Особливаості механізмів умисної та імпульсивної поведінки

Для звичних злочинів характерні два види звичок; звички-автоматизми та звичні форми поведінки (звичні вчинки або соціальні звички)⁴⁴. Звички-автоматизми втілюються у способи дій, окремі рухи, слова та жести. Вони переважно не усвідомлюються, але при потребі можуть повернутися під контроль свідомості. Такого роду звички перетворюються на об'єктивні ознаки злочину, його спосіб або. так би мотиви, «почерк» (наприклад, «почерк» професійного шахрая, найманого вбивці тощо). Звичні вчинки належать до більш гнучких форм дії. На відміну від звичок-автоматизмів, вони відображають ставлення суб'єкта до суспільства, оточуючих людей і охоронюваних законом соціальних цінностей.

Значна активізація  звичок спостерігається в стані  сп'яніння та афекту. В умовах небезпеки чи хвилювання люди набагато завзятіше дотримуються попередніх рішень, попередніх методів і звичок. Відбувається руйнація та зміна системи мотивів, що була раніше, внаслідок чого актуалізуються примітивні, органічні спонукання в якості мотивів злочину.

Значення звичок не обмежується  безпосередньою детермінацією до злочинів. Шкідливі звички беруть участь у формуванні особи правопорушника. Неодноразове додержання антисоціальних традицій і  звичаїв перетворює їх у стійку індивідуальну  рису характеру. Як правило, це відбувається внаслідок групового конформізму, властивого мотивації багатьох злочинів. Наприклад, більшість винних у вчиненні викрадень у складі групи дотримувалась  звичок і традицій, що склалися у  злочинному середовищі ⁴⁵. Схильних до ритуалізованих стереотипів підлітків іноді використовують повнолітні особи для залучення в злочинну діяльність. Всі ці негативні тенденції призводять до того, що антисоціальні традиції та звичаї глибоко проникають у людську психологію, стають «еталонами» поведінки певної соціальної групи.

У скрутних умовах сьогодення, коли не приділяється належної уваги  питанням забезпечення роботою та житлом раніше засуджених осіб, поновлення їх суспільно корисних зв'язків у  сфері сімейно-побутових відносин, організації дозвілля, нейтралізації  впливу на них злочинного середовища, існує небезпека зростання та поширення мотивації звичних  злочинів. Вважаємо, що прийняття нових  законодавчих актів і активізація  профілактики звичної злочинності  можуть значно знизити темпи її розповсюдження.

 

Висновки

Під механізмом індивідуальної злочинної поведінки в загальному виді варто розуміти ідеальну модель взаємодії особистості і зовнішнього  середовища, результатом якої стало  вчинення злочину.

Злочинна поведінка  обумовлюється як особистісними, так  і ситуаційними факторами, і є  результатом їхньої взаємодії. Особистісні  властивості і особливості ситуації, взаємодіючи, впливають один на одного і на поведінку. В результаті виникає  циклічний процес безперервної взаємодії  і перетворення, в якому суб’єкт, діяльність і ситуація обумовлюють  один одного.

Вивчення структурних  складових механізму індивідуальної злочинної поведінки дозволяє виділити основні суб’єктивні та об’єктивні явища, взаємодія яких і розкриває  сутність функціонування цієї системи. Ці суб’єктивні та об’єктивні явища  є елементами названого механізму, які беруть участь у генезисі поведінки  на всіх етапах її розвитку. До основних елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки варто віднести умови морального формування особистості, мотивацію, конкретну життєву ситуацію, прийняття рішення про вчинення злочину і сам процес вчинення злочину (акт поведінки).

До мотивації відносять: детермінацію; сукупність психологічних  моментів (мотивів, спонукань або  причин); систему факторів або мотивів; процес утворення мотиву або психічної  регуляції діяльності тощо. Все це означає, що коло психологічних визначень  поняття мотивації є таким  широким, що побачити якусь певну  тенденцію в ньому дуже важко.

Злочинна діяльність є специфічним різновидом діяльності в її психологічному розумінні, тобто  усвідомленої, вольової поведінки, що складається з системи дій, кожна  з яких має мету, обумовлену загальним мотивом. У загальнотеоретичній, філософській і психологічній літературі майже зовсім не згадується про деструктивну діяльність, що руйнує умови життя в суспільстві. Мова йде про злочинну діяльність насамперед".

Відзначальною рисою імпульсивних злочинів є їх бездумність та яскраво виражений експресивний характер. Було б недоцільним погодитися з деякими вченими-правниками, які заперечують караність імпульсивних злочинів і відносять їх до рефлекторних та інстинктивних видів нервово-фізіологічних реакцій. До вчинення імпульсивного злочину можуть призвести різні психічні стани суб'єкта. У зв'язку з цим розрізняють чотири види імпульсивних злочинів: 1) вчинені в стані глибокого алкогольного сп'яніння; 2) афективні (вчинені в стані сильного душевного хвилювання); 3) вчинені в хворобливому стані; 4) вчинені «парадоксально» (швидкоплинно).

За своїм психологічним  змістом звичні злочини багато в  чому схожі з імпульсивними. Вони також здійснюються нелогічно, нераціонально, не на відповідному рівні свідомості. Мотиваційний процес, так само як і  в імпульсивних злочинах, є згорнутим. Мотивація злочинів в обох випадках спирається на нижчі рівні диспозиційної  системи особистості, в основі яких лежать відповідні стереотипи, що дає  підстави вести мову про стереотипні (експресивні) злочини. Проте мотивація  звичних злочинів є більш усвідомленою, оскільки звичні злочини займають проміжне місце між злочинною діяльністю та імпульсивними злочинами.

 

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131 .
3. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред В.Н. Кудрявцева. – М.: Спарк, 1998. – 214 с.
4. Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. – М.: Издательство “Щит-М”, 1999. – 340 с.
5. Антонян Ю. М. Сексуальный убийца Чикатило: попытка психоаналитического объяснения // Государство и право.-1993.- №7.- С. 91-99.
6. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 366 с.
7. Анцифирова Л. И. Принцип связи психики и деятельности и методология психического // Методологические проблемы психологии.-М., 1969.-С. 73-79.
8. Бурлева О. С, Козаченко И. Я. Корыстный мотив в структуре уголовной ответственности: текст лекций.- Свердловск, 1988 – 142 с.
9. Васильев И. А., Магомед-Эминов М. Ш. Мотивация и контроль за действием.- М.: Изд-во МГУ, 1991. – 144 с.
10. Голіна В.В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія. – Харків: Регіон-інформ, 2004. – 212 с.
11. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений.- М., 1977. – 76 с.
12. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении.- Харьков: Вища школа, 1986. -168 с.
13. Зелінський А. Ф., Коржансъкий М. Й. Корислива злочинна діяльність.- К.: Генеза, 1998.- 144 с
14. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы.- СПб.: Питер, 2000. – 512 с.
15. Ильин Е. П. Сущность и структура мотива // Психологический журнал.- 1995.-Т. 16,№2. – С. 27-41.
16. Карпов Н. С, Савченко А. В. Мотивация преступной деятельности // Сборник материалов международной конференции «Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации». Ч. III.— Белгород: Изд-во БелГУ, 2002.-С.331-337.
17. Клюєв О.М. Взаємодія підрозділів органів внутрішніх справ на регіональному рівні: Монографія. – Харків: Основа, 2005. – 380 с.
18. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельности.- М, 1988. – 192 с.
19. Криминальная мотивация / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1986. – 304 с.
20. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии: (О структуре индивидуального преступного поведения).- М.: Юрид. лит., 1968.- 175 с.
21. Кузнецова Н. Ф. Мотивация преступления и тенденции ее изменения // Вопросы советской криминологии (Материалы научной конференции).- М., 1976.- Ч. 2.- С. 3 -19.
22. Механизм преступного поведения / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
23. Небылицин В. Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий.- М., 1976.- 336 с.
24. Нюттен Ж. Мотивация // Экспериментальная психология.-М.: Прогресс, 1975.-Вып. 5.-С. 15-110.
25. Обуховскш К. П. Психологическая теория строения и развития личности // Психология формирования личности.-М.: Наука, 1981.-С.45-66.
26. Орлов А. Б. Развитие теоретических и понятийных схем в психологии мотивации // Вопросы психологии.- 1989.-№5. – С.27-34.
27. Основи психології: підручник /За загал, ред. О. В. Ки-ричука, В. А. Роменщ.-К.: Либідь, 1995. – 632 с.
28. Петелин Б. Я. Психология правонарушения.- М., 1974. – 228 с.
29. Побегайло Э. Психологические детерминанты криминальной агрессии // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 101- 107.
30. Психологический словарь / Под ред. В. В. Давыдова, А. В. Запорожца, Б. Ф. Ломова и др.; Научн.-исслед. Ин-т общей и педагогической психологии Акад. пед. наук СССР.-М.: Педагогика, 1983. - 448 с.
31. Психологічний словник / За ред. члена-кореспондента АПН СРСР В. I. Войтка- К.: Вища школа, 1982. – 216 с.
32. Рубинштейн С. Л. Человек и мир: (Отрывки из рукописи) // Методологические и теоретические проблемы психологии.- М.: Наука, 1969.- С. 348-374.
33. Симонов П. В. Мотивации // БСЭ- 3-е изд.- М., 1988-Т. 17.
34. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике.- К.: Юринком, 1995. – 208 с.
35. Файзуллаев А. А. Мотивационные кризисы личности // Психологический журнал.- 1989.- Т. 10, № 3.- С. 23-31.
36. Чернова К. Т. Некоторые специфические черты участников организованных хищений // Теоретические проблемы учения о личности преступника.-М., 1979.-С. 142-147.
37. Якобсон П. М. Психологические проблемы мотивации поведения человека.- М.: Просвещение, 1969. – 317с.

¹ Клюєв О.М. Взаємодія підрозділів органів внутрішніх справ на регіональному рівні: Монографія. – Харків: Основа, 2005. – С.76. 

² Механизм преступного поведения / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1981. – С.17. 

³ Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. – М.: Издательство “Щит-М”, 1999. – С.84-86.  

⁴ Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – С.19.

⁵ Побегайло Э. Психологические детерминанты криминальной агрессии // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 101- 107.

⁶ Криминальная мотивация / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1986. – С.44-115. 

⁷⁷ Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред В.Н. Кудрявцева. – М.: Спарк, 1998. – С.13. 

⁸ Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – 2-е изд. доп. и перераб. – М.: Политиздат, 1990. – С.35. 

⁹ Криминальная мотивация / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1986. – С.8-18. 

¹⁰ Голіна В.В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія. – Харків: Регіон-інформ, 2004. – С.128-129. 

¹¹ Рубинштейн С. Л. Человек и мир: (Отрывки из рукописи) // Методологические и теоретические проблемы психологии.- М.: Наука, 1969.- С.370.

¹² Якобсон П. М. Психологические проблемы мотивации поведения человека.- М.: Просвещение, 1969.- С.35. 

¹³ Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельности.- М, 1988. – С.43. 

¹⁴ Психологічний словник / За ред. члена-кореспондента АПН СРСР В. I. Войтка- К.: Вища школа, 1982. – С.97. 

¹⁵ Психологический словарь / Под ред. В. В. Давыдова, А. В. Запорожца, Б. Ф. Ломова и др.; Научн.-исслед. Ин-т общей и педагогической психологии Акад. пед. наук СССР.-М.: Педагогика, 1983. - С.219.

¹⁶ Симонов П. В. Мотивации // БСЭ- 3-е изд.- М., 1988-Т. 17.- С. 61.

¹⁷ Васильев И. А., Магомед-Эминов М. Ш. Мотивация и контроль за действием.- М.: Изд-во МГУ, 1991. – С.112. 

¹⁸ Ильин Е. П. Сущность и структура мотива // Психологический журнал.- 1995.-Т. 16,№2. – С.32.

¹⁹ Основи психології: підручник /За загал, ред. О. В. Ки-ричука, В. А. Роменщ.-К.: Либідь, 1995. – С.180.

²⁰ Орлов А. Б. Развитие теоретических и понятийных схем в психологии мотивации // Вопросы психологии.- 1989.-№5. – С.31. 

²¹ Цит. По:  Якобсон П. М. Психологические проблемы мотивации поведения человека.- М.: Просвещение, 1969. – С.108. 

²² Кузнецова Н. Ф. Мотивация преступления и тенденции ее изменения // Вопросы советской криминологии (Материалы научной конференции).- М., 1976.- Ч. 2.- С. 3. 

²³ Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений.- М., 1977. – С.14. 

²⁴ Механизм преступного поведения / Под ред. В. М. Куд-рявцева.-Ш.: Наука, 1981.- С.30-37. 

²⁵ Нюттен Ж. Мотивация // Экспериментальная психология.-М.: Прогресс, 1975.-Вып. 5.-С. 20. 

²⁶ Файзуллаев А. А. Мотивационные кризисы личности // Психологический журнал.- 1989.- Т. 10, № 3.- С. 23-24. 

²⁷ Васильев И. А., Магомед-Эминов М. Ш. Мотивация и контроль за действием.- М.: Изд-во МГУ, 1991. – С.117-118. 

²⁸ Ильин Е. П. Мотивация и мотивы.- СПб.: Питер, 2000. – С.75-80.

²⁹ Петелин Б. Я. Психология правонарушения.- М., 1974. – С.122. 

³⁰ Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике.- К.: Юринком, 1995. – С.121.  

³¹ Анцифирова Л. И. Принцип связи психики и деятельности и методология психического // Методологические проблемы психологии.-М., 1969.-С. 75. 

³² Зелінський А. Ф., Коржансъкий М. Й. Корислива злочинна діяльність.- К.: Генеза, 1998.- С.13. 

³³ Карпов Н. С, Савченко А. В. Мотивация преступной деятельности // Сборник материалов международной конференции «Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации». Ч. III.— Белгород: Изд-во БелГУ, 2002.-С. 332. 

³⁴ Антонян Ю. М. Сексуальный убийца Чикатило: попытка психоаналитического объяснения // Государство и право.-1993.- №7.- С. 93-94. 

³⁵ Бурлева О. С, Козаченко И. Я. Корыстный мотив в структуре уголовной ответственности: текст лекций.- Свердловск, 1988 – С.54. 

³⁶ Механизм преступного поведения / Под ред. В. М. Куд-рявцева.-Ш.: Наука, 1981. – С.64. 

³⁷ Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений.- М., 1977.- С.13-14. 

³⁸ Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии: (О структуре индивидуального преступного поведения).- М.: Юрид. лит., 1968.- С.148. 

³⁹ Небылицин В. Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий.- М., 1976.- С.179. 

⁴⁰ Механизм преступного поведения / Под ред. В. М. Куд-рявцева.-Ш.: Наука, 1981.- С.41-42. 

⁴¹ Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений.- М., 1977.- С.43. 

⁴² Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении.- Харьков: Вища школа, 1986. - С.89. 

⁴³ Обуховскш К. П. Психологическая теория строения и развития личности // Психология формирования личности.-М.: Наука, 1981.-С. 64. 

⁴⁴ Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении.- Харьков: Вища школа, 1986. – С.90.

⁴⁵ Чернова К. Т. Некоторые специфические черты участников организованных хищений // Теоретические проблемы учения о личности преступника.-М., 1979.-С. 146-147.  2-147.