Центральные банки

На практиці використання такої системи означало реальне введення режиму кон- вертованості валюти без попереднього забезпечення її економічних передумов (кон- курентоспроможної економіки, соціальних   «амортизаторів», гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури, помірних темпів інфляції тощо). Результа- том такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному  ринку (нестача пропо- зиції), постійна девальвація національної валюти, доларизація внутрішнього обігу та бартеризація зовнішньоторгового обороту.

Нормативно-правові передумови управління валютною сферою  в Україні як незалежній державі були закладені прийняттям 16 квітня 1991 р. Закону України

«Про зовнішньоекономічну діяльність». Обов’язковому розподілу підлягала виручка в іноземній валюті  від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб’єктів цієї діяль- ності.

У 1993 р. вводиться в дію Декрет Кабінету Міністрів України № 15 від 19 лютого

«Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цим Декретом визна- чаються основні принципи валютного  регулювання в країні, порядок виконання ва- лютних операцій, функції державних органів, що забезпечують валютне регулюван- ня, а також права і обов’язки суб’єктів валютних відносин та їхню відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно  з Декретом, єдиним законним платіжним засобом на території України є валюта України. У зв’язку з цим усі надходження резидентам країни  в іноземній валюті підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки.

У статті 8 Декрету «Валютний (обмінний) курс» визначається, що рівень валют- ного курсу встановлюється «Національним банком України на підставі результатів торгів валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України».

 

264

 

Тема 10. Центральні банки

 

З жовтня 1994 р. розпочався новий етап розвитку валютного регулювання в Украї- ні. Суть його полягала в подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єди- ного обмінного курсу для готівкових розрахунків, у підготовці передумов для введення нової грошової одиниці — гривні. Підвалини цього етапу закладалися Указом Прези- дента України від 22 серпня 1994 p., котрий визначав правові рамки функціонування міжбанківського валютного ринку і  передбачав у II півріччі 1994 р.  забезпечити поступове зближення й уніфікацію офіційного і ринкового валютних курсів.

На цьому етапі розвитку валютного  регулювання, що тривав до вересня 1996 p., основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою  економічних ре- форм Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації та децентралізації валютного ринку України, а саме:

— створення умов, які щонайбільше наближали б курс національної валюти до його реального значення (розформування Тендерного комітету,  визначення курсу українського карбованця на підставі відновлених торгів на УМВБ);

— забезпечення пріоритету національної валюти як платіжного засобу через по- ступове  обмеження готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти в Україні;

— здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку  (створення неза- лежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснен- ня операцій на міжбанківському валютному ринку з купівлі-продажу інозем- ної валюти щодо поточних операцій);

— здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (поступове скорочен- ня обмежень щодо використання валюти та форми платежів).

Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Укра- їна в травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті VIII Статуту МВФ. Це означало, що з юридичного погляду в рамках світової валютної системи гривня стала вільно конвертованою валютою за поточними операціями.

 

 

Після успішного впровадження гривні восени 1996 р. Україна вийшла на новий рівень своєї стабілізаційної політики, адже введення нової грошо- вої одиниці в країнах з перехідною економікою часто розглядається як важливий необхідний крок започаткування реального відродження еко- номіки. Валютна політика 1997 р. характеризувалася своєю послідов- ністю і прозорістю, що було зумовлено встановленням чіткого валют- ного коридору та його утримуванням протягом усього року.

 

У 1999 р. валютна політика зазнала ще одного нового повороту, що суттєво відріз- няв її реалізацію від такої, що спостерігалась у два попередні роки. Стрімка девальва- ція в 1999 р. була продовженням кризи 1998 р., а слабкі структурні перетворення не дали можливості усунути кризових  чинників. Головною ознакою валютної політики року стало безумовне наповнення валютних резервів  центрального банку в умовах наближення високих виплат обслуговування зовнішніх боргів і фактично  повної від- мови від інтервенцій на підтримку національної валюти. Вартістю такої політики ста- ло падіння гривні в другій половині 1999 р. — на початку 2000 р.

Відповідно  до грошово-політичних цілей НБУ проводить поточну валютну по- літику та довгострокову або стратегічну (структурну) валютну політику.

 

265

 

_{Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку}

 

Поточна валютна політика — це сукупність заходів, спрямованих на щоден- не, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій,  функціо- нування валютного ринку та ринку золота, в тому числі  за допомогою дис- контної  та  девізної  політики,    зокрема  валютної  інтервенції,   валютних обмежень, валютного субсидування та диверсифікації валютних обмежень.

 

Головним  завданням поточної валютної політики є забезпечення нормально- го функціонування національної валютної системи, уникнення стійкого  від’ємного сальдо платіжного балансу країни, узгодження інтересів експортерів та імпортерів.

Основна мета проведення поточної валютної політики:

— підвищити ефективність зовнішньоекономічних зв’язків через проведення по- літики курсоутворення;

— забезпечити стабільність у сфері обміну, що опосередковується використан- ням іноземної валюти;

— підвищити ліквідність національних грошей (це поняття не тотожне з міжна- родною ліквідністю країни);

— підтримати збалансованість статей платіжного балансу.

Поточна валютна політика також передбачає:

— поточне  регулювання системи валютних обмежень і системи економічних нормативів (зокрема проведення операцій на страховому ринку, фондовому та інших сегментах фінансового ринку);

— створення сприятливих умов для інвестування національної економіки;

— оперативне регулювання кон’юнктури  валютного ринку за допомогою інтер- венцій для зменшення спекулятивного тиску на валютний ринок;

— вдосконалення організаційно-правової структури валютного ринку;

— здійснення жорсткого  контролю за операціями з переміщення капіталу рези- дентами й нерезидентами на валютному ринку;

— вдосконалення контролю за експортно-імпортними операціями;

— вдосконалення міждержавних розрахунків і опрацювання можливостей різно- манітних форм інтеграції;

— вдосконалення механізму  курсоутворення відповідно до структурних змін в економіці;

— проведення валютно-курсової політики, яка ґрунтується на цільових орієнти- рах сфери грошово-кредитних відносин.

Поточна валютна політика здійснюється на основі щоденних операцій на валют- ному та фінансовому ринку,  а також за допомогою застосування контролюючих та регламентуючих важелів впливу на сферу валютних операцій.  Тобто повсякденний рух валютних цінностей між учасниками економічних процесів  є об’єктом регуля- тивного впливу поточної  валютної політики держави. Важливим елементом прове- дення поточної валютної політики  є таргетування валютного курсу.

Центральний банк країни, яка щільно інтегрована у світогосподарські зв’язки і, крім того, має значну частку експорту та імпорту у ВВП, може розглядати рівень зо- внішньої  купівельної спроможності національних грошей (валютний курс) як про- міжний орієнтир монетарної  політики. Це означатиме, що стан зовнішнього сектора економіки є як джерелом, так і об’єктом впливу на вектор монетарної  політики. Ко- ливання зовнішньої купівельної спроможності національних грошей багато в чому впливають на стан не тільки реального, а й фінансового сектора. Крім того, валютний

 

266

 

Тема 10. Центральні банки

 

ринок відображає  ту активність кредитних інститутів, яка не пов’язана з кредитуван- ням економіки. Тобто надлишкова ліквідність банківської системи спрямовується на валютні спекуляції, які можуть дестабілізувати платіжний баланс країни. Тому НБУ часто обирає за один з проміжних орієнтирів валютний курс, намагаючись нівелюва- ти вплив на нього тих процесів, що не пов’язані з тенденціями світової економіки чи тенденціями в реальному секторі національного господарства.

Якщо НБУ передбачає високу ймовірність впливу на валютний курс суто моне- тарних чинників, то використання інструментів грошово-кредитного регулювання спрямовується на те, щоб вивільнити його зі сфери впливу цих негативних тенденцій.

 

Стратегічна або  структурна валютна політика охоплює досить трива- лий період  та передбачає проведення довгострокових заходів структурного характеру щодо послідовної  зміни валютного механізму, а саме: реструктури- зацію платіжного балансу країни, зміни у сфері розрахунків в іноземній валю- ті, запровадження конвертованості валюти тощо. До довгострокової валютної політики включають політику щодо  участі в міжнародних організаціях ва- лютно-фінансового співробітництва, оскільки членство країни в цих організа- ціях потребує прийняття певних  зобов’язань щодо вектора та характеру ва- лютної політики. Важливим критерієм відмінності структурної валютної політики від поточної є реформістський характер заходів  у довгостроковій перспективі, що спрямовуються на заміну чи реновацію ключових компонен- тів валютної системи. До них відносять:

— порядок міжнародних розрахунків;

— режим валютних курсів;

— політику щодо золотовалютних резервів;

— режим конвертованості валют;

— участь у міжнародних організаціях тощо.

Об’єктивними факторами структурної політики є посилення економічної вза- ємозалежності національних господарств, зміни їх місця і ролі у світогосподарських відносинах, сталість інтересів їхніх суб’єктів. Довгострокова валютна політика як су- купність  заходів, спрямованих на здійснення тривалих структурних змін у світовій валютній системі, впливає на поточну політику.

 

В Україні протягом усього періоду реформування економіки політика обмін- ного  курсу Національного банку відображала основні напрями реалізації грошово-кредитної політики,  спрямованої на обмеження чи експансію на грошовому ринку. Це відображалося на виборі конкретного режиму встанов- лення валютного курсу. На практиці це означає, що валютно-курсова політика НБУ за весь період ринкової трансформації ґрунтувалася на послідовному ви- користанні усіх видів режимів обмінних курсів: плаваючого, фіксованого, обме- жено плаваючого і регульовано плаваючого.

 

Протягом усього часу існування гривні не припинялися широкі дискусії про режим валютного курсу для України, а іноді навіть поновлювалися дискусії про доцільність повернення до множинного курсоутворення. До кінця 1994 р. в Україні  практикува- лися множинні обмінні курси. Необхідність їх була зумовлена вимогами  адміністра- тивного обмеження доступу на валютні ринки (для штучного зменшення попиту, на- самперед готівкового, у 1993 р. був зафіксований рекордний рівень інфляції — більше

 

267

 

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

 

10000% на рік), а також широким лобіюванням експортно-імпортних операцій  (на- самперед  пов’язаних зі значним реекспортом сировинних та низько технологічних матеріалів).

Така множинність утримувала як високі спекулятивні тенденції внаслідок висо- ких валютних премій на різних ринках, так і підвищувала реальний обмінний курс, роблячи товари українських виробників неконкурентними внаслідок переоцінки на- ціональної валюти. Офіційний та ринково-формовані курси відрізнялися у 2–3 рази. Лише з листопада 1994 р. офіційний курс почав визначатися за результатами аукці- онних торгів, а в 1996 р. після впровадження нової грошової одиниці — гривні вда- лося скоротити різницю між біржовими та готівковими ринками. Валютні премії, які виникають внаслідок різниці множинних курсів, часто безпосередньо пов’язуються з вигодами тіньового сектора чи тіньових валютних ринків. Тому утримання множин- них курсів також пов’язується з поширенням корупції, що шкодить розвитку підпри- ємницького середовища та репутації країни.

 

 

Валютно-курсову  політику НБУ останніх п’яти років  можна на- звати політикою курсової стабільності — з початку 2002 р. до кінця

2007 р. девальвація гривні щодо долара становила всього близько

2,2%, або в середньому 0,04% за місяць. Така курсова стабільність, що досить  упевнено підтримувалася після значних девальвацій 1998 р. (80,5%) та 1999 р. (52,2%), очевидно,  потребує ретельного аналізу її причин і наслідків для грошової сфери та економіки в цілому, а також оцінювання подальших перспектив.