Особливості тактики допиту неповнолітнього свідка

   Вікові  особливості — це сукупність взаємопов'язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх окремих вікових груп необхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

    Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок  у кримінально-процесуальному законодавстві не визначений. У п. 3 ст. 69 КПК лише вказано, що не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них. Характерні для неповнолітніх особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання показань. Дітей рекомендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку.

    Для дітей дошкільної вікової групи  характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостерігалася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

    Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерною є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього.

    Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

    Старший шкільний вік — завершальний етап переходу до дорослості. У цей період визначаються життєві ідеали, здійснюється вибір професійної спрямованості, встановлюється мета і сенс життя. Для  старшого шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної особи). Вік у психології – це категорія, що служить для тимчасових характеристик індивідуального розвитку. На відміну від хронологічного віку, що виражає тривалість існування індивіда від моменту його народження, поняття психологічного віку позначає визначену, якісно своєрідну ступінь індивідуального розвитку.

    Зміст показань малолітніх найчастіше складають:

• опис сварок, що відбувалися на очах дитини, бійок, убивств і інших дій людей в гостро конфліктних ситуаціях;
• опис дій сексуального характеру, спрямованих на саму дитину або інших осіб, найчастіше інших дітей;
• опис зовнішності людини з вказівкою на риси особи, вік, зріст, деталі одягу, колір, форму і т.п.;
• опис різних матеріальних об'єктів із указівкою їхніх розмірів, форми, кольору, положення в просторі і т.п.;
• опис почутих розмов з передачею їхнього змісту й емоційного фарбування.

    Значно  рідше зміст показань дітей складають:

• опис і оцінка характерів, звичок, схильностей людей;
• опис взаємин між людьми до події, що складає зміст кримінальної справи;
• тлумачення причин конфліктів, сварок, тих або інших відносин між людьми;
• тлумачення намірів і спонукань людей, мотивів їхніх учинків.

   Зміст, форма, якість, тобто і вірогідність показань свідків залежать від психологічних  можливостей і особливостей категорії свідків. Стосовно малолітніх, особливе значення набуває оцінка рівня їхнього психічного розвитку.

    Так, діти одного віку за рівнем психічного розвитку можуть сильно відрізнятися один від одного. Разом з тим загальні закономірності психічного розвитку дітей дозволяють виділити важливі особливості психіки, характерні для дітей, що відносяться до однієї вікової групи. ⁷

    Звичайно  діти дошкільного віку виділяють  у ситуації центральну дію, що у їхній  пам'яті мало зв'язується з іншими сприйнятими діями і їхньою послідовністю. Багато чого в сприйнятті дитиною  навколишнього світу залежить від  її індивідуального досвіду, накопичених вражень, умов і зовнішньої обстановки її життя.

    Точність  «дослівного» відтворення в сильному ступені залежить від рівня розуміння  висловлень. Емоційне фарбування навіть незрозумілих висловлень діти відтворюють  відносно добре. Таким чином, уже перед дошкільниками доцільно ставити, крім питань «Хто говорив ?» і «Що говорив ?», питання «Як говорив ?».

    У молодшому шкільному віці підвищується роль монологічної мови в спілкуванні  дитини з навколишніми, формуються навички зв'язкового, послідовного, логічно витриманого викладу. Висловлення більш ретельно внутрішньо плануються, тому відповіді дітей на питання стають менш безпосередніми. Мова збагачується словами і виразами, що позначають відвернені поняття.

    До  моменту допиту дитини слідчий повинний мати основні відомості про її психологічні особливості. З цією метою рекомендується допитати принаймні батьків і вихователів (учителів), родичів, що спостерігали дитину в різних умовах.

    Для психологічної характеристики малолітнього свідка (потерпілого) повинні бути отримані такі відомості:

• у яких умовах живе і виховується дитина (склад родини, відносини між батьками, відношення батьків до дитини, застосовувані до дитини міри заохочення і покарання, реакція дитини на них, чи бувають у будинку гості і як вони поводяться в присутності дитини, з ким дитина проводить вільний час, чи відвідує дитячі установи);
• які рівень і особливості інтелектуального розвитку дитини у відношенні дошкільників – ступінь оволодіння мовою, чи вміє розповідати про те, що чув або бачив; чи легко вступає в спілкування з однолітками і дорослими; чи знає букви, чи вміє читати і писати; у яких межах володіє рахунком; чи легко запам'ятовує казки, вірші; які заняття проводяться в дитячому саду і як дитина виявляє себе в них, а якщо дитина не відвідує дитячий сад, то чи займаються з ним батьки, чи читають йому, яким практичним умінням навчають, чи легко він їх засвоює;
• чи спостережлива дитина, наскільки він кмітливий, чи точний у розповідях і чи любить їх доповнювати вигаданими подробицями; у відношенні дітей молодшого шкільного віку, крім названого, – як засвоює навчальний матеріал, які випробує труднощі в навчанні; чи адаптований до шкільного режиму, чи багато читає; про що воліє читати, чим захоплюється; чи схильний до ручної праці, технічним заняттям або творчості;
• наскільки дитина проінформована про визначені сторони життя (у залежності від змісту справи і мети передбачуваного допиту дитини);
• які основні риси характеру дитини (товариський він або замкнутий, соромливий, чи легко вступає в контакт із незнайомими людьми, полохливий або сміливий; спритний або схильний губитися в незнайомих ситуаціях; активний або пасивний; врівноважений або легко збудимий; впертий або поступливий; наскільки самолюбний і ранимо, чи часто плаче; скромний або любить бути в центрі уваги; чи здатний контролювати своє поводження; чи часто свариться з однолітками і що є причиною сварок; яке місце займає в дитячому колективі; як до нього відносяться однолітки; чи має дурні похилості або шкідливі звички і які саме;
• як розвитий фізично; які захворювання переніс, чи страждає хронічними захворюваннями; чи наявні дефекти органів почуттів, у першу чергу зору і слуху (ці відомості можуть бути отримані від медичних працівників школи або дитячого саду);
• чи наявні в дитини дефекти мови (заїкуватість, погана вимова) або інші фізичні недоліки, які теми розмови неприємні йому або можуть сильно схвилювати;
• у якому емоційному стані знаходилася дитина в момент сприйняття цікавлячі правоохоронні органи подій ( чи був, зокрема, наляканий, схвильований і т.п.); чим був зайнятий у цей момент, чи приймав сам участь у події або міг тільки спостерігати його, чи була ця подія в центрі його уваги;
• чим займався, як проводив час у період між подією, що сприймалася, і допитом (це важливо для встановлення можливості «нашарування» наступних вражень);
• чи розповідала дитина про події, про які її передбачається допитати, і якщо розповідав, те кому і що саме;
• чи обговорювали дорослі ці події в присутності дитини.⁸

Встановлення  психологічного контакту

     Успіх допиту передбачає встановлення психологічного контакту з допитуємим. Під психологічним  контактом розуміється встановлення такої атмосфери спілкування  слідчого і допитуємого, яка забезпечить  готовність і бажання обмінюватись інформацією, сприймати її, прислуховуватись до доказів співрозмовника.

     Наявність контакту не завжди означає єдність  поглядів і позицій, вона відображає здатність взаємодіяти на шляху  досягнення своїх цілей, які нерідко  не співпадають у слідчого та допитуємого. Іншими словами, психологічний контакт — це обстановка нормального спілкування під час проведення допиту.

Створення такої обстановки потребує від слідчого визначеної лінії поведінки і  дій, які включають знання, розуміння  і використання наступних чинників:

• особливості характеру і поведінки допитуємого;
• коло його життєвих інтересів і проблем, які обумовлені його участю в кримінальному судочинстві;
• характера взаємовідносин з рідними, близькими та особами, які беруть участь у розслідуваній справі;
• рівня правової обізнаності допитуваного;
• наявності факторів, які заважають дачі свідчень (особиста зацікавленість, страх помсти тощо).

   Врахування  вказаних обставин дозволяє слідчому досягнути психологічного контакту і, навпаки, їх ігнорування веде до загострення  обстановки допиту і навіть до відмови від спілкування.

   Основою для встановлення психологічного контакту є виявлення і навіть у певній мірі демонстрація ставлення до допитуємого  як до людини зі своїми перевагами та недоліками, зі своїми поглядами і інтересами, тобто до особи, яка заслуговує уваги та розуміння.

   Для формування психологічного контакту потрібно застосовувати обов'язкові елементи допиту (наприклад, заповнення анкетно-біографічної частини протоколу) та спеціальні прийоми (наприклад, бесіда на відволікаючу тему). Засвідчення особи та анкетні дані слідчі часто називають формальністю, саме в такій формі сповіщаючи допитуємого про її необхідність і нерідко також формально будуючи цю частину допиту: запитання-відповідь-записування.

    При допиті неповнолітнього слідчий  повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера поведінки сприяє встановленню необхідного контакту з підлітком, налаштовує його на відверту бесіду.

    Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементи навіювання (навідні питання). Дуже обережно слід застосовувати оголошення показань інших осіб. Постановка навідних питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього можуть бути наслідком помилкового розуміння «геройства», «товариськості».

    Специфічними  тактичними прийомами, що можуть застосовуватися  при допитах неповнолітніх є:

• роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань;
• демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси;
• роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів;
• роз’яснення неправильно зайнятої позиції.

    В випадках, коли немає крайньої необхідності допитувати неповнолітнього, тобто у матеріалах справи є достатньо доказів і можна обійтись без допиту неповнолітнього, його виклик є недоцільним. Так, у справі про вчинення вбивств, розбійних нападів, незаконне придбання і зберігання бойових припасів, розглянутій Харківським обласним судом, один із підсудних Г. і його захисник заявили клопотання про виклик у судове засідання і допиту як свідка неповнолітнього сина Г., який, на їх думку, може пояснити, що патрони для малокаліберної гвинтівки опинилися у їхній квартирі за обставин, до яких Г. непричетний. Суд це клопотання не задовольнив, мотивуючи своє рішення тим, що у справі є достатньо доказів, які, при належній оцінці, дадуть змогу дійти висновку про причетність або непричетність Г. до злочину (ч. 1 ст. 222 КК України)⁹

    Неповнолітній свідок має викликатися до суду через його законних представників. А по закінченні допиту він видаляється із залу суду, крім випадків, коли суд визнає його присутність у залі суду необхідною.

    У належних випадках неповнолітнім (тобто особам, які не досягли 18-річного віку) суд повинен роз'яснювати вимоги ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (п. 11 ст. 32 КПК України)¹⁰   

3.2. Тактика  допиту добросовісного та недобросовісного  свідка

    Свідків залежно від того, дають вони правдиві показання або свідомо помилкові, поділяють на сумлінних і несумлінних. Такий поділ умовний, тому що той  самий свідок на допиті може дати з одного факту правдиві показання, а з іншого – помилкові. Крім того, сумлінний свідок може помилятися й давати показання, які не відповідають дійсності. Мимовільні помилки – явище поширене і часом непомітне для самого свідка.