Правові засади та проблеми повернення культурних цінностей

Міністерство науки і освіти України

НТУУ „КПІ”

Факультет соціології та права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зміст

 

Вступ

Відвідуючи будь-яку країну ми відразу  відчуваємо її неповторність та красу. Що ж наповнює наше сприйняття, це особливість мови, поведінки і звичайно неповторна культура. 

Актуальність теми дослідження. Важко переоцінити роль культури у житті кожної людини, адже передаючи звичаї, форми поведінки, вона включає особу у соціум. Стаючи повноправним членом суспільства, людина не втрачає себе, вона має змогу відкритись у творчості, де відтворює своє оточення, світосприйняття і світобачення. Наше знайомство з культурними пам’ятками, дозволяє  відчути інший світ. А в рамках національної історичної самосвідомості культурно-історична спадщина є ключовим чинником її розвитку. Державна політика спрямована на збереження та відтворення культурних цінностей, адже вони є важливим елементом формування єдиної української національної ідентичності та утвердження об’єднавчих цінностей у суспільстві. Сучасна ситуація культурної та природної спадщини на України зазнає руйнування. Це обумовлено різними факторами: традиційними причинами пошкодження (вплив часу, природнокліматичних умов тощо); еволюцією соціального та економічного життя; відсутністю достатніх коштів; недостатнім поки що правовим механізмом охорони об'єктів культурної спадщини. Крім того ми маємо проблеми з врегулюванням реституційного процесу.

Ступінь розробленості  теми у сфері охорони та поверненню культурних цінностей є досить значним . В українській юридичній науці слід відзначити праці В.І. Акуленка, В.І.Андрєйцева, В.В.Максимова, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, М.І. Настюка, О.А. Радзівіла, Ю.С. Шемшученка, в європейській та американській –В. Бжезинського, Дж. Беддінга, Б.Боера, Б.Дросте, В.А.Сольфа, А. Кісса, С. Матінглі,  А.Флемінга, Б. Хофмана та ін. В більшості цих праць значна увага зосереджена на проблемах реституції культурних цінностей.

Крім правознавців, цю тематику в  Україні та за кордоном розробляли історики, мистецтвознавці, архітектори, екологи, філософи серед яких можна назвати такі імена – І.А. Ігнаткін, Л.В. Прибєга, В.В. Вечерський, Г.Н. Логвін, О.Л. Рибалко, О.К.Федорук, A. Кассіс, Ф.Майор та ін. Та все ж момент охорони і повернення культурних цінностей у їх взаємозв’язку розглянутий недостатньо.

Об'єктом дослідження є охорона історико-культурного спадку України.

Предметом дослідження є правові аспекти реституції національної спадщини України.

Мета дослідження є аналіз правових засад і проблеми повернення культурних цінностей.

Задачі дослідження:

1. проаналізувати основні національні і міжнародні правові акти у сфері охорони культурних цінностей;
2. з’ясувати сучасний стан та перспективи державної політики в галузі збереження національної спадщини;
3. охарактеризувати міжнародну взаємодію України у сфері реституції;
4. провести соціологічне дослідження на тему „Чи потрібно охороняти пам’ятки культури”.

Методи дослідження. При написанні курсової роботи використовувалась система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів, які забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки мети і завдань дослідження, застосовувались наступні методи:

• аналітичний;
• дедукції та індукції;
• історико-правовий метод;
• логічний метод;
• структурно-функціональний;
• формально-юридичний метод.

Інформаційне забезпечення. Робота спирається на такі нормативно правові акти Конституцію України, Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону та запобігання, незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини, Резолюцію 50/56 Генеральної Асамблеї ООН "Повернення або реституція культурних цінностей країнам їх походження", Закон України „Основи законодавства України про культуру”, Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», Закон України «Про охорону культурної спадщини» та інші. Було розглянуто праці таких авторів: Денисенко О.А., Дацків І., Онисько Н., Опалько Ю. В.. Вивчено інформаційні матеріали на сайтах www.mincult.gov.ua, http://www.niss.gov.ua, http://zakon.rada.gov.ua, www.nbuv.gov.ua тощо.

Апробацію роботи було здійснено виступ на практичному занятті курсу державне регулювання соціально-культурної сфери на тему: „Реституція цінностей в Україну”.

Наукова новизна полягає в тому, що стан діяльності державних органів у сфері охорони і поверненню культурних цінностей виділені в самостійний об'єкт наукового дослідження. При цьому розширено джерельну базу даного дослідження, в науковий обіг введено значну кількість нових даних, систематизовано й проаналізовано наукові праці, що стосуються даної теми. Одержані результати суттєво розширюють наші знання про національно-культурну діяльність у сфері охорони і реституції в Україні.

Практичне значення одержаних результатів курсової роботи полягає в тому, що фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з опису проблематики. А результати проведеного соціологічного дослідження, опитування студентів факультету соціології НТУУ „КПІ” можуть бути в подальшому більш детально розроблені та вивчені.

 

1. культурні цінності як складова національного багатства
1. Система охорони пам’яток історії в Україні

Зародження і розвиток поселень, становлення могутніх держав, розквіт епох – ці відомості ми маємо змогу отримати вивчаючи культурні пам’ятки минулого. Кожна з них розкриває величну історії життя нашої країни, тому дуже гостро виступає питання збереження певного історичного та архітектурного  оточення, пам’яток історії. Серед найважливіших проблем, що стоять перед країною в сучасний період її розвитку, особливу увагу викликають питання охорони нашої історичної і культурної спадщини.

Відповідно до Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» Культурні цінності – це об'єкти матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне, етнографічне і наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню і охороні відповідно до законодавства України, а саме[10].:

• оригінальні художні твори живопису, графіки і скульптури, художні композиції і монтаж з будь-яких матеріалів, витвори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;
• предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства і держави, історією, наукою і культурою, а також такі, які стосуються життя і діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури і мистецтва;
• предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;
• складові частини і фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'ятників і пам'ятників монументального мистецтва;
• старовинні книги й інші видання, які є історичною, художньою, науковою і літературною цінністю, окремо або в колекції;
• манускрипти і інкунабули, стародруковані, архівні документи, включаючи кіно -, фото - і фонодокументи, окремо або в колекції;
• унікальні і рідкісні музичні інструменти;
• різноманітні види зброї, яка має художню, історичну, етнографічну і наукову цінність;
• рідкісні поштові марки, інші матеріали філателій, окремо або в колекції;
• рідкісні монети, ордени, медалі, друк і інші предмети колекціонування;
• зоологічні колекції, які є науковою, культурно-просвітницькою, учбово-виховною або естетичною цінністю;
• рідкісні колекції і зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії і палеонтології тощо

У збереженні та охороні культурної національної спадщини зацікавлена  і міжнародна спільнота, саме для  захисту інтересів і діють  конвенції, які ратифіковані і в  нашій країні.

Україна приєдналась до Конвенції про  охорону всесвітньої культурної і природної спадщини у 16.11.1972. В  документі серед причин створення  документу зазначається: „...що культурній і природній спадщині дедалі більше загрожує  руйнування,  яке  викликається   не   лише   традиційними причинами пошкодження, а й еволюцією  соціального  й  економічного життя,  яка  погіршує  їх  ще  більш  небезпечними  шкідливими й руйнівними явищами, …що  пошкодження  або  зникнення  будь-яких зразків культурної цінності чи  природного  середовища  є  згубним збідненням надбання всіх народів світу, а також, …що охорона цієї спадщини  на  національному рівні  часто буває недостатньою у зв'язку з обсягом засобів,  яких вона вимагає,  і недостатністю економічних,  наукових та технічних ресурсів країни, на території якої перебуває цінність, що підлягає  захисту, деякі  цінності культурної і природної  спадщини становлять значний інтерес, …що з цією  метою  необхідно  прийняти  нові договірні положення, що встановлюють ефективну систему колективної охорони пам'яток видатного універсального культурного й природного значення, засновану  на  постійній  основі  відповідно до сучасних наукових методів[3].

    

Під „культурною спадщиною" розуміються:     

• пам'ятки: твори  архітектури,  монументальної  скульптури   й  живопису,  елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;     
• ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура,  єдність  чи  зв'язок  з  пейзажем  яких  є  видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;     
• визначні місця:  твори  людини  або  спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії,  естетики,  етнології  
  чи антропології. [3]

Відповідно до Конвенції кожна  держава дає зобов'язання забезпечувати    виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім   поколінням культурної і природної спадщини. З цією метою вона  
прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво,  якими  вона  може  користуватися, зокрема,  у  фінансовому,  художньому,  науковому   й   технічному відношеннях.[3,ст4]

Серед українських пам’яток культури до охоронного списку ЮНЕСКО входить  – історичний центр Львова, Софія Київська, комплекс монастирів Києво-Печерської Лаври, Геодезична дуга Струве і карпатські прадавні букові ліси.

06 березня 2008 року Україною було  ратифіковано Конвенція про охорону  нематеріальної культурної спадщини. Цілями якої є:

• охорона нематеріальної культурної спадщини;
• забезпечення поваги до нематеріальної культурної  спадщини  
  відповідних спільнот, груп та окремих осіб;
• підвищення  рівня  знань  на  місцевому,  національному та  
  міжнародному  рівнях  про  важливість  нематеріальної   культурної  
  спадщини та забезпечення її взаємного визнання...[4]

Термін "нематеріальна культурна  спадщина" означає ті звичаї, форми  показу та вираження, знання та навички, а також  пов'язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні  простори, які визнані спільнотами, групами й у деяких випадках  окремим особами як частина їхньої культурної спадщини. [4]

Охорона пам’яток культури є надзвичайно важливою, тому охороняється законом України „Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000. Цей   Закон  регулює  правові,  організаційні,  соціальні  та економічні  відносини  у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного  характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Охорона об'єктів  культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань   органів   державної   влади   та    органів    місцевого самоврядування[12].

Охорона культурної спадщини – система  правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних  та  інших заходів  з  обліку  (виявлення,  наукове  вивчення,    класифікація,   державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації,  реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини[12].

Відповідно до Закону пам'ятки, їхні частини,  пов'язане з ними рухоме та  нерухоме майно забороняється зносити,  змінювати,  замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. За порушення Закону відповідальність визначається відповідно до Кодексів України про адміністративні правопорушення, Цивільного та Кримінального.

Однак ця галузь регулюється не тільки зазначеними нормативно-правовими актами, але й нормативними документами, що стосуються питань власності. Тому виникають різні правові колізії між спеціальними правовими документами, що стосуються охорони пам’яток, та тими, що регулюють відносини власності.