Мистецтво Китаю

 

   Міністерство  освіти і науки  України

   Уманський державний педагогічний університет імені  Павла Тичини

   Інститут  дошкільної та початкової освіти 
 
 
 

   Кафедра філософії та

   суспільствознавства 
 
 
 
 

   Реферат на тему:

   «МИСТЕЦТВО  КИТАЮ» 
 
 
 
 
 

   Підготувала:

   студентка ІІІ к. 305 гр.

   факультету  початкової освіти

   Романенко Катерина

   Перевірила:

   Голобородько  В.М. 
 
 
 
 

   Умань – 2008

   ЗМІСТ 

     Вступ…………………………………………………………………………………......3

   1. Китай. Китайська стародавність………………………………………………………….4

   2. Культурні здобутки Середньовіччя. Період формування феодальних відносин…….6

   3. Період Сунської імперії  та  монголо-татарського іга……………...…………………10

   4. Правління династії Мін…………………………………………………………………13

   5. Період пізнього феодалізму (XVII —30-ті роки XIX ст.)……………………………15

         Висновок……………………………………………………………………………….17

         Список  використаної літератури…………………………………………………......18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП 

   Кожна з великих класичних культур  Сходу унікальна. Своєрідність традиційної  китайської культури полягає насамперед у відомому феномені рівня буденної свідомості, яка давнот вже отримала назву «китайської церемонії» [6, c.94]. 

   Культура  Давнього Китаю є однією з найдавніших  і найоригінальніших культур  стародавнього світу [4, c.57]. Витоки культури Китаю сягають ІV- III тис. до н.е. Для цього часу характерні виліплені від руки або на гончарному колі посудини. Вони схожі на неолітичну кераміку інших народів, водночас нанесені на посуд ромби, трикутники, зиґзаґи та кола становлять не лише систему знаків, але й являють собою початок китайської писемності [1, c.59-60].

   У давньоми Китаї існували матріархальні  і патріархальні суспільства. Культура Яньшаю, що процвітала приблизно 6000 років тому, можливо представляла собою матріархальне суспільство. Луньшанська культура, що існувала приблизно 5000 років тому, являло собою приклад патріархального суспільства. В цей період люди вдосконалили навички виготовлення кам’яних знарядь та кераміки. У доповнення до полювання та рибальства отримало розвиток скотарство та землеробство.

   Тривалий  час ця цивілізація розвивалася в умовах свідомої ізоляції, символом чого стала Велика Китайська стіна, якою правителі Китаю колись хотіли відгородитися від «варварів» Вона є грандіозною архітектурною спорудою IV – ІІІ ст. до н.е. і була збудована на північному кордоні Китаю для захисту країни від зазіхань кочівників на її територію. Спершу її довжина становила 750км, а після численних добудов упродовж століть – більш як 4000км. ширина – понад 5м, а висота сягає 7-8м.

   Особливе  значення для розвитку Китаю мала Цинь-Ханська епоха. Тоді було закладено основи культурних традицій, які стали фундаментом для подальшої багатовікової культури [1, c.59-60].

   У Давньому Китаї було винайдено папір, порох, компас, сейсмограф, форфор, культура шовку, якими користується людство. Давньокитайська культура постійно впливала на культурний розвиток чисельних народів, що населяли у давнину території Індокитаю, Монголії, Тібету, Маньчжурії, Кореї і особливо Японії [2, c.36].

   Кожний  китаєць носить у собі неусвідомлене  почуття значущості історії, влади  минулого над сьогоденням. За цим стоять тисячоліття безперервного розвитку країни, що розташувалася на території Центральної та Східної Азії і в умовах географічної, а з часом і ідеологічно обґрунтованої відокремленості від інших культурних ареалів світу, створила унікальну культуру, яка протягом свого існування завжди була для багатьох народів живодайним духовним джерелом. Знахідки археологів свідчать, що територія сучасного Китаю входила в зону первісного формування людини сучасного вигляду, яка пройшла традиційні етапи свого початкового розвитку, позначені зміною знарядь праці та форм соціальної організації [3, c.42].

1. Китай. Китайська стародавність.

   Археологами були виявлені перші поселення первісних  людей на величезній території Китаю: первісної лантьянської – Лантьянь провінція Шенси, самий давній з всіх відомих мешканців Китаю; Юаньмоуська людина – повіт Юаньмоу провінція Юньнань, йому 1,7 мільйонів років; група давніх людей „пекінський синантроп” – селище Чжоукоудянь південно – західне передмістя Пекіну, 500 тисяч років тому. Представники цієї культури володіли основними характеристиками „людини розумної”: ходили на двох ногах, були здатні виготовляти та використовувати прості знаряддя, вміли добувати і зберігати вогонь.

   Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів. У галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра — число л. У галузі астрономії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сонця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці та ін.

   Мистецтво існувало в жорстких межах канонів, що передбачали дотримання традиції, умовність та символізм. Але нові тенденції пробивали собі шлях і передусім розкрилися в появі живої конкретики в образах природи й людини. В живописі зображення сповнилося шаленим рухом. Основним засобом емоційного впливу стає експресія, яка сповнює все — і жест, і міміку, і пластику, і кожний дотик пензля до шовку чи паперу. Природа, максимально наближена до людини, живе з нею в єдиному ритмі почуттів [3, c.52].

   Музика. Китайська музика - одна з найдавніших у світі. Вона нараховує багато місцевих варіантів. У китайській музиці переважає одноголосся. Вивченням китайської музики займалися древні китайські філософи, богослови, математики. Конфуцій відводив у своєму навчанні велике місце музиці і займався збиранням народних пісень.

   У VIII ст. у Китаї була створена перша школа музики і танцю - «Консерваторія грушевого саду». 
У XIV ст. складаються північна і південна школи музики, причому для північної школи більш характерна героїчна тематика, а для південної - лірична. 
У XVII ст. виникає опера.

   Під музикою стародавні китайці розуміли дещо інше, ніж сьогодні ми, а саме – ритуальний танок під акомпанемент музичних інструментів. Музичне мистецтво, яке спочатку виконувало ритуальні функції, в чжоуський період отримує подальший розвиток. Поступово пісні і танці відособляються, удосконалюється техніка музичної гри і музичні інструменти. Кожна нота, кожен музичний ритм, найменший жест танцюриста щось символізували. Китайська гама, на відміну від нашої, будується на 5 нотах. Поряд із класичною існувала і розважальна музика, причому в різні періоди перемагала то одна, то інша. За часів імператора У Ді було створено «Музичне бюро», яке мало розробити стиль музики, призначений для світських розваг. Чиновники збирали народні пісні, переробляли у тогочасні модні пісеньки.  Але у VІІ ст. до н.е. конфуціанці домоглися ліквідації цього інституту, який, на їх думку, розбещував народ,  і таким чином класична музика отримала перемогу.

   Доволі  різноманітними були музичні інструменти  китайців – гуслі, лютні, кам’яні та шкіряні барабани, металеві дзвони, гонги, дерев’яні цимбали, глиняні окарини [1, c.65] та цисяньцинь, пипа, хуцинь або эрху, ди,шэн...

   Взагалі ж не можна не враховувати важливого  місця музики в конфуціанській ритуалістиці, про що збереглися ранні свідчення. Відомо, що ще за часів Чжоу кількість музикантів і танцюристів, їхній ритуальний репертуар були регламентовані відповідно до рангу організатора й значення обряду. Причому музика завжди співіснувала з танцем та акторською грою, що теж мало давнє історичне коріння: вже у XVIII—V століттях до нашої ери в Піднебесній існували артисти ю, які вміли співати, танцювати, копіювати зовнішність, поведінку людей. Пізніше народжуються терміни чан-ю (співак; актор, що співає) та пай-ю (комік, лицедій) [3, c.55].

   Архітектура, будівництво. Велика китайська стіна була зведена на основі старих валів держав Цінь, Чжао та Янь, вона простягнулася по кордонах держави на тисячі кілометрів і стала взірцем оборонної архітектури. Її могутні стіни з важкими прямокутними сторожовими вежами та глибокими проїзними арками продовжували породжену періодом воєн між царствами традицію будівництва стін, фортець і багатоярусних сторожових башт «лоу» з кількома дахами й поярусними обхідними галереями [3, c.51].

   Зводиться пишна нова столиця Лоян, розвиваються та вдосконалюються ремесла, зокрема ткацтво та гончарство. Друге століття нашої ери дарує світові папір. Локальні особливості культури, породжені природними умовами різних районів країни та взаєминами з сусідніми народами, дали місце й загальноетнічній специфіці, що яскраво виражалася в матеріальній культурі. Поруч із традиційними житлами — фанзами (фан-цзи) каркасно-стовпової конструкції, що урізноманітнювалася матеріалом, з якого в різних місцевостях робилися стіни, зводилися й прекрасні дво- і триповерхові будівлі з багатоярусними дахами, піднятими на кутах і вкритими черепицею. Складаються типи планування садиб, поштовх отримує садово-паркова архітектура, де панують свобода розміщення пейзажних видів, обов'язкові перепади рельєфу, водоймища, острівці, водоспади. Пишнішими стають і посмертні житла: кам'яні та цегляні гробниці — феньму, скельні — яйму, кам'яні зали перед місцем поховання, гробниці з вхідними пілонами — цюе.

   Прикладне мистецтво. В похованнях знайдені фрагменти високохудожніх тканин і вишивок на шовку, на яких декоративні елементи органічно поєднані з динамічними зображеннями вершників, тварин, з ієрогліфічними написами. Мистецтво, що обслуговує культ, підпадає під вплив нового стилю, викликаного переосмисленням дао, в якому емоційний акцент переноситься зі спокою на рух.

   Живопис. Портретна галерея ханьських поховань у розмаїтті своїх персонажів є чіткою фіксацією моментів найбільшого емоційного напруження людини. Почуття, що передаються  через  жести  й  ракурси рухів,  виходять  на перший план і стають метою зображення. Інтерес художника до промовистих миттєвостей світу людини й світу природи — результат зрушень у філософському розумінні людської природи, її вбудованості у Всесвіт. У книзі «Хуай-нань-цзи», написаній у ханьський період, яскраво розкривається усвідомлення людиною своєї тимчасовості на фоні безмежності й вічності світу. Пізній даосизм у визначенні сенсу життя вже не задовольняється тезою про злиття з вищими світовими силами й, таким чином, самоздійснення, а схиляється до сумного висновку про загибель унікальних можливостей особистості разом з фізичним кінцем і, відповідно, втрату їх для світу [3, c.53-54]. 

   2. Культурні здобутки Середньовіччя.

   Період  формування феодальних відносин.

   Буддійська  концепція карми як чинника незмінної людської долі зміцнила народжену ще в ханьські часи практику оцінки позитивних якостей людей, яка дістала назву «чистих бесід» і перетворилася на впливовий політичний інститут, що ґрунтувався на філософських засадах. У III—IV століттях вона викликала суттєві зміни у філософії, літературі, мистецтві в цілому. Першим кроком до виникнення даної традиції стало дуже популярне мистецтво фізіогноміки, що зводилося до визначення строку життя, вдалих шлюбів і службової кар'єри.

   Знаком  виходу глибинних внутрішніх структур людини назовні стала поетизація пейзажу як у живописі, так і в літературі; у мистецтві, що вже не задовольнялося суто практичною функцією, починає складатися естетичний канон. Одну з перших спроб викласти деякі його характеристики зробив учений Цзун Бін (V ст.) у своєму есе «Попереднє  повідомлення  до  зображення  гір   та   вод»,  де художнику ставиться в обов'язок зображати не просто те, що він бачив, а своє ставлення до того, як світ бачив хтось інший до  нього,  — так прекрасне  перетворювалося  на момент «духовного єднання» (шень хуей) різних перепекти споглядання, де одна зі складових належала естетичному досвідові мудреця. Другою важливою тезою була висловлена вченим  упевненість, що осягнення  краси  світу  означає вміння бачити в ньому власне віддзеркалення [3, c.59-60].

   Практика  постійної медитації прибічників  чань-буддизму вийшла за монастирські стіни і особливо поширилася серед людей творчості, які шукали в ній раптового осяяння, інтуїтивного поштовху до творення. Вважають, що саме із чаньською медитацією було пов'язане виникнення звичаю чаювання, яке допомагало медитуючим довго залишатися бадьорими [3, c.51].