Особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення

Види покарань та їх строки визначені в статтях 51-64 КК України . Суд, керуючись цими нормами закону, в кожному конкретному випадку  призначає за вчинений злочин певний вид і розмір покарання. Виконання  призначеного судом покарання вимагає точного обчислення строку такого покарання. Строки покарання відповідно до ст. 73 КК обчислюються у роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

Наприклад, за першим вироком  суду за вчинення умисного легкого  тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 125 КК України) винному було призначено покарання  у вигляді арешту строком на 2 місяці. Під час відбування покарання (відбув 25 днів) засуджений вчинив новий злочин - умисне нанесення побоїв, які мали характер мордування (ч. 2 ст. 126 КК України), і за другим вироком йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік і шість місяців. Суд, керуючись ч. 2 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю приєднав невідбуту частину покарання (35 днів) за попереднім вироком і призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі строком на один рік вісім місяців і п'ять днів.

Призначення строку покарання  у роках передбачає закінчення строку покарання в останній день року, обчислюваного з дня призначення  покарання. Якщо строк покарання  було призначено в місяцях, то його закінчення припадає на відповідний  день місяця, враховуючи початок строку покарання і його закінчення.

Покарання більш м'яке, ніж передбачено законом, може бути призначено (ч. 1 ст. 69 КК): 1) за наявності  кількох обставин, що пом'якшують  покарання та істотно знижують ступінь  тяжкості вчиненого злочину, наприклад, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання та збігу тяжких особистих чи сімейних обставин або вчинення тяжкого злочину вперше і добровільне відшкодування завданого збитку; 2) за наявності даних про особу винного, які свідчать про її відносно невелику суспільну небезпечність (винний добровільно з'явився із зізнанням, вважається сумлінним працівником і порядною людиною в колективі).

Наприклад, суд розглядає  справу про вчинення контрабанди, яка  за ч. 1 ст. 201 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. У цьому випадку нижчою межею покарання за такий злочин є три роки позбавлення волі. Якщо суд на підставі вищезазначених обставин дійде висновку про можливість призначення винному в контрабанді покарання у вигляді позбавлення волі, то він може призначити таке покарання, але не нижче одного року (найнижча межа покарання у вигляді позбавлення волі, що встановлена в ч. 2 ст. 63 КК).

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або  більше різних злочинів, за кожний з яких вона не була засуджена.

Закон розрізняє дві  ситуації, за яких виникає необхідність призначити покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України): 1) за два  чи більше злочини, що утворюють сукупність, особа засуджується одним вироком  і в цьому ж вироку їй призначається остаточне покарання; 2) якщо після винесення вироку в справі про один чи кілька злочинів буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення даного вироку.

У випадках складання  різного виду основних покарань за сукупністю злочинів суд має керуватися правилами, визначеними в ст. 72 КК України. Наприклад, якщо суд у вищенаведеному випадку призначить за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у вигляді виправних робіт строком на два роки, а за ч. 1 ст. 121 КК України - позбавлення волі строком на шість років і дійде висновку про необхідність повного складання призначених покарань, то він, виходячи із визначеного в законі співвідношення (ч. 1 ст. 72 КК України), - "одному дню позбавлення волі відповідає три дні виправних робіт" (24 : 3 = 8), - призначить остаточне покарання за сукупністю цих двох злочинів у вигляді позбавлення волі строком на шість років і вісім місяців.

Покарання за кількома вироками призначається, якщо засуджений після  винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. У цьому разі відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Порядок призначення покарання за сукупністю вироків передбачає, як правило, принцип повного або часткового складання покарань. Це більш суворий порядок порівняно з порядком призначення покарання за сукупністю злочинів, за яким допускаються і правила поглинання менш суворого покарання більш суворим.

У ст. 72 КК України встановлені  правила складання покарань при  визначенні остаточного покарання  за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. При цьому, по-перше, передбачено  порядок складання різних видів  покарання, а по-друге, визначено види покарань, які не підлягають складанню.

11. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до ст. 525 КПК  України втрачені матеріали кримінального  провадження можуть бути відновлені за заявою учасника судового провадження. Близькі родичі обвинуваченого, який помер, мають право подати відповідну заяву, якщо це необхідно для його реабілітації.

Відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному  провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду.

Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається до суду, який ухвалив вирок.

Відповідно до ст. 529 КПК  України одержавши заяву про  відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, суддя  вживає заходів для одержання  від прокурора відомостей та копій відповідних процесуальних документів, які стосуються відновлюваних матеріалів.

Під час судового розгляду суд використовує ту частину матеріалів кримінального провадження, що збереглася, документи, видані фізичним чи юридичним  особам до втрати матеріалів кримінального провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, які стосуються цього провадження.

Суд має право допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних  дій, осіб та їх представників, які брали участь у судовому розгляді, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що здійснював судовий розгляд, а також осіб, які виконували судове рішення.

На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд  постановляє ухвалу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

У рішенні суду про  відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження зазначається, на підставі яких конкретно доказів, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників судового провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися.

За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення  матеріалів втраченого кримінального  провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення  матеріалів втраченого кримінального  провадження і роз'яснює учасникам  судового провадження право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

Строк зберігання матеріалів кримінального провадження не має  значення для вирішення заяви  про їх відновлення.

12. Виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 534 КПК  України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Судове рішення, яке  набрало законної сили або яке  належить виконати негайно, є підставою  для його виконання.

Виправдувальний вирок  або судове рішення, що звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання.

У разі поновлення судом  апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується  питання про зупинення виконання  вироку або ухвали.

Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових  рішень в кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції  одноособово, якщо інше не передбачено  КПК України.

Судове рішення, що набрало  законної сили звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної, касаційної інстанції чи Верховного Суду України.

Суд разом зі своїм  розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення.

У разі якщо судове рішення  або його частина підлягає виконанню  органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

Органи, що виконують  судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.

До набрання обвинувальним  вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість.

Відповідно до ст. 539 КПК  України питання, які виникають  під час та після виконання  вироку вирішуються судом за клопотанням чи поданням прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Потерпілий, цивільний  позивач, цивільний відповідач та інші особі мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання, не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.

За наслідками розгляду клопотання суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або  заміни не відбутої частини покарання більш м'яким зупиняє її виконання.

У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову  в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього ж питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову  в задоволенні клопотання щодо зняття судимості розгляд повторного клопотання з цього ж питання може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову.

У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до ст. 92-95 КК України.

Час перебування засудженого  в лікувальній установі під час  відбування покарання у виді позбавлення  волі зараховується у строк позбавлення  волі.

13. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження.

Відповідно до ст. 542 КПК  України міжнародне співробітництво  під час кримінального провадження  полягає у вжитті необхідних заходів  з метою надання міжнародної  правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у КПК України, форми співробітництва під час кримінального провадження.

За відсутності міжнародного договору України міжнародна правова  допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої  держави чи запитано на засадах взаємності.

Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до такої держави запит, письмово гарантує запитуваній стороні розглянути у майбутньому її запит про надання такого ж виду міжнародної правової допомоги.