Криміналістика

У процесі ідентифікаційного  дослідження крім об'єктів, тотожність яких встановлюється, існують і такі, що мають інше ідентифікаційне значення: наприклад об'єкти з відображеннями (слідами) інших об'єктів; окремі частини, які раніше були одним цілим; зразки об'єктів. У теорії ідентифікації виділяють два значення поняття "об'єкти":

- матеріальні  об'єкти (тверді, сипкі, рідкі фізичні  тіла неорганічного та органічного походження), щодо яких необхідно встановити тотожність або групову приналежність (ідентифіковані, шукані, що ототожнюються);

- будь-які матеріальні  тіла органічного та неорганічного  походження, які є засобами для  встановлення тотожності (ідентифікуючі  об'єкти).

 

За відсутності  відповідних засобів здійснити  ідентифікацію неможливо. Необхідною її передумовою є взаємодія об'єктів - відображення ознак і властивостей одного (ідентифікованого) на іншому (ідентифікуючому).

У процесі ідентифікації  ознаки ідентифікованого об'єкта порівнюють з їх відображеннями на ідентифікуючому. Якщо вони збігаються, формують сукупність ознак, на основі яких встановлюють тотожність. Ідентифікований об'єкт може бути тільки один, а ідентифікуючих - декілька. Зокрема, людину можна ідентифікувати за слідами крові, пальців рук, ніг, зубів, за голосом, почерком, ознаками зовнішності.

Під час ідентифікації  за уявним образом (ідеальним відображенням) ідентифікують реальний об'єкт, який пред'являють для впізнання. При  цьому засобом ідентифікації є уявний образ (слід пам'яті) обвинуваченого, потерпілого, свідка, підозрюваного. Уявний образ, що зберігається в пам'яті людини, має відповідати таким вимогам: бути повним і чітким, мати достатню сукупність ознак, за якими можна ідентифікувати шуканий об'єкт.

Крім ідентифікуючого  та ідентифікованого об'єктів у процесі  ототожнення використовують порівняльні  зразки. Вони необхідні у разі, коли безпосередньо порівняти ідентифікуючий та ідентифікований об'єкт неможливо  чи досить важко: наприклад, для вирішення питання про виконавця досліджуваного рукопису без відповідних зразків неможливо порівняти ідентифікаційні ознаки, що відображені в рукописі, з почерком виконавця. Для цього необхідні порівняльні зразки почерків осіб, яких перевіряють. Зразки для порівняння мають відповідати таким вимогам: а) не повинні викликати сумнів у їх походженні від об'єктів, які перевіряють; б) мають відображати достатню кількість властивостей цих об'єктів; в) мають бути придатними для порівняння. Порівняльні зразки поділяють на вільні та експериментальні.

Вільні  зразки - це об'єкти, які виникли поза зв'язком з певною кримінальною справою. Як правило, вільні зразки з'являються  у період, що передував вчиненню правопорушення та порушенню кримінальної справи. До вільних зразків належать заяви, листи та інші документи, виявлені під час обшуку, виїмки, огляду.

Експериментальні  зразки отримують спеціально в разі призначення ідентифікаційної експертизи для порівняльного дослідження у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого на підставі і в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Існують спеціальні тактичні прийоми та технічні способи отримання експериментальних зразків, які забезпечують їх придатність і максимальну інформативність. Як правило, експериментальні зразки отримує слідчий. Коли для одержання зразків необхідне застосування спеціальних методик (наприклад, експериментальних стріляних куль), необхідні дії виконує експерт, отримання експериментальних зразків є складовою експертного дослідження. Обов'язок слідчого в цьому разі - надати експерту не тільки досліджуваний об'єкт (наприклад, пістолет), а за можливості й відповідний матеріал для отримання зразків (наприклад, патрони, вилучені у підозрюваного).

Ідентифікація та групофікація - це дослідницькі процеси, структура яких поєднує одні й ті самі етапи: 1) огляд об'єктів; 2) роздільне дослідження; 3) експериментальне дослідження; 4) порівняльне дослідження; 5) оцінювання результатів порівняння та обґрунтування висновків.

Огляд об'єктів - це дослідження з метою встановлення відповідності їх ознак та властивостей опису у постанові про призначення експертизи або протоколі огляду місця події.

Роздільне дослідження  спрямоване на окреме дослідження ототожнюваного (того, що ідентифікується) і ототожнюючого (того, що ідентифікує) об'єктів, їх фіксацію, виявлення, встановлення сукупності ознак та властивостей спочатку ототожнюваного об'єкта, що дозволяє його індивідуалізувати за характером його відображення в ототожнюючих об'єктах. Під час такого дослідження встановлюється механізм взаємодії і утворення ознак на як ототожнюваному, так і на ототожнюючому об'єктах.

Виявлені ознаки та властивості оцінюються, визначаються їх стійкість, незалежність, ідентифікаційна  значущість. Повнота виявлених ознак  забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об'єкта.

Експериментальне  дослідження направлене на отримання  властивостей і ознак ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного  дослідження.

 

Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отриманні порівняльних зразків, але й у виявленні та фіксації внутрішніх властивостей ідентифікованого об'єкта та їх відображень у ідентифікуючому.

Порівняльне дослідження  спрямоване на встановлення ступеня  подібності ознак ототожнюваного об'єкта, зафіксованих в ідентифікуючих об'єктах. Порівняння відбувається трьома способами: співставлення, суміщення та накладення.

Зіставлення - це розміщення поряд порівнюваних об'єктів  так, щоб можна було одночасно  спостерігати їх ознаки. Воно відбувається шляхом безпосереднього зіставлення ознак ототожнюваного об'єкта з ознаками ототожнюючих об'єктів або шляхом проектування порівнювальних ознак на один екран або розміщення їх в одному полі мікроскопу.

Суміщення - це розташування в одному полі порівнюваних об'єктів так, щоб ознаки одного складали продовження ознак іншого. Цей прийом найчастіше застосовується для порівняння слідів ковзання, що являє собою чергування борозенок та валиків.

Накладення - це встановлення контакту між порівнюваними  об'єктами так, щоб їх можна було спостерігати у наскрізному світлі.

До порівнюваного  матеріалу пред'являються такі вимоги.

1. Зразки повинні  бути отримані на однаковому  або схожому з матеріалом ототожнюваного  об'єкта копіювальному матеріалі.

2. Порівнювані  об'єкти повинні бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі при однаковому освітленні.

3. Вираження  порівнюваних ознак повинне мати  однаковий рівень деталізації  (мікроскопічний, макроскопічний тощо).

4. Збіжні ознаки  повинні виявляти однакові результати  при різних прийомах та засобах порівняння.

Оцінка результатів  порівняння та формування висновків - це логічна діяльність, яка полягає  у співвіднесенні результатів дослідження  з походженням порівнюваних об'єктів, механізмом утворення відображень. Порівнюється якість та кількість збіжних та відмітних ознак, пояснюється їх походження. Після цього сформована сукупність оцінюється як неповторна, з'ясовується та пояснюється вплив на її індивідуальність об'єктів, що розрізняються, і робиться висновок, що сукупність індивідуальна.

При оцінюванні подібності або відмінності ознак формується внутрішнє переконання про неповторність збіжного комплексу ознак, а на його основі - висновок про тотожність або відмінність, вид, рід, клас об'єкта в процесі криміналістичної ідентифікації. У разі групофікації робиться висновок про схожість, однорідність або загальне джерело походже

Розкриття злочину - процес встановлення об'єктивної істини у справі, який здійснюють на основі загальних положень теорії пізнання. У пізнанні обставин злочину важливе  місце посідає метод аналогії. Під час досудового розслідування та судового слідства звернення до аналогії є стимулом до роздумів і логічною основою побудови версій. Порівнюючи розслідуваний злочин за подібними ознаками (способом і знаряддям вчинення, способом приховування та ін.) з аналогічними раніше розкритими злочинами, слідчий може встановити нові суттєві обставини у кримінальній справі.

 

У процесі розкриття  злочинів слідчий звертається до фактів і подій минулого, тому особливе значення має формально-логічна категорія гіпотези. У діяльності правоохоронних органів з розкриття злочинів гіпотеза дістала назву криміналістична версія - як обґрунтоване припущення, яке пояснює характер злочину в цілому або його окремих обставин.

Необхідно зважати  на те, що гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для досудового та судового слідства. Його широко застосовують в оперативно-розшуковій діяльності та експертній практиці.

Версії, що виникають  у процесі дізнання та досудового слідства, називаються слідчими, а  ті, що формуються на стадії судового розгляду, - судовими. Версії, які висуваються під час оперативно-розшукової діяльності, називаються оперативно-розшуковими. В експертній практиці використовують так звані експертні версії.

Як загальну форму розвитку людського знання гіпотезу (версію) широко застосовують у плануванні розслідування, пізнанні обставин кожного вчиненого злочину. У цьому пізнавальному процесі версії відіграють роль вірогідних інформаційно-логічних моделей розслідуваних діянь і поділяються на два види:

- загальні - припущення, які охоплюють розслідуваний  злочин у цілому;

- окремі, які  пояснюють певні обставини злочину.

У літературі зустрічаються  також поняття робочої (припущення щодо дрібних і другорядних обставин злочину) та розшукової (припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця чи предметів, речей) версій, які належать до різновидів окремої версії.

Слідчі, судові, експертні та оперативно-розшукові  версії мають єдину логічну природу. Деякі їх особливості та відмінності  визначаються характером судової, слідчої, експертної і оперативно-розшукової діяльності та функціональними відмінностями її суб'єктів - слідчого, судді, експерта, оперуповноваженого.

Крім зазначених у криміналістиці виділяють ще типові версії, характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкриття злочинів. Наприклад, під час розслідування справи за фактом пожежі, коли її причину не встановлено, типовими слідчими версіями можуть бути такі:

- пожежа сталася  внаслідок злочинного порушення  правил протипожежної безпеки;

- пожежа сталася  через вплив природних факторів, наприклад внаслідок дії блискавки,  відсутності чи несправності  захисних засобів;

- пожежа сталася  випадково через самозаймання, яке  неможливо було передбачити;

- пожежа сталася  внаслідок підпалу.

Здійснюючи розслідування в конкретній кримінальній справі, слідчий висуває не типові, а конкретні версії, які ґрунтуються на матеріалах справи, але з урахуванням типових версій.

Типові версії можуть бути загальними і окремими. Наведені раніше версії про причини  пожежі є загальними. Типовими окремими вважаються версії щодо особи, винної в підпалі (особа, яка працює на цьому об'єкті; стороння особа).

Зазначені різновиди  версій і теоретичні положення, що стосуються їх змісту, класифікації, стадій розвитку, а також умов достовірності, становлять вчення про криміналістичні версії.

Основу криміналістичного  методу складають технічні засоби (знаряддя праці) і об'єктивні закономірності науки і техніки, на основі яких сконструйовані різні прилади і пристрої для  проведення різних видів практичної діяльності слідчого, працівника органу дізнання, судового експерта.

 

Методи  отримання криміналістичної інформації поділяються на два великі класи:

- методи виявлення,  фіксації і вилучення джерел  криміналістичної інформації, що  застосовуються слідчим і органом дізнання (методи "польової" криміналістики);

- методи отримання  криміналістичної інформації спеціалістом, помічником слідчого і експертом  (лабораторні, експертні або науково-дослідницькі).

В експертній практиці розроблена класифікація методів криміналістичних досліджень, в якій за основу поділу вибрано вид судової експертизи: почеркознавчі, авторознавчі, трасологічні, судово-балістичні, дактилоскопічні тощо.

До методів  виявлення, фіксації і попереднього дослідження речових джерел інформації відносять:

- органолептичні (на основі органів чуття - зір,  слух, нюх, дотик);

- вимірювання  (органолептичні (високий, низький, середній, великий, вище за середній, нижче від середнього тощо) та інструментальні - порівняння об'єкта зі стандартною метричною мірою (м, см, кг, г, см2 тощо)). Інструментальні методи поділяються на: контактні, безконтактні і комбіновані. Контактні методи полягають в приведенні вимірювального засобу в контакт з вимірюваним об'єктом і порівнянні його з одиницею виміру. Суть процедури безконтактного вимірювання полягає в порівнянні одиниці виміру (масштабу) з оптичним зображенням вимірюваного об'єкта. Суть процедури комбінованого метода вимірювання зводиться до того, що спочатку контактним або безконтактним шляхом вимірюють об'єкт, а потім справжні його розміри визначають без контакту.

 

- фотографічні методи (оперативні, вимірювальні, контрастуючі, сигналетичні, кольоророздільні, стереоскопічні, макро- та мікро зйомки, зйомки у невидимій ділянці спектру тощо).

До методів  дослідження речових доказів та інших джерел інформації експертом і спеціалістом у лабораторних умовах відносять: 1) фізичні методи:

- мікроскопічні  (використовуються засоби, які розширюють  сприйняття людини - можливість роздільно  сприймати дрібні об'єкти);