Особливаості механізмів умисної та імпульсивної поведінки

 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Інститут прокуратури  та слідства

 

Кафедра кримінології та

кримінально-виконавчого  права

Реєстраційний №  

Дата    

 

 

КРСОВА РОБОТА

Особливості механізмів умисної, імпульсивної та звичної злочинної  поведінки

 

                                                                                          Студента 4 курсу

                                                                                          1 потоку, 3 групи

Сичова Олега Дмитровича

 

 

 

Робота захищена « »   2012р. з оцінкою «  ».

 

ОДЕСА-2012

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Механізм злочинної  поведінки в кримінологічній  теорії………..5

1.1. Поняття та елементи  механізму індивідуальної злочинної  поведінки……………………………………………………………………………..5

1.2. Кримінальна мотивація  як формуючий елемент механізму злочинної поведінки……………………………………………………………………………11

Розділ 2. Умисна злочинна поведінка її особливості та різниця з стандартним механізмом злочинної поведінки…………………………………..18

Розділ 3. Імпульсивна  злочинна поведінка та її особливості……………..24

Розділ 4. Звична злочинна поведінка її особливості та співвідношення з умисною……………………………………………………………………………..27

Висновки……………………………………………………………………..30

Список використаної літератури…………………………………………...32

 

Вступ

Актуальність теми. Суттю людської діяльності, що визначає її характер і особливості, є мотив - як її ядро, осередок. Вчені, об'єктом дослідження яких є людська психологія та людська діяльність, зазначають, що всіляка людська діяльність - завжди вмотивована. Безмотивної діяльності людини не існує. Мотив є двигуном будь-якої людської діяльності. А якщо так, то не може бути безмотивної злочинної діяльності - як особливої, специфічної поведінки людини.

Вчення про механізм злочину представляє собою один із перспективних напрямків у дослідженнях криміналістичної науки. У цей час ще остаточно не сформовано поняття механізму злочину. Крім того, застосовуються навіть різні підходи до визначення і структурування елементів механізму вчинення окремих видів злочинів.

Відсутність єдиного  розуміння категорії механізму злочину ускладнює дослідження механізму вчинення окремих видів і груп злочинних діянь при розробці проблемних питань розслідування злочинів.

Мета: комплексний аналіз особливостей механізмів умисної, імпульсивної та звичної злочинної поведінки.

Об’єкт: механізм злочинної поведінки.

Предмет: особливості механізмів умисної, імпульсивної та звичної злочинної поведінки.

Методи дослідження. У процесі дослідження мною були використані загальнонаукові методи (діалектичний, історичний, системний, аналіз, синтез, індукція, дедукція) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм).

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, чотирьох взаємопов’язаних розділів, кожний з яких поділяється на відповідні підрозділи, висновків та списку використаної літератури.

У розділі 1 розглядається теорія механізму злочинної поведінки в кримінології.

У розділі 2 характеризується умисна злочинна поведінка її особливості та різниця з стандартним механізмом злочинної поведінки.

У розділі 3 аналізується імпульсивна злочинна поведінка та її особливості.

У розділі 4 розглядається  звична злочинна поведінка її особливості  та співвідношення з умисною.

 

 

Розділ 1. Механізм злочинної поведінки  в кримінологічній теорії

1.1. Поняття та елементи механізму  індивідуальної злочинної поведінки

Злочин є системою, яка підпорядковується дії певних закономірностей. Вони різні за суттю, вихідними засадами, динамікою формування і функціонування. Зазнаючи впливу з боку окремих факторів соціального середовища, психологічних підструктур особистості, її мотиваційної сфери тощо, вони динамічно трансформуються і впливають на інші елементи механізму індивідуальної злочинної поведінки.

У спеціальній літературі термін „механізм” використовується під час аналізу різних процесів, коли є необхідність відобразити динаміку їх змін. Під „механізмом” взагалі, як поняттям, в юридичних науках розуміється взаємодія деяких елементів, суб’єктів і об’єктів будь-якої діяльності ¹. В окремих роботах, кажучи про механізм вчинення конкретного злочину, кримінологи підкреслюють, що „кожен злочин – це результат взаємодії особи і ситуації злочину” і звертають увагу на детермінізм і закономірність об’єкту, що вивчається (наприклад, утворення патологічних рис особи)². Розвиваючи дану теоретичну конструкцію, дослідники дійшли висновку про детермінованість конкретного злочину комплексом причин та умов.

У вітчизняній кримінології досить докладно розглянуті види детермінації, їх значення в генезисі конкретного  злочину, система детермінації. Зокрема обґрунтовано, що провідне місце в системі детермінації конкретного злочину належить причинності, тож є коректним застосування терміна „механізм” для опису даної системи, оскільки в ньому відображено головну залежність, коли рух одних елементів є причиною руху інших. Механізм конкретного злочину є відкритою системою, як і всі системи, що існують у реальному світі.

Отже, на розвиток взаємодії його елементів, що приводить до злочинного результату, впливає значна кількість факторів. Однак вплив цих факторів неоднаковий, що дозволяє виділяти основні і другорядні фактори, а головне – об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Злочинна поведінка завжди вивчається в двох аспектах: як об’єкт соціальних зв’язків і впливів і як форма втілення активної, цілеспрямованої, перетворюючої діяльності індивіда із психологією, що сформувалася.

Вплив соціального на генезис і механізм злочинної поведінки досить значний, і дані ознаки є об’єктивними по суті. А. І. Алексєєв вважає, що це соціально значимі властивості, що впливають у поєднанні із зовнішніми умовами (ситуацією) на злочинну поведінку ³, тому кримінологічне їх вивчення повинно бути вичерпним дослідженням усієї складної проблеми людини та її діяльності. Виникає завдання вичленовування кола тих ознак (характеристик), що дозволять виявити найближчі до злочину і злочинності причинні зв’язки і причинні відносини. Для їх поглибленого аналізу і складання подальшого прогнозу та програми запобіжного впливу необхідно використовувати дослідження фахівців у таких областях наукового знання, як психологія, соціологія, психіатрія, педагогіка тощо. За основу ж варто брати наведені у роботах вчених-кримінологів шість основних груп ознак: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні прояви в різних сферах життєдіяльності, або соціальні зв’язки; моральні властивості; психологічні та фізіобіологічні характеристики ⁴.

Істотну роль у механізмі  індивідуальної злочинної поведінки відіграють соціальні прояви або соціальні зв’язки (позиції), адже в наш час відзначається підвищена значимість соціального статусу в різних життєвих ситуаціях. Людина займає певні позиції і виконує певні ролі, кожна з яких має свій зміст (сценарій ролі). Без урахування соціальної ролі в індивідуальному запобіганні злочинів зникає вплив соціальних зв’язків і позицій, отже, зменшується вірогідність досягнення цілей корекції.

Психологічні ознаки – одні з найбільш важливих факторів, що впливають на скоєння індивідом суспільно небезпечних дій тому, що вибір способу дії здійснюється з урахуванням психологічних особливостей і психічної специфіки злочинця ⁵. Це проявляється в рисах характеру, вольових і емоційних якостях, ціннісно-нормативних характеристиках свідомості, у потребнісно-мотиваційній сфері злочинної поведінки, стані злочинця в момент скоєння злочину і механізмі наступної злочинної поведінки⁶.

Риси характеру в  психологічній літературі визначаються як стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда. Обов’язковими властивостями є ступінь їх виразності в різних людей, здатність прояву в будь-яких ситуаціях і потенційній здатності до вимірювання за допомогою спеціально розроблених для цього методик. Розрізняють позитивні й негативні риси характеру, які, врешті-решт, і визначають різні профілі особистості.

На злочинну поведінку  значний вплив спричиняють психічні аномалії, які, з одного боку, істотно ускладнюють засвоєння суб’єктом моральних і правових норм, а з іншого боку – перешкоджають адекватному сприйняттю й оцінці життєвих ситуацій, що складаються. Самі по собі ці аномалії не виступають як мотиви злочинів, але значно впливають на поведінку та спосіб життя ⁷.

Вольові ознаки – свідома саморегуляція суб’єктом своєї діяльності і поведінки, що забезпечує подолання труднощів при досягненні мети, створені суб’єктом додаткові спонукання до зовнішніх або внутрішніх дій, які володіють недостатньою мотивацією ⁸.

Емоційні властивості  – психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, обумовленого відношення їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта. Найпростішими формами емоцій є так звані емоційні відчуття, тобто безпосередні переживання, що супроводжують життєво важливі впливи і спонукують людину до їх збереження або усунення.

Сфера потреб та мотивації має велике значення в механізмі злочинної поведінки і містить у собі два поняття. Перше – потреби, що є джерелами розумової і поведінкової активності людини та відображають її природні властивості, що прямо залежать від соціальних характеристик, сформованих у суспільстві⁹. Інтереси або емоційно фарбовані потреби, значною мірою залежать від системи ціннісних орієнтацій особи, інших змістовних характеристик її свідомості, а також соціального середовища, у якій формувалась, діє або до якої прагне людина.

Потреби й інтереси впливають  на мотиваційну сферу особистості. Під мотиваційною сферою особистості  вчені розуміють „сукупність мотивів і цілей, що формуються і розвиваються протягом життя людини”. До потреб безпосередньо примикає система спонукальних факторів: переконання, погляди, прагнення, інтереси, ідеали.

В основі людської активності поряд з потребами перебуває категорія інтересу, що є відбиттям соціальних та індивідуально-психологічних зв’язків особистості. Інтерес як соціально-психологічна категорія об’єктивно обумовлена і суб’єктивно детермінована. Об’єктом інтересу є потреби людини, обумовлені її соціальним станом і властивостями самої особистості.

Потреби й інтереси, проходячи через свідомість, стають активною спонукальною силою, що формує мотиваційний процес. Мотивації, що не виходить із потреб, не існує. Разом з тим потреба, що не стала мотивацією, цілком можлива, вона нерідко формується в організмі і психіці індивіда. Так, потреба організму у вітамінах, не усвідомлена людиною, не стає мотивацією.

У злочинній поведінці  мотиви можуть проявлятись у різних поєднаннях і типах ситуацій. Ціннісно-нормативні характеристики свідомості особистості вказують на найбільш значимі для неї об’єкти, що цінуються нею. Як правило, говорять про ієрархію ціннісних орієнтацій, що відображає певну перевагу одних цінностей над іншими.

Важливе значення має  також стійкість орієнтації, її інтенсивність. Кримінологічні дослідження свідчать, що в системі ціннісних орієнтацій окремих груп злочинців перше місце займають індивідуальні або кланово-егоїстичні орієнтації. Вище за все в таких випадках цінуються особисте матеріальне благополуччя, необмежений прояв свого „Я”, створення для цього найбільш комфортних умов або клановий, груповий егоїстичний інтерес ¹⁰.

Керуючись вимогами системного підходу до вивчення соціально-правових феноменів, а також виходячи з того, що механізм за визначенням є системою, робимо висновок, що в його структурі цілком можливо виділити кілька елементів і етапів. В окремих наукових працях з цієї проблеми етапи і елементи механізму індивідуальної злочинної поведінки ототожнюються або змішуються. Наразі з цим аж ніяк не можна погодитися: оскільки злочинна поведінка представляє собою процес тривалий у часі, тож слід виділяти певні етапи, або відносно відокремлені часові проміжки, у її розвитку.

До основних елементів  механізму індивідуальної злочинної поведінки варто віднести: умови морального формування особистості, мотивацію, конкретну життєву ситуацію, прийняття рішення про вчинення злочину і сам процес його скоєння (акт поведінки).

Названі елементи можна  розділити на дві групи: елементи психологічної структури поведінки (мотивація і прийняття рішення про вчинення акту поведінки) і продукти взаємодії об’єктивного і суб’єктивного в індивідуальній поведінці (умови морального формування особистості, конкретна життєва ситуація і акт поведінки).

Що стосується взаємодії названих елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки, то у більшості кримінологічних досліджень головна роль у структурі названої системи відводиться мотивації, що розглядається як внутрішній стрижень генезису названого механізму. Причому мотивація розглядається як процес і як сукупність мотивуючих факторів. Прийняттю рішення про вчинення акту поведінки відводиться прогностична і спонукальна функції, що спричиняють визначальний вплив на обрану модель поведінки. Об’єктивні соціальні умови формування особистості, до яких відносяться спосіб життя і мікросередовище (соціальні групи), є визначальним чинником у структуруванні рис характеру, світогляду, навичок та іншого досвіду, які в результаті визначають структуру особистості та її зміст. Конкретна життєва ситуація містить у собі властивості взаємодії особистості й соціального середовища та особливості суб’єктивного відображення об’єктивної дійсності.

Таким чином, конкретна  життєва ситуація хоча і є однією з основних детермінант поведінки, опосередковується психологічними структурами особистості. Результатом взаємодії і розвитку всіх вищеназваних елементів є конкретний акт поведінки – злочин. Будучи, по суті, процесом зміни зовнішнього середовища, цей акт представляє собою складне психофізіологічне явище, в якому сконцентровані всі психічні і фізичні потенції індивіда.