Міжнародні принципи крмінально-виконавчого права

    Кожна заарештована людина негайно повідомляється зрозумілою для неї мовою про  підстави її арешту і про будь-яке  обвинувачення проти неї, а також  має бути негайно поставлена перед  суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного терміну або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки до суду. Кожна людина має право:

    - при визначенні її громадянських прав і обов'язків або у разі будь-якого кримінального обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд протягом розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Судове рішення оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися до зали засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси малолітніх чи захисту конфіденційності особистого життя сторін або у разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя;

    - при обвинуваченні у вчиненні  кримінального злочину вважати невинною доти, поки її винність не буде доведена згідно з законом.

    Обвинувачена  у вчиненні кримінального злочину  особа має щонайменше такі права:

    - бути негайно і детально проінформованою  зрозумілою для неї мовою про  характер і причини обвинувачення,  висунутого проти неї;

    - мати достатньо часу й можливостей  для підготовки свого захисту;

    - захищати себе особисто або  використовувати правову допомогу  захисника на свій вибір або,  якщо вона не має коштів  для оплати правової допомоги  захисника, одержувати таку допомогу  безкоштовно, коли цього вимагають  інтереси правосуддя;

    - допитувати свідків, обвинувачення або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення;

    - отримувати безкоштовну допомогу  перекладача, якщо вона не розуміє  і не розмовляє мовою, яка  використовується у суді.

    Кожен має право на повагу до свого особистого і сімейною життя, житла і таємниці листування.

    Держава не може втручатися в здійснення цього  права інакше як згідно з законом  і у випадках, необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи для захисту прав і свобод інших людей.

    Цією  Конвенцією визначено також такі свободи:

    - свобода думки, совісті і релігїї;  це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдно чи приватно, під час богослужіння, навчання, виконання релігійних і ритуальних обрядів. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших людей;

    - свобода вираження поглядів. Це  право включає свободу дотримуватися  своїх поглядів, одержувати і  передавати інформацію та ідеї  без втручання держави і незалежно  від кордонів. Зазначена норма  не перешкоджає державам вимагати  ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної, територіальної цілісності, або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

    — свобода мирних зборів і свобода  асоціації з іншими, що включає  право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.

    Здійснення  цих прав не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Крім того, зазначені права не перешкоджають запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.

    Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що здійснення прав і свобод, викладених в цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

    Крім  того, ніщо в Конвенції не може тлумачитися  як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі право займатися  будь-якою діяльністю або вчиняти  будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких із тих прав і свобод, що викладені в Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в цьому нормативному акті.

    Щодо  мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими. Сьогодні існують усі підстави для ствердження, що Мінімальні стандартні правила разом з іншими документами, прийнятими в рамках ООН з пенітенціарних проблем, складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої в умовах позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного права, єдиного міжнародного механізму їх реалізації, також відіграють значну роль у справі підвищення поваги до демократичних прав і свобод, у зміцненні миру та демократії.

    З огляду на розмаїтість юридичних, соціальних, економічних і географічних умов зрозуміло, що не всі правила можна застосовувати повсюди і водночас. В цілому вони відображають ті мінімальні умови, які Організація Об'єднаних Націй вважає прийнятними.

    З іншого боку, ці стандартні правила  не перешкоджають проведенню експериментів  і введенню нової практики, які  є сумісними з викладеними в них принципами і спрямованими на досягнення окресленої в них мети.

    В усіх місцях ув'язнення треба мати реєстр у вигляді журналу з  пронумерованими сторінками, куди повинні  заноситися щодо кожного в'язня такі дані:

    — відомості про особу;

    — причини, за якими його ув'язнено, і  найменування урядового органу, що прийняв рішення про його ув'язнення;

    -день  і година його прибуття, а також  виходу з місця ув'язнення.

    Нікого  не можна приймати до в'язниці без  офіційного наказу про ув'язнення, подробиці якого попередньо заносяться в реєстр.

    Тримаються  засуджені в різних закладах або  в різних частинах одного й того самого закладу, з урахуванням їхньої статі, віку.

    попередньої судимості, юридичних причин їх ув'язнення  та нормативно визначеного характеру поводження з ними.

    Так, чоловіки та жінки повинні, якщо це можливо, утримуватися в різних закладах. Якщо вони утримуються в одному й  тому самому закладі, то жінок слід розташовувати в абсолютно окремих  приміщеннях. Крім того, засуджених вперше в'язнів слід розміщувати окремо від інших засуджених.

    Осіб, засуджених за невиконання боргових зобов'язань, та інших в'язнів, засуджених за цивільними справами, слід розташовувати  окремо від осіб, які вчинили кримінальний злочин.

    Неповнолітніх правопорушників слід утримувати окремо від дорослих.

    Стосовно  приміщень, у яких тримаються ув'язнені, мають бути виконані такі умови: там, де в'язні ночують у камерах або  кімнатах, кожен з них повинен  мати окрему камеру або кімнату. Якщо ж з особливих причин, таких  як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в'язничному управлінню необхідно відмовитися від цього правила, все одно розміщення двох в'язнів в одній і тій самій кімнаті є небажаним.

    Там, де є загальні камери, в'язнів, яких в них розміщують, треба ретельно відбирати, аби переконатися, що вони здатні жити разом у таких умовах. Кожної ночі слід здійснювати постійний нагляд, відповідно до характеру закладу.

    Всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, мають відповідати  всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на їхню мінімальну площу освітлення, опалення і вентиляцію.

    Приміщення, де живуть і працюють ув'язнені мають  відповідати таким вимогам:

    - вікна повинні мати достатні  розміри для того, щоб в'язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від наявності штучної системи вентиляції;

    - штучне освітлення має бути  достатнім для того, щоб в'язні могли читати і працювати без шкоди для зору.

    Санітарні вузли повинні бути достатні для  того, щоб кожен в'язень міг  задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти  і пристойності.

    Окремо  треба зупинитися на ролі лікаря в  установі виконання покарань. Про фізичне і психічне здоров'я в'язнів зобов'язаний піклуватися лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих, а також всіх, хто скаржиться на хворобу, та тих, на кого він звернув особливу увагу.

    Щоразу, коли лікар вважає, що фізична або розумова рівновага в'язня була порушена чи загрожує бути порушеною в результаті його ув'язнення або у зв'язку з якимись умовами ув'язнення, він доповідає про це директорові.

    Лікар зобов'язаний регулярно здійснювати  інспекцію і доповідати директорові з таких питань:

    - кількість, якість приготування  і умови розподілення їжі;

    - гігієна і чистота установи  та осіб, які там утримуються;

    - санітарія, опалення, освітлення  й вентиляція установи;

    - придатність і чистота одягу  та постелі в'язнів;

    - дотримання правил, що стосуються  фізкультури і спорту, в тих  випадках, коли це не покладено  на спеціалізований персонал.

    Директор  тюрми зобов'язаний брати до уваги  доповіді і поради, що надає йому лікар, відповідно до правил 25 (2) і 26, і, якщо він згоден з рекомендаціями останнього, повинен негайно вжити заходів для втілення їх у життя; якщо ж ці рекомендації виходять за межи його компетенції або якщо він з ними не згоден, то він мусить негайно подати до вищих органів як свою власну доповідь, так і рекомендації лікаря.

    Дії держав щодо даних правил. Усі держави, де норми захисту всіх осіб, які  підлягали будь-якій формі затримання або тюремного ув'язнення, не відповідають Мінімальним стандартним правилам поводження з в'язнями, приймають  ці правила. Мінімальні стандартні правила втілюються в національне законодавство та інші положення з урахуванням, якщо це необхідно, їх адаптації до чинних законів і культури, але без шкоди для духу і мети цих Правил. Мінімальні стандартні правила надаються в розпорядження всіх осіб, зокрема в розпорядження посадових осіб, що займаються підтриманням правопорядку, і персоналу виправних закладів для того, щоб вони могли застосовувати і виконувати їх у системі карного правосуддя. Мінімальні стандартні правила, втілені в національне законодавство та в інші положення, доводяться також до відома і роз'яснюються серед усіх в'язнів і всіх затриманих осіб під час їх прийняття до відповідних закладів і в період ув'язнення.

    Держави інформуватимуть Генерального секретаря  Організації Об'єднаних Націй один раз на п'ять років у формі відповідей на питання анкети, яку направлятиме до них Генеральний секретар, про масштаби здійснення заходів і досягнутий прогрес в плані застосування Мінімальних стандартних правил, а також про наявні фактори і труднощі, що впливають на їх застосування. Така анкета має бути підготовлена відповідно до особливої схеми, бути вибірковою і обмежуватися спеціально підібраними питаннями, щоб забезпечувати глибокий огляд і дослідження окреслених проблем.