Якісні зміни інженерної культури і техногенної цивілізаціі

В останні десятиліття в українську культуру проникає постмодернізм. Цим  терміном найчастіше позначають сукупність найновіших художніх течій, що панують у західному мистецтві з другої половини 1970-х років. У цей час була усвідомлена обмеженість раціоналізму й того, що результати культурного прогресу поставили під загрозу існування людства. Представники цього напрямку намагаються встановити межі втручання людини в природу, суспільство й культуру. Характерними його рисами є: звернення до художніх традицій попередніх епох; одночасна орієнтація на маси та еліту; звернення до гротескних типів художньої виразності, іронії, ілюзії; різноманітність стилів (відео, інсталяція, хепенінг); ототожнення мистецтва з позахудожніми сферами діяльності. Представники постмодернізму виступають послідовниками авангардизму, намагаються стерти межі між науковою і побутовою свідомістю, високим мистецтвом і масовою культурою.

Письменники позбуваються традицій соціалістичного  реалізму - панівного творчого методу радянської літератури. З'являються  неоавангардиські групи, які використовують традиції європейського постмодерну (група "Бу-Ба-Бу", "Пропала грамота", "Нова дегенерація"). Плідно працюють письменники молодої генерації Ю.Андрухович, В.Герасим'юк, П.Гірник, О.Забужко, І. Малкович, В.Неборак та ін.

Найяскравіше представлена постмодерністська  свідомість у творчості Ю.Андруховича ("Московіада"). Письменники-пост-модерністи вдаються до таких прийомів, як фрагментарність, візуа-лізація тексту, самоцитація, гротеск.

Однією з проблем сучасної української  культури є скорочення українського книгодрукування. В Україні чимало книжкових мереж, які цілеспрямовано просувають книгу, виготовлену в Росії, відповідно видрукувану російською мовою. Тому важливо, що в центрі столиці відкрито українську книгарню "Є", де пропонуються видання переважно українською мовою, влаштовуються презентації, круглі столи, літературні читання.

Після здобуття незалежності Спілка художників України стала ініціатором  консолідації творчої інтелігенції, сприяла створенню законодавчої бази з питань збереження і розвитку національної культури і мистецтва, соціального захисту діячів культури і мистецтва. У 1996 р. було засновано Академію мистецтв України - провідний державний науково-творчий центр. На 2-му з'їзді художників (1996) серед найважливіших проблем, що хвилюють митців, називалися: відсутність довгострокової програми розвитку національної культури і мистецтва; відсутність програми з естетичного виховання молоді; виїзд за кордон значної кількості творчих сил; вивіз за межі України творів мистецтва; неналежний соціальний захист митців; відсутність закупівель творів мистецтва музеями України.

Незважаючи на проблеми, що існують, Спілка художників сприяє проведенню різноманітних конкурсів, роботі міжнародних  творчих груп. Відбулися презентації  українського мистецтва в Бонні, Тулузі, Кіото, Пекіні. Українські художники беруть участь у мистецьких бієнале (виставка, фестиваль, що проводяться раз на два роки) у Венеції, Сан-Паулу, Йоганнесбурзі. Великим успіхом на 53-му Венеціанському бієнале у 2009 р. користувалася інсталяція українського художника І.Чичкана. Творчість українських художників стає відомою у світі, їхні роботи демонструються у престижних музеях і галереях багатьох країн.

В останні десятиріччя відбуваються істотні зміни у розвитку української  художньої культури, що пов'язано  з руйнуванням радянської тоталітарної системи і розбудовою незалежної держави, утвердженням національно-демократичних ідей. "Образотворче мистецтво, яке в останні роки все більше і більше трансформується у візуальне, вбираючи в себе нові естетичні, смислові художньо-пластичні цінності постмодерністської і постпостмодерністської епохи, не тільки відобразило, а й значною мірою передбачило ці зміни", (Мистецтво України 1991 - 2003: (Альбом) / Упор. Т.Придатко, З.Чегусова. - К.: Мистецтво, 2003. - С. 406.) Сучасне мистецтво пропонує глядачеві широкий діапазон тем, образів, стилістичних напрямків, звертається до історії народу, фольклору, до багатств природи.

Для сучасного українського мистецтва  властивий зв'язок з традиційною  культурою. Плідно працюють знані митці  та представники молодшої генерації: А.Чебикін, В.Чепелик, О.Чепелик, В.Токарєв, В.Полтавець, В.Зноба, І.Марчук, В.Перевальський, Є .Прокопов, В.Басанець, П.Кулик, О.Пінчук, І.Чичкан, О.Бородай, О.Гнилицький, Ю.Соломко та ін.

В Україні та за її межами відома творчість І.Марчука (нар. 1936). Його творчість близька до європейського сюрреалізму, ку-бофутуризму і гіперреалізму, демонструється у музеях і виставкових залах Європи, Америки та Австралії ("Грація", "Двоє", "Єва"). Його мистецтво пройшло випробування часом - радянська влада забороняла його твори і своє визнання він отримав тільки за часів незалежності України. Свою творчість І.Марчук поділяє на тематичні цикли: "Голос моєї душі", "Цвітіння", "Пейзаж", "Портрет", "Спадщина", "Кольорові прелюдії", "Абстрактні композиції".

Скульптор П.Кулик (нар.1933) - монументаліст, автор ряду пам'ятників, установлених в Україні, США, Канаді (пам'ятник гетьману І.Підкові у  Львові та Черкасах, князю Володимиру та княгині Ользі в Чікаго, І.Франкові у Торонто). Після здобуття незалежності у Києві встановлено пам'ятник видатному вченому та політичному діячеві М.Грушевському (ск. В.Чепелик). А.Кущ та В.Зноба взяли участь у скульптурному оздобленні головної площі країни - Майдану Незалежності у Києві. Скульптор О.Пінчук (нар. 1960) відомий станковими композиціями ("Феодосій Печер-ський", "Свідомість та підсвідомість", "Нічний звір"), працює з бронзою та керамікою, створює метафоричні образи зі складним змістом. Класикою книжкової графіки стали ілюстрації С.Якутовича, В.Перевальського, О Петрової.

Останнім часом значно розширили свої можливості живопис, скульптура і графіка. У доробку  сучасних українських митців представлені такі види мистецтва, як інсталяція, об'єкт, художня акція; значного розвитку набуває  фотомистецтво. Митці у нових  політичних реаліях по-новому підходять до національних традицій, засвоюють досвід світової культури, використовують сучасні технології, продовжують пошуки нових засобів художнього вираження.

У 90-х роках формується школа українського постмодернізму в живописі (А.Савадов, О.Гнилицький, Г.Сенченко, О.Ройтбурд, В.Рябченко, С.Ликов та ін., групи "Паризька комуна", "Одеська школа", "Вольова грань національного постмодернізму"). Художники поєднують неоромантизм, експресіонізм, неоархаїку, елементи соц-арту, реалізму. Основний пошук художників у 90-ті роки здійснювався в сфері позараціонального, підсвідомого та суб'єктивного (проект "Тихий карнавал підсвідомості", представлений на Третьому міжнародному артфестивалі, художники Л. Нестеренко, В.Овсейко, Р.Гарасюта, В.Харченко).

Художники нині мають безліч можливостей  для реалізації своїх творчих  задумів, до їхніх послуг нові галереї, виставки, вернісажі. Справжньою подією у культурному житті нашої  держави стало відкриття великих  приватних виставкових центрів.

Розвивається театральне мистецтво. В Україні збереглася мережа державних театрів, які залишаються провідними і не зможуть у ринкових умовах виживати без підтримки бюджетного асигнування. У 90-х рр. були спроби створення комерційних репертуарних театрів, але вони виявилися невдалими. Натомість маємо зразки успішних антрепризних комерційних проектів, серед них - театральна компанія "Бенюк і Хостікоєв" (спектаклі "Синьйор з вищого світу", "Біла ворона", та ін.). Крім звичних для нашого театру жанрів з'являються нові - мюзикл ("Ех, мушкетери, мушкетери!", театр ім. І.Франка у Києві), рок-опера ("Біла ворона"), спектакль-перформанс з використанням технологій театру абсурду ("Не боюся сірого вовка", реж. А.Жолдак, актори Б.Ступка, А.Роговцева, Б.Бенюк, В.Спесівцева).

Сучасна українська популярна музика продовжує розвивати традиції народного мелосу та зарубіжної естради. Продовжують розвиватися рок-музика, поп-музика, джаз, бардівська пісня та ін. Далеко за межами України відомі популярні виконавці С.Ротару, В.Зінкевич, І.Попович, О.Білозір, А.Кудлай, Т.Повалій, О.Скрипка, С.Вакарчук, О.Пономарьов, І.Білик, А.Лорак, групи "ВВ", "Океан Ельзи" та ін.

Після здобуття незалежності Україною було розроблено і прийнято законодавчі  акти, що регулюють діяльність у  сфері телебачення, створено та організовано діяльність Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Одним із основних завдань  Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення  є підтримка вітчизняних аудіовізуальних  засобів масової інформації у  їх становленні та розвитку. Радою була здійснена значна робота щодо організації вивчення громадської думки телеглядачів стосовно діяльності телерадіоорганізацій та напрямів подальшого розвитку телерадіоінформаційного простору України. Телепродукцією, якій віддається найбільша перевага є новини, телесеріали, художні фільми, розважальні та музичні програми. Переважна більшість глядачів відзначає необхідність дотримання національними телевиробниками інтересів держави, висвітлення діяльності державних органів, зростає інтерес до програм економічного та фінансового характеру.

У 90-х роках у телеінформаційному просторі складалася досить складна  ситуація у сфері мовної політики. Це було пов'язано з історичними  та етнокультурними особливостями різних регіонів України. Якщо східний, південний регіони та великі міста орієнтувалися переважно на російську мову, то жителі західного регіону частіше висловлювалися за переважання української мови.

Нині українські телеканали здійснюють мовлення переважно українською мовою, проте часто пропонують глядачеві низькопробну телепродукцію, розраховану на невибагливий смак.

Якщо на початку 90-х  років минулого століття вітчизняні телеканали не могли гідно конкурувати  з продукцією зарубіжних телеканалів (у т.ч. російських), то зараз українські телеканали здатні бути на рівні, а іноді переважати іноземні ("Інтер", "Україна", "Студія 1+1").

В умовах швидкого розширення і насичення українського телепростору, зростає вплив телебачення на свідомість населення, на темпи реформування економіки, структурування політичної системи країни, розповсюдження культурних цінностей серед широкого загалу українських громадян.

За роки незалежності в Україні було відновлено чимало істори-ко-культурних пам'яток, створено нові музеї, заповідники. Так, були відбудовані пам'ятки архітектури - культові споруди, знищені за радянських часів: церква Богородиці Пирогощі (1996), Михайлівський Золотоверхий монастир (1998), Успенський собор Києво-Печерської лаври (2000). У 1994 р. було створено Вишгородський історико-культурний заповідник.

У Батурині на Чернігівщині реставровано цілий комплекс споруд XVII-XVIII ст.: палац К.Розумовського, цитадель Батуринсь-кої фортеці, скарбницю, Воскресенську  церкву. У 2009 р. тут створено Національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця".

Значною подією у культурному  житті України стало відкриття  нового музейного комплексу у  Києві - Мистецького арсеналу. Першою у залах новоствореного музею  стала виставка "бе ргогшісііз..." ("З глибин..."). З'являються перші музеї, галереї, арт-центри, відкриті коштами приватних осіб.

Україна є місцем проведення сучасних конкурсів і фестивалів у галузі сучасної та класичної музики, виконавської майстерності, театру, образотворчого мистецтва, індустрії моди тощо. Уже традиційними стали конкурси молодих естрадних виконавців "Червона рута" (з 1989 р. у різних містах України), "Крок до зірок", "Таврійські ігри", конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря, музичний конкурс "Київ Музик Фест" (з 1989 р.). Київський український драматичний театр ім. І. Франка проводить Міжнародний фестиваль жіночих монодрам "Марія" та конкурс акторської майстерності ім. М.Яковченка (з 2008 р.). Перемога української співачки Руслани Лижичко на пісенному конкурсі "Євробачення - 2004" сприяла популяризації українського музичного мистецтва на Батьківщині та за її межами. У 2005 р. конкурс Євробачення відбувся у Києві.

Крім фестивалів, які  стали традиційними і проводяться  щороку, в Україні відбуваються заходи, приурочені вшануванню пам'яті видатних українських митців. Так, восени 2009 р. у столиці відбувся фестиваль, присвячений століттю від дня народження поета Б. - І.Антонича та Міжнародний театральний фестиваль, присвячений творчості і пам'яті художника і сценографа Д.Боровського (1934 - 2006, сценографія спектаклів "Наполеон і корсіканка", "Дерева помирають стоячи", "Насмішкувате моє щастя" у Російському драматичному театрі ім. Лесі Українки у Києві).

Важливо, що різноманітні конкурси проводяться не лише у столиці. Так, у Бердянську щороку проводиться міжнародний кінофестиваль, в Одесі - фестиваль кращих вистав російською мовою "Зустрічі в Одесі", у Харкові - Міжнародний музичний фестиваль "Харківські асамблеї", конкурс молодих композиторів "ПенІаТОІЧ" у Миколаєві. що сприяє розвиткові креативних здібностей творчої молоді.

В Україні проводяться  міжнародні мистецькі пленери - "Дивос-віт" на Запоріжжі та "Хортиця - крізь  віки", у Дніпропетровську, що сприяють обміну досвідом українських та зарубіжних художників.

За участю меценатів у Скадовську проводиться традиційний Всеукраїнський благодійний дитячий фестиваль "Чорноморські ігри", що допомагає виявити і підтримати юні таланти.

Та найбільше різноманітних  конкурсів і фестивалів щороку відбувається у Львові, серед них: Міжнародний театральний фестиваль "Золотий Лев", Міжнародний форум книговидавців, молодіжний театральний фестиваль "Драбина", Міжнародний конкурс оперних співаків ім. С.Крушельницької, ковальський фестиваль "Залізний лев", фестиваль "Країна мрій", свято кави, шоколаду та ін. Всього щороку у Львові проводиться понад 100 різних фестивалів, тому цьому місту у 2009 р. присвоєно звання "культурна столиця."