Особливості тактики допиту неповнолітнього свідка

    Характер  допиту і тактичні прийоми, які слід застосовувати залежать від особистості підлітка. При допиті «балуваного» чи «розбещеного» підлітка необхідна серйозність і навіть суворість. Треба, щоб правопорушник відразу зрозумів, що він викликаний в прокуратуру у зв'язку з важливими обставинами і розмова з ним буде серйозною. Іноді доводиться спостерігати, як декотрі підлітки на допиті ведуть себе розв'язано, заходячи до кабінету слідчого з цигаркою у зубах, головному вбранні. Таких підлітків необхідно одразу ж ставити на місце, але робити це слід не грубо, без крику, тим не менше, таким тоном, що не допускає заперечення. Треба вимагати, щоб хлопець (або дівчина) привів себе в належний вигляд, зняв головне вбрання і сів, як подобає. Ці нескладні, але категоричні накази, як правило, приводять неповнолітніх «до тями», дають йому зрозуміти, що він знаходиться у закладі, де буде вирішуватися його подальша доля. Далі, коли підліток зрозуміє своє становище, треба намагатися створити невимушену атмосферу допиту, що сприяє відвертій розмові. Сором'язливого та нерішучого підлітка слід підбадьорити, інколи навіть пожартувати з ним або порозмовляти на відхилені теми, а потім вже переходити до прояснення обставин, що цікавлять слідчого. ¹¹

    Тактичні  прийоми допиту сумлінного свідка, який щиро бажає дати правдиві показання, спрямовані на те, щоб допомогти йому якомога правдивіше й повніше розповісти, що особисто він спостерігав або чув, а також пригадати те, про що він забув. Його показання перевіряються й зіставляються з тими, які він давав раніше, а також із відомостями, свідком наявними в інших матеріалах справи. Відсутність знайомства між обвинуваченим і, його бажання дати правдиві показання, нарешті позитивна характеристика свідка як високоморальної людини – обставини, що можуть підтверджувати мимовільну оману допитуваного.

    Метою слідчого є викриття свідка, що дає  неправдиві показання чи перекручує обставини, одержати від нього повні  та об’єктивні показання.

    Причини, з яких даються неправдиві свідчення, дуже різні. Свідок може надавати неправдиві свідчення через небажання брати участь у розслідуванні, страх перед помстою, зацікавленість у результатах розслідування тощо.

    Якщо  свідок відмовляється давати показання, слідчий роз’яснює наслідки такої  відмови як для самого свідка, так  і для всіх осіб – учасників справи, переконує дати правдиві показання, пояснює, що повнота і правдивість наданих свідком показань сприяє з’ясуванню обставин, які в сукупності з іншими доказами встановлюють істину у справі.

    Якщо  не вдається переконати свідка дати правдиві свідчення, на допиті з’ясовують обставини, пов’язані з головним фактом (подією злочину), після чого переходять до з'ясування злочину. Свідок, виклавши обставини, що стосуються головного факту, і не бажаючи суперечити своїм показанням, буде змушений відповісти й на запитання, яких раніше уникав. Тоді слідчий вдається до такого тактико-риторичного прийому, як деталізація й конкретизація допиту, що є надійними засобами одержання правдивих показань.

    Подолати  таку перешкоду у встановленні істини у справі, як мовчання свідка, а також виявити неправду в його свідченнях можна, пред’явивши йому зібрані у справі докази, зокрема, оголосивши свідчення інших осіб, а також провівши очні ставки між свідками, свідком і обвинуваченим, який щиро розкаявся у скоєнні злочину. Якщо свідок не дає свідчень, оскільки боїться помсти з боку родичів обвинуваченого або самого обвинуваченого, слід спростувати ці побоювання шляхом роз'яснення і переконання, вжиття заходів, спрямованих на охорону свідка від стороннього впливу й приведення погроз до виконання.

    Мотиви  давання неправдивих свідчень мають  бути встановлені. Іноді свідок ухиляється від надання правдивих показань тільки тому, що прагне приховати свою малодушність, якщо він мав можливість надати допомогу потерпілому, але злякався і вчасно не зробив цього. У такому разі слідчий, бажаючи отримати повну та вірогідну інформацію, не повинен наголошувати на цій обставині, дорікати свідкові.

    До  тактичних засобів виявлення  та викриття неправдивих показань належать:

• деталізація показань;
• проведення повторного допиту, що дозволяє виявити розходження, які неминучі при створенні вигаданих подій та наповнення їх обставинами, що конкретизують ці події;
• з'ясування контрольних даних, які дають можливість перевірити правдивість повідомленого (про погоду в день події , роботу транспорту, відключення електроенергії тощо);¹².
• допущення легенди, тобто вислуховування всього неправдивого повідомлення без виказування сумнівів та недовіри, щоб, по-перше, створити враження, що легенда прийнята, а, по-друге, отримати досить широку базу для наступної перевірки та викриття;
• покладання краю брехні початковому етапі допиту, коли для її спростування є достатні дані;
• виявлення зацікавленності до незначних другорядних фактів та замовчування про інші, відомі слідству обставини (своєрідний резерв слідчого), що породжує вагання допитуємого та, можливо, перебільшене уявлення про інформацію, якою володіє слідчий, у зв'язку з відстутністю зацікавленості до головного;¹³
• створення враження поінформованості слідчого про обставини скоєння злочину;
• викладення слідчим ймовірного ходу подій;
• використання темпу постановки запитань допитуємому: а) швидкий -перешкоджає можливості обмірковування неправдивих відповідей та збільшує емоційне напруження, яке сприяє появі обмовок, б) сповільнений - дозволяє .забезпечити деталізацію фактів та усунення від висвітлення «слабких місць» у показаннях;
• спростування неправдивого алібі;
• емоційний есксперимент, який полягає у використанні емоційних реакцій та переживань допитуваного;
• початок допиту з обставин (епізодів) найбільш відомих слідчому та підкріплених доказами.Робітниця бухгалтерії підозрювалась у вимаганні хабарів та крадіжках. До моменту її затримання були докази вимагань хабарів та незрозумілі способи скоєння крадіжок. Під час допиту вона все заперечувала. Тоді слідчий закінчив допит та сказав: «Продовжимо допит після проведення обшуків у Вас вдома та на роботі». З обшуку він повернувся з кіпою вилучених документів, але продовжував допит знову запитаннями про вимагання хабарів. По поведінці допитуємої він помітив, що її більше цікавить інша тема: вона була неуважною, задумливою, відповідала недоречно Через деякий час вона напряму запитала, які саме документи вилучені та чому слідчий не запитує про це.Використовувати докази було рано і слідчий сказав, що вирішив спочатку призначити ревізію та провести судово-бухгалтерську експертизу. «Виходить, Ви мені не довіряєте?» - запитала підозрювана. Слідчий: «А як вам довіряти, якщо Ви до цього давали неправдиві показання?» Після цього він задав низку прямих запитань, що випливали з результатів обшуку. Підозрювана відповіла на них та зробила перший крок на шляху зізнання, розповіла про три епізоди крадіжки¹⁴
• запрошення до участі в допиті авторитетних для допитуємого осіб (окрім малолітніх), чия пристутність може завадити наданню неправдивих показань;
• пред 'явлення доказів;
• застосування під час допиту звуко- і відеозапису для забезпечення повноти фіксування повідомляємого допитуємим та спростовування заяв про помилкове здійснення протоколювання показань, а також з метою впливу, що стримує зміну зайнятої позиції.¹⁵

3.4.Фіксація результатів допиту

 
        Важливе значення для розслідування має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об'єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три методи одержання пока-зань: вільна розповідь, запитання - відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого:

• показання записують від першої особи і по можливості дослівно;
• поставлені запитання та відповіді на них у разі необхідності записуються дослівно;
• на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку;
• протокол не може бути стилізованим, а повинен точно фіксувати вирази, які вживає допитуваний;
• протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті. 
  Протокол допиту повинен містити:
• відмітку про попередженнядопитуваного (свідка) про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом;
• відмітку про роз'яснення допитуваному у вчиненні якого злочину його підозрюють та про його право на захист;
• заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;
• відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього.
•  
         У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого. 
         Методом фіксації допиту може бути звуко і відеозапис. Згідно з КПК такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії (статті 85 і 852). Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває в тяжкому стані. Паралельно зі звуко і відеозаписом слідчий веде протокол. 
  

Висновок 

    Підводячи підсумок, слід відмітити, що допит - процесуальна дія, яка зводиться до отримання та фіксації у встановленому процесуальним порядком показів свідків, потерпілих, підозрюваних та звинувачуваних про відомі їм факти, що мають значення для правильного рішення справи.

    Предметом допиту можуть бути різного роду обставини, що мають відношення до розслідуваної  події.

    Види  допиту різноманітні. Залежно від процесуального становища допитуваного відрізняють: допит свідка; допит потерпілого; допит підозрюваного; допит звинувачуваного.

    Якщо  в основі класифікації лежить вік  допитуваного, допит ділиться на:

• допит малолітнього;
• допит неповнолітнього;
• допит дорослої особи.

    Допит може бути проведено без участі третіх осіб, або з їх участю, а саме: за участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників  неповнолітнього, педагога, перекладача.

    Необхідною  умовою отримання на допиті достовірних і повних даних є детальна підготовка до його проведення.

    Готуючись провести допит, слідчий продумує питання  та черговість їх ставлення під час  допиту. Якщо по справі потрібно провести допит кількох осіб, то краще було б визначити черговість їх допитування. Не слід також квапитися з допитом тих осіб, від яких планується отримання правдивих свідчень.

    Завершується  підготовка до допиту складанням письмового плану, в якому зазначаються всі  основні параметри допиту - час, задачі, коло питань, їх черговість, матеріали справи і докази, які можуть знадобитися.

    Знання  психологічних особливостей підлітків  сприяє правильному вирішенню завдань  розслідування злочинів і перевиховання  неповнолітніх злочинців.

    Схема аналізу особи неповнолітнього  правопорушника на попередньому слідстві:

• наслідково-біологічні фактори: негативно впливають алкоголізм, схильність до нервових або психічних захворювань одного з батьків, ненормальні роди та ін.;
• ближнє соціальне оточення підлітка: сім’я, соціально-економічний статус батьків, братів, сестер, особливості виховання, школа, друзі, статус в групі друзів;
• особистісні характеристики підлітка: особливості характеру і темпераменту, ціннісні орієнтації, мотивація досягнення, самооцінка, відношення до професії, плани на майбутнє;
• правосвідомість підлітка.

    Підготовка  і проведення допиту неповнолітніх  зумовлені віковими особлвостями допитуваної  особи. Знання цих особливостей має  велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

    Важливим  питанням підготовки до допиту неповнолітнього  є вибір місця і обстановки допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одержанню необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

    У процесі допиту неповнолітнього  слідчому необхідно встановити з  ним психологічний контакт. 

Список  використаної літератури 

1. Конституція України
2. Криміналістика :Підручник./За ред. П.Д. Біленчука.-2-ге вид., вип. і доп. –К.: Атіка,2001.-544с.:іл.
3. Васильєв В. Л. Юридическая психология М . Юридическая литература,1991. С. 318-319
4. Коченов М М, Осипова Н.Р. Психология допроса несовершенолетних свидетелей М , 1984 С 31-33
5. Кримінально-процесуальний кодекс ст.ст. 368, 307 КПК України
6. Півненко В. Досудове слідство: проблеми теорії та практики.// Право України №12 1998рік С.76
7. Асмолов Г.А. Психология личности. М., 1990
8. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология. Учебное пособие. - М.: Право и Закон, 1997. — 320 с.
9. Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія "Економіка і право"- Випуск 1. - 1998. - С. 91-93.
10. Постанова № 8 Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1978 р. із змінами за станом на 4 червня 1993 р. "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів".
11. В.Ю. Шепітько. Криміналістика. "Ін Юрс", 2004.- 760 с.
12. Баев О.Я. Тактика следственных действий. — Воронеж, 1992
13. Закатов А.А. Ложь и борьба с нею. — Волгоград, 1884.
14. Соловьев А.Б. Использование .-доказательств при допросе. — М., 1981.
15. Бахін В.П.  Тактика допиту. - К., 1997. - 64 с.