Центральные банки

Тема 10. Центральні банки 

 

 

Òåìà 10

ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ

 

10.1. Загальна характеристика центральних банків.

10.2. Функції центральних банків.

10.3. Національний банк України та його функції.

10.4. Грошово-кредитна політика НБУ.

10.5. Валютна політика та роль НБУ в її реалізації.

 

 

 

10.1. Загальна характеристика центральних банків

 

Головною  ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є цент- ральний банк.

 

_!

Центральний банк — це емісійно касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за прове- дення монетарної політики в державі з метою забезпечення стабільного неін- фляційного розвитку економіки.

 

Центральні банки в їхньому  сучасному вигляді існують порівняно недавно. На ранніх стадіях розвитку   капіталізму чіткого розмежовування між центральними (емісійними) та комерційними банками не було. Комерційні банки активно вдавали- ся до випуску банкнот з метою залучення капіталу. У міру розвитку кредитної систе- ми проходив  процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним,  або національ- ним, а в подальшому — центральним, що відповідало його зверхньому положенню в кредитній системі.

Перший національний банк — шведський «Ріксбанк» — був заснований у 1668 р. на межі переходу від феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був заснований Банк  Ан- глії. Але ці банки не володіли правом на емісію грошових знаків і їхні функції відріз- нялись від функцій сучасних центральних банків. Так, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати торгівлю та промисловість, а Банк Нідерландів — внутрішню та зо- внішню торгівлю. Центральні банки в їхньому сучасному вигляді виникли в XIX ст.

Цей процес здійснювався різними шляхами і його суть полягала в передачі мо- нопольного права на випуск банкнот одному банку або групі банків. Так, у США в

1863 р. прийнято закон про національні банки, яким і було передано виняткове право емісії банкнот, однак підсумковим результатом цього процесу стала передача права на випуск банкнот одному банку.

Конкретні спроби виникнення центральних банків були  різними, але в цілому вони зводились до двох основних варіантів:

1) держава  на основі спеціального законодавчого створювала спеціальний дер- жавний  банк, за яким закріплювалося виняткове право на випуск (емісію) банкнот. Так було, наприклад, у Росії, де в 1860 р. створено Державний банк. Таким же чи- ном як єдині, емісійні центри були створені: Бундесбанк у Федеративній Республіці

 

251

 

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

 

Німеччина (1957 р.), система банків Федерального резерву в США (12 федеральних резервних банків) (1913 р.), резервний банк Австрії (1960 р.) та ін.;

2) право емісії закріплювалося за одним із комерційних банків. У такий  спосіб виник центральний Банк Англії. Заснований як приватна акціонерна компанія з фі- нансування з військової компанії Короля Вільгельма ІІІ  проти Франції, цей банк у винагороду за свою допомогу отримав виняткове право  емісії банкнот у Лондоні. Його привілей посилився в 1849 р., коли актом Р. Піля  було заборонено всім ново- створеним банкам займатись емісією банкнот, а остаточна монополія за Банком Ан- глії була закріплена в 1921 р.

Нині  центральні банки  здебільшого належать державі. Цей факт у багатьох ви- падках став наслідком націоналізації. Так, у 1945 р. було націоналізовано Банк Фран- ції, у 1942 р. — Банк Японії, у 1938 — Банк Канади.

У сучасних  умовах головною ланкою  банківської системи країни, як правило, є центральний банк. У різних країнах цей банк називається по-різному: національний, центральний, резервний, народний, державний (наприклад: Австрійський національ- ний банк, Резервний банк Австралії, Народний банк Китаю, Шведський державний банк, Центральний банк Російської Федерації).

Тепер практично  в усіх країнах світу існують центральні банки, але між ними є вагомі відмінності, зумовлені особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку країн.

Серед різних функцій центральних банків  потрібно виділити основні, без яких неможливе виконання головної мети центрального банку, — збереження стабільнос- ті національної грошової одиниці, професійний нагляд та координація діяльності бан- ківської системи, та додаткові, що відповідають вирішенню цього завдання.

Центральні банки самостійно розробляють і впроваджують конкретні заходи що- до реалізації пріоритетів грошово-кредитної політики, визначених урядом,  беруть безпосередньо участь у формуванні пропозиції грошей, щоб ефективно здійснювати урядові програми і стимулювати економічну кон’юнктуру в країні.

Центральні банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного  органу управління. Центральні банки здійснюють банківські операції, що приносять дохід (кредитуван- ня комерційних банків, операції з іноземною валютою, операції з цінними паперами), але метою проведення цих операцій не є проведення прибутку.

Організаційною формою центральних банків  найчастіше є акціонерне товари- ство. Основна частина капіталу такого товариства, як  правило, належить державі. Так, у таких країнах, як Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди 100% ка- піталу центральних банків перебуває у власності держави. У деяких країнах осно- ву капіталу центрального банку становить капітал комерційних банків (наприклад, у США) або комерційних банків та інших фінансових установ (наприклад, в Італії). Але в таких випадках держава через формування органів управління цими банками відіграє провідну роль в організації їхньої діяльності.

 

 

Центральний банк нашої  країни — Національний банк України за своїми функціями принципово не відрізняється від центральних бан- ків інших країн. Він підзвітний Верховній раді України, а тому неза- лежний від Уряду, але активно співпрацює з ним.

 

 

252

 

Тема 10. Центральні банки

 

Зростаючі масштаби  сучасної економічної діяльності, ускладнення характеру внутрішніх та зовнішніх господарських зв’язків суб’єктів господарювання створюють об’єктивні економічні передумови посилення ролі держави  в регулюванні суспіль- ного виробництва. Основні завдання економічної політики держави  в умовах рин- кової економіки зумовлені існуючими  рівнями інфляції та безробіття, досягненням певних темпів економічного зростання і рівноваги  платіжного балансу. Успішність досягнення таких цілей значною мірою залежить від ефективності роботи кредитно- фінансової системи країни, ключова ланка якої — центральний банк. Він є головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою  моне- тарних важелів.  Відповідно до монетарних цілей центральний банк проводить дер- жавну валютну політику,  основними критеріями визначення якої є рівень розвитку валютного ринку, валютний курс і пов’язана з ним стабільність національних грошей. За таких обставин валютно-курсова політика  як одна з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває ключового значення в практичній  реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських процесів з метою реалізації стратегії економічного розвитку і розбудови ефективно функціонуючого ринкового механізму.

Валютно-фінансові відносини є складовою економіки окремих країн та світового співтовариства в цілому. Тісні  економічні зв’язки між країнами мають як негатив- ний, так і позитивний вплив на стан світової та національної валютних систем. Саме механізми валютного регулювання забезпечують стабільність валютних відносин в окремій державі й у світі, захищають національні валютні системи від негативно- го впливу  зовнішніх  та внутрішніх факторів, стимулюють розвиток зовнішньоеко- номічних зв’язків, сприяють вирішенню економічних проблем  держави. Перехід до відкритої ринковоорієнтованої економіки, що здійснюється в Україні в межах еконо- мічної реформи, розширення зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на по- глиблення світогосподарських зв’язків, зумовили необхідність глибокого, всебічного обґрунтування тих принципових змін, що відбуваються в процесах валютного  регу- лювання в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

_!

Основною метою грошово-кредитної та валютної політики, як правило, є ста- більний рівень цін та стабільність грошової одиниці.

Цінову стабільність як кінцеву мету грошово-кредитної політики обирають, насампе- ред, економічно розвинуті країни, зокрема це стосується країн, де центральні банки тар- гетують інфляцію. Першими про цінову стабільність подбала влада Нової Зеландії (1990 р.) та Канади (1991 р.), згодом до них приєднались Велика Британія, Фінляндія, Швеція, Австралія та Іспанія.  У європейській системі центральних банків влада кожної країни обрала первинною метою своєї політики цінову стабільність.  У Японії в 1998 р. законо- давство про центральний банк було переглянуто, у результаті  чого цінова стабільність була визначена як принцип валютного та грошово-кредитного регулювання (табл. 10.1).

У законах про центральний банк країн, що розвиваються,  та країн з перехідною економікою кінцевою метою зазначена  «внутрішня та зовнішня стабільність націо- нальної грошової одиниці» — низька інфляція та стійкий валютний курс.

 

Україна не є винятком — ст. 99 Конституції України встановлено особливий конституційно-правовий статус Національного банку України, а його основною функцією названо забезпечення стабільності грошової одиниці України.

 

253

 

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

 

Таблиця 10.1

_{Кінцева мета діяльності центральних банків країн «Великої сімки»}

 

Грошова влада	Мета грошово-кредитної політики
ФРС США	Ефективне сприяння цілям максимальної зайнятості, стійких цін та по- мірних довгострокових відсоткових ставок
Банк Канади	Сприяння результатам економічної діяльності та поліпшенню стандарту життя канадців шляхом збереження низької, стійкої та передбачуваної інфляції
Банк Англії	1. Грошова стабільність (цінова стабільність та довіра до національної валюти). 2. Фінансова стабільність (виявлення та скорочення загроз фінансової системи в цілому)
Банк Франції	Забезпечення цінової стабільності (згідно з Маастрихтською угодою  в межах єврозони)
Німецький Бундесбанк	Забезпечення цінової стабільності (згідно з Маастрихтською угодою  в межах єврозони)
Банк Італії	Забезпечення цінової стабільності (згідно з Маастрихтською угодою  в межах єврозони)
Банк Японії	1. Емісія банкнот, а також валютне та грошово-кредитне регулювання. 2. Забезпечення безперебійних розрахунків між банками та іншими фі- нансовими інститутами, сприяння впорядкованому функціонуванню фі- нансової системи

 

 

Відповідно  до ст. 6 Закону «Про  Національний банк України», на виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотри- манню стабільності  банківської системи, а також, у межах своїх по- вноважень, — цінової стабільності.  Це пояснюється дією у сфері за- безпечення  цінової  стабільності  чинників,  які   перебувають  поза межами монетарної політики  НБУ і до яких належать адміністратив- не регулювання цін з боку уряду, практика монопольного ціноутво- рення, незавершеність структурних реформ, низька  потужність фон- дового ринку, зовнішні та внутрішні цінові шоки.

 

 

 

_{10.2. Функції центральних банків}

 

Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, по- діляються на регулювальні, контрольні та обслуговувальні.

До регулювальних функцій відносять:

— управління сукупним грошовим оборотом;

— регулювання грошово-кредитної сфери;

— регулювання попиту та пропозиції на кредит. Під контрольними функціями розуміють:

— здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;

— проведення валютного контролю. Обслуговувальні функції здійснюються в разі:

 

254

 

Тема 10. Центральні банки

 

— організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;

— кредитування банківських установ та уряду;

— виконання центральним банком ролі фінансового агента уряду. Розглянемо ці функції більш детально.

 

Регулювальна функція, яка притаманна всім без винятку центральним бан- кам, включає розроблення та проведення грошово-кредитної політики, яка включає в себе:

— визначення напрямів розвитку грошово-кредитної політики;

— вибір основних інструментів грошово-кредитної політики;

— створення та впровадження статистичної бази даних по грошовій масі, кре- дитах та заощадженнях;

— проведення аналізу і досліджень з проблем економіки та грошово-кредитної сфери даної країни або інших держав, які створюють основу грошово-кре- дитної політики;

— складання грошових програм та контроль за їхнім виконанням.

 

Не менш важливою регулювальною функцією центрального банку є регулюван- ня попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомо- гою проведення інтервенцій на грошовому та валютному ринках. З метою кредитної експансії центральні банки застосовують заходи  щодо зниження рівня ліквідності кредитно-банківських інститутів, а при кредитній  експансії застосовують протилеж- ні дії. Аналогічне значення мають валютні інтервенції.