Класифікація детермінантів злочинності в кримінології

Кримінологічна  детермінація використовує в основному три види зв’язку: причинний, обумовлений і функціональний. 

Причинний зв'язок є зв’язком генетичним, і причина сама по собі вже породжує наслідок.

Умова — це явище, яке  формує причину або створює можливість її дії, і цей зв’язок з наслідком  обумовлений.

Функціональний зв'язок явищ полягає в тому, що зміна одних  явищ спричиняє зміну інших [5].

Відомий російський кримінолог Н. Кузнєцова, яка розробляла теорію кримінологічної детермінації у сучасний період (починаючи з 80-х років XX ст.) включає до системи кримінологічної детермінації три основні елементи: причини, умови та корелянти. Названі терміни належать до теорії детермінації та її складової —теорії причинності. Важливою умовою правильного розуміння сутності та застосування цих термінів є їхнє вживання у будь-якій науці, включаючи кримінологію, у тому значенні, яке їм надають теорії детермінації та причинності. На жаль, цієї важливої умови часто не дотримують кримінологи, які надають згаданим термінам дещо інше значення [13].

Згідно з названими  теоріями причиною називають явища (системи), які породжують, продукують інші явища (системи) — наслідки. Тобто між причиною і наслідком зв'язок генетичний, продукуючий. У тлумачних словниках слово «причина» звичайно етимологічно пов'язується з дієсловом «вчиняти», тобто робити, творити, виробляти.

Важливим для розуміння  дії причинності є питання  про внутрішню структуру причинного зв'язку. Остання має такі різновиди: а) бінарний (двоелементний) зв'язок причини і наслідку; б) причинний ланцюг, тобто послідовна змінюваність двоелементних ланок причинного зв'язку, в якому причина цієї ланки є наслідком попередньої ланки, її причини; в) причинна мережа або «дерево причинності», під якою розуміють систему процесів, утворень, що охоплюються єдиною динамічною структурою, стан кожного з елементів системи прямо або опосередковано обумовлений станом інших елементів цієї системи [2].

Другим після причини  видом детермінантів кримінологічної  детермінації є умови. їх зв'язок з  причиною і наслідком називають  обумовленням, на відміну від спричинення. Умови — це різноманітні явища, процеси, обставини, які сприяють або створюють можливість виникнення та прояву причини, яка породжує наслідок. Дія умови на наслідок опосередкована причиною. Дія умови не обов'язкова, а як правило, ймовірна. Умова не породжує наслідок, але вона забезпечує (сприяє, допомагає) прояву та дії причини. Без умови остання може не проявити свою спричинюючи дію. Поділ детермінантів на причини і умови є відносним, він має значення лише для цього конкретного взаємозв'язку двох явищ у певний  час  та  за  певних  умов.   За  інших  умов  та  характеру взаємозв'язку детермінант, що виконував раніше роль причини, може набути функціональної ролі умови і навпаки. Разом з тим, навряд чи можливо, щоб умова (або їхня сукупність), обумовлюючи певний «стимулюючий вплив» на злочинність, набула якості причини, стала «породжувати» останню. За відповідних конкретних умов, у відповідних конкретних взаємовідносинах певний елемент обумовлення може виконувати лише одну функціональну роль причини або умови. Змішування останніх підриває саму ідею їхньої функціональної та сутнісної диференціації. Інколи умови за ознакою часу та змісту їхнього впливу на причинний зв'язок поділяють на: 1) умови, що сприяють виникненню (формуванню) причини; 2) умови забезпечення реалізації процесу спричинення. Залежно від характеру зв'язку з причиною умови розрізняють так: супроводжуючі (створюють загальну обстановку обумовлення), необхідні (без яких реалізація причини не може відбутися), достатні (оптимальний комплекс необхідних умов) [4].

Третім видом детермінантів, зокрема у системі кримінологічної детермінації, є корелянти. Їх зв'язок з причиною і наслідком кореляційний. Вже зазначалося, що кореляційний — це такий зв'язок між подіями, явищами, процесами, за якого зміна одних явищ супроводжується (не спричинюється чи обумовлюється) зміною других. Це зв'язок відповідності, більшої або меншої синхронізації, не більше. Проте «не більше» можливо лише до того, доки інший, зокрема обумовлюючий зв'язок, між ними ще не встановлений, не підтверджений. Після встановлення (визначення) останнього корелянт може стати умовою цієї або іншої ланки обумовлення.

Інколи серед видів  детерміністичного зв'язку як окремий (четвертий) його вид виділяють функціональну залежність, за якої коефіцієнт корелятивного зв'язку дорівнює 1. Це означає жорстку (функціональну) залежність, коли зміна одного об'єкта жорстко (обов'язково) супроводжується зміною іншого, як функція останнього. Соціальна, в тому числі кримінологічна, детермінація не належить до жорсткої. її характер імовірний, статистичний, де значущою є роль випадкових умов, обставин. Тому домінують, зокрема щодо детермінації злочинності, закони великих чисел, закони-тенденції. За статистичної кореляційної детермінації, у тому числі щодо детермінації злочинності, одна подія може бути названа причиною іншої, якщо за першою подією з великою мірою ймовірності слідує поява наступної [3].

Значення вивчення причинності  полягає в тому, що:

• причинне пояснення розкриває "механізм" явища, тобто вказує на те,

які процеси проходять  у суспільстві та природі та як вони впливають на злочинність, в яких конкретних умовах вона може виникнути, які існують супутні та протидіючі їй сили;

• передумовою правильного вирішення проблеми причинності в кримінології є розуміння причинного зв'язку як об'єктивної категорії, що відображає реальні процеси взаємодії явищ дійсності;
• причиновий зв'язок не просто характеризує послідовність і регулярність подій, а відображає їхній закономірний характер [18].

Причиновий зв'язок має предметний зміст, який визначається системою зв'язків і відносин, які й характеризують специфічну форму його прояву. Кожній сфері відносин відповідають свої особливі закономірні зв'язки, специфічні форми детермінації.

Існує три основні  закони причинно-наслідкового зв'язку:

1. рівність причини та наслідку;
2. однозначність їхніх складових елементів;
3. однопорядковість зв'язку між ними [15].

Отже, детермінація — це зв'язок, що включає різні функції та залежності: спричинення, опосередкування і обумовлення. Серед детермінантів важливішими щодо впливу є причини (спричинення) та умови (обумовлення). Корелянти відтворюють кореляційний зв'язок, який згодом, у міру визначення його природи, може конкретизуватися в інший вид зв'язку (обумовлення, опосередкування тощо).

Причинність — це вид детермінації, який полягає у продукуванні одним явищем (причиною) іншого явища (наслідку). Спричинення проявляється у двоелементній ланці (причина — наслідок), причинному ланцюзі (де стільки причин і наслідків, скільки ланок у цьому ланцюзі) і причинній мережі або «дереві» ланцюгів. Принцип причинності — все має свої причини. їх потрібно лише правильно визначати. Визначальним для наявності причини є безпосереднє продукування.

Обумовлення — ще один вид  детермінації, який полягає у створенні можливості (ймовірності) настання наслідку через один з двох або обома функціональними способами: сприянням формуванню причини і сприянням (створенням умов) для її реалізації [2].

Всі детермінанти цієї ланки  становлять її детермінуючий комплекс.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕТЕРМІНАНТІВ ЗЛОЧИННОСТІ

2.1. Види причин  і умов злочинності в кримінології

Наукова класифікація представляє  собою систему супідрядних наукових понять певної галузі знання, що використовується для встановлення зв’язків між цими поняттями, а також для орієнтації в їх сукупності. Незважаючи на те, що класифікації, як правило, є умовними, вони дозволяють відмежувати одне поняття від іншого, що сприяє більш глибокому їх вивченню і визначенню місця в єдиній класифікаційній системі [21].

Вивчаючи проблему класифікації обставин, що сприяли вчиненню злочину, О.Б. Сахаров розділяє їх на дві групи: умови морального формування особистості та криміногенну ситуацію. На підставі проведеного дослідження до першої групи автор відносить такі несприятливі умови, як:

• порушення цілісності родини; ненормальні взаємини між її членами; наявність у родині антигромадських традицій;
• антисоціальну поведінку членів родини;
• невиконання батьками своїх обов’язків із виховання дітей;
• неправильне виховання;
• потурання антисоціальним нахилам дітей і втягування їх до злочинної діяльності.

Елементами другої групи  обставин, що сприяють вчиненню злочину, на думку О.Б. Сахарова, є:

• недоліки організаційно-господарської діяльності;
• поведінка окремих осіб;
• природні явища.

При цьому криміногенна ситуація в часовому відношенні може мати тривалий характер або короткочасний [20].

У просторовому відношенні вона може поширюватися на велику територію (голод у країні), а може концентруватися в обмеженому просторі (квартирний конфлікт).

За обсягом впливу криміногенна ситуація може стосуватись однієї людини або вузького кола осіб, а може мати і масовий характер (катастрофа).

 Залежно від змісту  і значення для суб’єкта злочину автор виділяє також проблемну і конфліктну ситуацію. У той час, як перша пов’язана з певними труднощами і перешкодами, що заважають злочинцеві досягти поставленої мети, друга носить більш загострений характер і пов’язана з різного роду зіткненнями і гострими протиріччями між інтересами суб’єкта злочину та інших осіб. При цьому важливо підкреслити, що криміногенна ситуація може бути створена як протиправними, злочинними діями самого суб’єкта злочину, його співучасниками, сторонніми людьми, так і стихійними силами природи. У тому випадку, коли криміногенна ситуація виникла в результаті правомірних дій, питання про їх усунення відпадає.

Проведені О.Б. Сахаровим  та його послідовниками глибокі дослідження порушеної проблематики сформували багату теоретичну основу для наступних розробок класифікацій причин та умов, що сприяють вчиненню злочину [20].

Так, Г.Г. Зуйков визначає наступну сукупність обставин, що підлягають виявленню  та усуненню у кримінальній справі:

• безпосередню причину вчинення злочину;
• умови, що сприяли дії безпосередньої причини в конкретному злочинному посяганні;
• обставини, що сформували безпосередню причину;
• умови, що сприяли дії факторів, що сформували безпосередню причину.

При цьому автор вважає, що в більшості випадків установлення перерахованих обставин з метою  їхнього наступного усунення є цілком достатнім, за винятком тих випадків, коли при проведенні розслідування  виникає необхідність виявлення  та усунення ще більш віддалених від злочину причин та умов [3].

В.М. Кудрявцев, дослідивши проблему причин злочинності, дійшов висновку, що найбільш значимими є три групи обставин, що сприяють вчиненню злочину.

До першої групи він відносить “конкретні зовнішні обставини, що спонукали особу до вчинення злочину”. Сюди входить все те, що викликає в людини “рішучість вчинити злочин (при намірі) або рішучість скоїти іншу дію, що у разі відсутності належного передбачення веде до настання шкідливих наслідків (при необережності)”. До цієї ж групи В.М. Кудрявцев відносить і безпосередній привід до вчинення злочину. При цьому він вважає, що ні зовнішня обстановка, що передує вчиненню злочину, ні привід, не можуть породити “рішучості вчинити суспільно небезпечну дію або бездіяльність, якщо суб’єкт не має у своїй свідомості більш-менш стійких антигромадських навичок, поглядів і звичок”.

Другу групу складають обставини, що сприяють вчиненню злочину, тобто є “умовами морального формування особистості”.

До третьої групи автор  відносить обставини, що сприяють досягненню злочинного результату. На його думку, ця група відрізняється від попередніх тим, що, по-перше, вона більшою мірою пов’язана з об’єктом злочинного посягання, а по-друге, обставини, що сприяють вчиненню злочину, можуть і не впливати на виникнення злочинного наміру [11].

Крім того, обставини третьої  групи, у свою чергу, можна класифікувати на фізичні (технічні), організаційні та психологічні умови, що сприяють вчиненню злочину.

До фізичних (технічних) умов відносяться особливості місця і часу вчинення злочину, оснащеність злочинця, а також наявність предметів і обставин зовнішнього світу, що полегшують вчинення злочину.

Як приклад організаційних умов можна навести недоліки в обліку, контролі, забезпеченні безпеки людей і майна, а також інші обставини, що допомагають злочинцеві реалізувати злочинний намір.

Психологічні умови, як правило, пов’язані з байдужним ставленням населення і представників правоохоронних органів до злочинності, що, безсумнівно, полегшує вчинення суспільно небезпечних діянь [18].

Г.М. Міньковський вважав, що “причини та умови конкретного злочину – це:

- середовище, що формує  дисгармонію або деформацію потреб, інтересів, ціннісних орієнтації конкретної особи, що стають основою криміногенної мотивації;

- сама криміногенна мотивація;

- ситуації, в яких перебуває  особа в процесі формування, життєдіяльності  і безпосередньо в процесі  вчинення злочину і які сприяють виникненню і реалізації криміногенної мотивації в поведінці (умови, що сприяють конкретному злочину);

- психофізіологічні та  психологічні особливості особи,  що підсилюють її чутливість до криміногенних впливів ззовні та стимулююче перетворення їх у внутрішню позицію [12].