом, а котирування регулярно публікуються в засобах масової інформації, називаються активними.

      Залежно від терміну обігу виділяють  папери строкові (облігації, векселі), термін дії яких визначається умовами випуску і/або чинним законодавством, і папери без встановленого терміну дії (акції, сертифікати акцій). В свою чергу строкові фінансові інструменти можуть бути коротко-, середньо- і довгостроковими. Зазначимо також, що пред'явницькі і ордерні папери, враховуючи особливість їх обігу, називають оборотними цінними паперами.

      У розрізі інших економічних характеристик  можна виділити папери каузальні  і абстрактні. У перших визначаються конкретні умови випуску паперів  або умови (причини) угоди, пов'язаної з їх випуском. Що стосується змісту абстрактних паперів, то він носить індиферентний до цих умов, абстрактний і безумовний характер. Перших паперів більшість. Це акції, облігації, банківські сертифікати тощо. Приклад абстрактного паперу - вексель.

      Нерідко випускаються конвертовані (оборотні) цінні папери, які за певних умов можна обміняти на інші види або різновиди фінансових інструментів. Наприклад, акції можна обміняти на облігації, і навпаки. Виділяють також емісійно-взаємозамінні папери, у складі яких випуск одних паперів так чи інакше пов'язаний з випуском інших. Наприклад, чим більше корпорація випустить облігацій, тим менше вона згодом зможе випустити префакцій, оскільки ті й інші належать до першочергових фінансових зобов'язань фірми. З точки зору отримання інформації про їх емітентів можна виділити: "прозорі", "напівпрозорі" і "темні" цінні папери.

      Залежно від базисної субстанції руху, який вони опосередковують, виділяють: товаророзпорядчі цінні папери (коносамент), грошоворозпорядчі (чеки), капіталорозпорядчі (акції). Можна виділити також папери, що придбаваються в звичайному порядку з метою задоволення поточних майнових інтересів (купівля облігацій), і папери, завдяки яким їх покупець залучається до підприємницької діяльності і придбаває новий соціальний статус (наприклад, стає акціонером при купівлі акції).

      Залежно від того є цінний папір об'єктом  інвестування чи об'єктом для спекуляцій, можна (нехай навіть і умовно) виділити інвестиційні та спекулятивні папери. Щоб стати об'єктом інвестування, перші повинні бути досить ефективним фінансовим інструментом. Що стосується інших, то ними не обов'язково повинні бути цінні папери в повному розумінні цього слова. Спекулятивними можуть бути і різні сурогатні папери. Якщо для інвестиційних паперів важлива стабільність їх курсу, то для спекулятивних якраз навпаки - його перепади.

      Можна виділити також цінні папери, які  офіційно визнані, і цінні папери, які задовольняють всю або  частину вимог, які до них пред'являються, але на даний момент офіційно не перебувають в списку цінних паперів. До теперішнього часу цінними паперами офіційно визнані акції, сертифікати акцій, державні облігації, облігації, вексель, депозитний і ощадний сертифікати, банківська ощадна книжка на пред'явника, коносамент, приватизаційні цінні папери (сертифікат), цінні папери в іноземній валюті, а також товаророзпорядчі документи, які передаються заставодержателем при заставі товарів. Крім того, сюди входять чеки, опціони, ф'ючерси. Можна відмітити також папери традиційні і нетрадиційні. Перші - це, як правило, основні папери, а другі - похідні. Завдяки фінансовому інжинірингу все більше з'являється гібридних паперів - паперів проміжного типу, що поєднують в собі ознаки різних паперів. Прикладом цього є поява облігацій з ознаками акцій.

      Крім  перелічених видів і типів  цінних паперів, що є за своєю економічною  природою фіктивним капіталом першого  порядку, в практиці фондової біржі  широко застосовуються також похідні  цінні папери - фіктивний капітал  другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і варанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони і ф'ючерси.

2. Акція

      При створенні акціонерного товариства його статутний фонд розподіляється на однакову кількість паїв (акцій). Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. На стадії реєстрації товариства його засновники повинні вказати кількість і вид акцій, які вони пропонують до випуску.

      Ціноутворення акцій - процес дуже складний, він залежить від багатьох чинників як прогнозованого, так і не прогнозованого характеру. Отже, доцільно зупинитись на загальних для цього процесу етапах.

      По-перше, це номінальна вартість, яка довільно встановлюється при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. Всі акції акціонерного товариства повинні мати тільки одну номінальну вартість, що фіксується при реєстрації. Номінальна вартість практично ніяким чином не пов'язана з реальною вартістю.

      По-друге, балансова вартість, що вираховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій.

      По-третє, це курсова (ринкова) вартість акцій, яка зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточна ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.

      По-черверте, книжна або бухгалтерська.

      Акції можуть бути іменними та на пред'явника, безплатними, привілейованими і  звичайними (простими). В окремих  країнах Заходу акції на пред'явника складають до 90 відсотків усіх акцій. Це пов'язано із запровадженням сучасних технологій обігу цінних паперів, зокрема електронного, при яких набагато ефективніше здійснювати операції саме з акціями на пред'явника.

      Обіг  іменних акцій обліковується  в книзі реєстрації, яка ведеться акціонерним товариством. У ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках у кожного акціонера.

      Щодо  акцій на пред'явника, то в книзі  реєструється тільки їхня загальна кількість. Проте, як уже зазначалося, у світовій практиці сьогодні застосовуються новітні електронні технології обліку, що дають змогу в разі потреби мати достовірну інформацію про всіх власників акцій на пред'явника і запобігти таємному скуповуванню контрольних пакетів з метою встановлення монополізму.

      Безплатні акції випускають з метою розподілу  їх серед акціонерів, як правило, пропорційно  кількості акцій, що уже їм належать.

      Сума  випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством (не має права голосу), якщо інше не передбачене статутом.

      Щорічний  прибуток за привілейованими акціями  нараховується, як правило, за твердим  процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли ж за якийсь окремий рік  обсяг чистого доходу не дозволяє виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди за привілейованими акціями можуть виплачуватись із резервного фонду. У разі, коли розмір дивідендів на прості акції більший, ніж фіксована величина відсотка привілейованих, власники останніх можуть одержати відповідну доплату.