Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Декабря 2011 в 00:03, реферат
Що стало вирішальним у великому релігійному поверненні останньої чверті XX століття? Відомий і найбільш цитований політолог сучасності Самюєль Гантінгтон вважав, що це повернення пов’язане з руйнуванням двополюсної системи, з занепадом світового комунізму і з переконфігурацією світових відносин, які вже відбуваються не по лінії протистояння між двома системами, а по лінії розрізнення між цивілізаціями, ядро яких становлять релігії. Він писав дуже багато справедливих речей про те, що релігія є одним із, а можливо, і найбільш потужним рушієм глобальної політики в сучасному світі; про те, що можна бути напівфранцузом і напівалжирцем, але неможливо бути напівмусульманином і напівкатоликом.
Дуже важливою тенденцією у християнстві, яка не може не знайти свій розвиток у ХХІ ст., є прагнення до гендерної рівності, яке ще більше змінюватиме обличчя не тільки протестантських і євангелічних, але, з часом, й історичних церков. Жінки вже складають 10% всіх священнослужителів у США, 30% студентів у теологічних навчальних закладах – жінки; попри жорстку заборону жіночого священства в Католицькій Церкві більшість з трьохсот парафій, які не мають священика, керовані, по суті справи, жінками. В Англіканській співдружності залишилося тільки 1 тис. конгрегацій, які не визнають жіночого священства. Тенденції ж тут виглядають таким чином. Якщо у 1800 р. серед осіб, які працювали в християнських організаціях, чоловіки складали 89%, а жінки – 11%, у 1900 р. – понад 90% і трохи менше 10 % відповідно ; 1970 р. – 67% та 33% відповідно; 2000 р. – 60% та 40%; у 2007 р. – 59% та 41%. Прогноз на 2025 р. – 57% чоловіків та 43% жінок. Ідея жіночого священства вже не викликає ідіосинкразії і миттєвого відторгнення в історичних Церквах; питання, чому жінка не може стати священиком — одне з найбільш обговорюваних на православних інтернет-форумах. Зрештою, проблема жіночого священства викликала дискусію на Конференції Міжнародного фонду єдності православних народів та Православної церкви Чеських земель й Словаччини у Братиславі „Роль жінки у сучасному світі: православний підхід” (2007 р.), яка (дискусія) ще зовсім недавно взагалі навряд чи була б можливою.
Водночас, звернімо увагу, що тенденції змін не зводяться до оновлення. Адже майбутнє релігії завжди залежатиме від її здатності бути одночасно і традиційною, і спрямованою в майбутнє, цінити й поважати свою спадщину, але й бути в змозі перевищити її. Тому ми бачимо поруч з оновленнями і повернення до старих, здавалося б, цілковито забутих форм. Такі повернення бувають малоочікуваними – як-от рішення папи Бенедикта ХVI „реабілітувати” латинську Тридентську месу з її жорстким чинопослідуванням і зверненням священика до вівтаря, а не до народу. Найбільш прикметним є, видається, не сам факт відповідного указу понтифіка, а його широка підтримка – як поміж католицьких інтелектуалів, так і серед пересічних католиків. Тобто поруч із модерними формами церковного життя ми бачимо і будемо бачити надалі відродження старих літургійних форм, рухів, які оформлюватимуться і усвідомлюватимуться як „повернення до витоків”, масових паломництв, поширення містичних, ісихастських, наприклад, гуртків і семінарів, зростання популярності чудотворних ікон тощо.
Поза сумнівом, ситуація глобалізації означає, що ці та інші тенденції отримують своє відображення – складне й нелінійне – і в Україні. Причому, таке відображення є надзвичайно специфічним і гідним самих глибоких й всебічних досліджень. Втім, це вже повинно стати темою наступної лекції.
Джерело:
Віктор ЄЛЕНСЬКИ. Глобальні тенденції релігійного розвитку у ХХІ столітті Лекція в Українському Католицькому Університеті 23 вересня 2009 року. 05.10.2009, // Релігієзнавчі студії //