Банківські установи на ринку фінансових послуг

Принцип платності кредиту полягає в  тому, що позики банк видає підприємствам, організаціям та іншим позичальникам  за певну плату, визначену у формі  процентів. Розмір плати диференційований залежно від характеру спрямування позик, строку користування ними, категорії позичальника та його фінансового стану.

Протягом  тривалого часу в банківській  практиці нашої країни при формуванні процентних ставок на кредити існував суб'єктивний підхід. Держава, визначаючи через банківську систему певні пріоритети у кредитній політиці, в адміністративному порядку знижувала процентні ставки для тих чи інших галузей господарства. У результаті низькі процентні ставки знецінювали кредит, суми стягуваних процентів практично не виявляли впливу на результати господарсько-фінансової діяльності позичальників, що створювало іллюзію широкої доступності й невичерпності банківського кредиту як джерела покриття виробничих затрат.

Формування  ринкового механізму господарювання висуває на перший план принципово нові підходи при встановленні процентних ставок на кредит: строки і ефективність кредитування, ступінь ризику вкладених коштів, форма участі банку у розвитку тих чи інших господарств. При цьому процентна ставка встановлюється з урахуванням рівня плати за пасивними операціями, затрат на залучення коштів, розміру обов'язкових резервів, а також витрат на розміщення залучених ресурсів і потреб банків у коштах на власний розвиток. Такий механізм формування ставок дозволяє забезпечити реалізацію основних принципів комерційного розрахунку, на яких грунтується вся діяльність сучасного банку. Правильному визначенню процентних ставок також сприяє поступове становлення в країні цивілізованого грошового ринку, завдяки чому ставки визначаються банками під впливом реально існуючих на ринку попиту і пропозиції на кредитні ресурси.

Таблиця 2

Процентні ставки комерційних  банків за кредитами,

наданими в лютому 2003 року¹

(за видами)

(середньозважена річна, %)

¹ (11,с.69)

Як видно з даних таблиці 2, у лютому 2003 року комерційні банки  України надавали кредити на поточну  діяльність в національній валюті в середньому під 35,7 %, на інвестиційну діяльність - 34,3 %  в іноземній валюті - відповідно під 15,7% та 16,2 %. Кредити фізичним особам надавались під 16,6%  на інвестиційну діяьність. Не дивлячись на зниження загального рівня процентних ставок за кредитами протягом останього часу, вони все ж залишаються досить високими.

Важливе значення для ефективної організації  позичкових операцій банку має дотримання цільового характеру кредиту. Загальною  ціллю кредитування є задоволення  потреб позичальника у додаткових грошових коштах. Однак, якщо раніше цільове призначення кредиту пов'язувалось головним чином з матеріалізованим поняттям цілі (кредитування цінностей, затрат виробництва у їх пооб'єктній характеристиці), то в сучасних умовах більш важливим є спрямування позик на досягнення високих кінцевих результатів діяльності господарств. Головними критеріями при цьому виступають доцільність, ефективність, дохідність тих операцій позичальника, на здійснення яких видається позика. В сучасних умовах банки, надаючи перевагу тим чи іншим напрямам вкладення кредитних ресурсів, повинні виходити з порядку розподілу доходів від прокредитованих заходів, визначаючи найбільш оптимальні форми своєї участі у цьому розподілі.

Таблиця 3

Кредити, надані комерційними банками в економіку України

(за цільовими вкладеннями)¹

(заборгованість на  кінець періоду, млн. грн.)

¹ (11,с.84)

В Україні розподіл кредитних вкладень комерційних банків за цільовими  напрямами відображає об'єктивні  труднощі, спрямування коштів на інвестиційні цілі, позаяк значно нижчі темпи  оборотності основного капіталу, а відтак: більші строки окупності розміщених коштів зумовлюють більший ризик для банку та в умовах  нестабільної економічної ситуації в перехідний період виступає антистимулом до кредитування інвестиційних потреб підприємств, у результаті чого їхня частка в об'єктній структурі кредитного портфеля банків залишається протягом останього періоду часу практично на незмінному рівні, не перевищуючи 10% (таблиця 3).

Всі основні принципи кредитування взаємно обумовлені і взаємно  пов'язані між собою. Без їх дотримання кредит втрачає свою суть і призначення, в результаті чого до недавнього часу банківські позики перетворювались на безповоротні дотації держави різним суб'єктам господарювання. Перехід до ринкових відносин сприяє наповненню принципів кредитування новим економічним змістом, що найбільшою мірою відповідає сучасній побудові відносин між банками та їх клієнтами.

2. Іншою важливою умовою кредитування  є видача позик банком в  межах наявних у нього кредитних  ресурсів. Ця умова пов'язана насамперед  з економічною суттю комерційного банку, що виражається однією з найважливіших його функцій - посередництвом в кредиті.

У нашій країні донедавна ця фундаментальна умова кредитування часто ігнорувалась, формування і розподіл кредитних  ресурсів здійснювались не кожним конкретним банком зокрема, а проводились в рамках єдиного позичкового фонду всієї країни центральним банком. Акумулюючи через низові банківські установи вільні кошти господарства, він здійснював їх плановий розподіл шляхом встановлення розмірів заборгованості за короткостроковими і довгостроковими позиками на кінець року з поквартальною розбивкою.

Зрозуміло, що в умовах ринку така система формування і розподілу  ресурсів виявилась цілком неспроможною. Становлення і розвирок незалежних комерційних банків зумовили появу нових підходів до ресурсного забезпечення активних операцій. На сьогодні обсяг кредитних вкладень банку повністю залежить від розмірів сформованих ним ресурсів, які включають власні і залучені кошти. Крім того. формування повноцінного грошового ринку в країні надає банкам додаткові можливості маневрування кредитними ресурсами шляхом купівлі їх один в одного. Однак таке маневрування здійснюється вже на суто комерційній основі під впливом реальних попиту і пропозиції на ресурси, що виключає можливість адміністративного тиску на банки з боку регулюючих органів.

3. Однією з найважливіших умов  сучасної організації кредитних  відносин є визначення всіх  питань, пов'язаних з кредитуванням,  безпосередньо між банком і  позичальником на договірній  основі.

Необхідність застосування кредитного договору зумовлена власне практикою кредитних відносин, які донедавна були орієнтовані в основному на підтримання за допомогою кредиту платоспроможності позичальників незалежно від результатів їх господарсько - фінансової діяльності. Така кре-дитна політика призводила до зниження зацікавленості учасників кредитного процесу в ефективному використанні наданих в позику коштів, що не відповідало основним принципам комерційного розрахунку, на якому почала грунтуватися вся діяльність господарських організацій в умовах переходу до ринкової економіки. Ця ситуація створила реальні передумови для переведення всіх взаємовідносин банків з клієнтами на договірні засади.

Значення кредитного договору як основного  документу, що регламентує взаємовідносини між банком і позичальниками, ставить до його змісту ряд суттєвих вимог. По-перше, укладення кредитного договору передбачає поряд з проведенням єдиної кредитної політики банку й індивідуальний підхід до кожного позичальника, що повинно відображати конкретні особливості його господарсько-фінансової діяльності. Дана вимога може бути реалізована через встановлення загальних і особливих умов кредитування для кожного клієнта. Однак, як свідчить практика, банками приділяється недостатня увага індивідуальним особливостям позичальників, з якими укладаються договори. Деякими банківськими установами ще застосовується шаблонна система укладення договорів (включаючи лише зміну дати і суми угоди).

По-друге, при укладенні договорів  повинні дотримуватись рівноправні партнерські відносини клієнта з банком. Це означає, що конкретний зміст кредитного договору, формулювання умов кредитування визначається безпосередньо сторонами, що домовляються. На практиці ж у ряді випадків банки самостійно визначають всі основні положення, пов'язані з умовами і порядком кредитування, не враховуючи при цьому конкретних побажань і пропозицій клієнтів, що суперечить принципу партнерства, на якому повинні грунтуватись взаємовідносини банку з позичальниками.

По-третє, при визначенні основних умов кредитного договору повинні повною мірою враховуватись можливі зміни ринкової кон'юнктури, що можуть мати безпосередній вплив на спроможність виконання сторонами своїх договірних зобов'язанй. На сьогодні у переважній більшості банків дана вимога враховується в основному лише при визначенні порядку сплати процентів за користування кредитом та їх зміни в залежності від зміни процентних ставок на придбані кредитні ресурси. У той же час при визначенні умов на окремі види кредитування, наприклад при відкритті кредитних ліній, було б доцільно визначати питання про співвідношення зобов'язань банку у наданні кредитів з наявним обсягом кредитних ресурсів. Слід було б також визначити диференційовані умови кредитування (ліберальні або більш жорсткі) в залежності від загальної економічної ситуації в країні і фази економічного циклу (підйом або спад), закріпивши вказану диференціацію у договорах, що укладаються з клієнтами на тривалі періоди часу.

4. Важливою умовою організації  кредитування є здійснення банками  кредитних послуг лише за умови суворого дотримання позичальниками кредитної дисципліни, тобто всіх правил кредитування і зобов'язань, що визначаються положеннями кредитного договору: ефективне використання позичених коштів, забезпечення своєчасного погашення отриманих кредитів, систематичне надання банку належної інформації, що дозволяє контролювати використання виданих позик. Надання нових кредитів позичальникам здійснюється за умови відсутності них простроченої заборгованості за раніше отриманими позиками. Не допускається кредитування підприємств, що мають неліквідний баланс, використовують позики банку для покриття тривалих фінансових проривів, безгосподарності і збитків. Оцінка дотримання під-приємствами кредитної дисципліни загалом відображає загальні результати їх діяльності, включаючи дотримання основних принципів комерційного розрахунку. У зв'язку з цим банки повинні здійснювати оперативний аналіз комплексу факторів, що можуть спричинити порушення господарствами строків погашення кредитів.

У перспективі комерційні банки могли б застосовувати специфічні методи контролю за дотриманням кредитної дисципліни, зокрема, створенням на зразок розвинутих країн єдиної інформаційної мережі і банків даних, куди б заносилась інформація про порушників кредитної дисципліни. Формування таких "чорних списків", доступ до яких відкритий для всіх установ банків, дозволило б їм завчасно виявляти ненадійних клієнтів, уникаючи таким чином можливого ризику фінансових втрат.

5. Важливою умовою кредитування  є наявність певних пріоритетів у кредитній політиці банків, якими вони керуються, здійснюючи позичкові операцїї. Незважаючи на існуючі тенденції універсалізації банківської справи, практично кожен комерційний банк обирає для себе головні стратегічні напрями, відповідно з якими спрямовує свої кредитні вкладення. Ці напрями, як правило, визначаються ще в установчих документах комерційного банку при його заснуванні з наступним закріпленням їх у статуті. Пріоритети у кредитній політиці банку можуть носити як об'єктний, так і суб'єктний характер.

Об'єктні пріоритети визначаються цільовими орієнтирами, на які спрямовує  свої кредитні операції даний комерційний  банк. Наприклад, ним може бути визначено, що у пріоритетному порядку повинні  надаватись кредити на заходи, пов'язані  з підвищенням ефективності функціонування паливно-енергетичного, агропромислового комплексу, машинобудування або ж підвищенням науково-технічного рівня виробництва в тій чи іншій галузі.

Суб'єктні пріоритети, обрані банком, означають першочергове надання  кредитів певній категорії позичальників. До їх складу можуть включатися акціонери чи пайовики банку, позичальники, що забезпечують безумовне виконання своїх договірних зобов'язань, а також клієнти, що зберігають свої кошти на депозитних рахунках в банку.