Правові засади та проблеми повернення культурних цінностей

• забезпечує проведення державної експертизи культурних цінностей, пред'явлених до вивозу (тимчасовому вивозу), і при поверненні після тимчасового вивозу;
• ухвалює рішення про можливість вивозу (тимчасового вивозу) культурних цінностей;
• видає свідоцтва на право вивозу (тимчасового вивозу) культурних цінностей;
• здійснює реєстрацію вивезених (тимчасово ввезених) культурних цінностей;
• складає переліки культурних цінностей, які вивозяться (тимчасово вивозяться), і встановлює режим тимчасового вивозу;
• інформує громадськість в Україні і за її межами про факти втрати або крадіжки культурних цінностей;
• здійснює необхідні заходи для повернення викрадених, незаконно вивезених і евакуйованих і не повернених культурних цінностей;
• розробляє і здійснює заходи, направлені на виконання міжнародних зобов'язань України по питаннях запобігання незаконного вивозу, ввезення і повернення культурних цінностей.

Вивозу з України не підлягають:

• культурні цінності, занесені в Державний реєстр національного культурного придбання;
• культурні цінності, включені до Національного архівного фонду;
• культурні цінності, включені до Музейного фонду України.

Ввезення культурних цінностей, щодо яких оголошений розшук, забороняється. Такі культурні цінності підлягають вилученню митними органами України  з метою повернення їх в установленому  порядку власникові.

Тимчасовий вивіз культурних цінностей  може здійснюватися фізичними і  юридичними особами:

• для організації виставок;
• для проведення реставраційних робіт і наукових досліджень;
• у зв'язку з театральною, концертною і іншою артистичною діяльністю;
• у інших випадках, передбачених законодавством України[18].

Культурні цінності, тимчасово вивезені з України і не повернені в  обумовлений угодою термін, вважаються незаконно вивезеними.

Важливо розглянути як діють ці законодавчі  механізми у справі повернення культурних цінностей.

2. Реституція як спосіб міжнародної  співпраці

З утворенням незалежної Української  держави проблеми охорони, збереження та повернення культурних цінностей, що з різних причин опинилися за межами України, привернули увагу громадськості й увійшли до пріоритетів державної політики в культурній сфері. Україна виступила ініціатором вирішення багатьох проблем реституції цінностей і здобула в цій сфері міжнародний авторитет. Поповнення духовної скарбниці України надзвичайно важливе для відтворення правдивої історії нашої держави, ствердження її місця і ролі у світовій історії[20].

Реституція (з лат. Restitutio – відновлення) – 

1. в громадському праві – повернення сторонам, які уклали угоду, всього, що отримано ними за угодою у випадку визнання її недійсною. За неможливості повернути в натурі відшкодовується вартість у грошах. Загальним правилом є двохстороння реституція, тобто кожна зі сторін повертає іншій все отримане за угодою, а за не можливості це виконати, повертає у грошовій вартості;
2. у міжнародному праві – повернення майна, неправомірно захопленого та вивезеного однією з воюючих держав із території іншої держави. Міжнародні правові акти, прийняті після закінчення Другої світової війни, передбачали повернення в порядку реституції державам, які зазнали нападу фашистської Німеччини та її союзників, матеріальних цінностей, захоплених і не законно вивезених із окупованих територій[33].

Ідея реституції виникла з ідеї захисту культурних цінностей від посягань. Реституція й повернення культурних цінностей «на місця їх дислокації», освячене правом й продиктоване етикою. Проблема вимагає сучасних підходів. В Європі вже довгий час провадяться щорічні конференції по реституції. Переговори по багатьох конкретних проблемах проходять протягом багатьох десятків років. Поступу значною мірою заважає невідповідність законів різних країн.

Реституція культурних цінностей  – це важлива складова частина  галузі охорони національного надбання. Створення позитивного іміджу України на міжнародній арені, приєднання до цілої низки міжнародних договорів та актів різного рівня відповідальності є важливим для подальшого позитивного розвитку процесів, пов’язаних із питаннями переміщення культурних цінностей та пам’яткоохоронної справи[21].

Питанням ввезення, вивезення, переміщенням культурних цінностей опікується Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України.

Робота служби спрямована на зміцнення міжнародного співробітництва України в галузі реституції культурних цінностей, повернення в Україну національної історико-культурної спадщини.

Особливість проблем розшуку та повернення втрачених культурних цінностей  полягає в тому, що вони не вирішуються волею лише однієї держави, а передбачають співробітництво з іншими державами на міжнародно-правових засадах. У цьому плані Україною за останні роки зроблено чимало. Вже діють міжурядові угоди між Україною та Угорщиною - у справі повернення культурних цінностей, що потрапили під час Другої світової війни та в наступні роки на територію нашої країни (1995). Українсько-німецьке співробітництво з цих питань базується на ст. 16 Угоди між Урядом України та ФРН про культурне співробітництво 1993 р.; українсько-російське – на відповідних статтях Угоди між Урядом України й Урядом РФ про співробітництво в галузі культури, науки і освіти (1995).

На виконання зазначених Угод утворено міжурядові комісії. Переговорні процеси  України з Росією, ФРН, Польщею, Угорщиною підтверджують зацікавленість сторін у двосторонніх відносинах на цій ділянці культури.

Розпочато співпрацю України та Японії у галузі реституції[28].

За 2000-2004 роки до України повернуто  чимало об’єктів української культурної спадщини зі США, Великої Британії, Австралії, Канади, Німеччини, Швейцарії, Венесуели, Бразилії, багатьох інших країн світу. На Батьківщину повернулися мистецькі твори Володимира Винниченка, Миколи Бутовича, Миколи та Василя Кричевських, офорт Тараса Шевченка, твори багатьох інших митців, частина спадщини Сержа Лифаря, Володимира Луціва, Павла Скоропадського, архіви Юрія Косача, Уласа Самчука, Василя Барки, Віталія Коротича, Євгена Штендери, архів Українського Вільного Університету в Мюнхені тощо;  всього – понад 100 тис. одиниць зберігання.

На підставі Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», Конвенції ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання  незаконному вивезенню та передачі права власності на культурні цінності», прийнятій у 1970 році, а також - відповідних двосторонніх угод та урядових рішень до України повернуто, як незаконно переміщені на територію інших держав,  такі культурні цінності: картина голландського майстра XVII ст., вивезена під час Другої світової війни з Уманської картинної галереї; а також - ікона XVI ст. «В’їзд в Єрусалим», викрадена в 1984 р. з Національного музею у Львові[28].

В результаті переговорного процесу  з російською стороною в Україну повернуто 11 фрагментів фресок Михайлівського Золотоверхого собору, які були вивезені на територію Російської Федерації після знищення цього храму в 1930-х роках і зберігалися в «Ермітажі».

У листопаді 2001 р. урядові ФРН передано так званий “Архів Баха”, який зберігався в Державному архіві-музеї літератури і мистецтв України. Німецька сторона зробила для України копії згаданого архіву, передала сучасне обладнання для архіву-музею, комп‘ютери, прийняла українських експертів у ФРН за рахунок німецької сторони.

У лютому 2004 року урядові ФРН повернуто  два альбоми гравюр з Дрезденської картинної галереї, що зберігалися  в Музеї мистецтв імені Богдана  та Варвари Ханенків – альбом гравюр із картин французьких художників флористів XVII-XVIII ст. та альбом творів Ніколя Бертена.

У липні 2004 р. урядові Нідерландів  передано колекцію Франса Кенігса, яка  зберігалася в Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків[28].

Реалізуються заходи, спрямовані на повернення контрабандно вивезених з України культурних цінностей: фресок Бруно Шульца, вивезених до Ізраїлю, творів мистецтва та археологічних артефактів, вивезених до Угорщини, ікон та предметів живопису і антикваріату, вивезених до Франції.

Як бачимо проводиться активна  міжнародна співпраця нашої країни у галузі реституції. Адже повернення і охорона культурних цінностей надзвичайно важлива для розбудови нашої держави, її духовного відродження та національного розвитку.

Висновок

1. В Україні діє окремий закон  „Про охорону культурної спадщини”, який регулює  правові,  організаційні,  соціальні  та економічні  відносини  охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного  характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Збереження культурної спадщини людства та вирішення глобальних екологічних проблем є обов'язковими умовами існування та розвитку людської цивілізації. Традиційно заходи охорони культурної спадщини були винятково сферою внутрішньо-правової діяльності держав. Усвідомлення міжнародним співтовариством виключної важливості цих аспектів життєдіяльності людини сприяє тому, що захист культурних цінностей та збереження природного середовища поступово стають предметом міжнародно-правового регулювання. Тому Україна приєдналась до багатьох міжнародних конвенцій ООН серед яких Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини, Європейська культурна конвенція, Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута), нещодавно було ратифіковано Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини. Як бачимо, світова громадкість зацікавлена у збереженні культурних цінностей, адже культурна спадщина є не відновлювальною, і її втрата, означає появу „чорних дір”, як в світовій, так і в національній історії. Включення національних пам’яток до списку ЮНЕСКО відіграє не лише охоронницькі функції, а свідчить про неабияку їх цінність та неповторність, піднімаючи тим самим авторитет країни.

2. В нашій державі діє ряд  законодавчих актів, та ситуація  щодо охорони культурної спадщини  є не належною. І хоч під  захистом держави знаходиться  велика кількість культурних цінностей, постійно відбувається їх втрата чи руйнування. Незважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, загальний стан об’єктів культурно-історичної спадщини в Україні залишається загрозливим та потребує термінових заходів для поліпшення ситуації. Особливі збитки завдає діяльність „чорних археологів”, через корумпованість чиновників, відбувається не законне вивезення культурних цінностей. Фінансова підтримка держави в цій галузі є недостатньою. Відсутнє стимулювання щодо можливого залучення приватного сектору до підтримки та відновлення пам’яток культури. Крім того внаслідок історичних подій значна кількість культурницького спадку перебуває на  території інших країн.

3. Реституція, згідно міжнародного  права, означає юридично визнаний  акт повернення майна, художніх та інших цінностей. Втрата культурного спадку – є одним з трагічніших наслідків історичних подій. Становлення національної свідомості вимагає цілеспрямованої праці у сфері розшуку та повернення культурних цінностей для передачі їх законним господарям.  Особливості у співробітництві держав щодо повернення культурних цінностей полягає в тому, що вони спираються на Конвенціях ЮНЕСКО, також діють окремі міждержавні домовленості. У законі України „Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” зазначено, вимоги, до культурної спадщини яка має бути повернена. Не зважаючи на труднощі пов’язані з пошуком і повернення цих цінностей, ми маємо значні здобутки в цій сфері, адже загалом повернуто близько 100 тис одиниць. Проводиться постійна плідна співпраця з багатьма країнами, адже й в Україні може знаходиться  культурницький спадок інших держав.

4. В проведеному соціологічному дослідженні на факультеті соціології НТУУ „КПІ” було отримано наступні оцінки. Більшість респондентів негативно оцінили рівень охорони культурних цінностей, також вони обізнані про пам’ятки, які в входять до списку ЮНЕСКО. Але погано обізнані з історичними пам’ятками на території „КПІ”. Серед рекомендацій можна запропонувати певні просвітницькі заходи серед студентів факультету, які б дали змогу ознайомитись, не лише з національною спадщиною, а й з історією „КПІ”.

3. Програма соціологічного дослідження

Актуальність дослідження. Наша країна має багату культурну спадщину. Кожна цінність увібрала в себе чарівність і неповторність творцевого задуму, політ його думки і мрії. До того ж це ще й свідок історичної доби. Україна має визначний історичний розвиток, а тому наше національна культурна спадщина є унікальною. Неповторні архітектурні форми, унікальні цінності, визначні місця – все це Україна. Споглядаючи та усвідомлюючи цю винятковість, нас переповнює почуття гордості за нашу країну. Але сучасний стан охорони культурних пам’яток не відповідає вимогам сьогодення. Подекуди до втрати цінностей приводить, не лише недосконале законодавство, та не доброчесна праця чиновників, а й незацікавленість громадян у підтримці та відновленні культурних пам’яток. Іноді людська байдужість та відстороненість робить більше лиха ніж беззаконня та свавілля. Ми маємо розвивати почуття національної гідності та самосвідомості. Адже неповторна аура культури створює  унікальність нашої країни. Тому до проблеми збереження національних цінностей ми маємо насамперед залучати молодь, адже вони своїми силами та амбіціями можуть допомогти у пошуку найбільш креативних шляхів охорони національного спадку та його популяризації.