Особливості тактики допиту неповнолітнього свідка

    Суттєвим  елементом підготовки до допиту є  вивчення особи допитуваного, його фізичних і психічних якостей. Виявлення в процесі підготовки до допиту нахилів, звичок, манери висловлювання, типу вищої нервової діяльності дозволяє вибрати найвірніший шлях допиту.

    Однією  з важливих умов підготовки до допиту є його планування. Допити без плану приречені на пасивність, самоплив, не мають необхідної доцільності. План допиту є його динамічною і індивідуальною програмою.

    Можна рекомендувати у ході підготовки до допиту розробку письмового плану, до якого включено не тільки перелік  обставин, що підлягають з'ясуванню, а й послідовність їх з'ясування, дані, на яких ґрунтується постановка тих чи інших запитань, фрагменти матеріалів справи з певними відомостями тощо.

    Складання плану за наведеною схемою вимагає  глибокого осмислення матеріалів справи, мети допиту і тактики його здійснення. Наприклад, визначення послідовності постановки запитань і в окремих випадках їх формулювання вимагає ретельного аналізу не тільки наявних даних, а й передбачуваних відповідей допитуваного.

    Ефективність  допиту в значній мірі визначається правильністю постановки питань та їх цілеспрямованістю. Вимоги, пред'явлені до формулювання запитань, засновуються на нормах кримінально-процесуального закону і на загальнологічних правилах. Класифікація запитань, які ставляться при допитах, визначається їх цільовим призначенням.  

    Вони  поділяються на:

• основні;
• доповнюючі;
• уточнюючі;
• нагадуючі;
• контрольні;
• спрямовані на з'ясування

      Основні — головних відомостей у справі; доповнюючі — фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді; уточнюючі — обставин, спрямованих на найповніше та найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад, якщо свідок повідомляє, що він бачив, як викрадені з магазину товари перевозилися машиною, уточнюючі питання будуть про марку машини, її колір, номер, ознаки, прикмети осіб, тощо); нагадуючі — фактів чи подій, забутих допитуваним, найчастіше вони стосуються подій пори року, дат в особистому житті допитуваного та інших моментів, які дозволяють йому пригадати факти, що цікавлять слідчого (психологічною основою цих запитань є збудження асоціативних зв'язків, що сприяють кращому пригадуванню забутого); контрольні-на перевірку (контроль) даних, що повідомляються, з'ясування джерел одержання фактів свідком, співставлення з фактами, точно встановленими в справі.

    3. Особливості допиту та використання тактичних прийомів під час допиту неповнолітнього свідка 

  Допит неповнолітніх свідків потребує детальної підготовки. Необхідно зібрати докладні відомості про особу свідка, чітко уявити його особистість, оточення, в якому він виховувався, його поведінку вдома та у школі, відношення до вчителів, батьків, ровесників.

    Підлягає  з'ясуванню роль неповнолітнього свідка у розслідуванні події, його відношення до обвинуваченого та потерпілого. Необхідно  з'ясувати умови, у яких неповнолітній сприйняв дану подію, які моменти могли би вплинути на якість сприйняття, що із сприйнятого могло бути доступним його розумінню.

    Між подією, яка є предметом допиту неповнолітнього свідка, та його викликом на допит може пройти певний проміжок часу.. Ці дані повинні встановлюватися як при підготуванні, так і при самому допиті неповнолітнього свідка.

    В залежності від отриманих даних  про особистість свідка, вирішується  питання про час, місце, обстановку допиту, особу, яку необхідно запросити у відповідності зі ст.168 КПК України.

    У процесі допиту неповнолітнього,² слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми книжки) продемонструвати знання його потреб та інтересів.

    Загальне  тактичне правило про те, що допит  свідків слід проводити по можливості як найскоріше після подій, які є  предметом їхніх показань, особливо важливо врахувати при допиті неповнолітніх свідків. Як відзначалося раніше, сприйняття дитини, коли об'єкт немає для неї важливого емоційного значення, є поверхневим і картини сприйнятого швидко стираються під впливом нових вражень. Своєчасність допиту малолітніх продиктована і іншою обставиною, діти, при обміні думками зі своїми ровесниками, під час розпитів з боку дорослих, досить легко піддаються навіюванню і можуть непомітно для себе підмінити власне сприйняття висловлюваннями інших осіб, які мали розмову з ними.³

    З іншої сторони, діти дуже реагують на емоційний вплив. При сприйнятті подій, які викликали у дитини сильні переживання, може виникнути психологічна затримка, яка заважає правильному відтворенню. У тих випадках потрібно відкласти допит, поки дитина заспокоїться.

    При плануванні тривалості допиту необхідно  врахувати, що дитина швидко втомлюється. Тому момент прибуття дитини на допит повинен бути визначеним таким чином, щоб вона була бадьорою, не втомленою, і ні в якому разі не затримувати допит дитині із-за якихось організаційних причин, оскільки очікування перевтомлює її. Коли допит буде тривати довгий час, необхідно передбачити перерви. Експериментальні дослідження доводять, що діти 5-7 років можуть бути уважними біля 15 хвилин, 7-10 років біля 20 хвилин, 10-12 років - біля 25 хвилин, старші 12 років - біля 30 хвилин.

    При підготовці до допиту неповнолітнього  свідка досконало повинно бути продуманим питання про місце допиту. Підліток у 14-16 років може бути допитаним в  кабінеті слідчого. Офіційна, ділова обстановка в даному випадку підкреслює важливість виконуваної ним функції. Малолітніх свідків незнайома обстановка, чужі люди можуть налякати, затримати процеси їхнього мислення і буде заважати дачі вичерпних показань. Місце допиту повинно бути звичним для малолітнього свідка: школа, дім, іноді навіть вулиця, де дитина гралась та спостерігала подію, яка цікавить слідство. Допит на місці події може виявитися особливо корисним. Це пояснюється предметним характером мислення дитини. Місце події пожвавлює спогади про сприйняте, дитина може вказати на місці - де, що і як сталося, наочно продемонструвати те, що її важко, відтворити у виразах.⁴

    При підготовці до допиту неповнолітнього  свідка вирішується також питання  про коло осіб, які повинні бути присутніми при допиті. Як вже відзначалося, при допиті свідка у віці до 14 років, а на розгляд слідчого чи суду, і у віці від 14 до 16 років викликається педагог. Педагог виступає в даному випадку як спеціаліст. Тому в даній ситуації викликається особа, яка займається вихованням та навчанням неповнолітніх того ж віку, що й свідок. Завдання педагога полягає у допомозі слідчому чи суду встановити психологічний контакт з неповнолітнім свідком, відшукати правильну тактику проведення допиту сформулювати питання із врахуванням дитячої психіки. Для даної дії педагога ознайомлюють з обставинами, які мають відношення до допиту, з даними про особу неповнолітнього свідка, про його відношення до обвинуваченого та потерпілого. У випадку необхідності викликаються також законні представники чи його близькі родичі. Така необхідність виникає у такому випадку, коли дані особи користуються довірою та авторитетом у неповнолітнього свідка і можуть допомогти в отриманні повних і достовірних показань. Коли є підстави показати, що законні представники чи родичі можуть заважати неповнолітньому свідку у дачі показань, їх виклик повинен бути виключеним.

    Педагог та родичі неповнолітнього свідка, які викликаються на допит, наділені певними правами та обов'язками. Вони можуть із дозволу слідчого задавати питання свідку. Слідчий вправі відвести задане питання, проте останнє повинно бути включено до протоколу. Особи, присутні при допиті неповнолітнього свідка, мають право при зачитуванні протоколу робити зауваження, які підлягають занесенню до протоколу, просити про уточнення чи доповнення запису показань. Присутнім роз'яснюється їх обов'язок надавати допомогу в отримуванні правдивих показань і розголошувати даних попереднього слідства.

    Перед допитом неповнолітнього свідка слідчий повинен провести бесіду з особами, які будуть при цьому  присутніми, щоб виробляти тактику їхньої поведінки під час допиту. При цьому необхідно мати на увазі, що допит у всіх випадках повинен проводити сам слідчий. Це, певна річ, не виключає право слідчого доручити педагогу чи іншим особам поставити перед свідком ряд запитань.

    Допит необхідно проводити, тактовно, на доступній та зрозумілій для свідка мові, зберігаючи у всіх випадках спокійний та рівний тон.

    Оскільки  увага у дітей наділена ще достатньою стійкістю, у приміщенні, де проводиться  допит, не повинно бути відволікаючих  об'єктів, чужих людей та ін.

    Свідки, які не досягли 16 років, не попереджаються про відповідальність за відмову  від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань, слідчий (а  в суді головуючий) роз'яснює їм про  необхідність правдиво розповісти про  все відоме у справі.⁵  Дане роз'яснення повинно бути зроблено у формі, доступній для неповнолітнього, відповідно до його віку та рівня його розвитку. Свідка необхідно переконати, що правдиві показання є дуже важливими для правильного вирішення справи, закликаючи його тим самим бути серйозним, уважним та щирим. Таке роз'яснення є необхідним, коли неповнолітній свідок розуміє значення свого обов'язку.

    Для встановлення психологічного контакту з неповнолітнім свідком його допит потрібно починати з бесіди на близьку для дитини тему із переходом до допиту про обставини, якими цікавиться слідство. У невимушеній бесіді слідчий вивчає характер неповнолітнього свідка, рівень його розвитку, інтереси.

    Постановка  запитання до неповнолітнього свідка вимагає особливої старанності, тому що те, що є доступним для дорослої людини, не завжди може бути правильно зрозумілим для неповнолітнього. Питання повинно бути стислим, зрозумілим за формою і за змістом. Головною вимогою щодо запитань, щоб вони не носили навідного, навіюваного характеру. Тут потрібно враховувати, що навіюваними можуть бути не тільки зміст та форма запитання, але і його місце поміж іншими запитаннями, тональність мови, жестикуляція допитуваного і т.д.

    При допиті неповнолітнього свідка можна  зустрітися з таким фактом, коли від самого початку не хоче розмовляти чи доводить свою розповідь до певним моментів і замовкає. Це пояснюються різними причинами, в залежності від яких і повинні бути застосовані відповідні тактичні прийоми допиту.Причиною такої поведінки може бути замкнутий характер, сором'язливість неповнолітнього свідка, вплив на нього незвичної, досить офіційної обстановки, незвичність виконуваної ним ролі. "Розговорити" такого свідка можливо у процесі бесіди на близькі та цікаві для нього теми. При чому, у бесіді можуть прийняти участь батьки та інші особи, які є присутні на допиті.

    Мовчання  свідка може бути викликане впливом  на нього зацікавлених, осіб, боязню помсти зі сторони обвинуваченого, небажанням псувати відношення :з  обвинуваченим чи його друзями та ін. Позитивний результат у даних випадках може бути досягнутий при зверненні до таких характерних   для неповнолітнього -  прагнення до самостійності, до здійснення сміливих вчинків. Неповнолітньому необхідно у доступній формі пояснити значення сумлінного виконання функцій свідка.

    Такі  самі тактичні прийоми використовуються і для викриття неправди в показаннях неповнолітнього свідка, і для  спонукання його до дачі правдивих  показань.

    Неповнолітні  свідки дають завідомо неправдиві показання, як правило, під впливом зацікавлених осіб. Першою ознакою, яка свідчить про наперед підготовлені показання, є завченість розповіді, невластиві для дітей формулювання та вирази. Викрити неправду у показаннях неповнолітнього свідка можливо шляхом постановки запитань про супутні обставини, які мають непряме відношення до встановлюваної події.⁶

 
3.1 Психологічні засади спілкування  в ході допиту та встановлення  психологічного контакту

      Підготовка  і проведення допиту неповнолітніх  зумовлені віковими особливостями  допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

    Неповнолітні  — це особи, які не досягли 18 років.

   У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх:

• дитячий вік (до 1 року);
• раннє дитинство (від 1 до 3 років);
• дошкільний вік (від 3 до 7 років);
• молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років);
• підлітковий вік (від 11 до 14—15 років);
• старший шкільний вік (від 14 до 18 років).