Массовая культура по Ортега-и-Гассету

2.1 Концепція комунікації  у масовому суспільстві

      Найдоречнішим буде почати із думок філософа, шо як і Гассет, мав змогу побачити ситуацію сласними очима – Карла Ясперса.

      Позиція Карла Ясперса є дуже схожою на на позицію Хосе Ортега-і-Гассета. Ясперс вбачав соціум як певний механізм, сконструйованим геніальним вченим.

«Маси населення не можуть жити без величезного апарату, в роботі якого вони беруть участь в якості коліщаток, щоб таким чином забезпечити своє існування.» [3 ст.12]

      Лише  злагоджена робота цього механізму  забезпечує добробут. Карл Ясперс, будучи філософом-екзистенціалістом, на відміну  від  Хосе Ортега-і-Гассета, говорив  не про масове суспільство,а про  масове існування. Відправною точкою виступає саме колективне існування великої кількості людей – звідси і випливають усі подальші проблеми. У такому колективному існуванні відбувається урівняння людей іншими людьми, тобто ти не можеш мати більше ніж інші, бути розумнішим за іншого і тд. Людина в такому масовому суспільстві існує за принципом «а що скажуть інші?». Дуже проникливою є цитата: «Створюється враження, що світ потрапляє у владу посередності, людей без долі, без відмінностей і без справжньої людської сутності.»

  Маси живуть за критеріями технологічності та функціоналізму. Те саме бачив і Гассет. Машини створені щоб полегшувати життя людей, люди працюють щоб полегшувати життя самим собі. Маса обслуговує масу. Праця возвеличується в масовому суспільстві, і не лише за для стимулювання приносити більше користі, а й за для «спокути гріхів». Людина не хочу замислюватися і щось виправляти, вона воліє перекласти всю відповідальність на когось іншого. Масова людина воліє, щоб «великі» проблеми віришували самі. Вона прагне керівника. Навіть релігія починає відігравати роль управлінчеського апарату. Сам по собі дух нікому не потрібен -  потрібна корегуючи сила.

      Але не дивлячися на все це, Ясперс вважав, що людина спроможна вирватися із цього гнітучого існування в  масі, справжня мисляча людина спроможна  сама творити своє існування.

2. 2 Масова культура в контексті постмодернізму

      Не  менш актуальним є і підхід Жана Бодрійяра. На мою думку, його концепція дуже заплутана, але все ж таки деякі ідеї є доречними до даного огляду.

      На  думку Бодрійяра, масу становлять лише ті, хто вільний від своїх символічних обов'язків (спійманий в нескінченні «мережі») й кому призначено бути вже тільки багатоликим результатом функціонування тих самих моделей, яким не вдається їх інтегрувати і які в 
Зрештою пред'являють їх лише як статистичних залишків. Маса не має ні 
атрибутом, ні предикатом, ні якістю, ні референцією.[3.ст..200] 
 
«Маси - це ті, хто засліплений грою символів і поневолений стереотипами, це ті, хто сприйме все, що завгодно, лише б це виявилося видовищним.»[3. ст. 204].

      Будучи  філософом-постмодерністом, Бодрійяр переглядає концепцію масовго суспільства. Він говорить, про те що маси змінилися, змінилося суспільство, змінилася  культура в решті решт. Тепер вже  неможливо виокремити елітарну чи масову культуру. Все пов’язане між собою, одне впливає на інше, одні включені в інших. Елітарна культура вже не виокремлюється, вона є частиною масової культури. Тепер маси перетворюються у «клей». Маси спричиняють масовість. Одним із нащадків мас Бодрійяр виділяє тероризм. Маси тепер вплетені в політику. І тепер важко зрозуміти чи то політика творить маси, чи то маси творить політику. Із появою злагодженої маси, зазначає філософ, з’явився і страх маси перед самою масою. З одного боку людина почуває себе захищеною за спинами великої кількості людей, але з іншого ж боку – людину паралізує страх перед натовпом, в якому вона існує. В цьому і є парадокс масового існування.

2.3 Принцип історизму  в аналізі культури  за Гаспаровим

     Дуже  цівкою постає і думка Гаспарова. Головнім принципом в аналізі культури він вбачає історизм. Якщо Гассет пов’язував появу мас із ХIХ століттям, то ми можемо дати оцінку лише масовій культурі ХIХ-ХХ століть – ми не можемо поки що говорити про масову культуру ХХI століття. Лише із плином часу ми можемо побачити чіткі рамки та кольори будь-якого феномену. Цікавим є і думка про призму оцінку феномену масової культури. Гаспаров пише:

«Але ця масова культура не заслуговує зарозумілого презирства. Масова - вона і є справжня і представницька, а елітарна, авангардна культура складається при цьому серійному виробництві духовних цінностей лише як експериментальна лабораторія.» [4.ст.26]

     У будь-якому суспільстві зажди існував поділ на привілейованих та простих людей. Еліта не може виокремитися, якщо відсутня маса. Гаспаров вважає, що елітарна культура і створилася на базі масової, і тут він наводить такий приклад:

«Грецькі вази, перед якими ми благоговіємо в музеях, були масовою культурою, глиняним ширвжитком, і драми Шекспіра в «Глобусі» були масовим видовищем, на яке вчені-гуманісти дивилися зверху вниз.» [4.ст.27]

     Отже, масова культура – це базис, без  якого не можливе існування будь-якої іншої культури. І саме через це, ми не можемо дати оцінку цьому явищу  загалом. Натомість, ми можемо оцінювати  явища, що породжуються в середині цієї культури, її впливи на інші культури та їх взаємодію.

2.4 Гносеологічні проблеми  як причина появи  масової культури  за А. Костіною

     У сучасній гуманітаристиці існує  і ще один не менш цікавий підхід до вивчення «масової культури». Російський культуролог Анна Костіна вбачає причиною виникнення масової культури  проблему пізнання. Х1Х століття досягло великих висот у сферах освіти, науки та мистецтва і все це стало мало зрозумілим і доступним для пересічних людей. Усе це спричинило збільшення прірви між представниками інтелігенції, так званої еліти і звичайних пересічних громадян. Прості люди розуміли, що досягнення певних благ у житті можливе лише через підняття свого інтелектуального рівня. Для влиття у це культурне середовище необхідна освіта, тобто обізнаність у багатьох сферах. Костіна пише у своїй статті:

«Виникнення масової культури не було випадковим, вона є конкретним історичним явищем, обумовленим об'єктивними факторами, серед яких особливе значення набуває її здатність здійснювати в культурному співтоваристві взаємообмін цінностями і смислами, виробляти спільність картини світу, єдині стандарти поведінки, що і дозволяє говорити про масову культуру як специфічному механізмі освіти ситуацій розуміння.» [5. ст. 31]

     Для адаптації знання необхідна була колективна зацікавленість та створення  власної символічної системи спрощення.

«Масова культура, по суті, виступила в якості тієї знакової системи, яка була одно доступна всім членам суспільства незалежно від соціального статусу 
і ступеня включеності в професійну систему знання.» [5 ст. 31]

     Дуже яскравим прикладом такої адаптації культури виступає критичний реалізм у російському та українському живописі – мистецтво наповнене смислом, але просте і зрозуміле для пересічної людини.

     Масова культура, на думку Костіной, виступає важливим соціалізуючим фактором. Пізнання загальних культурних особливостей,, їх функціонування та співставлення із людиною готує базу для подальшої інкультурізації.

     Як висновок, можна сказати, що усі ці концепції базуються на поглядах Хосе Ортега-і-Гассета, проте кожен з цих поглядів несе щось нове у сучасну науку. Зальним визначенням масової культури для цих поглядів може стати така дефініція:

     «масова культура – це базовий апарат знакової адаптації тексту культури для широкого загалу, без якого неможливе формування будь-якої іншої культурної структури.»

 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  Ш

Аналіз  прикладів масової культури в історії

      Спираючися  на думки вищезгаданих філософів, я приходжу до такої думки – масова культура – це універсальна системам соціальної комунікації . Сукупність загальних матеріальних і не матеріальних цінностей, що є об’єднуючими для великої кількості людей.

      У історії ми можемо знайти декілька дуже влучних прикладів масової  культури. Лише за останні два століття маси створили не один переворот в  соціально-політичній сфері.

      Наклавши  отримане знання, що власне собою являє  масова та елітарна культура, на історію  ми можемо навести приклади обох культур.

Почавши аналіз з ХIХ століття ми можемо звернути свою увагу на явища балів, дуелі, театру, газет та кіно.

      Бали  та дуелі завжди належали елітарній  культурі. Лише багаті аристократи  із знатних мали змогу відвідувати  ці заходи, для простого люду це було недосяжно. Проте і бали мали дещо масовий характер. Це були не  камерні  зібрання, а величезні  вечірки  на 300-1000 осіб. На всіх цих зібраннях  існував жорсткий дресс код – усі повинні були бути однаково багато одягнуті,адже існувала своя мода, що також є виявом масовості. Що до дуелі – то це також елітне явище, оскільки у звичайних людей моди на таке вирішення проблем не було, та і зброї підходящої вони не мали. До театру ж навідувалася виключно знать, бо це була досить дорога справа.

      Як  ми бачимо, ці приклади є доказом  того, що і в елітарній культурі наявна масовість.

      Та  звернемося до газет. Пересічні громадяни  не завжди мали освіту, а тим більше вищу,і тому вони не мали доступу  до книжок. Але потреба у інформації все ж існувала, саме тому і з’явилися газети, щоб розповсюджувати необхідну і доступну інформацію малоосвідченим людям. Газети писалися простою мовою та містили в собі чітку та лаконічно викладену інформацію про актуальні подіїї. Газети в свою чергу дали поштовх і розвитку більш аристократичних видань, як журнали та альманахи, що містили в собі вже більш комплексну та розширену інформацію, що була вже доречна і еліті.

      Тут вже відображається взаємодія елітарної  та масової культури, де масова дає  базис для розвитку елітарної.

      Із  розвитком науки та техніки з’явилося  досі не бачене кіно. Звісно ж з початку  кіно було дуже далеким від того, яке ми знаємо сьогодні. Кіно з’явилося як елітарне, а згодом пішло у масове. Перша стрічка була знята братами Люм’єр у 1895 році. Ці перші фільми являли собою хронічки подій. Люди тікали з сеансу показу від жаху, що на них їде потяг, оскільки це було вражаючим явищем для них. Звичайно ж ці сеанси були платними і бідні люди не могли собі цього дозволити. Та ж розвитком кінематографу, кіно перейшло у розважальну індустрію та стало масовим.

      Що  до цілісних масових культур в  історії, то я б звернула увагу на події ХХ століття.

      Росія та навколишні країни у ХХ столітті перебували під владою комуністичної ідеології, що дуже кардинально відобразилося на соціальному житті та культурі. Переворот, що відбувся на початку ХХ століття кардинально змінив соціальний уклад Росії. На перше місце в соціумі вийшов середній клас. Еліта була цілком знищена шляхом масових розстрілів та репресій. До влади прийшли вожді пролетаріату. Саме цей пролетаріат, а простіше сказати – робітники, і стали укладчиками нової культури. Майже кожен сучасний громадянин із країн пострадянського простору може згадати популярну фразу В. Леніна: «будь-яка кухарка може навчитися керувати державою.» Можна сказати, що за таким принципом і жив Радянський союз на початку свого існування. І все відбувало за сценарієм, про який писав Ортега-і-Гассет. Відбулося розкуркулення, всі стали однаково бідними і кожен був певний що це добре. На мій погляд найбільш показовим прикладом масової культури є суспільство Радянського союзу у післявоєнні роки. Всі однаково вдягалися, вся однакого говорили, працювали на суспільно корисних роботах, оскільки можна було і до буцегарні за неробство потрапити, усі здували пил із бюстиків Леніна, молилися на портрети Сталіна, однаково не вірили в Бога, і намагалися не виділятися з натовпу. Усі боялися доносів, тому прагнули не говорити багато, прагнули не переймати нововведення і жили одним великим стереотипом.

      Криза цих масових відносин настала  на межі розпаду Радянського союзу. І саме тоді вчені змогли побачити чітку різницю між масовою  та популярною культурою. Кінець ХХ століття приніс не мало змін у свідомість людей. Почали з’являтися речі, яких раніше радянська  людина ніколи не бачила: порвані джинси, пепсі-кола, новомодні зачіски, кросівки та багато іншого. Почали з’являтися нові молодіжні субкультури. Усі ці новинки сприймалися в штики стереотипною свідомістю людей, що виросли у СРСР. Будь-які дії спрямовані на запровадження нових ідеалів викликали агресивну реакцію з боку старшого покоління. Цю агресію, спрямовану на речі, яких не розуміють, ми бачимо і сьогодні.

      Абсолютно ідентичний стан речей ми бачимо і  в культурі Німеччини 20-40-хх роках ХХ століття. Панування нациської ідеології спричинило появу такого цікавого феномену, як  міф «панівної раси». Усім відомі факти генетичних дослідів фашиських лікарів, спрямовованих на пошуки «арійського гену» для створення надлюдини. Саме породження цього міфу і давало поштовх для ідеалізації власної нації. Пересічні громадяни Німеччини навіть не уявляли, про що йде мова, але вірили у свої панівні можливості.