Захоплення заручників

По-друге суб’єкт злочину повинен бути осудною особою.

Ч.1 ст. 19 КК вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

По-третє суб’єктом злочину повинна бути особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст. 22 КК загальний вік кримінальної відповідальності складає 16 років. У ч.2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності, за вчинення злочинів, які у даній частині передбачені. Перелік цих злочинів є вичерпним.

Аналізуючи перелік цих злочинів, можна стверджувати, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі злочини; б) майнові злочини.

Захоплення заручників, а також їх подальше тримання, практично усюди супроводжується насильством, як фізичним так і психічним. А також завжди захоплення заручників вчиняється винною особою з певною метою, яка направлена на передачу того чи іншого майна (тобто майнових прав) на користь винної особи.

Тому законодавець закріпив, що за вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК, підлягає будь-яка (тобто загальний суб’єкт злочину) фізична, осудна особа, яка на момент цього злочину досягла чотирнадцятирічного віку. Проте, якщо захоплення заручників вчинила службова чи посадова особа, з використанням своїх службових повноважень дій, зазначених у ст. 147, вони кваліфікуються за сукупністю цієї статті та ст. 365 КК України.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. . Відмежування захоплення заручників від інших посягань

Захоплення або тримання особи як заручника може бути поєднане із вчиненням інших посягань. Пропонуємо розглянути окремо питання кваліфікації найбільш типових варіантів такого поєднання.

1. Якщо захоплення або тримання  заручника супроводжувалося вчиненням  щодо нього інших насильницьких  дій (нанесенням побоїв, заподіянням  легких або середньої тяжкості  тілесних ушкоджень, незаконним  введенням в організм потерпілого наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом), скоєне належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 147 або ст. 349 КК і тією нормою, яка передбачає відповідне посягання - ст. 126, статті 122, 125 або спеціальними нормами; ст. 314; статті 152, 153 КК або спеціальними нормами .

Кваліфікація за сукупністю злочинів має відбуватись і у випадках, коли захоплення або тримання як заручника представників влади або працівників правоохоронних органів супроводжувалося заподіянням їм тяжкого тілесного ушкодження або смерті через необережність. Такий підхід у кваліфікації зумовлений тим, що відповідні дії винного, вчинені при захопленні або триманні як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів, взагалі не передбачені складом цього злочину. У зв'язку з викладеним вважаємо помилковими пропозиції окремих науковців охоплювати ст. 349 КК застосування щодо потерпілого деяких видів погроз, зокрема погрози вбивством, заподіяння йому легких середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень.¹⁶

Захоплення або тримання як заручника  «загального» потерпілого, пов'язане  із заподіянням йому тяжкого тілесного  ушкодження має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 147 КК (за ознакою - «тяжкі наслідки»). Такий самий підхід повинен застосовуватись у разі спричинення заручнику смерті через необережність. Умисне вбивство особи, яку захопили або тримають як заручника, вчинене у зв'язку з такими діями, статтями 147 та 349 КК не охоплюється і вимагає кваліфікації за сукупністю - ч. 2 ст. 147 (за ознакою «тяжкі наслідки») або ст. 349 та п. З ч. 2 ст. 115 КК.

Якщо захоплення або  тримання особи як заручника є  засобом впливу на працівника правоохоронного органу, державного діяча, судді з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 147 або ст. 349 та статтями 343, 344, 376 КК.

Виходячи з мети захоплення заручників, такі злочини, як правило, супроводжуються . пред'явленням вимог  до визначених у законі адресатів. Такі вимоги можуть носити будь-який характер, у тому числі злочинний (наприклад, надати матеріальні цінності, транспортний засіб, вогнепальну зброю тощо). У таких випадках вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів (ст. 147 або ст. 349 та статті 189, 289, 262 КК тощо). Якщо ж суб'єкт, вчиняючи захоплення або тримання потерпілого як заручника, мав на меті пред'явлення таких вимог, але висунути їх не встиг, його дії слід кваліфікувати за ст. 147 або ст. 349 та як готування до Злочину відповідного виду.¹⁷

5. Якщо при захопленні  групи заручників один або  декілька з них, але не всі,  є представником влади, працівником  правоохоронного органу чи їх  близькими родичами, а інші - «звичайними»  потерпілими, вчинене належить  кваліфікувати за сукупністю  злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 147 та ст. 349 КК. Аналогічна кваліфікація має здійснюватись у випадках, коли представник влади чи працівник правоохоронного органу за його згодою обмінюється на «звичайних» потерпілих, які були захоплені або утримувались як заручники. З приводу останньої ситуації слід зазначити, що М. Хавронюк пропонує доповнити ст. 349 КК частиною другою такого змісту: «Особа не притягається до відповідальності за тримання представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника у випадках, коли таке тримання здійснювалось за ініціативою останніх, які запропонували себе як заручників за умови звільнення інших заручників»2. Ми підтримуємо таку пропозицію, але з деякими застереженнями. Очевидно, запропонована норма має встановлювати особливі умови звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення дій, передбачених ст. 349 КК. Тому більш правильним є формулювання «Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила дії, передбачені ч. 1 цієї статті, проте за ініціативою самого представника влади або працівника правоохоронного органу, які запропонували себе як заручника в обмін на звільнення інших заручників».

Виникла необхідність розмежування захоплення заручників від незаконного  позбавлення волі або викрадення людини.

Незаконне позбавлення  волі посягає на свободу особи  як одне з важливих конституційних прав. Об'єктивно незаконне позбавлення  волі може проявлятися у різних способах і засобах - закриття у приміщенні з позбавленням можливості вийти  з нього, зв'язування, поміщення у спеціальне сховище тощо. Позбавлення волі, передбачене ст. 146 КК, припускає застосування до потерпілого примушування, насильства, інших дій проти його волі.

Умови незаконного позбавлення  волі на відповідальність не впливають, якщо при цьому потерпілому не було заподіяно шкоди здоров'ю.

Частина 1 ст. 146 КК передбачає відповідальність за незаконне позбавлення  волі чи за викрадення людини.

Викрадення людини і  утримування викраденої особи (осіб) з певною метою (корисливою, політичною тощо) також називається позбавленням волі.¹⁸

Потерпілим від злочину  є будь-яка особа, яка досягла 14 років. Вчинення цього злочину  щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 146 КК).

Діяння, передбачене ст. 147 КК, посягає на особисту свободу і безпеку осіб, що стали заручниками.

Об'єктивну сторону  цього злочину утворюють: а) захоплення і б) тримання особи як заручника.

Захоплення — це всі  способи поневолення особи позбавленням свободи, можливості пересування, діяти за своїм розсудом і потребами.

Тримання - це позбавлення  волі. Обов'язковою ознакою захоплення заручників є загроза їх вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень з  метою спонукання держави, міжнародної  організації, фізичної чи юридичної  особи чи групи осіб вчинити або утриматися від вчинення якої-небудь дії як умови звільнення заручника.

Потерпілим від злочину  може бути: 1) заручник (людина, яка захоплена  суб’єктом злочину та (або) перебуває  під його контролем і життя, здоров’я чи особиста свобода якої є своєрідними гарантіями виконання певних вимог, що висунуті чи можуть бути висунуті до третіх осіб); 2) будь-яка інша людина, яка постраждала під час захоплення або тримання особи як заручника. Вчинення цього злочину щодо неповнолітнього утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 147 КК).¹⁹

Незаконне позбавлення  волі або викрадення людини (ст. 146).

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні  відносини, що забезпечують особисту волю людини та її недоторканість. Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфікації за спеціальними нормами Кримінального кодексу (наприклад ст. 444, тобто злочини проти осіб і установ, що мають міжнародний захист).

На відміну від незаконного позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, як відзначали вчені-науковці, посягає на громадську безпеку (тобто безпосереднім об’єктом захоплення заручників є громадська безпека.

З об'єктивної сторони  цей злочин полягає в протиправній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Потерпілим від злочину  може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення  волі може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого  зв'язують і замикають в підвалі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою позбавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

За статтею 146 карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, коли особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, або в результаті акту правомірного затримання.

У цьому полягає перша  важлива відмінність захоплення заручників та незаконного позбавлення волі або викрадення людини.

З суб'єктивної сторони  цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися  різними мотивами (користь, помста та ін.). При кваліфікації злочину, передбаченого ст. 147 КК слід зауважити, що цей злочин у своєму складі має завжди конкретизовану мету, тобто у складі даного злочину мета буде виступати як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину.

Суб'єктом незаконного  позбавлення волі, є лише приватна особа. Тобто особа, яка досягла віку (загального) з якого може виступати кримінальна відповідальність – 16 років. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365.

Як вже неодноразово зазначалося, багато науковців висвітлюють теорії, щодо трансформації об’єкта захоплення заручників, щоб підкреслити найбільшу суспільну небезпечність даного злочину серед злочинів, які знаходяться в ІV розділі КК України (злочини проти волі честі та гідності особи). А тому законодавець, закріпив знижений вік кримінальної відповідальності (14 років), за скоєння злочину, передбаченого ст. 147 КК України. У цьому полягає друга важлива відмінність, яка беззаперечно буде враховуватись як основна, при кваліфікації та розмежуванні незаконного позбавлення волі або викрадення людини, та захоплення заручників.

Частина 2 ст. 146 вважає кваліфікуючими ознаками цього злочину незаконне  позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл — діяння вимагає додаткової кваліфікації за ст. 263), або здійснювані протягом тривалого часу.

У частині 2 ст. 147 передбачені  такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій він знаходиться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної матеріальної шкоди). Тяжкими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника.

У частині 3 ст. 146 КК передбачені  особливо кваліфікуючі обставини цього  злочину: вчинення його організованою  групою, або спричинення внаслідок  позбавлення волі або викрадення тяжких наслідків (смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).

У частині 2 ст. 147 передбачені  такі кваліфікуючі ознаки злочину: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього  або організованою групою, або  дії, які поєднані з погрозою знищення людей (наприклад, винний загрожує висадити будівлю, в якій він знаходиться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки (наприклад, смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної матеріальної шкоди). Тяжкими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або інших осіб дії винного додатково кваліфікуються за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

Дане положення також  закріплене в Постанові Пленуму  Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах  про злочини проти життя та здоров’я особи» (згідно з абз.3 п. 7 згаданої Постанови)

 

Розділ 3. Відповідальність за захоплення заручників за законодавством зарубіжних країн