Особливості адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення

Процесуальними джерелами  доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Юридичні властивості, якими повинні володіти фактичні дані, що містяться в певному джерелі, щоб стати доказом: належність, допустимість, достовірність, достатність.

Відповідно до вимог  ч. 1 ст. 84 КПК України докази повинні  бути отримані у передбаченому порядку. Це означає, що доказами можуть бути лише фактичні дані, отримані в результаті проведення слідчих (розшукових), негласних (розшукових) дій, які передбачені КПК України, і в тому порядку, як це передбачено відповідною процесуальною дією.

Належними є докази, які  прямо чи непрямо підтверджують  існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Допустимість доказу. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Докази та відомості, передбачені КПК України, можуть бути визнані допустимими.

Рішення національного  суду або міжнародної судової  установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення  прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України  і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

У статті 91 КПК України  викладено  перелік обставин, що належать до предмета доказування у кримінальному  провадженні, як сукупності фактів і обставин об'єктивної дійсності, які мають матеріально-правове, цивільно-правове, кримінальне процесуальне значення і є необхідними і достатніми фактичними обставинами для вирішення кримінального провадження по суті.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Підозрюваний, обвинувачений, захисник та інші учасники процесу можуть брати  участь в процесі доказування. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх надає.

3. Повідомлення у кримінальному провадженні.

Повідомлення у кримінальному  провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.

Повідомлення учасників кримінального  провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у  таких діях не є обов'язковою.

Повідомлення у кримінальному  провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 КПК України, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

4. Цивільний позов, відшкодування шкоди у кримінальному провадженні.

Окрім захисту публічних інтересів, кримінальний процес має на меті також  захист приватних прав та інтересів  окремих осіб, яким злочином заподіяно  матеріальної та/або моральної шкоди. Стаття 2 КПК прямо не вказує на таке завдання кримінального провадження, проте називає завданням охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Майнові права та інтереси учасників кримінального провадження належать до цієї категорії. Способи захисту майнових прав потерпілих від кримінального правопорушення учасників провадження передбачені ст. 127 КПК України. Частина перша цієї статті вперше на законодавчому рівні вводить такий спосіб, як добровільне відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою. При цьому добровільне відшкодування законодавець передбачає як право підозрюваного чи обвинуваченого реалізувати цей спосіб відшкодування. Другим способом відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди є пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні.

Цивільний позов у кримінальній справі - це вимога особи, якій кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням малолітньої, неосудної або обмежено осудної особи заподіяна майнова та/або моральна шкода, і яка пред'явила її у кримінальному провадженні до підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну (майнову) відповідальність за спричинену шкоду.

За результатами судового розгляду кримінального провадження, у межах  якого пред'являвся цивільний  позов, суд ухвалює рішення, яке  і вважається правовою підставою  для відшкодування шкоди потерпілому. Рішення, які може прийняти суд за результатами розгляду цивільного позову у кримінальній справі, передбачені у ст. 129 КПК України. Залежно від доведеності підстав і розміру позову суд задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

5. Заходи забезпечення кримінального провадження і підстави їх застосування.

Відповідно до ст. 131 КПК  України заходи забезпечення кримінального  провадження застосовуються з метою  досягнення дієвості цього провадження.

Заходами забезпечення кримінального  провадження є: 1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; 2) накладення грошового стягнення; 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; 4) відсторонення від посади; 5) тимчасовий доступ до речей і документів; 6) тимчасове вилучення майна; 7) арешт майна; 8) затриманий особи; 9) запобіжні заходи. Перелік заходів забезпечення кримінального провадження, установлений ч. 2 ст. 131 КПК України, є вичерпним, що виключає можливість застосування при здійсненні кримінального провадження будь-яких інших заходів його забезпечення.

Про застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий  за погодженням із прокурором, прокурор складають умотивоване клопотання, яке подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Доведення слідчим, прокурором наявності  достатніх підстав для застосування заходів забезпечення кримінального  провадження здійснюється шляхом надання  слідчому судді, суду доказів обставин, на які вони посилаються у клопотанні. При цьому слід звернути увагу на те, що надання доказів, тобто обґрунтування позиції сторони, є її обов'язком, що випливає із тлумачення ч. 5 коментованої статті. Якщо в судовому засіданні під час розгляду питання про застосування цих заходів бере участь сторона захисту, надання доказів на підтвердження її позиції також слід розглядати як її процесуальний обов'язок.

Однією із правових підстав застосування заходів забезпечення кримінального  провадження є внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, адже саме з цього моменту відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК України розпочинається досудове розслідування. Тому до клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження має бути додано витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. Це дозволяє суду пересвідчитися у наявності відповідної правової підстави для розгляду клопотання в судовому засіданні. Невиконання слідчим, прокурором вимоги закону, передбаченої ч. 6 ст. 131 КПК України, унеможливлює судовий розгляд клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

6. Підготовче провадження.

Відповідно до глави 27 КПК України після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п'яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.

Підготовче судове засідання  відбувається за участю прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника. Після виконання вимог, передбачених КПК України, головуючий з'ясовує в учасників судового провадження їх думку стосовно можливості призначення судового розгляду.

Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням  учасників судового провадження  має право обрати, змінити чи скасувати  заходи забезпечення кримінального  провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний у відношенні обвинуваченого. За відсутності зазначених клопотань сторін застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.

Після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення судового розгляду. Судовий розгляд повинен бути призначений не пізніше десяти днів після постановления ухвали про його призначення.

Документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження, долучаються до обвинувального акта (клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності) і є матеріалами кримінального провадження.

Після призначення справи до судового розгляду головуючий повинен  забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, коли вони про це заявлять клопотання. Під час ознайомлення учасники судового провадження мають право робити з матеріалів необхідні виписки та копії. Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не надаються.

7. Загальні умови судового розгляду.

Судовий розгляд —  основна і найважливіша стадія кримінального  процесу, в якій суд розглядає  і вирішує справу по суті, тобто  остаточно з'ясовує всі суттєві  обставини справи, перевіряє докази та постановляє вирок.

У ст. 318-355 КПК України  передбачається, що судовий розгляд  повинен бути проведений і завершений протягом розумного строку. Розгляд  здійснюється в судовому засіданні  з обов'язковою участю сторін. У  судове засідання викликається потерпілий та інші учасники кримінального провадження. Воно відбувається у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. У разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду.

Процедура судового розгляду передбачена ст. 342-368 КПК України. У призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження.

Секретар судового засідання  доповідає суду, хто з учасників  судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з'ясовує чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі. Секретар судового засідання повідомляє про здійснення повного фіксування судового розгляду, а також про умови фіксування судового засідання.

Судовий розпорядник  роздає особам, які беруть участь у  судовому розгляді, пам'ятку про їхні права та обов'язки. Після ознайомлення обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, з пам'яткою, головуючий з'ясовує, чи зрозумілі їм їх права та обов'язки і у разі необхідності роз'яснює їх.

Перед початком судового розгляду головуючий дає розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання. Судовий розпорядник вживає заходів, щоб допитані і недопитані свідки не спілкувалися між собою.

Після оголошення обвинувачення  головуючий встановлює особу обвинуваченого, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце і дату народження, місце проживання, заняття та сімейний стан, роз'яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Головуючий з'ясовує думку  учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Клопотання учасників  судового провадження розглядаються  судом після того, як буде заслухана  думка решти учасників судового провадження, про що постановляється  ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав.

Допит обвинуваченого починається  з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує  прокурор, а потім захисник. Після цього, обвинуваченому можуть бути задані запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого задавати йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Якщо обвинувачений  висловлюється нечітко або з  його слів не можна дійти висновку про те, чи визнає він обставини  чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді -"так" чи "ні".