Особливаості механізмів умисної та імпульсивної поведінки

Тільки тоді здійснюється новий етап мотивації - з'являється  та усвідомлюється мотив (інтегральний психічний утвір), відповідальний за розкриття того, чому і навіщо суб'єкт  діє, який зміст і значення являє  його злочинна діяльність. Мотиви можуть бути основними і додатковими (другорядними). Домінуючий (основний) мотив підпорядковує  собі всі інші, однак не виключається і таке, що другорядні мотиви в окремих  епізодах злочинної діяльності іноді  активізуються і можуть змінити  її характер взагалі. Як правило, злочинна діяльність полімотивована і реально спрямовується не тільки одним, а декількома мотивами.

Усвідомлений і вольовий характер злочинної діяльності цілком не виключає впливу на неї неусвідомлених елементів психіки суб'єкта. Різного  роду настанови особи, емоційні стани, звички, вміння, традиції, витиснуті  в підсвідомість уявлення, думки, ідеї взаємодіють зі свідомістю і  впливають на її спрямованість. Мотив  злочинної діяльності усвідомлюється більшою чи меншою мірою, однак говорити про його повну усвідомленість буде неправильним. Наприклад, злочинну діяльність можуть утворювати криваві вчинки сексуальних маніяків. Мотивація при цьому може протікати як на свідомому, так і на несвідомому рівнях ³⁴.

Складовою процесу мотивації злочинної діяльності є цілеутворення, яке включає у себе формування цілей, їх вибір і визначення ставлення до обраної мети. Мета -це образ усвідомленого передбаченого результату, що актуалізує готовність суб'єкта до її досягнення і, тим самим, визначає спрямованість даної дії. Якщо мета є змістом злочинної діяльності, якщо тільки заради мети здійснюється така діяльність, то в такому випадку мета збігається з мотивом і виникає феномен «мотиву-мети». За ступенем усвідомлення розрізняють: мотив-спокуса, мотив-бажання, мотив-мета. Серед цих конструкцій найбільш виразно усвідомлюється лише мотив-мета.

У меті завжди виявляється  матеріальний зміст, він опосередковується  конкретними спонуканнями, що входять  у складові мотиву. Будучи усвідомленими, ці спонукання стають мотивами, на грунті яких виникає певна мета ³⁵. В меті також досить точно відображається об'єктивна сторона злочинів, ознаки яких описані в диспозиціях статей кримінального закону.

Вслід за утворенням мети відбувається етап вибору й оцінки засобів і способів реалізації мотиву і досягнення мети, на якому суб'єкт  остаточно визначається в злочинному вирішенні наявної ситуації. На підставі вивчення об'єктивних і суб'єктивних факторів особа прораховує найбільш прийнятні та раціональні для  неї злочинні способи реалізації мотиву і досягнення поставленої  мети, а також здійснює вибір відповідних  способів, засобів, прийомів, методів  своїх дій і протидій у майбутньому. При цьому зазначені способи  і засоби в будь-якому випадку  є аморальними, неправомірними, злочинними. Сутність ланки «мотив-мета-спосіб»  у злочинній поведінці завжди антисоціальна.

Особливість структури злочинної діяльності полягає в тому, що головним чином вона містить у собі сукупність мотивів і цілей, що утворюють її окремі дії (епізоди) ³⁶. Мотиви окремих дій підпорядковуються загальному мотиву злочинної діяльності і залежать від нього. Загальний (головний) мотив займає домінуючу позицію і впливає на всі інші мотиви, які у своїй сукупності детермінують кінцеву мету злочинної діяльності. Аналогічним чином складається залежність окремої мети дії від кінцевої мети. Таким чином, мотивація злочинної діяльності містить у собі визначену сукупність мотивацій окремих дій, кожна наступна з яких є якісно новим етапом, ніж попередня, оскільки все ближче і ближче наближається до кінцевої мети.

Наступний етап мотивації - прогнозування можливих результатів. На ньому особа уявляє про причинно-наслідкові результати своїх злочинних дій з можливими віддаленими наслідками. Вірогідне прогнозування - це передбачення майбутнього, що ґрунтується на вірогідній структурі попереднього досвіду, інформації та наявній ситуації. Хибність і недостатність прогнозування залежить від інтелектуальних здібностей суб'єкта, його стану, наявності екстремальних умов тощо.

Здійснення злочинного наміру відбувається на підставі прийняття  рішення - психологічного процесу, що складається  з усвідомлення, встановлення, оцінки і порівняння факторів, що впливають  на вибір визначеної протиправної поведінки  для даної особи та можливість її здійснення в конкретній життєвій ситуації, побудови різних моделей  поведінки, а також визначення варіанта злочинної поведінки з урахуванням  наявної інформації і можливих наслідків³⁷. Це інтелектуально-вольовий акт, що викликає напруженість всього психічного стану особи і виражає готовність вчинити злочин чи кілька злочинів. У складній ситуації прийняття рішення вимагає не тільки інтенсивного мислення, але й згуртованості волі. Прийняттю рішення передує оцінка ситуації, здійснення вибору засобів досягнення мети, врахування існуючих і можливих перешкод на шляху реалізації мотиву.

Для злочинної діяльності характерні найбільш усвідомлені рішення, коли має місце свідоме обмірковування кожного наступного кроку, особиста ініціатива, чітке розуміння змісту майбутніх дій. Боротьба мотивів  на цій стадії досягає свого вищого рівня. Якщо у суб'єкта немає відмови  щодо прийнятого рішення, далі йде його виконання. Результат прийняття  рішення виявляється зовні через  вчинення одного чи декількох суспільно  небезпечних діянь. Безпосереднє здійснення злочину являє собою найскладнішу систему зворотних зв'язків від  кожного акту поведінки суб'єкта, включаючи фізичні дії, їх наслідки, зміни мінливої обстановки ³⁸.

Виконання прийнятого рішення - це найважливіший вольовий акт  усієї злочинної діяльності. Внаслідок  підключення наступного етапу —  контролю і корекції особою своїх  дія - відбувається конкретизація, коректування й уточнення злочинних дій. Мотиви злочинної діяльності втілюються в  реальну дійсність, досягається  кінцева мета. Хоча можлива і добровільна  відмова від доведення злочину  До логічного завершення, а також  ексцес виконавця, якщо тільки за межі погодженої програми дій виходить виконання  злочинних намірів.

На завершальному  етапі злочинної діяльності особою здійснюється аналіз наслідків, що настали: дається внутрішня оцінка, всьому, що відбувається, порівнюються і співвідносяться  наслідки, що настали, зі спрямованістю  і змістом вчинених злочинних  дій. Після цього йде етап посткримінальної мотивації.

Розділ 3. Імпульсивна злочинна поведінка  та її особливості

Відзначальною рисою імпульсивних злочинів є їх бездумність та яскраво виражений експресивний характер. Терміном «імпульсивність», на думку В. Д. Небиліцина, позначається швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинккв і дій без їх попереднього обмірковування та свідомого рішення виконати їх ³⁹. Водночас це не означає, що імпульсивні злочини є повністю неусвідом-леними. Якщо особа осудна, вона розуміє фактичний зміст свого вчинку, а отже, віддає собі звіт у своїх діях (наприклад, у тому, що наносить комусь тілесні ушкодження, заволодіває чужим майном тощо).

Було б недоцільним  погодитися з деякими вченими-правниками, які заперечують караність імпульсивних злочинів і відносять їх до рефлекторних та інстинктивних видів нервово-фізіологічних реакцій. Це суперечить природі вчинення дій, регулювання яких йде не на фізіологічному, а на психічному рівні, коли відбувається їх однобічне та звужене усвідомлення. На цій підставі суб'єкт вчиняє злочин без необхідного свідомого самоконтролю, коли існує реальна можливість усвідомити свої дії належним чином. Кримінальна відповідальність є обгрунтованою не тільки при наявності свідомого вольового акту, але й у випадках, коли суб'єкт повинен був і міг, так би мовити, «вкласти» у поведінку свідомість і волю, тобто у випадках імпульсивної поведінки.

І хоча імпульсивна поведінка  виникає без достатньо усвідомленого  процесу мотивації, це не виключає наявності  певного мотиву. Такий мотив завжди є в імпульсивних злочинах і переважно  — це сильна емоція. Як зазначає Ш. Н. Чхартишвілі, мотивом імпульсивної поведінки є почутт. Між мотивом і дією встановлюється прямий і найкоротший зв'язок. Імпульсивна дія - це дія-розрядка (дія-вспалах), коли вихідна спонука (роздратування, незадоволення тощо), що створена ситуацією, без виваження та належної оцінки її як мотиву, безпосередньо переходить у дію ⁴⁰. Активність у такому випадку виникає під безпосереднім впливом вихідної спонуки і ситуації, обминаючи свідомо-вольовий контроль. Внаслідок порушення ієрархії настанов, сформований мотив миттєво, без попереднього обмірковування соціального характеру діяння, переходить у дію.

Процес мотивації  імпульсивних злочинів нагадує коротке  замикання, оскільки суб'єкт не дбає про результати своєї дії та засоби їх досягнення. У зв'язку з цим  не обґрунтовується й етап прийняття  рішення. Останнє, як слушно зазначає К. Є. Ігошев, зливається з вихідною спонукою – імпульсом. Серед науковців, однак, виникають суперечності щодо наявності етапу прийняття рішення в імпульсивній поведінці. Наприклад, О. Л. Дубовик вважає, Що стадія, на якій приймається рішення, має місце у кожному умисному злочині — це випливає з визначення поняття «прийняття рішення», яке, з одного боку, являє собою інтелектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчинити злочин, а з іншого — може бути вчинено інтуїтивно, тобто неусвідомлено⁴¹. Вчинення імпульсивних злочинів передбачає наявність умислу, але раціональний вибір оптимального варіанта поведінки з наявних можливостей за даних умов відсутній. Немає і зіставлення варіантів вибору, а також передбачення можливих наслідків. Все це виключає як наявність етапу прийняття рішення, так й інших супутніх ланок мотиваційного процесу в імпульсивних злочинах.

Немає підстав говорити й про наявність мети в імпульсивних злочинах. Мета може виявлятися в афективних посяганнях, але не кожний вчинений в стані афекту злочин є імпульсивним. Стан душевного хвилювання в імпульсивних злочинах призводить до бездумності, коли мета не усвідомлюється. В противному разі слід визнати, що і вихідна спонука (імпульс, емоція, почуття) є завжди усвідомленими. Очевидно, що це не буде відповідати дійсності.

Значна роль у мотивації  імпульсивних злочинів належить ситуації. Кожна імпульсивна дія — це, так би мовити, прискорена реакція  на зовнішню ситуацію за участю свідомих і несвідомих компонентів. Адекватна  оцінка конкретної життєвої ситуації, що впливає на поведінку, не є повною за умови існування імпульсу. У  суб'єкта відсутнє не тільки належне  уявлення про ситуацію, але й про  той сенс, який він в неї вкладає. Оцінка ситуації визначається осо-бистісними настановами і, отже, протікає за участю та під впливом несвідомого психічного.

До вчинення імпульсивного  злочину можуть призвести різні  психічні стани суб'єкта. У зв'язку з цим розрізняють чотири види імпульсивних злочинів: 1) вчинені в  стані глибокого алкогольного сп'яніння; 2) афективні (вчинені в стані сильного душевного хвилювання); 3) вчинені  в хворобливому стані; 4) вчинені  «парадоксально» (швидкоплинно) ⁴².

Для запобігання вчиненню імпульсивних злочинів необхідно поліпшити  профілактичну роботу, створити належні  умови для гармонійного та всебічного розвитку людини в суспільстві, усунути  конфліктні ситуації, що здатні призвести  до біди.

Розділ 4. Звична злочинна поведінка  її особливості та співвідношення з  умисною

Чільне місце у  сфері боротьби зі злочинністю належить подоланню шкідливих антисоціальних звичок, які є підґрунтям мотивації  окремих злочинів. Криміногенна роль антисоціальних звичок головним чином  обумовлюється рецидивною злочинністю, а також злочинністю, що пов'язана  з алкоголізмом, наркоманією, жебрацтвом тощо. Призводить до звичних злочинів і звичка до «розгульного» життя, зневажання елементарними загальнолюдськими  цінностями та нехтування встановленими  правилами поведінки в суспільстві.

За своїм психологічним  змістом звичні злочини багато в  чому схожі з імпульсивними. Вони також здійснюються нелогічно, нераціонально, не на відповідному рівні свідомості. Мотиваційний процес, так само як і  в імпульсивних злочинах, є згорнутим. Мотивація злочинів в обох випадках спирається на нижчі рівні диспозиційної  системи особистості, в основі яких лежать відповідні стереотипи, що дає  підстави вести мову про стереотипні (експресивні) злочини. Проте мотивація  звичних злочинів є більш усвідомленою, оскільки звичні злочини займають проміжне місце між злочинною діяльністю та імпульсивними злочинами.

У процесі мотивації  звичних злочинів їхній головний вихідний спонукальний компонент (звичка) перетворюється на суб'єктивний фактор і тоді мотив певної злочинної  поведінки набуває своєї автоматичності. Контроль свідомості над мотивом  зменшується. Звичка як мотив злочину  стає сформованою роками реакцією особи  діяти певним чином за аналогічних  обставин. У перехідних фазах життя  минулий досвід не тільки залишається  малокорисним, але, акумулюючи у собі колись пережиті життєві ситуації, може ускладнити успішне вирішення  нових буденних завдань ⁴³.

У процесі багаторазового повторення окремих злочинів (наприклад, крадіжки, грабежу, розбою тощо) життєві  позиції суб'єкта перетворюються на антисоціальні (злочинні) звички. Одночасно  зменшується рівень їх свідомої регуляції, провідна роль в якій переходить до неусвідомлених настанов. Створюється  тип звичайного злодія, здатного вчинити  злочин навіть тоді, коли він цього  не хоче. Формується ригідність — схильність до таких вчинків, які стали явно бездумними та шкідливими для суб'єкта.

Зміна в змісті мотивів  призводить до зміни психологічної  структури особи, і вона деградує. Високі мотиви стримуються, а перше  місце посідають примітивні. У  звичних злочинах практично відсутня оцінка варіантів поведінки та розробка плану дій, замість цього приймається  стандартне рішення. І хоча на відміну  від імпульсивної мотивації звичні злочини мають етап прийняття  рішення, воно є механічним і не враховує достатнього аналізу ситуації. У  цьому випадку звички поширюються на раціональну сферу.