Класифікація детермінантів злочинності в кримінології

Класифікація причин й умов злочинності здійснюється за декількома критеріями:

• за природою;
• за рівнем функціонування; 
• за змістом і способом дії;
• за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на:  

- об'єктивні;

• суб'єктивні.

Об'єктивні фактори  існують незалежно від волі людини.

До них належать:

• стан екології;
• економіки;
• соціальний лад;
• спадковість;
• клімат та ін.

Що стосується злочинності  загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності суспільного буття, економічних і соціальних відносин людей. Об'єктивні умови - це недоліки організаційного й технічного порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності [6].

Суб'єктивні фактори  охоплюють все особистісне , що залежить від волі людини:

• свідомість;
• звички;
• нахили;
• ціннісні орієнтири;
• мораль;
• право;
• політичні погляди;
• традиції та ін.

 А. Зелінський  вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивних причин відносяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб'єктивні умови -це демографічні та соціально-психологічні особливості населення [9].

За рівнем функціонування виділяють причини й умови:

- загальні для всієї злочинності;

- особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);

- поодинокі для певних злочинів.

За змістом  і способом дії:

• загальні причини й умови ті, що впливають на всю злочинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зростання, скорочення, структурних змін тощо.

Вони можуть бути:

• економічними;
• ідеологічними;

- організаційними;

- правовими тощо; 

- особливі криміногенні обставини:

- причини та умови конкретних видів злочинів за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у великі групи - причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо;

• причини та умови умисних і необережних злочинів;
• причини й умови первинної та рецидивної злочинності;

- причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особливості цієї категорії злочинців тощо;

- причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові й такі, що підлягають певній систематизації [10].

 Незважаючи на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:

• причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умова ми життя осіб, які скоїли злочин;
• пов'язані з моральним формуванням особи, з особливостями соматичного та психічного стану;

- причини й умови, що випливають з певної життєвої ситуації та поведінки потерпілого [7].

За джерелами  причини й умови бувають:

• внутрішні - суперечності, що притаманні певному суспільству,
• зовнішні -  негативний уплив з боку інших.

 

 

2.2. Основні теорії і концепції причин злочинності в Україні та Росії

Існують два основних напрями на причини злочинності: соціологічний і біологічний (біопсихологічний).

Перший напрям — це соціологічні теорії, що ґрунтуються на кримінологічних  школах і концепціях, які причину  злочинності вбачають в умовах життя  суспільства. Видатний кримінолог Т. Мор визначив причинну зумовленість (детермінованість) злочинності певними соціальними явищами. Такою причиною він вважав насамперед приватну власність, яка породжує глибокий антагонізм у суспільстві. Аналогічної точки зору дотримувались відомі вчені Т. Компанелла, Д. Верас і Ж. Мельє. Подальший розвиток ця теорія дістала у працях засновників марксизму [8].

Соціологічне пояснення  природи злочинності запропоновано  в теорії аномії, яку розробив Е. Дюркгейм у 1897 р. Явище аномії (розрегульованості) виникає під час криз і різких соціальних змін, коли загальноприйняті норми соціальної поведінки не відповідають очікуваним результатам.

Теорія аномії дістала  значного поширення на Заході. Р. Мертон основною причиною девіації (відхилення поведінки) вважав наявність розриву між культурними цінностями суспільства і соціально схваленими засобами їх досягнення.

Близькі до соціологічних  теорій культурологічні концепції  причин злочинності кримінологи  пояснюють конфліктом між нормами  культури суспільства і субкультури  окремих соціальних груп, навчанням  протиправній поведінці при сприйнятті норм і цінностей злочинних груп (Е. Сатерленд) [12].

Біологічні концепції  причин злочинності в чистому  вигляді кримінологи формулюють дуже рідко. Біологічної теорії причин злочинності в чистому вигляді дотримувався тільки на початковому етапі своїх досліджень її засновник Ч. Ломброзо. Біологічні теорії причин злочинності не дістали великого поширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та російській). Більшість прихильників цієї теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку — соціальному чи біологічному надається пріоритет. Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й природі людини [19].

Причини злочинності при  соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність відтворюється власне капіталістичним суспільством і її неможливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин називалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіття, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеології та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин злочинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталістичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом [8].

Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні  та специфічні. Повною причиною вважалася  сукупність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумовленому зв’язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазначалося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до злочинності поза сферою соціальної психології.

Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість  викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспільного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відповідають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій критиці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями “причина" і “умова", оскільки умова підноситься до рангу причини (“повної"). Крім того, викликає сумнів логіка поняття “повна причина". Якщо визнати її існування, то необхідно погодитись із реальністю “неповної причини”. Але неповна причина не може породити жодного наслідку [17].

Сучасними представниками соціологічного напряму є науковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України. Вони вважають, що основні причини злочинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (генетичними) властивостями особи, ні психологічними (індивідуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведінки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена [8].

Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності  є соціальні суперечності, які  супроводжують розвиток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпосередньо  впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних відносинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин.

Представниками соціологічного напряму є також вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвитку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочатку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.

Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра соціальних суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами  і блоками держав), міжнаціональні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособисті та внутрішні особистісні  суперечності, які впливають на стан злочинності та її поширення [11].

Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й визначають її стан, вчені Санкт-Петербурзької  академії МВС Росії поділяють  на дві групи: зовнішні (об’єктивні) і внутрішні (суб’єктивні).

Зовнішніми (об'єктивними) є  умови і явища, які повністю або  майже повністю не залежать від волі індивіда. До них належать економічна ситуація в державі й регіоні; господарчі, фінансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для певної держави  та її суб’єктів; безробіття; незаконна  міграція; екологічні проблеми; урбанізація; житлово-комунальні проблеми та ін.

Внутрішніми (суб’єктивними) є умови і явища, що впливають  на злочинність і пов’язані зі способом життя людей. Здебільшого  це пияцтво і алкоголізм. До цих  умов належать також наркоманія і  проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у  пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація  населення; корумпованість частини  посадових осіб і працівників  правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохоронних органів  й існуючому порядку реєстрації та обліку злочинів та ін. [16].

Кримінолог Н. Кузнецова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст. Причинами злочинності (у сучасній Росії) вона вважає систему негативних соціально-психологічних явищ, що пов’язані із суперечностями суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими словами, причини злочинів і злочинності полягають у соціально негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина.

Зміст умов злочинності може бути найрізноманітнішим — соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причин-но-наслідкового зв’язку відіграють внутрішні та зовнішні суперечності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при їх взаємодії із зовнішнім світом.

Причини і умови злочинності  Н. Кузнецова класифікує на рівні: причини  і умови злочинності взагалі; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи: умови, що сприяють вчиненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що формують криміногенну мотивацію [13].

А. Зелінський є представником  біопсихологічного напряму в  сучасній вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці сучасні кримінологічні концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об’єктивного (середовища існування) та суб’єктивного (людського, у тому числі й біологічно зумовленого) у детермінації злочинності. Як рух вперед він оцінює погляди Н. Кузнєцової, яка на перший план кримінологічної детермінації висуває суб’єктивний фактор [14].