Жіноча злочинність

Жыноча  злочиннысть ы  суспыльство

Будь-які покарання не можуть протистояти

цим жінкам вчиняти  одні злочини за іншими

та їхній зіпсований  розум набагато

 кмітливіший у винаході нових злочинів,

ніж суд у винаході нових покарань. 

Конрад Кельте 

Жінка за своєю природою асоціюється з такими цінностями, як турбота, ніжність, збереження домашнього затишку. Але, на жаль, існує й інша природа жінки. Це деструктивні прояви руйнівної поведінки. Йдеться про жіночу злочинність. 

Проблема жіночої  злочинності в науці ніколи не вважалась першорядною, оскільки серед  злочинців особи жіночої статі не перевищують 18 %. Останніми роками спостерігається помітна криміналізація прекрасної половини населення України. Якщо в 1992 році було притягнуто до кримінальної відповідальності 29 тис. жінок, то у 1996 р. – понад 59 тис., тобто вдвічі більше. В 2004 році ця цифра становила 73 тис. жінок. І з кожним наступним роком маємо невтішну тенденцію. 

Які ж злочини вчиняють жінки? На жаль, офіційної статистики не існує про структуру жіночої злочинності, тому ми можемо спиратись лише на соціологічні дослідження та статистику місць позбавлення волі. Так, крадіжки становлять близько 32 %, умисні вбивства та тяжкі тілесні ушкодження – 23 %, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин – 16 %, грабежі і розбої – 11 %, економічні злочини (розкрадання, хабарництво) – 15 %. Звертає увагу агресивність жіночої частини злочинного середовища: 35 % засуджених жінок покарані саме за агресивні (насильницькі) злочини [1].  

Слід зазначити, що проблема жіночої агресивності є  досить серйозною, що доведено непоодинокими  випадками  історії людства. Достатньо  згадати Дар’ю Салтикову (прізвисько «Салтичиха»), яка замучила в своєму підмосковному маєтку 138 кріпосних. Як було встановлено слідством, вона власноручно била їх батогом, поліном, виставляла голими на мороз, саджала в розпорошений мурашник, обпікала окропом. Приголомшена даними слідства Катерина II засудила Салтикову до довічного позбавлення волі. Наступний випадок: в Києві в 1922 році була заарештована слідча-чекістка, венгерка Ремовер. Вона обвинувачувалась у розстрілі 80 заарештованих, переважно молодих людей. Ремовер була визнана душевно хворою на підставі статевої психопатії. Слідство встановило, що Ремовер розстрілювала не тільки підозрюваних, але й свідків. Також згадаймо комісаршу Нестеренко, яка працювала в НКВД. Вона змушувала червоноармійців ґвалтувати в своїй присутності беззахисних жінок, дівчат, в тому числі малолітніх.  

Дослідження науки в напрямі дослідження злочинності жінок свідчить про таке: якщо чоловіча жорстокість багато в чому має природній, тваринний характер, то жіноча жорстокість є більш «олюдненою» і фомується не стільки підсвідомою сферою «ВОНО», скільки розумною сферою людського «Я». Дуже важливе значення має жіноча чуттєвість як складова психіки. Будь-які, навіть найуніфікованіші людські поривання і бажання, проходячи через свідомість жінки, набувають певного специфічного забарвлення, джерелом якого перш за все є жіноча чуттєвість. Саме гіпертрофована чуттєвість є рідною сестрою жорстокості, особливо якщо вона має або природні аномалії, або позбавлена можливості нормального функціонування внаслідок тих чи інших обставин. Ось чому жорстокість жінок-злочинців ніколи не буває послідовною і продуктивною, на відміну від жорстокості чоловіків [2].  

 У суспільстві  інтерес до проблеми жіночої  злочинності завжди був неабиякий.  Це, зокрема, можна пояснити, якщо  хочете, патріархальною будовою  суспільства, історією, менталітетом. Всі хочуть побачити ЇЇ –  ту, яка є берегинею домашнього  спокою, яка є люблячою матір’ю  і дружиною, яка є просто жінкою. Як вона змогла вчинити злочин? Як посміла переступити поріг закону і справедливості?  

Усі питання потрібно шукати в детермінантах або причинах жіночої злочинності. Що ж штовхає жінку на вчинення злочину? Брак розуму, як вважали середньовічні інквізитори, які керувалися гіпотезою, що будь-яка жінка з часів Єви через свою дурість здатна на злочин. Можливо, біологічні (антропологічні) особливості є причиною жіночої злочинності, як зазначив Чезаре Ломброзо в своїй відомій праці «Жінка – злодійка і повія». Він, зокрема, відзначав: «дуже часто злочини, вчинені жінками, мають дуже складну передісторію. Злочинці-жінки подібно дітям хворобливо вразливі до всякого роду зауважень. Вони незвично легко піддаються почуттю ненависті, і незначна перешкода чи невдача в їх житті збуджують в них лютість, яка штовхає їх до злочину. Будь-яке розчарування збуджує лютість до тієї людини чи предмета, які стали причиною їх виникнення, і кожне незадоволене бажання сповнює їх ненавистю до навколишніх навіть коли ні до чого причінитися . Невдача викликає в їх душі страшну злість проти тих, хто більш влаштований у житті, особливо, якщо ця невдача залежить від їх власної нездатності. Те ж саме, але в більш різкій формі, відбувається у дітей, які часто б’ють кулаками предмет, на який наштовхуються, і тим самим завдають собі біль. З цього випливає убогий психічний розвиток жінок-злочинців, залишок здатності, який притаманний дітям і тваринам сліпо реагувати на біль, кидаючись на її найближчу причину, навіть якщо вона є формою неживого предмета»[3]. Слід зазначити, вчення Ломброзо мало значний вплив на подальший розвиток кримінальної та суміжних з нею наук. Тому біологічний чинник жіночої злочинності не можна повністю нівелювати. 

 Все ж таки  нині наука керується соціальними факторами у детермінації злочинності, зокрема і жіночій. Так, характерний для XIX ст. процес емансипації жінок поруч з позитивними мав і негативні сторони. Дослідження в психології стверджують, що мускунілізація жінок призводить до появи у них чоловічої психології, що й штовхає певну їх частину до «чоловічих» злочинів (вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, шахрайства, грабежі тощо). Поява суто чоловічих рис у характері жінок спричиняє їх потяг до безладного статевого життя, паління, надмірного вживання алкоголю. Як свідчить статистика, кожна десята жінка-злочинець залежна від наркотиків, а п’ята – від алкоголю [1].  

Також, на думку автора, є проблеми історичного характеру. Споконвіку на українських землях жінка була господинею, виховувала дітей, переважно вела домашнє господарство. Ці самі обов’язки залишились у неї і сьогодні. Але, крім цього, вона ще й працює, без чого в сучасному світі не можна обійтися. Тут знову ж таки, як мінімум дві причини: по-перше, це потрібно самій жінці як особистості, для самореалізації своїх тих чи інших здібностей, для спілкування врешті-врешт, а по-друге, дуже часто чоловік як глава сімейства не може забезпечити родину самостійно. Зайнятість жінки у суспільному виробництві, домашній клопіт, виховання дітей може стати за тих чи інших обставин конфліктом у сім’ї. Тому це навантаження на жіночі плечі іноді нерідко бувають причиною стресів, депресій, а отже, і спонукають на криву стежину. 

Також не можна забути і про фізіологічні фактори жіночої  злочинності (фази менструального циклу, вагітність, період клімаксу), оскільки в організмі жінки відбуваються певні гормональні «бурі», які мають вплив і на психіку. Адже не випадково дослідження медицини враховуються законодавцем при конструюванні статей закону. Так, вчинення злочину жінкою, яка була в стані вагітності є обставиною, яка пом’якшує покарання. Також слід більш глибоко вивчити так званий афект Аффешенбурга – важкий психічний стан жінки, зумовлений пологами. Це питання трохи вивчене, адже невипадково  в Кримінальному кодексі 2001 року був введений новий для кримінального права України склад злочину, передбачений ст. 117 вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Але в Україні на сьогодні немає жодної фундаментальної наукової роботи з цього питання. 

Як бачимо,  проблема жіночої злочинності є актуальною в суспільстві. Тому не можна не звертати уваги. Насамперед повинні проводитись запобіжні заходи щодо злочинності взагалі, а щодо жіночої, зокрема. Це на кшталт бесід, демонстрації фільмів у дитсадках, школах і т. д. Щодо осіб, які відбули покарання державою розробляються програми реабілітації цих осіб Також існують загальнодержавні програми. Так, Кабінет Міністрів України постановою № 1834 від 27 грудня 2006 р. затвердив Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року [4]. Необхідно також істотно підвищити роль громадськості у боротьбі з жіночою злочинністю, зокрема, різних феміністських організацій і благодійних фондів. Та цього замало.  

Зрозуміло, що повністю позбутися цього лиха неможливо. Але державі та суспільству потрібно багато в чому попрацювати в цьому  напрямі, оскільки жінка повинна бути берегинею людського роду, а не його нищівником. Жіноча злочинність – це не тільки проблема держави, це проблема суспільства.   

Література:

Кримінологія: Підр. для студ. вищ. навч. Закладів / О. М. Джужа,   Я. О. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002 – С. 278–281.

Гитин В. Г. Эта покорная тварь – женщина. – Харьков, 1997. – С.185.

Ломброзо Ч. Женщина  преступница и проститутка. –  Минск, 2000. – С. 62.

Див. http://www.liga.net/: Постанова  КМУ «Про затвердження Державної  програми з утвердження гендерної  рівності в українському суспільстві на період до 2010 року» від 27 грудня 2006 р. № 1834. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Надьон О., Жіноча злочинність: деякі особливості  розслідування справ 

Кримінологічні питання  жіночої злочинності завжди були актуальними через специфічні чинники. Одним з них є традиційне положення, згідно з яким показник злочинності  серед жінок є своєрідним індикатором здоров'я суспільного життя. Особливості зовнішнього прояву жіночої злочинності обумовили її неоднакові теоретичні обґрунтування. У історичному плані ці теорії можна поділити на: моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціологічні.

 Історично склалися  різні соціальні ролі жінок і чоловіків, що, звичайно, відбивається на особливостях їх поведінки, у тому числі кримінальній. Характерний для XX ст. процес емансипації жінок поруч з позитивними мав і негативні сторони.

 Дослідження психологів свідчать, що прискорений ритм життя, демократизація з її свободою вибору сприяють формуванню агресивної особистості. Процес руйнування старих та не сформованість нових моделей поведінки порушує рівновагу між осо-бистісними та суспільними інтересами. Особистісні переважають і, таким чином, це формує агресивність як типологічну рису особистості.

 Маскулінізація  жінок призводить до появи  у них чоловічої психології, що  й штовхає певну їх частину  до «чоловічих» злочинів (убивств,  заподіяння тілесних ушкоджень,  шахрайств, грабежів, розбоїв тощо). Підвищення соціальної активності жінок збільшує їх частку в посадових, господарських та майнових злочинах. Кожна десята жінка-злочинець залежна від наркотиків, а п'ята — від алкоголю. Це значно швидше, ніж у чоловіків, сприяє соціально-психо-логічній деградації. І, як наслідок, становленню на шлях вчинення злочину чи проституції.

 Слід зазначити,  що на сьогодні існує значна  нестача інформації шодо стану  жіночої злочинності. Кримінологічні  питання останньої нині розроблюються  в Україні лише декількома  дослідниками. На жаль, статистичні звіти МВС не виділяють її в окрему категорію, є лише облік виявленої кількості осіб жіночої статі, які скоїли злочин. Тому дедалі складнішими стають спроби детального аналізу стану цього виду злочинності, хоча він має тенденцію до подальшого збільшення на фоні загального зростання злочинності. Але немає сумніву, що збільшення частки жіночої злочинності тісно пов'язане з домашнім насильством. Показники жіночої злочинності не зовсім точно відображають рівень криміногенної «зараженості» жінок. Великою є латентність у скоєнні жінками економічних та побутових злочинів. Причому багато, так званої, «штучної» латентності, коли кримінальна справа не порушується і злочин не реєструється з огляду на становище жінки-матері. Структура жіночої злочинності не повторює чоловічу, вона специфічна і значною мірою визначається тими видами злочинів, які найбільше притаманні жінкам. Насильницькі злочини довго не були характерні для жінок і скоювалися ними, як правило, у сімейно-побутовій сфері. Але нині зросла чисельність жінок-убивць, почастішали випадки участі жінок у грабежах, розбійних нападах, незаконному обігу наркотиків.

 Причини злочинності  серед жінок здебільшого пов'язані  з такими явищами: жінки почали  активніше брати участь у суспільному  виробництві (у тому числі у  приватній сфері); суттєво послабшала  роль головних соціальних інститутів, у першу чергу — сім'ї; у суспільстві зросла напруженість; збільшилися конфлікти та ворожнеча між людьми; дедалі поширюються алкоголізм, проституція, наркоманія, бродяжництво тощо.

 Злочинність жінок  має певні особливості, які  визначаються їх соціально-психологічними і біологічними характеристиками. Жіноча злочинність має кількісні показники, особливості структури і видів злочинів, способи й знаряддя їх вчинення тощо.

 Останніми роками  в Україні спостерігається збільшення  кількості злочинів, вчинених жінками.  З 1990 р. вони зросли вдвічі. Інтерес викликає коефіцієнт злочинної активності жінок. Незважаючи на деякі тенденції зростання, він залишається значно нижчим, ніж серед чоловіків і, тим більше, всього населення. Так, якщо у 1990 р. в розрахунку на 100 тис. населення він становив 97 осіб, то у 2000 р. — 190. Співвідношення жіночої і чоловічої злочинності нині складає 1 : 6 (у розвинених країнах злочини жінок становлять від 17% — у США, до 25% — у ФРН і Нідерландах). Питома вага жінок серед осіб, які вчиняють окремі види злочинів, така: обман покупців — 80%; шахрайство — 41%; вбивство — 12%; грабіж — 8%; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — 7%; розбій — 6%; необережні злочини — 5% (з них автотранспортні — 2%).