Якісні зміни інженерної культури і техногенної цивілізаціі

Із великими труднощами нині стикається бібліотечна мережа через недостатнє фінансування. У 2005 - 2009 рр. навіть національним та державним бібліотекам не виділялися кошти на закупівлю літератури. У таких умовах важко зберігати фонди, особливо рідкісні та старовинні книги, яких в українських бібліотеках знаходиться понад 750 тис. Матеріально-технічна база бібліотек залишається на рівні 80-х років. Особливо тяжке становище сільських бібліотек.

Останнім часом зростає  роль культури в суспільному житті. Про це засвідчує поява імен митців у списку "Топ-100 найвпливовіших людей  України - 2009". У цьому списку зустрічаємо  ім'я співака Олега Скрипки (46 місце), актора Богдана Ступки (64 місце), кінорежисера Кіри Муратової (69 місце), співака Святослава Вакарчука (77 місце), художника Іллі Чичкана (80 місце), діяча індустрії моди Ірини Данилевської (94 місце), гурт "Бумбокс" (96 місце).

Тільки тепер, після  здобуття незалежності, в українців  з'являються справжні можливості для  реалізації свого духовного потенціалу. Державна політика в галузі культури повинна сприяти цьому, адже стати  рівноправним членом загальносвітового  співтовариства можна лише тоді, коли цілеспрямовано буде розвиватися не лише економіка, а й культурний процес.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Поясніть терміни: іконостас , каста , єресь,

куртуазність, контрреформація.

 

Іконостас — стіна з ікон у храмі східного (візантийського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за "царськими" воротами має завісу.

Іконостас (іконостав) [грец. — образ і місце] — 1) перегородка з іконами, яка відокремлює вівтарну частину православної церкви від молитовного залу, своєрідний портик віми (порівн. ретабло, леттнер). Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.

Ще у Візантії IV—VI ст. з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII ст. вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки в XIV ст. в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились в 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло.

Каста - (порт. casta «рід, походження») — ендогамні спадкові замкнені групи людей, які зв'язані традиційними професіями і займають певне місце в соціальній ієрархії.

Касти існували в різних формах у багатьох стародавніх і середньовічних державах.

Найбільшого розвитку кастова  організація набула в Індії, де, власне, на її позначення використовується термін джаті (досл. «порода, походження»). Кастова система в Індії перетворилась на соціальну систему і стала важливим елементом індуїзму.

Конституція Індії 1950 року проголосила рівноправність каст, однак на практиці залишки і пережитки кастових суспільних відносин зберігаються в суспільному житті і дотепер.

У сучасному українському мовленні слово каста набуло непрямого значення, означаючи замкнену суспільну групу, що зберігає свою окремішність і групові особливості (напр., привілеї) нерідко навіть попри зовнішні чинники.

Є́ресь (грец. αἵρεσις, «вибір, напрямок») — сукупність теологічних або релігійних доктрин, ідей, що суперечать визнаному в церкві або релігійній громаді догмату віри або не збігаються з ним, і пов'язане із цим виділення зі складу церкви нової громади.(релігійне вчення, що заперечує основи(догми) та організаційні форми панівної церкви).

Куртуазність - вел. люб'язність, вишукана ввічливість.

Контрреформація (реформування католицизму) - рух спрямований на оновлення католицької церкви, виник як реакція на поширення протестантизму. Контрреформація тривала приблизно з 1560 року до кінця Тридцятилітньої війни.

Рух за оновлення католицької  церкви розпочався ще в кінці XV століття в Іспанії коли там розпочали реформувати церковні порядки, спираючись на підтримку монархії. Латеранський собор V (1511-1517) постановив очистити католицьку церкву від зловживань. В цьому контексті виступ Мартіна Лютера у 1517 році можна трактувати як несподіваний випадок в процесі реформування церкви. В історії часто трапляється, коли якась інституція починає себе реформувати, але втрачає контроль над розвитком процесу, зокрема, наприклад, у випадку Людовіка XVI i Михайла Горбачова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. О.Шпенглер – культурологічна спадщина та діяльність

 

О́свальд Шпе́нглер Oswald Spengler

Німецький філософ і культуролог

Дата народження: 29 травня 1880 р.

 

Предметом філософсько-культурологічних досліджень Шпенглера була «морфологія  всесвітньої історії»: своєрідність світових культур (або «духовних  епох»), що розглядаються, як неповторні органічні форми, що розуміються з допомогою аналогій. Рішуче відкидаючи загальноприйняту умовну періодизацію історії на «Стародавній світ - Середні віки - Новий Час» (оскільки вона ніякого значення не має для неєвропейських товариств), Шпенглер пропонує інший погляд на світову історію - як на ряд незалежних одна від одної культур, що проживають, подібно живим організмам, періоди зародження, становлення і вмирання. 
     Нівелює єдність ідеї всесвітньо-історичного процесу Шпенглер пропонує замінити багатшою вмістом картиною - циклічною історією виникнення, розквіту і загибелі численних самобутніх і неповторних культур. До числа «великих культур», цілком реалізували свої потенції, Шпенглер відносить китайську, вавилонську, єгипетську, індійську, античну, візантійсько-арабську, західну, культуру майя, а також «пробуждающуюся» російсько-сибірську. Унікальність кожної культури забезпечується своєрідністю її «душі»: в основі античної культури лежить «аполлоновская» душа, арабської - «магічна», західної - «фаустівська» і т. д. 
   Вмирання будь-якої культури, будь то єгипетської або «фаустівської» (тобто західної культури XII-XVIII ст), характеризується переходом від культури до цивілізації. Звідси ключове в його концепції протиставлення на «стає» (культура) і «стало» (цивілізація). Так, культура Стародавньої Греції знаходить своє завершення в цивілізації Стародавнього Риму. Західно-європейська культура, як неповторний і обмежений в часі феномен, зароджується в IX столітті, переживає свій розквіт в 15-18 вв. і з 19 ст., з настанням періоду цивілізації, починає «заходило»; кінець західної цивілізації (з 2000 р.), за Шпенглером, виконали колосальну роботу по збору фактичного матеріалу про різні світових культурах, можна порівняти (або «одночасно») з 1 -2 ст. в Стародавньому Римі чи 11-13 вв. в Китаї. 
 Послідовно проводиться Шпенглером теза про унікальність культур, їх змінюваності (не спадкоємності) вів до визнання їх ціннісної еквівалентності: всі вони рівні за своїм історичним значенням і повинні зіставлятися поза всяких оціночних категорій. Порівняльний аналіз культур, як вважає Шпенглер, виявляє єдність їх долі: кожна культура проходить одну і ту ж послідовність фаз розвитку, і основні риси кожної фази тотожні у всіх культурах; всі культури подібні за тривалістю існування (близько 1000 років) та темпами свого розвитку; історичні події, пов'язані з одній культурі, мають відповідності (гомології) у всіх інших. 
 Кожна культура, вичерпуючи свої внутрішні творчі можливості, мертвіє і переходить у фазу цивілізації («цивілізація», за Шпенглером, є кризовий результат, завершення будь-якої культури), для якої властиві атеїзм і матеріалізм, агресивна експансія зовні, радикальний революціонізм, сцієнтизм і техніцизм, а також урбанізація («в світовому місті немає народу, а є маса» («Занепад Європи»). 
 В якості фундаменту історичного методу Шпенглера виступав концепт «сенсу чисел», ще більше дистанціюються один від одного природу та історію. На думку Шпенглера, духовне життя людини, наділеної «бодрствующим свідомістю», розгортається в часі і в певному напрямку. Як результат, в свідомості індивіда конституюється притаманна лише йому, його особиста картина світу: або образно-символічна, або раціонально-понятійна. За допомогою типу математичного числа або слова фіксується образне світовідчуття вже став, здійсненого - «природа», згідно Шпенглером, «ісчісліми». Історія ж як динамічне здійснення можливої ​​культури зв'язана з хронологічними величинами і чужа однозначним розрахункам.  
При цьому, згідно Шпенглером, саморозвиток культури можливо лише в контексті усвідомлення її суб'єктами значущості процедур виміру, рахунку, формування та фіксації образів зовнішнього світу і т. д. Так, в контексті концепції «сенсу чисел», антична культура, що базується, за Шпенглером, на кінцівки, тілесності числового ряду, протилежний цивілізації сучасного Заходу, фундіруемой числовий ідеєю нескінченності. 
 Своє власне бачення історії Шпенглер визначив як критику класичного історизму: на його думку, саме хронологія і «глибинне переживання» доль культур обумовлюють систематизацію явищ з історичного методу - культурологія в такому контексті виступає в якості «морфології» історії.

За схемою Шпенглера, всі способи пізнання суть «морфології»; морфологія природи - це знеособлена  систематика; морфологія ж органічного - життя та історії - є «фізіогноміка» або перенесене в духовну область підкреслено індивідуалізоване мистецтво «портрета культури». Осягнення культурних форм, на думку Шпенглера, в корені протилежно абстрактному науковому пізнанню і засновано на безпосередньому «почутті життя». Прояви тієї чи іншої культури об'єднує не лише спільна хронологічна і географічна отнесенность, але, перш за все, тотожність стилю, яке виявляється в мистецтві, політиці, економічного життя, науковому баченні світу і т. п.

Культури, на думку Шпенглера, виникають «з піднесеною безцільністю, подібно квітам в поле», і настільки ж безцільно йдуть зі сцени («... лише живі культури вмирають» [джерело не вказано 742 дні]), не залишаючи після себе нічого. Морфологія культури Шпенглера повідомила західному світові, що він нестримно хилиться до заходу: на переконання Шпенглера, раціоналістична цивілізація означає деградацію вищих духовних цінностей культури, приреченої на загибель. Великі культури минулого, на думку Шпенглера, як би демонструють Заходу його власну долю, його найближче історичне майбутнє.

У 1918 вийшов у світ перший том його відомої праці «Захід західного світу» (Der Untergang des Abendlandes, 2 тт., 1918-1922, виправлений варіант першого тому вийшов в 1923). У цій самій значною зі своїх робіт Шпенглер передбачав загибель західноєвропейської та американської цивілізацій, яка послідує за жорстокої «епохою цезаризму». Сама історія, на його погляд, є калейдоскоп з восьми «органічних» культурно-історичних типів, або культур: єгипетської, індійської, вавилонської, китайської, аполлоновской (греко-римської), магічною (візантійсько-арабської), фаустівської (західноєвропейської) і культури майя. Дев'ята - культура майбутнього, російсько-сибірська. Наводячи різноманітні історичні дані, Шпенглер намагався довести дві тези щодо цих культур. Відповідно до першого тези, всі культури, які він розглядав як «організми», слідують одній і тій же схемі розвитку і загибелі, яка розгортається в продовження одного і того ж історичного циклу. Всі вони проходять через стадії перед-культури, культури і цивілізації і відзначені кризами одного і того ж типу і аналогічними подіями та постатями. Так, Олександр грає ту ж роль в античній культурі, що і Наполеон в західній, аналогічно співвідносяться Піфагор і Лютер, Аристотель і Кант, стоїки і соціалісти. Відповідно до другого тези, кожна культура має свою унікальну «душею», або формою досвіду і творчості, яка виражена в мистецтві, мисленні і діяльності. Західна «фаустівська» душа характеризується прагненням до нескінченності, яке однаково виражене в готичному соборі, обчисленні нескінченно малих, музиці Баха, імперіалістичної дипломатії сили, радіо та банківському кредиті.

Серед інших значних  робіт Шпенглера – «Людина і техніка «(Der Mensch und die Technik, 1931), «Роки рішень» (Jahre der Entscheidungen, 1933), в яких він писав про складному політичному та духовному положенні Німеччині після Першої світової війни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

• Емельянов-Лукьянчиков, Максим Александрович. Иерархия радуги. М., Русский мир, 2008. — 704 с. — ISBN 978-5-89577-127-3.
• Пятаков Г. Л. Философия современного империализма: (Этюд о Шпенглере) // Красная новь. 1922, N 3.
• Мёккель Кристиан. Диагностика кризиса: Гуссерль против Шпенглера // Логос, 2007, № 6 (63), с. 147.
• О. Э. Терехов. Освальд Шпенглер и «консервативная революция» в историографии ФРГ // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории, 34, 2011,
• Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985., том 5., 1980, стор. 59
• . Культурология. Курс лекций. / Под ред. А.А. Радугина. –М., 1997.
•    Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. – К.: Знання-Прес, 2003.