Особливаості механізмів умисної та імпульсивної поведінки

1.2. Кримінальна мотивація як  формуючий елемент механізму  злочинної поведінки

Загальновизнано, що мотивація  людської поведінки та діяльності належить до найскладніших понять сучасної психології. Більшість вчених вважає, що термін «мотивація» вживається у сучасній психології в двох основних значеннях: 1) мотивація - як система факторів, що детермінують людську поведінку (сюди входять потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення тощо); 2) мотивація - як характеристика процесу, який стимулює та підтримує поведінську активність людини на певному рівні. Звідси дослідники мотивації найчастіше обирають якийсь один із зазначених напрямків. Однак, на нашу думку, було б недоцільно зупинитися тільки на цих визначеннях поняття мотивації.

Наявність численних  праць у галузі психології дає  можливість зрозуміти всю гостроту проблеми мотивації. Почнемо з того, що існують різноманітні за змістом  дефініції цієї категорії. С. Л. Рубінштейн вважає, що мотивація - це детермінація, що реалізується крізь психіку, а звідси — вчення про мотивацію постає як конкретизація вчення про детермінацію¹¹. П. М. Якобсон пропонує розглядати мотивацію як сукупність тих психологічних моментів, якими визначається поведінка людини в цілому ¹². На думку В. І. Ковальова, під мотивацією розуміють сукупність мотивів поведінки і діяльності ¹³.

Неоднакові підходи  щодо визначення мотивації відображені  у психологічних словниках: в  одному з них мотивацією вважається система мотивів, яка визначає конкретні  форми діяльності або поведінки людини¹⁴, в іншому - спонукання, що викликають активність організму та визначають її спрямованість ¹⁵, в третьому - загальне визначення поняття мотивації зовсім не дається. У Великій Радянській Енциклопедії поняття мотивації розглядається лише у біологічному розумінні: як стани мозкових структур або системно організованого збудження центральної нервової системи, що спонукають вищих тварин і людину вчиняти дії (акти), що спрямовані на задоволення їх потреб ¹⁶.

Останнім часом не простежується також будь-якої тенденції  у психологічному розумінні мотивації: вона визначається як процес психічної  регуляції конкретної діяльності¹⁷ або процес утворення мотиву¹⁸. Мотивацією називають і сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість та активність, і «суб'єктивне відображення об'єктивного світу, що здійснюється на ґрунті тілесного (мозкового) субстрату й виражається в утворенні образу цього світу, образу багатобічного, зокрема емоційно визначеного, активно-вольового як основи для діяльнісного ставлення до об'єктивного світу» ¹⁹. Таким чином, до мотивації відносять: детермінацію; сукупність психологічних моментів (мотивів, спонукань або причин); систему факторів або мотивів; процес утворення мотиву або психічної регуляції діяльності тощо. Все це означає, що коло психологічних визначень поняття мотивації є таким широким, що побачити якусь певну тенденцію в ньому дуже важко.

Окремим є питання  про місце мотивації в людській діяльності. Справа в тому, що вчені  наголошують на відсутності поняття  мотивації у загальнопсихологічній теорії діяльності О. М. Леонтьева²⁰. В цьому випадку терміном «мотивація» позначається детермінація діяльності опредмеченими потребами та мотивами. З теорії діяльності випливає, що мотивація суб'єкта, а рівно його інші психологічні особливості, беруть свій виток з практичної діяльності. Складові самої діяльності можуть відповідати елементам мотиваційної сфери, перебуваючи з ними у генетичному та функціональному зв'язку (наприклад, діяльності в цілому відповідають людські мотиви; діям - упорядкований набір цілей тощо).

Структура діяльності та побудова мотивації суб'єкта просякнуті відносинами взаємовідповідності. Концептуальні положення психологічної теорії О. М. Леонтьева пояснюють, як і яким чином здійснюються діяльність, дії та операції. На підставі розкриття цих питань далі підбиваються підсумки та виводяться закони, за якими йде розвиток і зміна мотивації суб'єкта, котра набуває певних потреб, психічної або внутрішньої) детермінації суспільно не. безпечного діяння. При такому розумінні мотивації злочину її розгляд має поширюватися не лише на мотив як обов'язковий і визначальний компонент, але й на інші складові компоненти процесу мотивації, конкретні суспільні відносини, самого суб'єкта та всю сукупність наявних зв'язків між ними.

Безумовно, поняття мотивації  злочину тісно пов'язане з поняттям мотиву злочину, однак це не тотожні  та не рівнозначні категорії, їх співвідношення між собою слід розуміти як ціле і частку. За нашим переконанням, не можна погодитись з тими психологами  і юристами, які вдаються до ототожнення  цих понять. Наприклад, В. Є. Мільман підкреслює, що поняття мотиву і мотивації в психологічних дослідженнях є, як правило, синонімами і вживаються на позначення всієї спонукальної сфери діяльності²¹. Н. Ф. Кузнецова стверджує, що мотивацією є комплекс мотивів (рідше один мотив), котрий як спонука, предметно актуалізована на досягнення певних цілей за допомогою вчинення конкретних дій (бездіяльності), виступає причиною поведінки особи ²².

На противагу таким  думкам, зазначимо, що мотивація злочину  містить у собі мотив злочину  як головний компонент її структури, звідси, поняття мотивації злочину  є ширшим, ніж поняття мотиву злочину. Крім мотиву, до складу мотивації входять  й інші складові компоненти мотивації: потреби, цінності, цілі, ідеали, емоції тощо. Завдяки мотивації досягається  цілеспрямованість і осмисленість дій у цілісному поведінковому  акті суб'єкта злочину. Мотивація здійснює спонукальний вплив на всіх ланках розгортання злочинної поведінки. Щодо мотиву, то він створює лише той внутрішній фон, на якому ґрунтується  та розгортається процес мотивації  в цілому.

Отже, мотив злочину - це більш вузьке поняття, це відносно відокремлений інтегральний психічний  утвір; мотивація злочину - більш  широке поняття, це динамічний процес формування, розвитку і реалізації мотиву в суспільно небезпечному діянні.

Конкретизуючи категорії  мотиву і мотивації злочину, не можна  віддаляти їх на невизначену відстань між собою, оскільки між ними існують  усталені та щільні зв'язки. Простежується  така закономірність: якщо є мотив, повинна бути мотивація - і навпаки. Дослідження якогось одного з  цих явищ неодмінно ініціює дослідження  іншого, бо тільки в їх сукупності можна  визначити зміст кожного. Причому, за своїм походженням, поняття «мотивація»  є похідним від первісного поняття  «мотив». Завжди спочатку з'являється  мотив, який дає поштовх до виникнення процесу мотивації, внаслідок чого суб'єкт здійснює постановку мети, обирає засоби її досягнення, приймає рішення  щодо вчинення конкретного діяння. За таких обставин мотивація злочину  більш тяжіє до кримінологічної  проблематики, ніж мотив, оскільки характерною  рисою кримінології є розгляд злочину в динаміці, з урахуванням всієї сукупності взаємодіючих факторів.

Деякі вчені-правники намагаються  відокремити мотивацію злочину  від цілеутворення, яке уявляють як самостійний і специфічний процес ²³. Ця спроба є не зовсім вдалою, оскільки цілеутворення - це лише певний етап процесу мотивації злочину, а не рівнозначне за ступенем значущості поняття. І якщо мета відокремлюється від мотиву, то про яке вчинення злочину можна вести мову? Ось чому мотивація злочину повинна включати в себе процес цілеутворення.

Від мотивації злочину  слід відрізняти механізм вчинення злочину (механізм злочинної поведінки) як за обсягом, так і за змістом понять²⁴. Механізм вчинення злочину - це взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів детермінації злочину. До зовнішніх факторів детермінації злочину належать: конкретна життєва ситуація, предмет злочинного посягання, умови вчинення суспільно небезпечного діяння тощо. Сукупність внутрішніх факторів детермінації злочину складає його мотивацію. Справедливо зазначає Ж. Нюттен, що аналіз механізму дає відповідь на питання, як здійснюється поведінка, а вивчення мотивації дає відповідь на питання, чому людина вчиняє так чи інакше²⁵. Неважко зрозуміти, що мотивація злочину не може охопити увесь механізм вчинення злочину, а тому є його складовою частиною, хоча й однією з найсуттєвіших.

Таким чином, з психологічної  і правової точок зору, мотивація  людської поведінки та діяльності (в  тому числі і злочинної) являє  собою суб'єктивне за своєю природою явище, яке належить до процесів, що відбуваються в психіці суб'єкта. Однак мотивація - це внутрішній процес лише для того, хто здійснює поведінку  чи діяльність, хто вчиняє злочин. Для  тих, хто досліджує (психологів і юристів), мотивація, її структурні компоненти та сама особа є зовнішніми, такими, що існують об'єктивно, в реальній дійсності, незалежно від волі і свідомості будь-кого, а отже, можуть психічної або внутрішньої) детермінації суспільно небезпечного діяння. При такому розумінні мотивації злочину її розгляд має поширюватися не лише на мотив як її обов'язковий і визначальний компонент, але й на інші складові компоненти процесу мотивації, конкретні суспільні відносини, самого суб'єкта та всю сукупність наявних зв'язків між ними.

Для тих, хто досліджує (психологів і юристів), мотивація, її структурні компоненти та сама особа  є зовнішніми, такими, що існують  об'єктивно, в реальній дійсності, незалежно  від волі і свідомості будь-кого, а отже, можуть мотивації: 1) усвідомлення спонуки особою; 2) сприйняття мотиву (усвідомленої спонуки як мотиву поведінки) особою; 3) реалізація мотиву в поведінці  та діяльності; 4) закріплення мотиву в характері людини та його перетворення у властивість особи, тобто у  свого роду потенційну спонуку; 5) актуалізація потенційної спонуки (спонукальної потенції, що є в рисах людського характеру)²⁶. Як бачимо, вихідним компонентом процесу мотивації в цій схемі є спонука.

На відміну від  попереднього автора, І. О. Васильєв і  М. Ш. Магомед-Емінов розрізняють чотири етапи (цикли) мотивації, які відповідають її чотирьом функціям (ініціації, селекції, реалізації та постреалізації): 1) актуалізація мотивації та ініціація діяльності; 2) цілеутворення, вибір дії та формування наміру; 3) реалізація наміру; 4) пост-реалізація ²⁷. У такому випадку первинним визначальним чинником мотивації є сама мотивація в цілому.

На існуванні трьох  стадій процесу мотивації, коли в  якості вихідного підґрунтя розглядається  стимул, акцентує Є. П. Ільїн, який виділяє  такі етапи: 1) формування первинного (абстрактного) мотиву (прийняття людиною стимулу); 2) пошукова активність (внутрішня або  зовнішня), яка пов'язана з визначенням  засобів задоволення потреби  за даних обставин; 3) вибір конкретної мети та формування наміру на її досягнення ²⁸.

При характеристиці злочинної  поведінки деякі спеціалісти  виділяють в ній тільки дві  фази: 1) мотиваційну (підготовчу) і 2) фазу її практичного здійснення ²⁹. За таких умов процес мотивації в загальній картині злочину є обмеженим, оскільки зовсім відокремлюється від всього механізму вчинення суспільно небезпечного діяння в якості підготовчої (тобто факультативної) стадії. Інші автори вважають, що мотивації належать етапи від прийняття рішення діяти певним чином до настання злочинного результату, коли вихідним моментом мотиваційного процесу є динаміка розвитку вчинку ³⁰.

Розділ 2. Умисна злочинна поведінка  її особливості та різниця з стандартним  механізмом злочинної поведінки

Злочинна діяльність є специфічним різновидом діяльності в її психологічному розумінні, тобто  усвідомленої, вольової поведінки, що складається з системи дій, кожна  з яких має мету, обумовлену загальним мотивом. У загальнотеоретичній, філософській і психологічній літературі майже зовсім не згадується про деструктивну діяльність, що руйнує умови життя в суспільстві. Мова йде про злочинну діяльність насамперед".

Сучасні дослідники як людської діяльності взагалі, так і злочинної  діяльності зокрема, наголошують на відсутності чітких та диференційованих визначень поняття «діяльність» у наукових працях ³¹. Юристи часто ототожнюють злочинну діяльність з окремим злочином, навіть одиничним ненавмисним злочинним діянням. Визначення злочинної діяльності знаходимо в роботах А. Ф. Зелінського і М. Й. Коржанського. Злочинна діяльність - це система передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь і тісно пов'язаних з ними дій, психологічно детермінованих загальним мотивом, реалізація якого планується суб'єктом через встановлення і досягнення корисної мети ³². Це особливий вид людської діяльності, що складається з різного роду перекручень звичайних поведінкових актів, а також первісно злочинних неадаптивних дій. Звідси, злочинна діяльність може бути адаптивною і неадаптивною.

«Загарбницькі» напрямки злочинної діяльності не є постійними, вони змінюються у зв'язку із зміною системи особистих потреб і способу  життя, розвитком та досягненнями суспільства.

Для злочинної діяльності властиві всі елементи, що характеризують склад злочину. Вона акумулює ознаки злочину та характеристики злочинності. Однак злочин - це одиничний феномен, злочинність — загальний, а злочинна діяльність - прояв і відбиток соціальної сутності злочинів і злочинності як соціального елемента життєдіяльності суспільства. Оскільки злочинна діяльність не зводиться до одиничного злочину, переважно виявляється у формі множини - повторності, сукупності або рецидиву. Злочинній діяльності притаманні й інші ознаки - продовженість, інтенсивність, цілісність тощо. Однак її визначальною рисою слід вважати організований та професійний характер.

Мотивація злочинної  діяльності належить до найбільш розгорнутого та змістовного типу порівняно з  усіма іншими - мотивацією імпульсивних злочинів, мотивацією звичних злочинів і мотивацією необережних злочинів. Вона розпочинається з актуалізації потреби або їх сукупності, проходить через усвідомлення мотиву, цілеутворення, вибір і оцінку засобів і способів реалізації мотиву і досягнення мети, прогнозування можливих результатів, аж до ухвалення рішення про здійснення суспільно небезпечного діяння або серії таких діянь, і закінчується виконанням, контролем і корекцією дій, а також аналізом наслідків, що настали³³.

Початковим етапом мотивації злочинної діяльності виступає актуалізація визначеного психічного компонента або їх сукупності, що являє собою більш-менш тривалий процес активації спонукальних сил особи, Актуалізація передбачає перехід до нагального стану тих чи інших потреб, інтересів, потягів, бажань тощо, які відповідають особливостям конкретної ситуації та персональній оцінці її суб'єктом майбутнього злочину. Відомо, що кожна особа по-різному оцінює наявну ситуацію, внаслідок чого на перший план активації висувається якесь одне спонукання чи два, чи навіть цілий ряд (комплекс) спонукань. Але певне спонукання (чи їх сукупність) повинне пройти через волю і свідомість суб'єкта, так би мовити, «знайти свій предмет».