Контрольная работа по "Криминологии"

 

Кі = (3/Н) · 10000 (або 100000),

 

де 3 — кількість злочинів; Н  — чисельність населення регіону  віком старше 14 років (вік, з якого  настає кримінальна відповідальність).

 Коефіцієнт злочинної активності  населення відображує частоту  вчинення кримінальних правопорушень  мешканцями регіону, іншими словами,  це кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку  на 10000 або 100000 населення регіону,  яке досягло віку кримінальної  відповідальності, тобто

 

Ка = (Оз/ Н) · 10000 (або 100000),

 

де О3 — кількість виявлених  осіб, що вчинили злочини.

 Наприклад, щоб визначити  в яких областях України рівень  злочинності найвищий, необхідно  розрахувати відповідні коефіцієнти  інтенсивності злочинності й  порівняти їх. Рівень зло-чинності різних груп населення в певних регіонах можна визначити за допомогою коефіцієнтів, які розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти інтенсивності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок, міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені.

 До кількісних показників  злочинності можна зарахувати  і так звану ціну злочинності.

 Ціна злочинності — це  економічні, соціальні, моральні, фізичні  й інші шкідливі наслідки вчинених  злочинів. Обчислюється цей показник  за кількістю вбитих і покалічених  потерпілих, пограбованих, обкрадених  і принижених внаслідок вчинення  злочинів; розмірами матеріальної  шкоди, завданої злочинами, і  витратами держави на лікування  потерпілих і поновлення їх  здоров’я; витратами на утримання  відповідних установ і правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. Ціну злочинності необхідно визначати для характеристики її суспільної небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу із злочинністю. Без відповідного фінансового забезпечення програми попередження злочинності неможливо реалізувати.

 Структура злочинності є  її якісним показником. Сутність  структури злочинності полягає  в описі співвідношення між  групами й видами злочинів, вчинених  різними категоріями правопорушників.  Цей показник відображує співвідношення  часток цілого. Найпоширенішими  підставами для виокремлення  певних груп злочинів у структурі  злочинності є соціально-демографічні  ознаки засуджених, юридичні властивості  злочинів і кримінологічна класифікація  злочинів. Згідно з цими критеріями  розрізняють три основних типи  структур злочинності: соціально-демографічну, кримінально-правову та кримінологічну.

 Соціально-демографічна структура  розкриває співвідношення між  кількістю злочинців за статтю, віком, родом занять (жінки, чоловіки, повнолітні, неповнолітні, службовці,  робочі, працівники сільського господарства, підприємці, особи, які не працюють, та ін.).

 Кримінально-правова структура  охоплює такі критерії, як спрямованість,  тяжкість злочинів, форма вини, мотивація  злочинів.

 За спрямованістю розрізняють  злочини, передбачені відповідними  главами Особливої частини КК  України: злочини проти особи,  власності, громадського порядку,  посадові, господарчі та ін.

 За тяжкістю розрізняють  злочини тяжкі, менш тяжкі і  такі, що не становлять значної  суспільної небезпеки.

 За формою вини злочини  бувають умисні та з необережності.

 За мотивацією розрізняють  злочини, вчинені з корисливих  мотивів, із хуліганських спонукань  і антидержавні.

 Загальновизнаної кримінологічної  структури поки що не розроблено. На думку А. Зелінського [8], підставою для такої класифікації  повинна стати кримінологічна класифікація злочинів за ознаками способів вчинення злочинів, мотивації, особливостей особи злочинця. А. Зелінський пропонує класифікувати злочини шляхом розподілу на такі кримінологічно однорідні групи: крадіжки і шахрайство; корисливі насильницькі злочини (пограбування, розбій, бандитизм, вимагання); привласнення, розтрата, розкрадання через зловживання службовим становищем, а також крадіжки на виробництві; посадові корисливі злочини, що не є розкраданням (хабарництво); господарчі злочини, що вчиняються без використання службового становища; вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються умисно; статеві злочини; хуліганство й інші агресивні посягання на порядок управління і громадський порядок; умисні насильницькі порушення порядку управління і громадського порядку; умисні посягання на особу, що вчиняються без застосування насилля; умисне знищення і пошкодження матеріальних та культурних цінностей (вандалізм); злочини проти держави; злочини з необережності.

 О. Литвак [26] пропонує розрізняти чотири відносно однорідних блоки злочинності:

- загальнокримінальна корислива (крадіжки, шахрайство, пограбування, розбої, вимагання);

- агресивна некорислива (умисні  вбивства, тілесні ушкодження й  інші, які вчиняють без корисливих  спонукань);

- економічна (корупція посадових  осіб, розтрата, привласнення чужого  майна, контрабанда, наркобізнес);

- неагресивна і некорислива  (усі інші некорисливі й ненасильницькі  злочини, у тому числі й ті, які вчиняють з необережності).

 Підставами для такої класифікації  вибрано особу винного, особливості  мотивації і способи вчинення  злочинів.

 У кримінологічній структурі  виокремлюють ще й такі кримінологічні  групи: злочинність професійна, організована, рецидивна, побутова, пов’язана  з наркотиками і алкоголізмом, транснаціональна та ін.

 Географія злочинності —  це поширеність злочинності на  певній території, що характеризується  кількісними та якісними (структурними) показниками злочинності в різних  регіонах. Географія злочинності  може зумовлюватись економічними, історичними, етнічними особливостями  регіонів, концентрацією міського  населення й іншими особливостями  (наприклад, наявність транспортних  вузлів, безпосереднє розташування  поблизу державного кордону).

 Динаміка злочинності — це  рух злочинності в часі в  бік її зменшення, збільшення  або стабілізації. Динаміку характеризують  зміна рівня і структури злочинності  в часі, тобто зміна кількісних  та якісних показників злочинності  на певній території за певний  час.

 На динаміку злочинності  впливає багато детермінант, які  за механізмом дії і змістом  можна згрупувати у три напрями:

- правового характеру;

- соціально-демографічні;

- соціально-економічні, політичні,  управлінські.

 Детермінанти правового характеру  пов’язані зі станом кримінального  законодавства і правозастосовчою практикою. Розширення або звуження сфери кримінальної відповідальності, криміналізація або декриміналізація діянь неминуче впливають на рівень і структуру злочинності. Недоліки у правозастосовчій практиці органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю, нереагування на окремі нетяжкі злочинні прояви так само позначаються на динаміці злочинності.

 Демографічні зміни справляють  не причинний, а функціональний  вплив на злочинність. Так,  низька питома вага злочинності  неповнолітніх у країні в 1958 р. — 5 % — пояснюється ще  й тим, що після війни серед  населення країни значно зменшилася  кількість неповнолітніх осіб.

 Соціально-економічні, політичні  та управлінські детермінанти  чинять найістотніший, причинно зумовлений вплив на злочинність і її динаміку як у країні загалом, так і в окремих її регіонах. Проаналізувавши ці детермінанти, можна спрогнозувати динаміку злочинності.

 

Список  використаної літератури

 

1. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. – М., 1992.

2. Криминология: Учебник/Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юрист, 1997. – 512 с.

3. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2002. — 295 с.

План

1. Рецидив злочинів, його структура  та різновиди.
2. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.
3. Особа рецидивістів  та їх класифікація.
4. Боротьба з рецидивною злочинністю.
 

1. Рецидив злочинів, його структура та різновиди

 

Проблема рецидивної злочинності завжди викликала підвищену  увагу криміналістів, оскільки її рівень свідчить про ефективність правоохоронної системи держави та сталі тенденції  розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями  й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцевину злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є одним із найважливіших  завдань карної політики держави.

Проблемам боротьби з рецидивною злочинністю  присвячено чимало досліджень як в  Україні, так і в інших республіках  колишнього СРСР. Проте далеко не всі  питання вирішені однозначно. Існують  навіть різні погляди на саме поняття  рецидивної злочинності. Це явище складається  з окремих рецидивних злочинів, іншими словами – актів рецидиву.

Кримінальний рецидив – поняття  міждисциплінарне. Теорія кримінального  права розглядає його як різновид множинності злочинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне  законодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для  визнання неодноразово засудженої особи  особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й призвело до того, що серед  багатьох працівників, особливо практиків, поширилося помилкове ототожнювання  рецидиву з поняттям особливо небезпечного рецидивіста.

Законодавче визначення рецидиву потрібне для застосування відповідних санкцій, передбачених нормами кримінального  законодавства: було б несправедливо  посилювати покарання за злочин, судимість  за який погашена або знята.

З позиції кримінології погашення  або зняття судимості не є вирішальною  обставиною для визнання рецидиву. Кримінологічне визначення рецидиву не може ігнорувати такої обставини, як минула судимість. Цим рецидив відрізняється  від інших видів множинної  злочинності – повторності і  сукупності: людина вже отримала покарання, але не зробила для себе позитивних висновків.

Виходячи з цих міркувань  визначення рецидиву можна сформулювати так: рецидив злочинів – це повторне кримінальне правопорушення, вчинене  особою, яка раніше була судимою  або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно  від форми вини та наявності судимості.

 

2. Поняття і кримінологічна характеристика  рецидивної злочинності

 

Рецидивна злочинність – це сукупність вчинених на певній території протягом певного часу злочинів особами, раніше судимими.

Всупереч поширеній думці, рецидивісти  рідше беруть участь у групових злочинах: мають значення вік і кримінальний досвід. Серед них багато професійних  злочинців. Але не слід ототожнювати рецидивну злочинність із професійною: більшість неодноразово судимих  за крадіжки, грабежі та розбої вчиняє злочини без попередньої підготовки, ситуативно, у нетверезому стані.

Динаміка рецидивної злочинності  протягом перших шести років незалежності України (1992-1997) відзначалася щорічним зростанням кількості повторних  злочинів: із 40 до 72 тис., тобто на 80%. Водночас, завдяки загальному збільшенню злочинності, їх частка у відсотках  за ці роки майже не змінилася. Зросло і число виявлених рецидивістів: від 37 – до 50 тис., а відповідні відсоткові показники зменшилися від 18 до 14,5%, Ці дані наочно підтверджують недостатню репрезентативність відсоткових вимірів  рецидивної злочинності.

 

3. Особа рецидивістів та їх класифікація

 

Ось приклад із судової практики. 32-річний Є., з двома судимостями, після  відбуття покарання за умисне вбивство твердо вирішив почати нове життя. Деякий час йому це вдавалося: не пиячив, працював. Але випадково зустрівся з  Г., з яким познайомився у місцях позбавлення волі. Запросив додому, пили горілку, а коли їм здалося, що мало – пограбували сусідку. Суд  призначив йому 8 років позбавлення  волі та визнав особливо небезпечним  рецидивістом.

Злочинна  діяльність кожного рецидивіста  по-своєму унікальна, як унікальна і  будь-яка особа.

Рецидив  злочинів не лише впливає  на формування в особі внутрішньої  готовності порушити закон, але й  створює криміногенні чинники, що спричинюють  подальшу соціальну деградацію особи. Перебування в місцях позбавлення  волі, що давно вже називаються  “університетами” зло чинностями, сприяє встановленню зв’язків асоціально налаштованими засудженими, взаємній криміналізації, формуванню злочинних груп і тюремної субкультури.

Класифікація рецидивістів має  велике значення для раціональної організації  виправного процесу в установах  з виконання покарань і прогнозування  рецидиву.