Контрольная работа по "Криминологии"

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ (ЗАОЧНА ФОРМА НАВЧАННЯ)

 

Кафедра ______________________________________________

(назва кафедри)

 

 

Контрольна робота

з дисципліни _______Криміналогія______________________________________

(назва навчальної дисципліни)

 

Варіант № _3___

 

 

 

 

Виконав

студент _____ курсу _____ групи

набір ______ року

залікова  книжка № _____

(або за списком № _____ )

_____Голден______________________

(прізвище, ініціали студента)

тел. ____ (для місцевих студентів)

 

 

 

Перевірив

____________________________

(прізвище, ініціали викладача)

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

20  ___

 

Завдання № 3(Голден)

 

1. Поняття злочинності та її види. Основні показники злочинності.
2. Рецидивна злочинність:

• поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності;

• рецидив злочинів, його структура та різновиди;
• причини та умови рецидивної злочинності;
• боротьба з рецидивною злочинність.

3. Охарактеризуйте  з кримінологічної точки зору  Закон України “Про міліцію”  від 20.12.1990 році.

4. Розробіть  кросворд (не менше 20-ти слів) з  теми: «Професійна злочинність».

Міністерство освіти і науки  України

Львівський національний університет  ім. Івана Франка

Правничий коледж

 

 

 

 

1.Поняття  злочинності та її види. Основні  показники злочинності

 

План

 

1. Сутність злочинності та її  особливості

2. Основні характеристики злочинності

3. Ознаки злочинності

Список  використаної літератури

 

1. Сутність та особливості злочинності

 

Злочинність – форма соціальної поведінки людей, що порушує нормальне  функціонування суспільного організму. Але такими порушеннями є й  аморальні вчинки, і те, що називають  делінквентною, відхиленою поведінкою. Із всіх порушень злочинність найнебезпечніша для суспільства. Крім того, злочинність – це соціально-правове явище, тому що маса (цифра) злочинності складається із суми скоєних у даному суспільстві і в даний період часу злочинів.

Необхідно зауважити, що злочинність  є не проста сума скоєних злочинів, а явище, що має свої закономірності існування, внутрішньо суперечливе, пов'язане  з іншими соціальними явищами, часто  ними визначається.

У кримінологічній літературі походження злочинності пов'язується з періодом виникнення держави, права, соціальним, майновим і класовим розшаруванням  людського суспільства. Історично  мінливий характер злочинності, як і  її цифри, структури та види – реальні  факти дійсності. Однак мінливість ця залежить і від правових оцінок тих або інших явищ, що стають у ряд кваліфікованих як злочини  або виключаються з них. Об'єктивний характер злочинності, як небезпечного для суспільства явища, немов  коректується суб'єктивним розсудом законодавця. У цьому зв'язку варто мати на увазі протиріччя, що викликає невгасаючі дискусії й служить тому, що дискутуючі не приходять до згоди. Ряд учених вважає, що юридизоване розуміння злочинності як соціально-правового явища не дозволяє проникнути в його сутність (Спірідонов, Гілінський). Звичайно, частина правди в цих докорах є, якщо підходити до злочинності соціологічно як до одного з явищ, що існують у суспільстві. Однак такий підхід, бажають його прихильники чи ні, упускає головне: наслідки злочинності такі, що викликають специфічну реакцію суспільства й держави, реакцію правову, пов'язану з відповідальністю людей, причому відповідальністю теж специфічною – карним покаранням.

Будучи об'єктивно існуючим явищем, що має свої закономірності існування, злочинність, у той же час, “зникне”, якщо конкретні злочини не будуть передбачені карним законом. Співвідношення злочинності та конкретних злочинів є співвідношенням цілого й частини, загального й одиничного. Злочинність  – це сукупність злочинів. Не буде такої  сукупності, не буде злочинності як явища специфічно соціально-правового. Не буде й настільки ж специфічних  форм і методів боротьби з нею, повинне буде “зникнути” карне (і  не тільки карне) законодавство, суди та інші атрибути, породжені наявністю  злочинності як суспільно небезпечного явища. Злочинність по своїй суті – явище негативне, що приносить  шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам. У  той самий час, були вчені, які  говорили, що злочинність – настільки  ж природне явище, як народження людини, смерть і зачаття (Ломброзо), що злочинність є явище, властиве будь-якому здоровому суспільству (Дюркгейм). Тим самим ставилося під сумнів розуміння злочинності як негативного явища. Однак лихо, яке злочинність несе людям, навряд чи дозволяє говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище в цілому. Ймовірно, на інші думки вчених “виводили” конкретні життєві факти, коли, скажімо, вбивство бузувіра, що мучив інших людей, сприймалося як благо, як звільнення їх від можливих випробувань долі. Звичайно, життя не однозначне. І, до речі, карне право в деяких своїх положеннях враховує це, наприклад, в інститутах необхідної оборони та гострої потреби у встановленні переліку пом'якшувальних обставин і ряді інших. Але це не змінює загальної характеристики злочинності як негативного явища.

Злочинність у своїх проявах  різноманітна, багатолика, що створює  величезні труднощі як для її теоретичного осмислення, так і для практики боротьби з нею. Вона розрізняється  за вагою окремих її складових, за територіями, видами, характеристиками осіб, що скоюють злочини, і за багатьма іншими параметрами. Кримінологічно це дуже важлива констатація, тому що вона знімає полегшене уявлення про злочинність, про форми й методи боротьби з нею, про будь-який рід незбутніх програмах і планів її викорінювання, ліквідації, знищення в короткий термін. І, навпаки, націлює суспільство на важку (і не завжди успішну) боротьбу зі злочинністю, на неприпустимість лихих кавалерійських наскоків на неї, зобов'язує глибоко аналізувати її причини, умови, які сприятливі її появі, вивчати тих, хто скоює злочини, розробляти розумні засоби контролю за злочинністю, попередження злочинів, визначати ті міри, які пов'язані з вирішенням економічних, соціально-культурних, виховних завдань, здійснюваних суспільством, державою, різними їхніми осередками. З іншого ж боку, створювати законодавство, що сприяє боротьбі зі злочинністю на основі і у рамках закону, а також організовувати на необхідному рівні діяльність правоохоронної системи, без успішного функціонування якої результативна боротьба зі злочинністю неможлива. Визначень злочинності в кримінологічній, правовій, соціологічній, філософській літературі, як уже сказано, безліч. Кожне визначення показує, які сторони злочинності, на думку вчених, що формулювали його, представляються їм головними. Можна в літературі зустріти великі визначення, у яких автори прагнуть показати глибину поняття злочинності. Однак (і це природно) як би не прагнув той або інший учений в одному визначенні показати й глибину (сутність) явища, і його зовнішні атрибути, це ще нікому не вдавалося, що й було завжди (і буде) ґрунтом для дискусій, критики, тверджень і спростувань, навіть непорозумінь і необґрунтованих докорів (якщо не обвинувачень), тому що кожний розуміє й тлумачить сказане іншим суб'єктивно і навіть перекручено. Не випадково не тільки в кримінології, але й у суспільних науках взагалі навколо визначень кипіли (і киплять) пристрасті, у тому числі й політичні.

У вітчизняній кримінології донедавна  досить істотним було прагнення в  самому визначенні злочинності підкреслити  його класовість і тим більше відгородитися від немарксистських доводів. Звичайно, класові, як, до речі, і всі інші протиріччя, впливають на злочинність, зміст конкретних видів злочинів, але вульгарне використання їх як риса, що відрізняє наше розуміння злочинності від інших її розумінь, нічого корисного науці не принесло. По суті справи, це було лише ідеологічним штампом, що не допомагає, а заважає пізнати всю складність злочинності. Тим більше, що злочинність є явищем, властивим будь-якому суспільству, і підкреслення її класовості нічого не пояснило, тому що класи були раніше у всіх суспільствах, є вони й зараз. А поглиблене вивчання злочинності показує, що основні закономірності її існування, як і більшість із причин злочинності однакові для всіх соціальних систем. Звичайно, є й розходження, але це природно, тому що, по-перше, вони були завжди, у тому числі до виникнення радянської держави, а, по-друге, рівень економічного, соціального, культурного розвитку держав різний, національні особливості та життєвий устрій теж. Але якщо підкладати під всі ці розходження тези про класовість, то це буде вульгаризацією як самого поняття класовості, тому що не можна приклеювати навіть найкрасивіший ярлик на різні, тим більше віддалені від його буквального значення явища, так і сутності й змісти злочинності. Таким чином, злочинність можна визначити як негативне соціально-правове явище, що існує в людському суспільстві і має свої закономірності, кількісні і якісні характеристики, що тягнуть негативні для суспільства та людей наслідки і потребують специфічного державного та суспільного способів контролю за нею.

 

2. Основні характеристики злочинності

 

Хоча злочинність – це соціально-правове  історично обумовлене явище, однак  це і збірне поняття, тому що містить  у собі сукупність (суму) конкретних злочинів, скоєних у певний період часу в даному суспільстві (державі). Тому злочинності, як усякому соціальному явищу, можна дати кількісну і якісну характеристику.

Кількісні характеристики злочинності. Кількісна характеристика являє  собою число доконаних злочинів (стан злочинності), а також число  осіб, що вчинили злочини. Дані показники  звичайно виражаються в абсолютних цифрах. Однак у соціальній практиці нашої країни цифри злочинності  значний період часу не публікувалися. Про стан злочинності можна було судити або по вибіркових цифрах, або  по відносній (процентній) порівнянності  різних видів злочинності, що не дозволяло  мати уявлення про справжнє положення  справ. Тим часом, цифра злочинності  нерідко використовується як доказ  переваги системи правління й, тим  більше, суспільного лада однієї країни над іншою. Приховання цифри злочинності  в нашій країні (до 30-х рр. вона публікувалася) мало саме такий зміст. Хоча саме по собі число злочинності  говорить далеко не про те, що хочуть сказати маніпулюючи цифрою політики або ідеологи. У реальному житті, країни з високим рівнем життя  мають настільки ж високу цифру  злочинності. Кількісна характеристика (стан злочинності), по-перше, відбиває стан самого явища й, по-друге, орієнтує для організації роботи з боротьби з нею.

На практиці, для визначення стану  злочинності загальна її цифра, наприклад  за рік поточний, порівнюється із цифрою злочинності за рік минулий, за п'ятиліття - з п'ятиліттям, що передує даному. Чим більш тривалі періоди  стану злочинності порівнюються між собою, тим з більшим ступенем вірогідності можна виявити її закономірності, що дуже важливо для створення  способів боротьби зі злочинністю.

Стан злочинності - це й цифра  окремих її видів. На практиці, для  визначення цифр злочинності, які найбільше  тривожать суспільство, в багатьох країнах виділяється група злочинів, що як лакмусовий папірець відбиває стан злочинності. Якщо в США, наприклад, виділено дев'ять видів злочинів, що відносяться до найбільш тяжких (так звана індексна злочинність), то в нашій країні в категорію  найбільш тяжких злочинів входить трохи більша кількість, ніж у США (тому будь-яке порівняння стану злочинності в різних країнах у значній мірі умовне). Стан злочинності оцінюється й більш традиційно: у загальній їхній цифрі виділяються особливо тяжкі (або просто тяжкі) злочини, злочини середньої ваги й злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки (малозначні). Межа між ними рухома. При цьому, багато чого залежить від позиції законодавця, що вводить у законодавство нові види злочинів або відмінює ті, що раніше відносилися до злочинів. Стан злочинності оцінюється і за її видами: по цифрі організованої, професійної, рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх, посадових осіб тощо. Нерідко для визначення стану злочинності, користуються даними про судимість. Варто мати на увазі, що це спотворює картину злочинності не тільки тому, що тут мова йде про особи, а не про кількість злочинних діянь (осіб може бути менше, ніж скоєних злочинів, і навпаки, хоча значно рідше), але й тому, що в дані про судимість не включаються цифри скоєних, однак не розкритих злочинів, а також дані про кількість малозначних злочинів, що не дійшли до суду й припинених у стадії розслідування, з передачею на перевиховання громадськості або без передачі. Крім того, у дані про судимість обґрунтовано не включаються особи, справи про які припинені провадженням, внаслідок недоведеності участі обвинувачуваного в злочині. Тому, найбільш точні дані про стан злочинності можуть бути отримані при підсумовуванні цифр про судимість, про число осіб, переданих на виправлення й перевиховання громадськості, чиї справи не розглядалися в суді, і даних про число нерозкритих злочинів.

Важливий показник стану злочинності  – її індекс або коефіцієнт, що обчислюється з кількості злочинів (і числа  осіб) розраховуючи на 1000, 10 000 або 100 000 чоловік населення в цілому або  відповідних суспільних чи вікових  груп. Без цього, у зв'язку з рухом (міграцією) населення, змінами в  адміністративно- територіальному розподілі, змінами вікових груп і т.д., не можна одержати правильну порівняльну картину стану злочинності в різних місцевостях країни, не говорячи вже про зіставлення даних про злочинність по різних країнах і періодам часу. Необхідно підкреслити, що коефіцієнт злочинності – найбільш об'єктивний показник стану злочинності. При порівнянні, скажімо, положення справ у різних країнах, висока цифра злочинності в одній країні може супроводжуватися більш низьким коефіцієнтом злочинності на 100 000 населення. І навпаки. У цей час, наприклад, абсолютна цифра злочинності в Росії стрімко зростає і досягла 2,2 млн. Як по цифрі, так і по інших параметрах такого сплеску злочинності Росія (і країни СНД), включаючи дореволюційний період, ще не знала. Однак коефіцієнт злочинності на 100000 населення як був, так і залишається нижчим, ніж у багатьох інших країнах. Для порівняння, округляючи цифри, необхідно зазначити, що в Росії в цей час коефіцієнт вийшов на цифру близько 9 000, а в США ця цифра - 5 500. У ФРН і того більше. Навіть у такому “еталоні” благополуччя, яким вважається Японія, коефіцієнт десь близько 1 200. Сказане - не спроба заспокоєння суспільної думки, а лише констатація фактів і база для міркувань про те, наскільки складна проблема злочинності, і як не можна легковажно підходити до її оцінки навіть тоді, коли цифри заколисують або навпаки – тривожать. Очевидно, що до оцінки злочинності, треба підходити комплексно, з огляду на всі її складові та їхні особливості. Як і вплив на всі процеси, що відбуваються в суспільстві.

У цьому зв'язку, при характеристиці стану злочинності варто враховувати  її рух, динаміку, від одного періоду  часу до іншого, рух видів злочинності. Злочинність ніколи, у жодній країні, у жодній соціально-політичній системі  не була величиною незмінною. Вона, підкоряючись своїм внутрішнім закономірностям  і, в той же час, відбиваючи глибинні протиріччя у розвитку суспільних відносин, то злітає вгору, викликаючи паніку в  людей, то падає вниз, то стабільно  тримається якийсь період часу на одному рівні. Пояснення цьому процесу  найрізноманітніші. Якщо вчені намагаються  знайти якісь об'єктивні закономірності динаміки злочинності, то практики (особливо це характерно для нашої країни) прагнуть нерідко пояснити ці цифри так, як їм вигідно. Стандартне пояснення правоохоронних органів: упала цифра злочинності - ми домоглися зниження; зросла цифра - шукаються об'єктивні причини, аж ніяк не задовольняючі владу, яка звалює всю відповідальність за ріст на правоохоронні органи, виходячи з того, що, якщо вони домоглися зниження, то вони ж не повинні допускати ріст злочинності, хоча очевидно, що це від них не залежить. Однак така ситуація влаштовує всіх, крім населення, природно, і тих, хто хоче зрозуміти істину. Люди ж, що працюють у правоохоронних органах, стають жертвами, відповідальними за маніпуляцію зі статистикою на догоду політичним лідерам, що бажають бути краще сусіда, не витрачаючи зайвих сил. І хоча нині відкриття статистики зменшило можливості для зловживань, старі стереотипи мислення ще діють.