Медицина в кіномистецтві

Міністерство освіти і науки України

Запорізький державний медичний університет

Кафедра українознавства та культурології

 

 

 

 

 

 

Тема  реферату:

«Медицина в кіномистецтві»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2 курсу

2 медичного факультету

 групи 6П

Коваль-Пацаренюк О.В.

Перевірила:

Консультант,доктор філологічних наук  Турган О.Д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя 2012

 

План

Розвиток кінематографу  ____________________________________________3

 Хронологія_______________________________________________________5

Сучасність кінематографу___________________________________________6

Кінопремії і кінофестивалі__________________________________________8

 

Освітні фільми____________________________________________________9

Медицина в Радянському кінематографі______________________________10

Медицина  в кінематографі та телебаченні  в сучасності__________________17

Висновок________________________________________________________20

Література_______________________________________________________22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розвиток кінематографу

Народження кінематографа у вигляді, близькому до того, що ми можемо спостерігати зараз, відбулося 28 грудня 1895, коли на бульварі Капуцінок в одному із залів «Гранд кафе» пройшов перший сеанс кінематографа. Однак, щоб це стало можливим, людство зробило три серйозні кроки.

Перші кроки до кінематографа

Перший крок до кінематографа був  зроблений у 1685 році, коли був винайдений чарівний ліхтар – камера обскура (всупереч інформації про більш ранні події  в інших країнах, таких як театр  тіней в Китаї та Японії).Чарівний ліхтар у спрощенні представляв собою ящик з збільшувальною трубою і світильником всередині. Позаду цього світильника стояв рефлектор-відбивач, між трубою і скринькою була щілина, де ставилося тушшю намальований кадр (цим питанням займався Леонардо да Вінчі).

Другий крок до кінематографа зробив у 1791 р. Фарадей і його друг Макс Роджер. Вся Європа намагалася винайти апарат, щоб оживити малюнок. Прилад Фарадея  називався фінаксітаскопом. До апарату  додавався ряд послідовних картинок. Вчений Жозеф Плато займався розкладом руху на фази (наприклад, рух людини). Коли Фарадей одержав у руки ці праці, йому до завершення фінаксітоскопа залишалося зовсім небагато.

Третій крок відбувся в 1839 р. Він  став можливий завдяки роботам Луї  Дегар та Жозе Ньєпса. Губернатор Каліфорнії Леонард Стефард і фотограф Едвард Мьюбрідж провели один цікавий експеримент. Леонард дуже любив коней, і посперечався c Мьюбріджем на тему того, «відриває під час галопу коня ноги чи ні». Вони придбали 60 фотокамер і розставили їх по обидва боки бігової доріжки (по 30 фотокамер). Навпроти них були встановлені будочки, в яких розташувалися контролюючі камери люди. Тим фотокамерою і будкою був натягнутий шнурок. Коли кінь переходив на галоп і опинявся на відрізку, де були встановлені камери, він зачіпав ногою нитку, після чого відбувалося спрацьовування камери і виходило зображення однієї з фаз руху коня. Це була перша спроба розкласти рух на фази.

Фотографування рухів тварин і  людини – головна сфера інтересів  Мьюбріджа, і за роботи у цій сфері він отримував субсидію університету Пенсільванії, де він співпрацював три роки. Одинадцять томів, опублікованих під егідою університету в 1887 році – «Рух тварин: Електрофотографічні дослідження послідовних фаз руху тварин», – містили всі фотографічні експерименти Мьюбріджа з 1872 по 1885 роки, і в них було вміщено понад сто тисяч його фотографій. На фотографіях були не тільки домашня собака, кішка і коня, але й американський лось, олень, ведмідь, єнот, лев, тигр, мавпа і птиці.

У 1901 році Мьюбрідж випустив книгу «Фігура людини в русі». Він повернувся до Англії і більше майже не займався фотографією. Помер він у своєму рідному місті Кінгстоні на Темзі в 1904 році.

Подальший розвиток

У 1876 році французький професор Етьєн  Морра винайшов фоторушницю. У неї заправлялася стрічка, що подається за допомогою стрічкопротяжного механізму, який працював на папері. А в 1877 р. російський вчений Болдирєв винайшов целулоїдну плівку. Модернізувавши свій винахід, Морра отримав фоторушницю, яка могла використовувати плівку.

Фотографія була дуже популярна, в  будинках з’явилися фотоальбоми, де люди зберігали дорогі серцю фотографії. А патентні бюро того часу були завалені патентами на «живу» фотографію.

У 1876 році в Парижі з’явився кадровий кінематограф. Його винахідник – Еміль Рено, а його винахід – оптичний театр. Це був чарівний ліхтар у «великому масштабі». Через ліхтар йшла плівка. Таким чином, виходив театр кадрів, які відображаються послідовно на великому екрані: 80, 90 або 100 картинок залежно від сюжету. Спеціально запрошений актор розповідав про дію. У пору розквіту таких театрів було в Парижі близько 12.

Маленький приклад такого фільму: молода жінка читає книгу, до неї  підходить молода людина, зав’язується діалог. Потім він бере її під  руку і веде в екіпаж, вони їдуть обідати. Кілька зустрічей, потім відбувається весілля. Вівтар. Їх проводжають на пароплав і відправляють у весільну подорож до Африки. Показано їх подорож. Молоде подружжя повертається, їх зустрічають батьки. Потім демонструється білий кадр. Дівчина знову сидить на лавці, вона піднімає книгу – їй все наснилося.

Кінематограф на межі народження

Серед всіх інших винахідників, які  шукали шлях для створення «рухомих картинок», найближче підійшли до створення  кінематографа чотири неабияких  людини. Це Томас Едісон, Брати Люм’єр та Іван Тимченко.

У 1894 році Томас Едісон (його винахід  – телефон, освітлення міст) передає  розробки кінематографа Генріху  Уілкесу. Під керівництвом Едісона  Уілкес винаходить апарат «кінескоп». Цей апарат було влаштовано таким  чином, що «рухомі картинки», які він демонстрував, могла спостерігати тільки одна людина. Таких апаратів було випушено близько сотні. Цей кінескоп мав параметри майбутнього обладнання братів Люм’єр.

Наприклад: 
ширина плівки – 35мм, 
швидкість показу – 23-24 (умовних) кадри на секунду. 
Співвідношення сторін кадру 1:1,32.

У 1893 році російський інженер Іван Тимченко винаходить проектор для перегляду фільму.Це був заступник  головного інженера Балтійського заводу. Прочитавши про розробки «живих картинок», він також включився в процес винаходу (історія цього винаходу нам відома за матеріалами Карена Шахназарова).У 1893 році Тимченко почав займатися вивченням цього питання. Він винайшов камеру, яка знімає на перфоровану плівку, а також винайшов проектор і спробував зняти півдесятка сюжетів про свою сім’ю і своїх дітей. Через деякий час він продемонстрував свій апарат російському науковому суспільству. Його заслуги оцінили, але грошей на подальший розвиток і вивчення не виділили; тоді він звернувся до товариства підприємців, куди входили власник Путилов, банкір Дмитро Рубінштейн, власник магазинів Єлісєєв, булочник Филлипов та ін. Але й там його пропозиція не зустріла підтримки.Але Тимченко на цьому не зупинився, він звернувся Саві Івановичу Мамонтову. На початку 1894 року, навесні він приїхав до Москви і розповів про свої винаходи, а також виклав свою ідею Мамонтову, на що той сказав: «Це має велике майбутнє, але грошей у мене немає».

Рік по тому Брати  Люм’єр продемонстрували своє відкриття  – кінематограф або сінематограф і увійшли в історію як творці кінематографії як жанру мистецтва.

Після першого  перегляду «живих картинок», показаних  братами Люм’єр, власник «Гранд Кафе», в якому відбувався перегляд, переглянувши 4 фільми, наказав все  втопити в Сені.

Хронологія

Кінець XIX століття — Створення кінетоскопів, біоскопів, вітаскопів і ін. примітивних видів кінопроекторів. 
1894 — Винахід німого кіно. Демонстрація винаходу в США Т. Едісоном, в Англії Р. У. Поллом. 
1895 — Винахід синематографа (з’єднання плівки з проекційним ліхтарем) братами Оґюстом і Луї Люм’єрами. Поява перших документальних фільмів братів Люм’єр («Прибуття потягу», «Поливальник» і т. д.). 
1896 — був знятий перший в Російський імперії документальний фільм (рос.)«Вид харьковского вокзала в момент отхода поезда с находящимся на платформе начальством». 
1907—1908 — Застосування режисером Ж. Мельєсом технічних трюків в кіно (макети, подвійна експозиція, комбіновані, сповільнені і прискорені зйомки і т. д.). Зйомки фантастичних серій («Подорож на Місяць», «Подорож через неможливе (фр. Le Voyage a Travers L impossible)» 1904), зйомки кінофеєрій («Червоний Капелюшок», «Попелюшка»). 
1907 — Винахід професором Петербурзького технологічного інституту Б. Л. Розінгом електронно-променевої трубки (кінескопа). 
1908 — Створення першого мальованого (мультиплікаційного) фільму у Франції. 
1911 — Розінг вперше в світі здійснив в лабораторних умовах передачу зображення на відстань декількох метрів (прообраз телебачення). 
1914 — Створення нових жанрів кінематографа (детектив, комічний фільм, вестерн, багатосерійний пригодницький фільм). Розквіт німого кіно в Росії (режисери Я. Протазанов, Е. Бауер, В. Гардин, актори В. Холодна, І. Мозжухин, В. Полонській). 
1920 — Масовий розвиток світового кіно завдяки творчості американських режисерів Д. Гріффіта і Т. Інса. Створення Ч. Чапліним фільмів, що увійшли до золотого фонду світового мистецтва («Малюк», «Золота лихоманка», «Цирк», «На плече»). Поява в Росії робіт талановитих режисерів С. Ейзенштейна, В. Пудовкина, О. Довженка, що відносяться до найвищих досягнень кіномистецтва XX ст. («Броненосець „Потемкин“», «Нащадок Чингізхана» та ін.). 
1927 — Створення першого звукового фільму на кіностудії «Ворнер Бразерс» (режисер А. Кросленд, фільм «Співак джазу»). В СРСР перші звукові фільми з’явилися в 1931—1932 рр. («Путівка в життя» Н. Екка і «Стрічний» С. Юткевіча і Ф. Ермлера). 
1936 — Перші передачі телебачення в СРСР. 
1940 — Поява в СРСР у продажу перших телевізорів. 
1949 — Модернізація телецентру на Шаболовці. Здійснення регулярного телемовлення в СРСР. 
1970 — Винахід касетного відеомагнітофона-приставки до телевізора. 
1973 — Початок масового випуску японською фірмою «Sony» відеомагнітофонів і касет 
1980-ті і по теперішній час — Впровадження в сучасне кіно електронної техніки, використання багатоканальних систем запису і відтворення звуку, використання комп’ютерної графіки і синтезаторів, забезпечення ефекту безпосередньої присутності глядача у відтворюваній події (стереоефекти, ефект dolby).

Сучасність кінематографу

У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу («Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма).

На рубежі 2000-х  р. низка українських акторів  знімається у закордонних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).

Iсторичні теми  також стали провідними у творчості  режисера Олеся Янчука..

Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець-постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорам» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». 2003 року Україна висунула фільм «Мамай» Олеся Саніна на здобуття премії «Оскар». Проте фільм не потрапив до підсумкового списку номінантів.

У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм.

Після 2004 знято  декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестівалі «Кіношок» в Анапі (Росія).

В 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук).

 В 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Того ж року у конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю у Ротердамі відбулася світова прем'єра Las Meninas (режисер Ігор Подольчак).

                                                                                  Довженко на зйомках фільму, 1932 р.

Лесь Курбас (1887–1937)

 

 

Михайло Вартанов і Сергій Параджанов, 1985

 

Богдан Ступка

 

 

Кінопремії  і кінофестивалі

Тепер хочу  в своїй роботі згадати  відомі і престижні кінопремії і  кінофестивалі. А за даними британської  асоціації кінематографістів, на, сьогодні у світі налічується більше 2780 різних заходів присвячених кінематографу.

Премія " Оскар"

     "Оскар" - премія  Американської академії кіномистецтва  - це безперечно найвідоміша і  популярніша у світі кінематографічна  нагорода. Перше вручення премії " Оскар" відбулося в 1929 році. Нині церемонія вручення " Оскара" транслюється в десятках країн світу в прямому ефірі. Мазкі одягу, надітого зірками на церемонію, миттєво стають дуже престижними. На відміну від більшості кінофестивалів, " Оскар" вручається за результатами загального голосування членів Академії, а не по вибору жюрі. Така демократичність принесла цій кінопремії заслужену популярність, хоча і позбавила деякій елітарності.

Каннський кінофестиваль

   Каннський кінофестиваль  вважається лідером в європейському  кіно. Там можна побачити найсучасніші  тенденції європейського кінематографу, оцінити моду і перспективи розвитку кіномистецтва в цілому. З витонченішим смаком, ніж пафосний і частенько примітивний " Оскар", але в той же час не позбавлений снобізму, Каннський фестиваль сприймається багатьма як золота середина між популярним кіно і високим кіномистецтвом. Дійсно, фільми-призери цього кінофестивалю частенько не позбавлені ні любові простих глядачів, ні поваги з боку кінокритиків і інтелектуалів.

Венеціанський кінофестиваль

     Венеціанський кінофестиваль  - це старий кіноогляд планети, уперше проведений в 1932 році за особистою ініціативою тодішнього диктатора Італії Бенито Муссоліні. Вважається " віддушиною" для усіх ненависників Голлівуду. Традиційні американські кінематографісти не є там бажаними гостями. Кінокритики іронічно помічали, що хэппи-энд сприймається у Венеції як богохульство. На фестивалі не вітаються улюблені прийоми і штампи американського кіно. За негласною традицією, переможець Венеціанського кінофестивалю повинен сказати на адресу Голлівуду яку-небудь уїдливу гидоту.

Премія "Золотий глобус"

  Американська премія "Золотий  глобус" прагне пропонувати незалежний  погляд на голлівудський кінематограф. Церемонія нагородження проходить  в Лос-Анджелесі, США. Кінофестиваль  " Кінотавр"

  Відкритий російський кінофестиваль, там представлені роботи російських режисерів.

Державна премія України  імені Олександра Довженка — державна нагорода України, встановлена для відзначення за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва. Премія заснована з нагоди 100-річчя від дня народження видатного діяча української культури Олександра Довженка.

Нагрудний знак лауреата Державної  премії України імені Олександра Довженка

 

Освітні фільми.

Це одна з категорій фільмів, яку відносять до документального кіно, - це освітні(учбові) фільми. Фільми, призначені для показу в школах і інших учбових закладах. Дослідження показують, що учбовий матеріал, піднесений у вигляді фільму, засвоюється набагато краще, ніж той же матеріал, переказаний учителем. Справа тут, мабуть, в наочності і отшлифованности подання матеріалу(недивно, адже в кіно можливі багато дублів). Практика показу учбових фільмів дуже поширена на заході і, особливо в США. У школах СРСР при навчанні використовувалися учбові фільми(зняті спеціально для шкіл, з урахуванням єдиної для усіх учбової програми) в основному по фізиці, біології і літературі. Крім того, на радянському ТБ у кінці 60-х, початку 70-х існувало декілька програм, що демонстрували учбові фільми відповідно до шкільної програми(у хронологічній відповідності, за планом поточного навчального року), а в Москві і деяких інших містах існував спеціальний("четвертий") телеканал, практично повністю присвячений учбовим програмам. У зв'язку з цією практикою деякі учбові класи в школах були обладнані телеприймачами. У Росії показ учбових фільмів не так поширений. Мабуть, це пов'язано з високою вартістю устаткування для таких показів. У кінці XX - початку XXI століття освітні фільми стали часто показувати по телебаченню і вони отримали велику популярність.