Банківські установи на ринку фінансових послуг

У цілому ж строкові депозити, як форма мобілізації  залученого капіталу, мають ряд переваг  як для вкладників, так і для банку. Для вкладників головною перевагою строкового депозиту, на відміну від рахунків до запитання, є більш високі процентні виплати. У той же час, до недоліків даного виду депозитів слід віднести значно нижчий рівень їх ліквідності порівняно з поточними рахунками. Для банку ж, навпаки, хоча залучення коштів на строкові депозити і вимагає більших затрат, дані ресурси є значно стабільніші, що позитивно відображається на стані ліквідності банку та дозволяє йому розширювати свої активні операції, збільшуючи величину доходів.

Ще однією формою мобілізації залученого банківського капіталу є розміщення клієнтами  банку коштів на ощадні депозити.

Головне призначення ощадних депозитів  підлягає в акумуляції грошових заощаджень вкладників протягом порівняно тривалого періоду часу. Ощадні депозити істотно відрізняються від депозитів до запитання та строкових вкладів. На відміну від поточних рахунків вони не призначені для здійснення платежів. Грошові суми на ощадних рахунках, як правило, не мають певного наперед визначеного строку розміщення. Для ощадних вкладів типовим є повільний, плавний ріст у зв'язку з тим, що використання коштів часто відбувається через кілька років після початкового внеску на відміну від строкових депозитів, для яких характерна стрибкоподібна зміна розмірів, пов'язана із повним одноразовим використанням сум вкладу.

 Ощадні  депозити належать в основному  приватним особам, які розміщують  свої гроші в комерційних банках  з багатьох різних міркувань,  перш за все із-за зручності  та безпеки. Багатьох вкладників, особливо дрібних, приваблює стабільність грошової суми заощаджень в комерційних банках, вони не бажають вкладати гроші в такі цінні папери, як акції чи облігації, поточна ринкова ціна яких може змінюватися під впливом багатьох кон'юнктурних факторів.

В Україні  мобілізація заощаджень населення  протягом тривалого часу була сконцентрована в єдиній кредитній установі - системі  ощадних кас, пізніше перетворених на Ощадний банк. Становлення дворівневої  кредитної системи, комерціалізація  банківської діяльності виявили значну зацікавленість комерційних банків у акумуляції коштів населення на ощадні рахунки, що є значним джерелом ресурсів для розширення активних операцій. Зрозуміло, що при зростаючих темпах інфляції для клієнтів банку невигідно розміщувати свої кошти на депозити із тривалими строками зберігання. В цих умовах з метою стимулювання надходження додаткових сум капіталів на депозити комерційні банки поступово пристосовують діючі форми організації вкладних операцій до нових потреб ринку. Так, наприклад; ощадні рахунки стали використовуватись і для безготівкових платежів; що призвело до стирання відмінностей між різ-ними видами депозитів. Крім того, з'явилися нові види вкладів, режим викорис-тання яких дозволяє поєднувати переваги поточних рахунків і строкових депо-зитів. Кошти на таких рахунках можуть використовуватися для здійснення розрахунків з незначними обмеженнями техніко-організапійного порядку і одночасно за ними нараховуються досить високі проценти.

Серед випробуваних за кордоном  і все частіше застосовуваних в Україні форм мобілізації коштів населення  - залучення банками різдвяних, відпускних, податкових та інших строкових вкладів, які роблять регулярно (наприклад, щотижня) з метою накопичення коштів, достатніх для оплати видатків на різдвяні свята чи на час відпустки. Прикладом може стати туристичний вклад, що з квітня 2001 року пропонується Тернопільським Центральним відділенням Промінвестбанку України. Це строковий депозит на 3 місяці. Разом з тим банком пропонуються й інші звичайні види строкових депозитів з терміном до 1 місяця (14% річних ),  до 3-х місяців (17% річних),  до 6 місяців (20 % річних). За вкладами до запитвння вкладники отримують 1,5% річних.

Ефективним засобом додаткового  залучення коштів індивідуальних вкладників на різні види рахунків можуть бути дебетові і кредитні картки, що можуть використовуватись для оплати товарів, послуг, отримання готівки та надання  ряду інших додаткових можливостей, що стимулює їх власників до розміщення коштів у банку. Підвищенню довіри населення до комерційних банків сприятиме функціонування  Фонду гарантування вкладів громадян у комерційних банках.

Нині дедалі більше банків західних країн переходять до комплексного обслуговування клієнтів. Наприклад, сучасний комерційний банк США як правило виконує понад 100 видів операцій та послуг, кліринговий банк Англії - близько 150, а великий комерційний банк Японії - 300. Банки виконують повне обслуговування клієнтів: проводять розрахункове, касове, кредитне обслуговування, здійснюють розрахунок та виплату податків, консультують населення з питань інвестування, надають сейфи для зберігання цінних паперів і коштовностей, проводять трастові операції тощо.

Подальше реформування економіки, впровадження ринкових відносин вимагає постійного вдосконалення системи грошового обігу, поліпшення розрахункового та касового обслуговування приватних осіб, що має забезпечити швидко зростаючі потреби у платежах та прискорити  оборот грошових коштів за умов одночасного зменшення витрат грошового обігу та скорочення трудових затрат. Один зі шляхів вирішення цих проблем - безпаперові технології розрахунків.

У наш час понад 200 країн світу  розвивають банківські послуги на основі кредитних карток, а безготівкова плата за товари  і послуги в економічно розвинутих країнах досягає 90% у структурі  всіх грошових операцій.

Застосування в Україні  безготівкових  розрахунків за допомогою пластикових  карток, впроваджуване останнім часом, - один із найперспективніших шляхів залучення заощаджень населення у грошовий обіг країни.

2.2. Кредитні послуги  банків.

Кредитні послуги передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають  позичальникам грошові засоби з  умовою їх повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу. Так, 2002 р. у загальній сумі доходів комерційних банків США на проценти, отримані на видані кредити, припадало 64,4 % сукупних доходів, а на доходи від інвестиційних операцій - лише 13,9% Загалом на початку 90-х років  частка кредитування становила у комерційних банках США близько 60% усього обсягу активних операцій, у банках ФРН -до 35%, Франції - до 66%, Англії -до 64%.

Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам усіх форм власності різних галузей господарства, населенню, центральним і місцевим органам державної влади, кредитно-фінансовим установам. З усіх типів кредитів найбільша питома вага (за категоріями позичальників) припадає на позики торгово-промисловим підприємствам (додаток 2). За даними додатку 2 бачимо,що в 2000 р. частка кредитів, наданихсуб'єктам господарської діяльності склала 95%, а фізичним особам - лише 5%,хоч загалом спостерігається зростання обсягів кредитів, наданих фізичним особам. Водночас у розвинутих країнах в останні десятиліття спостерігається тенденція до збільшення споживчих позичок фізичним особам. У США, наприклад, нині 2/3 продажу здійснюється в кредит.

Призначенням кредитних послуг банку є задоволення різноманітних потреб його клієнтів у грошових ресурсах. Такими потребами можуть бути: формування і збільшення основного й оборотного капіталу; фінансування операцій спекулятивного характеру (наприклад біржових угод); витрати на споживчі потреби  (придбання товарів тривалого користування або житла). Іноді кредит видається для загального фінансування діяльності позичальника без зазначення конкретних цілей. У цьому разі банк приймає рішення про надання позики, виходячи із наявних у нього даних про клієнта та рівня довіри до нього.

Схема 4.

¹(11,с.26)

Як свідчать дані схеми 4, за січень 2003 року комерційними банками України  найбільше було видано кредитів в  поточну діяльність -53%, кредити за експортно -імпортнимиопераціями - 26,6%, за внутрішніми торговельними операціями -11,9%.

Важливою умовою надання банком кредиту є наявність певного  забезпечення, що гарантує повернення позики. Традиційно банківські кредити  поділяються на бланкові та забезпечені. Бланкові кредити видаються банком без конкретного забезпечення і грунтуються на його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати всі взяті на себе платіжні зобов'язання. Забезпеченні позики видаються під заставу майна - найчастіше того самого, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, товарно-матеріальні цінності). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товарозпорядні документи); документи, що засвідчують передвідступлення на користь банку вимог позичальника до третіх осіб; гарантії й поручництва інших осіб повернути кредит у разі неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії.

Нарівні з оцінкою якісних параметрів активів, що пропонуються у забезпечення кредиту, необхібною умовою видачі позики є аналіз банком кредитоспроможності клієнта. Кредитоспроможність означає здатність позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити заборгованність за виданими кредитами і нарахованими на них процентами. Оцінюючи кредитоспроможність фірм і компаній, банки беруть до уваги такі фактори, як розмір власних коштів та їх співвідношення з позиченими, ліквідність активів, характер обороту коштів (циклічність), співвідношення коротко- і довгострокових джерел позичених коштів, ступінь покриття джерел позичених коштів ліквідними активами, прибутковість діяльності та інші показники. Кредитоспроможність приватних осіб визначається на підставі як загальної вартості майна позичальника, так і розміру його постійних доходів (з урахуванням зобов'язань, узятих на себе іншими платоспроможними особами).

У разі  позитивного вирішення  питання про кредитування клієнта  між ним і банком укладається  кредитний договір, в якому  фіксуються основні умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, права й обов'язки сторін).

Визначення умов кредитування безпосередньо  між банком і позичальником дозволяє піднести організацію кредитних відносин на якісно новий рівень, що означає добровільне прийняття на себе суб'єктами кредитування взаємних зобов'язань, від виконання яких залежить ефективність їх діяльності, утворення прибутку і задоволення економічних інтересів партнерів кредитного процесу. В результаті цього адміністративне регулювання кредитних відносин на основі методичних вказівок державних органів поступово замінюється дією економічних важелів і стимулів, які визначають оптимальні умови банківського кредитування. Дані умови можуть бути сформульовані таким чином:

1. Всі кредитні взаємовідносини між банком і позичальником здійсню-ються на основі чіткого дотримання основних принципів кредитуваня: строковісті, забезпеченості, платності, цільового характеру кредиту.

Строковість кредитування передбачає обов'язкове встановлення періоду користування позиченими грошовими коштами та строку їх повернення банку. Необхідність встановлення такого строку пов'язана, по-перше, з тим, що кредит виражає відносини, основою яких є надання грошових коштів у тимчасове користування, а, по-друге, кредит видається на задоволення тимчасових потреб, що визначаються особливостями діяльності конкретного позичальника.

За адміністративного регулювання  економіки основою для визначення строків користування позиками служила планова оборотність цінностей ідприємств і зниження їх запасів. Строк повернення кредиту встановлювався відповідно з передбаченим планом моментом завершення окремих стадій  або всього кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто моментом появи у господарств джерел отримання коштів для погашення позик. Однак, така система не виключала можливості порушення строків користування кредитами підприємствами, в результаті чого строкова заборгованість за позиками перетворювалась на прострочену, яка, в свою чергу, неодноразово погашалась за рахунок коштів державного бюджету, що в кінцевому підсумку призводило до нівелювання суті кредиту як економічної категорії.

В сучасних умовах принцип строковості  повинен забезпечуватися перш за все найбільш доцільним і ефективним спрямуванням коштів, отриманих в кредит, встановленням економічно обгрунтованого строку користування позикою з урахуванням умов розподілу доходів від операцій, у яких використовувались позичені кошти.

Як видно із наведених у додатку 3 даних, у сруктурі наданих комерційними банками кредитів переважають короткосторокові кредити. Частка довгострокових кредитів на 1.02.2003 р. складала лише 18,3%. Разом з тим попри зниження обсягів кредитів, наданих у 2002 році господарюючим суб'єктам в національній валюті, кредитні вкладення в іноземній валюті стрімко зросли - особливо у 2001 – 2002 рр., коли офіційний курс гривні щодо долара США знизився із 189,9 до 342,7 грн. за 100 доларів, тобто на 80,5% у 2001 р. та до 521,6 грн. у 2002 р.., тобто на 52,2%.

Крім того, невпевненість комерційних банків як кредиторів у стабільності національної валюти і значні девальваційні очікування господарюючих суб'єктів призводять до того, що частка довгосторокових кредитів в іноземній валюті перевищує  їхню частку в національній валюті.

В структурі  заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання (додаток 4) переважають строкові кредити -79%, хоч частка прострочених та сумнівних порвняно велика - відповідно 11%  і  3%.

Донедавна принцип забезпеченості кредиту  трактувався таким чином, що видані банком позики повинні мати реальне матеріальне забезпечення. Сума виданого кредиту повинна була відповідати розмірам створюваних запасів товарно-матеріальних цінностей або здійснюваних виробничих затрат. При цьому, якщо знижувались залишки матеріальних цінностей, під які надавались кредити, або знижувався розмір прокредитованих затрат, то отримані позики вважались незабезпеченими і підлягали погашенню. Таким чином, товарно-матеріальні цінності, що виступали забезпеченням кредиту, вважались реальною гарантією його погашення.

Наслідком такого підходу до принципу забезпеченості стало те, що банками здійснювався скрупульозний контроль за кожною виданою  позикою, тоді як ефективність використання кредитів в цілому підприємствами і  організаціями відходила на другий план. Це призводило, з одного боку, до дріб'язкової опіки банком позичальників, обмеження  їх прав, а з другого - до наявності великої кількості неплатоспроможних організацій, оскільки досить часто у забезпечення кредиту приймалися неякісні товарно-матеріальні цінності, реалізація яких була пов'язана із значними труднощами.

При переході до ринкових відносин принцип забезпеченості кредиту слід трактувати у більш  широкому розумінні. Як засвідчує практика, наявність безпосереднього матеріального  забезпечення ще не дає банку впевненості у своєчасному поверненні позики. Тому в сучасних умовах при оцінці забезпеченості кредиту враховується загальна можливість позичальників повернути кредит в установлений строк шляхом мобілізації і реалізації товарів, матеріальних цінностей, розміщених грошових коштів, включаючи майно, цінні папери та інші активи позичальника.