Особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення

На території України  з метою виконання запиту про  надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені КПК або міжнародним договором.

Якщо для виконання  запиту компетентного органу іноземної  держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні  можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому КПК, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не передбачає. Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави.

У разі якщо при зверненні  за допомогою в іноземній державі  необхідно виконати процесуальну дію, для проведення якої в Україні  потрібно дозвіл прокурора або суду, така процесуальна дія може запитуватися лише після надання відповідного дозволу прокурором або судом у порядку, встановленому КПК України. При цьому належно засвідчена копія такого дозволу долучається до матеріалів запиту.

 

РОЗДІЛ 3

1. Провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Провадження у справах  про адміністративні правопорушення — особливий різновид адміністративного  процесу, який значною мірою врегульований  правовими нормами, що сконцентровані в розділах IV та V Кодексу про адміністративні  правопорушення (глави 18—33).

Застосування під час  провадження в справах про  адміністративні правопорушення заходів  державного примусу обумовлює високий  ступінь формалізації процесу. Разом  з тим, адміністративному провадженню  не властива складна процедура розслідування  справ, спрощено порядок порушення, а нерідко і розгляду справи. Можливі випадки, коли не складається протокол про адміністративне правопорушення (наприклад, ст. 258 - порушення правил користування річковими і маломірними суднами).

Аналіз законодавства  України дає змогу виділити два види провадження по справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.

Звичайне здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст, запобіжні заходи і порядок їх застосування; права і обов'язки учасників провадження; порядок розгляду справ; факти, обставини, що є доказами.

Спрощене провадження  застосовується щодо невеликої кількості  правопорушень, прямо передбачених ст. 258 КпАП. Таке провадження характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол про правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладення і стягнення (штрафу або попередження).

У разі стягнення штрафу порушнику видається квитанція про його сплату. Оформлення попередження здійснюється або шляхом вручення офіційного письмового попередження за встановленою формою, або шляхом усного попередження.

Крім цього, ст. 247 КпАП встановлює підстави, за наявності яких провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин.

 

2. Протокол про адміністративне  правопорушення.

Про вчинення адміністративного  правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Протокол про адміністративне  правопорушення не належить до документів вільної форми, таких як, приміром, пояснення або акт. Закон (ст. 256) встановлює обов'язковий перелік відомостей та атрибутів, які повинні в ньому міститися.

Протокол скріплюється рядом підписів. Насамперед він має  бути підписаний особою, що його склала, і правопорушником. При наявності  свідків і потерпілого протокол підписується також цими особами. Особі, що притягається до відповідальності, треба роз'яснити її права і обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка в протоколі. Вона має право ознайомитися із змістом протоколу, внести в нього власні пояснення, підписати його або відмовитися від підпису і вказати мотиви відмови, надати пояснення або зауваження щодо змісту протоколу, які до нього додаються. Відмова правопорушника підписати протокол не зупиняє подальшого руху справи, але він має бути зафіксований спеціальним записом. У разі вчинення провини групою осіб протокол складається на кожного порушника окремо.

Завершальним етапом першої стадії провадження у справах  про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і  всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення (ст. 257 КпАП).

3. Поняття доказів  в адміністративно-юрисдикційній  діяльності.

Стаття 251 КпАП, ст. 69-80 КАСУ визначають поняття доказів у справі про адміністративне правопорушення. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суб'єкти адміністративної юрисдикції обов'язково проводять оцінку доказів у справі про адміністративне  правопорушення. Ця оцінка є правовою і може даватися тільки суб'єктами, які уповноважені в цьому.

Стосовно факту вчинення адміністративного правопорушення докази підрозділяються на прямі  і непрямі. Підставою для такого розподілу є розходження в структурі процесу обґрунтування доказуваного факту. Прямий доказ - такий, що прямо вказує на один або декілька елементів предмета доказування. Непрямий доказ - такий, що у результаті багатоступінчастої процедури спочатку обґрунтовує існування проміжного факту, а потім, через нього, предмета доказування або його елемента.

Таким чином, побічні  докази являють собою відомості про проміжні факти, окремі деталі якоїсь події, що стосується правопорушення. Ці деталі, будучи встановлені, використовуються для встановлення елементів предмета доказування. Цілком природно, що частіше побічні докази найбільш успішно використовуються для встановлення винуватості або невинуватості правопорушника.

Непрямий доказ являє  собою складний, двоступінчатий (а  іноді і багатоступінчастий) акт. Він прямо підтверджує деяке  проміжне твердження, а потім через  нього вже підтверджується доказувана обставина. Зміст непрямого доказу включає дані про такі факти, встановлення яких складає не кінцеву ціль, а проміжний етап конкретного процесу доказування. Таким чином, непрямий доказ багатоступінчастий на відміну від прямого, що є одноступінчатим.

Версії обвинувачення  і версії доказу, що суперечать їм, поділяються  на обвинувальні і виправдувальні.

Обвинувальні докази - відомості про факти, що встановлюють обставини, що підтверджують винність особи у вчиненні адміністративного  правопорушення або обтяжують його відповідальність. Виправдувальні докази - відомості про факти, що виключають винуватість особи в адміністративному правопорушенні або пом'якшують його відповідальність.

Розмежування орієнтує на всебічний підхід до дій по збиранню, дослідженню й оцінці доказів (опитування свідків, потерпілих, правопорушників, огляд речей, особистий огляд, експертиза).

Розподіл доказів на обвинувальні і виправдувальні має  значення тільки щодо конкретного правопорушника. При цьому, який саме доказ встановлений, залежить від значення самого доказу, від його фактичного змісту, а не від того, ким він поданий або виявлений. Тому, якщо спочатку доказ був обвинувальним, а потім став виправдувальним, то це відбулося тому, що був відкритий його істинний зміст. Якщо відомості про факти містять у той же час обвинувальну і виправдувальну інформацію, отже в одному джерелі міститься декілька доказів.

Для всебічного, повного  й об'єктивного дослідження обставин справи необхідно виявляти як обвинувальні, так і виправдувальні докази. У ході розгляду можливі випадки, що коли виступають, на перший погляд, виправдувальні докази одержують надалі оцінку обвинувальних, і навпаки.

 

4. Вибір санкцій і  призначення адміністративного  стягнення.

Сутність і мета адміністративного  стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. Стаття 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета; 4) конфіскація предмета; 5) позбавлення спеціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іноземців").

Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні  або обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або позбавляється якогось суб'єктивного права (права керування транспортним засобом тощо), тобто звужується його правоздатність, або на нього покладаються спеціальні обов'язки (сплата штрафу). Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження. Проте покарання не є самоціллю, воно тільки необхідний засіб виховання і попередження правопорушень.

Адміністративні стягнення  накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання  спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер. Перелік стягнень наведено у ст. 24 КпАП у строго визначеному порядку: від менш суворих до більш суворих. Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне іншому за об'єктом стягнення, усі вони не збігаються за обсягом і вагою впливу.

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).

Законодавець поділяє  стягнення на основні й додаткові. Дане положення закріплене ст. 25 КпАП. У ній йдеться про те, що сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові стягнення, а інші стягнення можуть бути тільки основними. За правопорушення може бути накладене одне основне або основне і додаткове стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до основного.

Перелік стягнень, які  містяться в ст. 24 КпАП не є вичерпним. Частина 3 даної статті передбачає, що законодавчими актами можуть встановлюватися й інші види адміністративних стягнень.

У разі необхідності законодавець може збільшувати по-каральну силу санкцій. Так, ст. 31 Закону "Про надзвичайний стан" (26 червня 1992 p.) встановлено  адміністративний арешт на термін до 30 діб (при загальному правилі до 15 діб, ст. 32 КпАП).

 

5. Зміст та види  постанови по справі про адміністративне  правопорушення.

Розглянувши справу про  адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову  по справі. Постанова виконавчого  органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Якщо при вирішенні  питання про накладення стягнення  за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1 - 4 статті 213 цього Кодексу, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.

Постанова по справі повинна  містити вирішення питання про  вилучені речі і документи, а також  вказівку про порядок і строк  її оскарження. Постанова колегіального  органу приймається простою більшістю  голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

У випадках, передбачених законодавством України, про захід стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.

По справі про адміністративне  правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24¹ КпАП; 3) про закриття справи.

 

6. Особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення.

У разі вчинення одного або декількох адміністративних корупційних правопорушень накладається адміністративне стягнення. Адміністративне стягнення за вчинення корупційного проступку, передбаченого КпАП, може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року із дня його вчинення. КпАП за вчинення корупційного правопорушення передбачені два види стягнень: 1) штраф. 2) конфіскація.

У разі виявлення вчиненого  корупційного правопорушення уповноважена особа складає протокол. У справах  про вчинене адміністративне корупційне правопорушення протокол мають право складати: 1) уповноважені особи органів внутрішніх справ;  2) уповноважені особи органів Служби безпеки України; 3) уповноважені особи органів державної податкової служби; 4) уповноважені особи органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про корупційні правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків); 5) прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури.