Контрольная работа по "Криминологии"

У рецидивній злочинній діяльності вага суб’єктивного чинника значно зростає, адже йдеться про людей, які вперто, незважаючи на суворі покарання, знову і знову творять зло.

Для особи таких злочинців притаманні акцентуації епілептоїдного, шизоїдного і параноїдального типів. Найнебезпечніші – особи з епілептоїдно-параноїдальною акцентуацією. Жорстокість і непередбачуваність епілептоїда у них поєднується з честолюбством, підозрілістю і образливістю параноїка. Шизоїди внутрішньо суперечливі, з роздвоєною особистістю, не здатні до співчуття. Такі індивіди можуть вчиняти убивства та інші насильницькі злочини з користі, та на замовлення.

 

4. Боротьба з рецидивною злочинністю

Попередження рецидиву здійснюється в трьох напрямах:

1) підвищення ефективності призначення  та покарань;

2) сприяння  процесу ре соціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення  волі;

3) організація належного соціального  контролю за особами, схильними  до повторних злочинів.

Головною умовою ефективності кримінального  судочинства є його справедливість. Вона, по-перше, означає рівність усіх громадян перед законом; по-друге, - співрозмірність та доцільність покарання. На жаль, практика застосування кримінально-правових норм дає громадянам, які побували на лаві підсудних, досить прикладів, що не вірити цю “рівність”. Органи дізнання, слідчі й прокурори вправі звільнити від кримінальної відповідальності будь-кого, хто вчинив злочин, визначивши, що внаслідок зміни обстановки діянні втратило характер суспільно-небезпечного або ця особа перестала суспільно не безпечною чи передати матеріали справи на розгляд товариського суду, в громадську організацію або трудовий колектив для вирішення питання щодо передачі винного на поруки, до компетентних органів для притягнення винного до адміністративної відповідальності. Таким чином, здійснюється своєрідна селекція осіб, які вчинили злочини: одних направляють до суду, інших звільняють від кримінальної відповідальності.

А ось як це позначається на статистиці. У 1997 році в МВС України було зареєстровано 1 247 948 заяв про вчинені злочини. Порушено 589 203 кримінальних справ, призначено покарання 235 тисячам осіб. Така на практиці невідворотність покарання. Багато незрозумілого й у визначенні санкцій за різні види злочинів. Часто-густо вони не можуть сприйматися як справедливі. Ще більше нарікань викликають незаконні судові вироки. Все це негативно впливає на правосвідомість засуджених і сприяє рецидивній злочинності. Ось чому назріла нагальна потреба в радикальному реформуванні всієї системи правосуддя.

Ще актуальнішою є реформа пенітенціарної системи. Дуже важливо створити умови  для цивілізованого утримання обвинувачених  у слідчих ізоляторах. Адже вони ще не злочинці. Не менш назрілою є проблема організації виконання вироку до позбавлення волі. Колишні виправно-трудові  колонії, а тепер установи з виконання  покарань – себе вичерпали. Вони завжди переповнені, погано обладнані, засуджені  знаходять у загальних приміщеннях  по сотні і більше чоловік. Це створює  ідеальні умови для стратифікації, виникнення різного роду угрупувань, очолюваних кримінальними “авторитетами”. До цих тягот додаються антисанітарія, насильство, недостатнє матеріально-побутове забезпечення засуджених. Треба повністю модернізувати тюремну систему  налагодити в ній виробництво  і професійне навчання. Зрозуміло, що тут потрібне відповідне державне фінансування, залучення до цієї справи громадських  організацій, добродійних фондів, церкви, діячів культури та мистецтва.

Другим напрямком попередження рецидивних злочинів є соціальна  допомога особам звільненим з місць  позбавлення волі, у побутовому і  трудовому влаштування. Найгострішою у перші дні після виходу на волю є проблема житла. Майже третина  з тих, хто був  засуджений і  мав сім’ю, втрачають її. Розпадається половина так званих громадянських  шлюбів. Колишні в’язні, як правило, втрачають свої робочі місця, а разом  з ними – засоби до існування  і місце в гуртожитках. Тобто  доводиться починати життя з початку  далеко не всім під силу зробити  це без сторонньої допомоги. Іноді  така допомога надходить від друзів по спільній злочинній діяльності чи по “зоні”. І через деякий час – нова судимість. інші вчиняють злочин з відчаю, опинившись у складній життєвій ситуації. Своєчасна соціальна допомога таким людям – це не лише акт благородства, але й важливий профілактичний захід.

У містах створюються центри соціальної реабілітації для звільнених, які  не мають житла і роботи. Протягом певного часу, встановленого місцевою владою, ці люди одержують матеріальну  і психологічну допомогу. Безпосередньо  цією проблемою займається спеціальна спостережна комісія виконкомів місцевих рад, що діє на громадських  засадах, а також, службою в справах  неповнолітніх. Працевлаштування осіб, які засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також звільнених від покарання, та індивідуальна  профілактична робота з ними покладається на органи внутрішніх справ – дільничних інспекторів, а також кримінальну  міліцію у справах неповнолітніх. Ця служба зараз втрачає свої профілактичні  можливості, оскільки виправні роботи за умови переходу до ринкової економіки  себе вичерпали. До того ж економічна риза та щорічне зростання безробіття в Україні заводять проблему працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення  волі, у безвихідь.

У країнах, що входили до складу СРСР, давно вже склалася ситуація, яку  навряд чи можна назвати нормальною: проблеми ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі займаються всі та ніхто. Не було і досі немає спеціальною державної апробації для роботи з умовно звільненими від покарання та патронажу стосовно колишніх в’язнів. Нечисленна служба профілактики, що існувала у складі органів внутрішніх справ ліквідована у 1991 році.

Не менш актуальною в попередженні рецидиву злочинів є проблема ефективного  соціального контролю за судимими. Звичайно, особи які відбули покарання  або звільнені від нього на інших підставах, є повноправними  громадянами, і їхні права захищаються  Конституцією України. Необґрунтована підозрілість і нагадування щодо їх кримінального минулого суперечить етиці людських відносин і не сприяє процесу ре соціалізації. Разом з тим, не можна заплющувати очі на підвищену ймовірність нових злочинів з боку цих осіб. Тому чинне законодавство передбачає деякі форми примусового соціального контролю за особами, які мали судимість. Так, засуджені до позбавлення волі або виправних робіт умовно зобов’язані сплатити штраф і зразковою поведінкою виправдати виявлену їм довіру. Вони також підлягають контролю з боку органів внутрішніх справ, а неповнолітні – служби у справах неповнолітніх. Умовно засуджені можуть передаватися на перевиховання громадським організаціям чи трудовим колективам, які мають здійснювати контроль за ними.

Особи, які були звільнені від  відбування покарання умовно-достроково, підлягають контрою з боку громадських  організацій та трудових колективів. Так само нагляд здійснюється стосовно засуджених, яким суд постановив надати відстрочку виконання вироку у вигляді  позбавлення волі.

Досить жорстким запобіжним заходом  рецидиву, пов’язаним із деякими обмеженнями  прав громадян, які відбули міру покарання є адміністративний нагляд міліції. Він може бути призначений  за такими категоріями осіб:

1. особливо небезпечними рецидивістами;
2. засудженими за тяжку злочини;
3. засудженими двічі та більше разів до позбавлення волі за умисні злочини;
4. за особами, які відбували покарання за злочини, пов’язані з незаконним виготовленням та обігом наркотичних речовин.

Адміністративний  нагляд встановлюється безпосередньо  перед звільненням з установ  з виконання покарань або після  звільнення. У першому випадку  рішення за поданням начальника установи приймає суддя районного чи міського суду, де розташована ця установа, а  в другому – за місцем проживання звільненого. Адміністративний нагляд призначається терміном від одного до двох років і не може перевищувати строки погашення або зняття судимості. Безпосереднє виконання нагляду  покладається на дільничного інспектора за місцем проживання піднаглядного.

Правила адміністративного нагляду  передбачають права працівника міліції: відвідувати житло піднаглядної особи, стежити за тим, щоб вона не залишала місце проживання в установлений час, не перебувала у заборонених  для неї місцях. Піднаглядний зобов’язаний з’являтися до органу внутрішніх справа від 1 до 4 разів на місяць. Виїзд з  району проживання в особистих справах  – лише з відома міліції. Порушення  цих правил тягне за собою адміністративну  відповідальність, а за неодноразове, злісне ігнорування – кримінальну  відповідальність.

Профілактичний ефект застосування останньої є суперечливим. З одного боку, це може попередити або припинити  злочинну діяльність раніше судимої  особи, а з другого, - притягнення  до кримінальної відповідальності за одне лише порушення правил адміністративного  нагляду штучно підвищує рівень рецидивної злочинності. Тому, на наш погляд, притягнення  до кримінальної відповідальності наразі має сенс лише тоді, коли неодноразове порушення правил адміністративного  нагляду поєднується з протиправною поведінкою особи.

Окрім названих, існують й інші форми міліцейського контролю, які  не пов’язані з прав обмеженням підконтрольних осіб. Мається на увазі, зокрема, профілактичний облік, що здійснюється підрозділами кримінальної міліції  у справах неповнолітніх стосовно підлітків, звільнених із місць позбавлення  волі, або тих, кому замість покарання  призначені примусові заходи виховного  характеру. Підрозділи правоохоронних органів, які мають повноваження здійснювати оперативно-розшукову  роботу, ведуть профілактичний облік  деяких раніше судимих. Час від часу з ними проводяться профілактичні  бесіди і, якщо потрібно, надається  відповідна допомога.

Проте, звичайно, найголовніше значення у боротьбі з рецидивною злочинністю  у сучасних умовах має успішне  проведення соціально-економічних  реформ, спрямованих на підвищення життєвого рівня громадян, оздоровлення морально-психологічного клімату в  країні, розбудову правової держави і громадянського суспільства. Ці заходи належать до загально-соціальної профілактики і стосуються всієї злочинності.

 

Висновок

 

На мою думку, запобігти рецидивним злочинам можна, але дуже важко.  Велика частина злочинців, які несуть покарання за тюремними стінами (а там своє життя), після звільнення не стає на праведний шлях.  Скоюють  злочини з метою помсти, тому що саме з них також дуже сильно знущались  на “зоні”.

Як було вже зазначено, потрібно проводити  відповідні заходи для  засуджених, зокрема допомагати з  їх працевлаштуванням. Однак на даний  момент багато підприємців та роботодавців бояться брати їх на роботу, оскільки людина, яка понесла покарання, легко  може створити суперечливу ситуацію, що може призвести до непоправного.

Також, як вже було зазначено, гостро постає питання із житлом. Адже люди, які виходять із “страшних стін”, не мають даху, не мають грошей на їжу і на одяг, і тому користуються нагодою заробити “легкі гроші”. І, зазвичай, знову потрапляють за грати.

Крім того,  в наш час гостро постає проблема державного фінансування виправних закладів, трудових колоній  та колоній посиленого режиму, де і  утримуються особливо небезпечні рецидивісти, які є великою загрозою для  суспільства і його населення  зокрема.

Як вже було сказано, умови утримання  ув’язнених вкрай погані, наприклад, в камері, призначеній для декількох  чоловік, перебувають 10-12 ув’язнених. Гігієна в місцях позбавлення  волі також не на кращому рівні. І  через це особа, яка погасила свою судимість, має чимало невиліковних хвороб, таких, як туберкульоз кісток, легень і т. д. Як свідчить статистика, кожний другий, звільнений з-під варти, має різні ступені захворювань. Наприклад, із 20 тисяч ув’язнених, які  на даний час відбули покарання, - половина, а це більше 63%,  - хворі, в тому числі на ВІЛ, СНІД тощо.

Отже, можна підбити підсумки. Для  того, щоб запобігти вчиненню нових  рецидивних злочинів, потрібно створити належні умови для тих, хто  відбуває покарання. Хоча я особисто з цим  не дуже погоджуюсь.

 

3. Охарактеризуйте з кримінологічної точки зору Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 році.

 

 

Закон України "Про  міліцію

 

І. ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ.

 

 Міліція в Україні  — державний озброєний орган  виконавчої влади, який захищає  життя, здоров'я, права і свободи  громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави  від протиправних посягань.

 

 Міліція — це єдина  система органів, яка входить  до структури Міністерства внутрішніх  справ України.

 

 Правовою основою діяльності  міліції є: Конституція України,  законодавчі акти України, постанови  Верховної Ради України, укази  Президента України, постанови  Кабінету Міністрів України, нормативні  акти МВС України, Загальна  декларація прав людини, міжнародні  правові норми, ратифіковані в  установленому порядку.

 

 Центральне місце в  системі правових актів, що  регулюють діяльність міліції,  посідає Закон України "Про  міліцію" від 20 грудня 1990р.

 

 Закон складається  з 6 розділів:

 

 Розділ 1. Загальні положення.

 

 Розділ 2. Обов'язки і  права міліції.

 

 Розділ 3. Застосування  заходів фізичного впливу, спеціальних  засобів і вогнепальної зброї.