Олександр Довженко - основоположник українського кіномистецтва

У фільмі вже є характери і типи, а всі учасники масових сцен такі правдиві, яких ні до того, ні пізніше не було в українському кіно. Фільм цей найвищою мірою народний: і величчю проголошених у ньому ідей, і засобами їх втілення в художні об­рази.

На основі фільму Довженко 1952 року написав кіноповість, яка дає авторське ліричне трактуван­ня подіям і проблемам «Землі». Це повість. Не сце­нарій, не публіцистичний твір, а саме повість.

Земля

Відомо, що картина «Земля» нікого не залишила байдужим. Навколо неї розгорілися дискусії з за­гостренням уваги на недоліках справжніх, а біль­ше— уявних та вигаданих. На цій картині немало бізнесменів від кон'юнктури намагалися нажити політичний капітал, та з часом усе це відійшло, як і все чорне та лихе, відтворене в самій картині. Залишилося тільки чисте золото Довженкової правди.

Коли сьогодні, майже через шістдесят років тріумфального ходу «Землі» екранами світу, звер­таєшся поглядом до дискусій 1930 року, навіч ба­чиш, що в основі виступів Довженкових критиків, було неприйняття його ідей, інтерпретації тодішніх подій автором у картині.

«Земля» остаточно утвердила місце Довженка в світовій кінематографії. Ю. Юр'єв так підсумовує творчість митця у німому кіно: «У «Звенигорі», картині дуже складній, багатоплановій, визначи­лися риси творчої манери Довженка — прагнення до поетичного узагальнення, вміння бачити в окре­мому факті великий історичний зміст, широке ви­користання кінометафор, алегорій. Тут намітилася його тема, його «сфера життя», так блискуче виявлена в наступних фільмах «Арсенал» і «Зем­ля».

Цією сферою життя були земля та її люди. В кі­но він зробив те, що Шолохов у літературі»

«Земля» була його останнім німим фільмом. Но­сії ідей, поглядів тут уже ставали характерами й типами. У подальших картинах звук мав сприяти окресленню особистостей. Проте наступна стрічка «Іван», хоч і мала низку окреслених характерів і типів, ще грунтувалася на засадах публіцистики німого кіно.

Нариси, оповідання воєнних років

І їх понад десяток — нарисів, оповідань, новел, на­писаних у роки Великої Вітчизняної війни. Одні з них негайно друкувалися й передруковувалися, ін­ші, в тому числі, звичайно, і незакінчені, були опуб­ліковані пізніше.

Насамперед привертають увагу ті нариси, опові­дання й новели, які народжувалися у самому вирі народної війни проти загарбників, тоді ж виходили у світ, допомагаючи боротися з ворогом.

Перший твір «Стій, смерть, зупинись!» — нарис про льотчика капітана В. Гусарова, надрукований 23 травня 1942 р. в газеті «Красная Армия» і по­тім багато разів передруковуваний у газетах, збір­никах тощо. Напередодні останнього вильоту В. Гусарова Довженко розмовляв із ним, а за кіль­ка днів уже розповів про хороброго капітана і йо­го останню операцію. У тому ж номері, що й по­смертний нарис про Гусарова, «Красная Армия» надрукувала статтю самого льотчика «Сильно до-станется немецким стервятникам!»

Хвилююча розповідь про героїзм російського юна­ка, що сто разів вилітав у бій, у жорстокому поє­динку бився з ворогом до останнього патрона,— розповідь про те, як смерть відступила перед Гуса-ровим, як уже смертельно поранений капітан дотяг свою машину до рідного аеродрому.

«Стій, смерть, зупинись!» у всіх виданнях ви­значається як нарис. Справді, йдеться про відому людину — Віктора Гусарова, про його подвиги. Цеодна з ознак нарису. Але .придивімось, до якої фор­ми вдається письменник, і побачимо, що це вже знайоме нам з його статей воєнного часу безпосе­реднє звернення до читачів, до народу — так ніби він, Довженко, стоїть перед намий щиро, довірливо ділиться муками власної душі:

«Встаньте, бійці і командири! Обнажіть голови!» І далі сам вказує, що говоритиме про прекрасного юнака, про те, як він «переміг смерть на двадцять дев'ятому році життя».

З оповіді Довженка дізнаємося, що Гусаров лі­тав у Монголії, літав над Халхин-Голом, з перших днів Великої   Вітчизняної   війни   весь час у боях,. у повітрі, Довженко насичує свою розловідь емо­ційними звертаннями, неприхованим захватом: «Сто бойових вильотів! Сто ураганів у груди! Сто вулка­нів ненависті!» Він захоплений умінням Гусарова приводити свою шістку літаків з перемогою і мір­кує над тим, хто ж він був, цей героїчний льотчик: щасливчик, удачник, стримано обережний чи наді­лений особливою інтуїцією. І сам собі відповідає: такі літаків ворога не збивають. Відповідь була од­на: «Він був воїн. Він був безстрашний, сміливий і гаряче любив свою Батьківщину. Він був трудо­любивий, як робітник, і знав досконало своє важке бойове ремесло».

Його ворог уже знав «по почерку»!, близько не підходив, і тільки коли була у нього кількісна пе­ревага, відважувався вступати з ним у бій. Так за­гинув Гусаров, коли куля пробила йому горло. Та він змусив зупинити смерть на якусь мить і довів свій літак до аеродрому. Коли товариші підбігли до літака, Гусаров уже був мертвий. Це був вели­кий чоловік, пише Довженка, — і з ним погоджуєш­ся. «Не плакати хочеться над Гусаровим. Хочеться говорити про життя... і з подякою схилити голови перед юнаком, що поніс труд бою і піднісся до без-смерття в смертному нерівному бою».

Висновки

              Якби здiйснилося все те, про що мрiяв О. Довженко, яким би щасливим стало людство! Олександр Петрович - унiкальна постать в iсторiї України.

              Доля надiлила його щедрим талантом: вiн умiв любити - Україну, її народ, своїх батькiв, природу, своїх дружин, творчiсть, лiтературу, кiно, живопис, будь-яку цiкаву творчу справу. Це наш i письменник, i кiнорежисер, i художник, i державна людина. Усе йому було пiд силу, на все його вистачало. За що б не взявся - i все виходило талановито. Вiн завжди мрiяв, жив активним громадським життям, любив нове, змiни, любив майбутнє.

              Перебуваючи в полонi фантазiй i надзвичайних iдей, прозорливо бачив i вiдчував недолiки суспiльного устрою. Глибоко це переживав, нiби вiдчуваючи i власну провину. Все це він показував у своїх фільмах. «Перший поет кіно» — так назвав його Левіс Джекоб у своїй «Історії американського фільму» (видання 1939 і 1947) Вiн був дитям своєї незвичайної епохи, дитям великого справжнього мистецтва.              

              Довженка визнавав весь світ, окрім рідної країни. Та це не заважало йому працювати, творити. Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва. Безумовно.

Список використаної літератури

1.                       Олег Бабишкін 1989р. «Олександр Довженко – публіцист». Літературно-критичний нарис «Радянський письменник» 1989р

2.                       http://uk.wikipedia.org/wiki/Довженко_Олександр_Петрович

3.                       Корогодський Р.Довженко в полоні. Розвідки та есе про майстра. — К., 2000.

4.                       http://www.kino-teatr.ru/kino/director/sov/16235/bio/

5.                       http://www.osvita.org.ua/referat/art/3651/

6.                       О. Довженко. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповість, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. – 1994.

3