Міжнародні принципи крмінально-виконавчого права

    Загальна  декларація - це перший в історії міжнародних відносин акт, у якому проголошено широке коло основних свобод і прав людини, що підлягають загальній повазі і дотриманню.

    Підґрунтям її розробки і прийняття стало бажання людства створити такий світ, у якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди. Реалізація цієї мети передбачає сприяння розвитку дружніх відносин між народами охорону права людини силою закону, забезпечення прав людини, гідності й цінності людської особи, рівноправності чоловіків і жінок, поліпшення умов життя в умовах більшої свободи.

    Окремим напрямком декларації є зобов'язання держав-членів сприяти співробітництву  з Організацією Об'єднаних Націй. Загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання.

    Дотримуватися Загальної декларації прав людини повинні  всі народи і всі держави. Декларація сприяє поважанню цих прав і свобод і забезпеченню їх дотримання через національні й міжнародні прогресивні заходи, визнанню і здійсненню їх як серед держав-членів Організації, так і серед територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

    Відповідно  до норм Загальної декларації всі  люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану.

    Крім  того, кожна людина має право на життя, свободу і особисту недоторканність. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах. Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

    Це  положення передбачає, що всі люди рівні перед законом і мають  право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом, право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію. Ніхто  не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

    Кожна людина, для визначення її прав і  обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального  обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.

    Людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має  право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в  законному порядку шляхом оприлюдненого  судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Крім того, ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

    Людина  як член суспільства має право:

    - на соціальне забезпечення і  на здійснення необхідних для  підтримання її гідності і  для вільного розвитку її особи  прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави;

    - на працю, на вільний вибір  роботи, на справедливі і сприятливі  умови праці та на захист  від безробіття;

    - на рівну оплату за рівну  працю;

    - на справедливу і задовільну  винагороду, яка забезпечує гідне  людини існування, її самої  та її сім'ї, і яка в разі  необхідності доповнюється іншими  засобами соціального забезпечення;

    - на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку;

    - на такий життєвий рівень, включаючи  їжу, одяг, житло, медичний догляд  та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання  здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

    Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом;

    - на освіту. Освіта повинна бути  безплатною, хоча б початкова  і загальна. Початкова освіта  повинна бути обов'язковою. Технічна  і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

    Освіта  повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй щодо підтримання миру;

    - вільно брати участь у культурному  житті суспільства, втішатися  мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами;

    - на захист її моральних і  матеріальних інтересів, що є  результатом наукових, літературних  або художніх праць, автором  яких вона є;

    - на соціальний і міжнародний  порядок, при якому права і  свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

    Крім  прав кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна  зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

    Здійснення  цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

    Зазначені в Декларації принципи та норми не можуть бути витлумачені як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

    Відповідно  до норм Міжнародного пакту про громадські і політичні права, всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Крім того, для досягнення своїх цілей народи можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного економічного співробітництва, яке базується на принципі взаємної вигоди, та з міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування.

    Держави, які беруть участь у Пакті, в тому числі ті, що несуть відповідальність за управління несамоврядними і підопічними територіями, відповідно до положень Статуту Організації Об'єднаних Націй повинні заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право.

    Поряд з тим держава, яка бере участь у Пакті, зобов'язується поважати і забезпечувати всім, хто перебуває у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.

    Якщо  це не передбачено існуючими законодавчими  чи іншими заходами, держава-учасниця Пакту зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті.

    Кожна держава, яка бере участь у Пакті, зобов'язується:

    - забезпечити будь-які особі, права  і свободи якої, визнані цим  Пактом, порушено, ефективний засіб  правового захисту, навіть коли  це порушення було вчинене  особами, що діяли як особи офіційні;

    - забезпечити, щоб право на правовий  захист для будь-якої особи,  яка потребує такого захисту,  встановлювалося компетентними  судовими, адміністративними чи  законодавчими органами влади  або будь-яким іншим компетентним  органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;

    - забезпечити застосування компетентними  властями засобів правового захисту,  коли вони надаються.

    Держави, які беруть участь у Пакті, зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими в цьому Пакті.

    Під час надзвичайного стану в  державі, коли життя нації перебуває  під загрозою, про наявність якого  офіційно оголошується, держави-учасниці Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим нормативним актом тільки такою мірою, яку диктує гострота становища, за умови, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження.

    Це  положення не може бути підставою  для якихось відступів від  статей 6, 7, 8(п. 1, 2), 11,15,16 і 18.

    Будь-яка  держава, що бере участь у цьому Пакті  і використовує право відступу, повинна негайно інформувати інші держави, які беруть участь у Пакті, за посередництвом Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, про положення, від яких вона відступила, і про причини, що спонукали до такого рішення. Має бути також зроблено повідомлення через зазначеного посередника про дату, коли держава припиняє такий відступ.

    Крім  того, ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як таке, що означає, що якась держава, група чи особа  має право займатися будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані на знищення яких-небудь прав чи свобод, визнаних у Пакті, або на обмеження їх більшою мірою, ніж передбачається в цьому нормативному акті.

    Ніяке обмеження чи приниження будь-яких основних прав людини, визнаних або  існуючих в якій-небудь державі-учасниці Пакту на підставі закону, конвенцій, правил чи звичаїв, не припускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.

    Право на життя є невід'ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

    У країнах, які не скасували смертної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину і який не суперечить постановам Пакту і Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього. Це покарання може бути здійснене тільки як виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом.

    Коли  позбавлення життя становить  злочин геноциду, слід мати на увазі, що ніщо в цій статті не дає державам-учасницям Пакту права яким би то не було чином відступати від будь-яких зобов'язань, прийнятих згідно з постановами Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього.

    Кожен, кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках.

    Смертний  вирок не виноситься за злочини, вчинені  особами, молодшими за вісімнадцять років, і не виконується щодо вагітних жінок.

    Ніщо  не може бути підставою для відстрочення або недопущення скасування смертної кари будь-якою державою-учасницею  Пакту.

    Нікого  не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам.

    Нікого  не можуть тримати в рабстві (рабство  і работоргівля забороняються в  усіх їх видах), в підневільному стані, приневолювати до примусової чи обов'язкової праці. Поряд з тим, якщо в країнах, де у виді покарання за злочин може призначатися позбавлення волі, пов'язане з каторжними роботами, цей пункт не вважається перешкодою для виконання каторжних робіт за вироком компетентного суду, що призначив таке покарання.

    Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах  і відповідно до такої процедури, які встановлено законом. Тому кожному заарештованому повідомляються під час арешту причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред'явлене йому обвинувачення.