Контрольная работа по "Криминологии"

Якісні показники  злочинності. Якісні показники злочинності – це її структура і характер. Структура злочинності – це питома вага й співвідношення різних видів злочинів у загальному їхньому числі, за певний період часу, на певній території. Від того, яка структура злочинності, повинне залежати й визначення головних напрямків боротьби з нею. Виділяються наступні показники структури злочинності: а) співвідношення тяжких, менш тяжких і малозначних злочинів; б) співвідношення навмисних і необережних злочинів; в) співвідношення й питома вага груп злочинів, виходячи з диференціації по розділах Особливої частини Кримінального кодексу; г) питома вага й співвідношення 6-8 найпоширеніших злочинів (наприклад, грабежів, злочинів проти життя й здоров'я, хуліганства, крадіжок і т.п.); д) питома вага рецидивної, організованої, професійної, групової злочинності; е) питома вага злочинності неповнолітніх.

Можна було б ще більш досконало  диференціювати показники структури  злочинності, але важливо не це, а  те, щоб було зрозуміло в принципі, що ж таке структура злочинності. Тут необхідно зазначити, що існує  характер злочинності, тому що якісні показники, будучи самостійними, у той  самий час невідривні один від  одного, при поясненні найбільш, мабуть, типових рис злочинності як негативного соціального явища. Характер злочинності визначається числом найнебезпечніших (тяжких) злочинів у структурі злочинності, а також тим, яка характеристика особистостей тих, хто скоює злочини. Таким чином, характер злочинності виявляється через її структуру. При цьому, структура й характер злочинності не є незмінними й залежать, насамперед, від історичних, політичних, суспільно-економічних умов життя суспільства (наприклад, від стану економіки та економічних характеристик конкретних територій - промислова, сільськогосподарська та ін., від стану міжнаціональних відносин, а також національних особливостей, традицій, звичаїв, від рівня міграції, вікового складу населення, його культури тощо), а також від змін у кримінальному законодавстві, стану правозастосовної практики та ін.

Серед статистико-демографічних характеристик  злочинності істотне значення має  розподіл її на чоловічу та жіночу.

Кримінальна статистика свідчить про  те, що жіноча злочинність завжди була відносно стабільною й становила  в середньому 10-15% від загальної  кількості скоєних злочинів. Характер же її визначався роллю жінки в  соціальному житті, її соціально-психологічними особливостями, фізичними можливостями, станом (вагітністю, наприклад). В останні  роки, жіноча злочинність стала більш  інтенсивною, жінки частіше стають співучасницями в злочинах чоловіків, у тому числі тяжких. Дослідження  з усією очевидністю показали неспроможність пояснення жіночої  злочинності біологічною схильністю. У той же час, статус жінки, її роль у різних сферах виробництва та соціальних відносин, як і її фізичні можливості, накладають свого роду обмежувальні рамки на коло та обсяг її діяльності, у тому числі й антигромадського характеру. Саме цим пояснюється  перевага жінок-злочинниць в окремих  сферах, наприклад, у торгівлі, оскільки й відсоток працюючих у цій  галузі чоловіків нижчий, ніж жінок.

Структура злочинності не може бути повністю охарактеризована, без виділення  злочинності неповнолітніх. Остання, у свою чергу, може бути поділена на злочинність малолітніх і підліткову. Якщо підліткова (від життя, досвіду) усіма прийнята як злочинність не вище віку неповноліття, то про молодіжну злочинність (молодіжний вік) єдності думок немає. Тут можна сказати лише про те, що такий поділ існує, не вдаючись у спірні питання. Злочинність осіб до 18 років, маючи багато загального зі злочинністю взагалі, характерна своїми особливостями, що й виділяє її в особливий феномен.

У цьому зв'язку, варто підкреслити, що проблема віку злочинців у кримінології - важлива проблема. Вік і соціально, і фізично, й розумово (при осудності, природно) накладає відбиток на поведінку  людини, у тому числі злочинну. Вік  робить людину й найбільш вразливою  для злочинності (скажімо, малолітніх, підлітків або, навпаки, осіб похилого віку). Кримінальне законодавство  пов'язує вік і з наслідками злочину (зниження покарання неповнолітнім, зм'якшення покарання особам похилого віку). Структура злочинності не може бути зрозуміла, без виявлення  особливостей рецидивної злочинності - теж досить своєрідного й специфічного її зрізу, що робить злочинність ще більш небезпечним для суспільства  явищем. У науці розрізняються  три поняття рецидивної злочинності: а) законодавче (кримінально-правове); б) кримінологічне; в) пенітенціарне. Перше - це повторне здійснення злочину, після  засудження за скоєння злочину за умови, якщо судимість не погашена або  не минули строки давності. Друге - сам  факт скоєння другого або більше злочинів, незалежно від того, чи був винен засуджений за перший злочин. Третє - повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі. При  визначенні правових наслідків для  особи, які вчинили другий і більше злочинів, визначальне значення має, звичайно, перший вид рецидиву. У  той же час, кримінологічне визначення поняття рецидиву дає більш точну  характеристику власних особливостей злочинця, стійкості антигромадських  поглядів, навичок, звичок і т. ін. Пенітенціарне  визначення найбільш утилітарне, але  воно важливе для аналізу роботи виправно-трудових установ.

На практиці ми зустрічаємося зі спрощеним підходом і оцінкою  рецидиву: якщо збільшився відсоток рецидивної злочинності в загальній масі злочинів - значить справи погані. При  цьому, однак, упускається з виду, що оцінка рівня рецидиву не може бути однозначною, внаслідок складності явища і його місця в структурі  злочинності. Уявімо собі, що в якій-небудь області було скоєно 1000 злочинів. Вчинили  їх 1000 злочинців. З них рецидивістів було 250 (25%). На наступний рік, у цій  самій області скоєно знову 1000 злочинів. Рецидив склав 20%, а через рік, він знизився до 10%. Зрозуміло, що, хоча рецидив зменшився на 15%, на стільки  ж зросло число так званих первинних  злочинців - із числа тих, хто раніше злочинів не вчиняв. Можливо також, що ті рецидивісти, які вибули з даної  області, могли виявити себе десь в іншому місці.

Продовжимо приклад, дещо змінивши вихідні дані. В області було скоєно 1000 злочинів, рецидив становив 25%. На наступний рік, число злочинів збільшилося  до 1200, а відсоток рецидивістів залишився  той самий. Ще через рік злочинів стало 1500, а рецидив зменшився  до 20%. Яка повинна бути оцінка? Знову  виявимо обережність, тому що скорочення відсотка рецидиву відбулося на тлі  загального збільшення числа злочинів; число ж рецидивістів (в абсолютному  вирахуванні) не зменшилося, а збільшилося. Виходить, у цілому, незважаючи на зниження відсотка, справи стали гіршими, ніж  були раніше.

Таким чином, можна зробити висновок, що при загальному скороченні кількості  злочинів і осіб, їх що вчинили, ріст частини рецидиву не завжди є показником поганої роботи органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, як і не завжди підтверджує  погіршення стану злочинності. Ідеальний  варіант, що свідчить про справжнє поліпшення справи боротьби зі злочинністю, - це зменшення  кількості скоєних злочинів і  числа осіб, що їх вчинили, при одночасному  зниженні рецидиву (причому краще, якщо не тільки у відсотковому відношенні, але й в абсолютних цифрах). Для  того, щоб повною мірою уявляти  собі структуру злочинності, необхідно  мати дані про стан організованої, професійної та групової злочинності. Якщо вчинення злочинів у групах (або групами) так чи інакше статистикою вловлюються (в останні роки особливо), то з організованою злочинністю справа складніша. Частково організована злочинність перебуває в груповий, але лише частково. Зокрема тому, що вона - явище куди більш складне, ніж групова злочинність. Сьогодні ще ніхто не визначив, що відносити до організованої злочинності. Якщо виходити з того, що є в законі, то лише в статті про бандитизм згадується про організованість. Відповідно тлумачення даного поняття можна знайти в наукових коментарях. Однак це не повною мірою відповідає глибині поняття, тому що бандитизм - найбільш проста форма організованості. Причому організованою може бути звична нам загальнокримінальна злочинність, злочинність посадовців - найбільш складний вид, що йде коріннями в економіку (особливо тіньову), управління, правоохоронну систему, і змішана, коли посадовці використовують загальнокримінальну злочинність (або навпаки). Як би це не було складно (у розумінні виявлення й визначення), однак без виходу на організовану злочинність і визначення її розмаху уявити собі справжню структуру злочинності неможливо.

Для визначення частки професіоналів  серед загальної маси осіб, що скоюють  злочини, необхідно виходити з того, що в загальнокримінальній злочинності професіоналізм досить чітко спостерігається серед злочинного контингенту, осіб, що вчиняють насильницькі й корисливо-насильницькі злочини.

У нинішніх умовах, необхідно проводити  розмежування між організованою  та груповою злочинністю, що завжди, за всіх часів являла собою підвищену  суспільну небезпеку (у тому числі  групова злочинність неповнолітніх). Необхідно враховувати її питому вагу, поширеність, а також власні кількісні і якісні характеристики. Виявлення цих її властивостей дозволить  більш глибоко зрозуміти, як і  чому з'являються різні форми  співучасті в злочинах, яка соціально-психологічна атмосфера існує в злочинних групах (що означає можливість пошуку шляхів до їхнього розкладання та ліквідації).

Структура і характер злочинності  не однакові в різних країнах і  навіть усередині регіонів, що начебто  б відносяться до однієї і тієї ж адміністративно-територіальної одиниці (звідси починається проникнення  в так звані територіальні  розходження злочинності). Ці розходження  визначаються економічними, соціальними, демографічними, національними особливостями. Неоднозначна структура і характер злочинності в містах і сільській  місцевості. Досить сказати, що транспортних злочинів у містах значно більше, ніж  у сільській місцевості. Кишенькові крадіжки, за перевагою, - теж міський  злочин тощо. У той самий час, міста  різні: це промислові центри, портові  міста, курортні, забуті (провінційні) і т. ін. І скрізь структура та характер злочинності різні. У сільських  районах, що примикають до великих міст, злочинність інша, ніж у віддалених від міст поселеннях. Все це має  найважливіше практичне значення, тому що визначає напрямки боротьби зі злочинністю.

3. Ознаки злочинності

Поширене серед кримінологів і  таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що самодетермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що характеризуються кількісними та якісними показниками.

На основі цього визначення можна  виділити наступні ознаки злочинності, як соціально-правового явища.

1. Згідно з першою соціологічною  ознакою злочинність є соціальним  явищем, наслідком причин і умов, що мають соціальний характер. Позиція соціального детермінізму  у кримінології зумовлює важливі  висновки, основний з яких полягає  в тому, що неможливо намагатися  вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, що породжують її. Якщо в основі злочинності лежать об’єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство самі по собі не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

Другою соціологічною ознакою  є специфічний спосіб посягання  на встановлений у суспільстві соціальний порядок. Він охоплює тільки ті дії, що об’єктивно порушують або можуть порушити домінуючі суспільні зв’язки.

Третя соціологічна ознака розкриває  особливості суб’єкта суспільно  небезпечного діяння.

Отже, злочинність є наслідком конфліктів у суспільстві, соціальних відносин, взаємовідносин людей.

2. Злочинність має також правову  характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законодавством. Тому криміналізація або декриміналізація тих чи інших діянь суттєво впливає на всі показники злочинності.

3. Злочинність виявляється в  сукупності злочинних діянь, вчинених  на конкретній території за певний період. Зміна хоча б одного з аспектів злочинності неминуче спричиниться до зміни інших її аспектів і відповідно злочинності взагалі.

4. Злочинність як соціальне явище  характеризується відносною самостійністю,  що виявляється насамперед в  її походженні.

5. Стан злочинності залежить від загальних закономірностей розвитку суспільства. Але ця залежність не позбавляє злочинність елементів стихійності та сталості.

6. На відміну від окремого  злочину злочинності притаманна  самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо характерно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів.

7. Відносна масовість злочинності  означає, що вона виявляється  не в окремих ексцесах, а у  множині діянь (сукупності), кількість  яких постійно змінюється. Тому  одиничні ексцеси не можна  вважати злочинністю.

8. Сталість як ознака злочинності  полягає в тому, що не можна  очікувати різкої зміни структури  і стану злочинності через  невеликі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі відносні явища  не можуть змінюватися дуже  швидко. Коливання деяких показників  злочинності з великою вірогідністю  може свідчити про недоліки  в обліку злочинів, ніж про  реальні зміни у злочинності. 5.2. Показники злочинності

Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показники.

 Кількісні показники стану  злочинності визначаються кількістю  злочинів, зареєстрованих на певній  території за певний час, і  кількістю виявлених осіб, які  вчинили злочини на певній  території за певний час. Ці  показники характеризують два  основних аспекти злочинності  — правопорушення їх “авторів”,  тобто осіб, які їх вчинили.  Кількісне вираження цих показників  не збігається, оскільки не всі  злочини розкриваються і відповідно  не всі особи, які їх вчинили,  виявляються. Ці кількісні показники  є абсолютними й іноді їх  ще називають показниками рівня  злочинності. Проте останні доцільно  використовувати лише в аналізі  стану злочинності та її динаміки  в межах одного регіону, оскільки  їх неможливо порівняти з відповідними  показниками в інших регіонах  через те, що вони однобічні,  тобто враховують географічні  й часові межі, проте не враховують  чисельності населення регіону.  З метою усунення цього недоліку  і уможливлення співвіднесення  абсолютних показників з чисельністю  населення регіону для кількісної  характеристики стану злочинності  застосовують відносні показники  — коефіцієнти (індекси) інтенсивності  злочинності й злочинної активності  населення.Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кіль-кість зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності. Розраховують цей коефіцієнт так: