Уголовное право зарубежных стран

 Щодо  вини, то КК РФ не дає такого поняття, а одразу визначає форми вини. КК України дає визначення вини, так само як у КК Білорусі. КК України розрізняє дві форми вини — умисел і необережність (ст. 14). Формулювання видів вини дещо відрізняється від визначеного у КК Росії (статті 25—26), КК Білорусі (статті 22~24) і КК Латвії (статті 9 і 10). КК Росії, як і КК України, однаково визначає прямий умисел щодо злочинів з матеріальним і злочинів з формальним складом, що неправильно. Але у ньому більш точно визначається інтелектуальний момент прямого умислу: особа передбачає не самі наслідки, а можливість чи невідворотність їх настання, а також вольовий момент недбалості: вказується на необхідну уважність і передбачливість.²⁹

Щодо  співучасті, то згідно з КК Росії (ст. 32) і КК Білорусі (ст. 16) співучастю у злочині визнається умисна спільна участь двох чи більше осіб у вчиненні умисного злочину. Як видно з цього визначення, співучастю може визнаватись і умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину двох осіб, одна з яких не є суб'єктом злочину (не досягла віку кримінальної відповідальності, є неосудною тощо). Такий підхід не можна визнавати помилковим, якщо виходити з того, що об'єктивно відповідне діяння вчинюється спільними зусиллями двох чи більше осіб, і та з них, яка є суб'єктом злочину і має нести відповідальність за його вчинення,усвідомлює  цей  факт.

   Проте КК України (ст. 26 і ч. 1 ст. 28) виходить з того, що співучастю  може визнаватися тільки умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину двох чи більше суб'єктів злочину. Ця позиція також має своє обгрунтування, і вона все ж таки є більш правильною. По-перше, тому, що, наприклад, особа, яка є не-осудною, не може ставитися до вчинення злочину умисно (вона взагалі до нього ніяк не ставиться), а просто спільна участь у вчиненні злочину і за ст. 32 КК Росії та ст. 16 КК Білорусі ще не є співучастю у злочині; такою співучастю є умисна спільна участь у вчиненні злочину. По-друге, і в КК Росії та КК Білорусі, і в КК України йдеться про спільну участь у вчиненні злочину. Якщо ж особа не усвідомлює (внаслідок неосудності чи певного віку), що нею спільно з іншими вчинюється саме злочин, можна говорити, скажімо, про спільне вчинення певних дій, але не про спільну участь у вчиненні злочину. По-третє, особу, яка не є суб'єктом злочину, можна умовно прирівняти до засобу (чи знаряддя), використання якого не може характеризуватися поняттям "спільна участь", бо воно є лише використанням. Разом з тим, не можна обійти увагою і той факт, що у частинах 2, 3 і 4 ст. 28 КК України, де визначаються вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, організованою групою і злочинною організацією, йдеться вже не про суб'єктів злочину, а про осіб. Це певним чином суперечить загальному визначенню співучасті, даному у статті 26. Як і КК України (ст. 27), КК Росії (ст. 33), КК Білорусі (ст. 16), І КК Латвії (ст, 20), КК Литви (ст. 24), КК Молдови (ст. 42), КК Албанії (ст. 26) до співучасників злочину відносять виконавця, організатора, підбурювача і пособника.КК Росії (ст. 35) і КК Білорусі (статті 17-19) так само, як і КК України, виділяють такі форми співучасті: 1) група осіб; 2) група осіб за попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація. Але зміст двох останніх є дещо іншим, ніж у КК України.

 Щодо  осбставин, що виключають злочинність  діння, то у Загальній частині кримінальних кодексів пострадянських держав обставинам, що виключають злочинність діяння, як правило, присвячені спеціальні глави.

 В українській  кримінально-правовій доктрині також  ще задовго до прийняття нового КК України 2001 р. виділялись чотири групи  обставин, що виключають кримінальну  відповідальність. Це обставини, що виключають: 1) суспільну небезпечність; 2) кримінальну протиправність; 3) ознаки складу злочину; 4) суспільну небезпечність і протиправність.

 У КК Росії це глава 8 розділу II. Загальний перелік цих обставин у цілому не відрізняється від того, що міститься у КК України. КК Росії не передбачає лише такої обставини, як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК України).³⁰

 Ще  одним важливим інститутом, на який справило вплив пострадянсбке кримінальне право  є покарання. Спільним є те, що КК Росії (ст. 45), КК Білорусі (ст, 48), КК Латвії (ст. 36) і КК Молдови (ст. 62) традиційно для постсоціалістичних кримінальних кодексів поділяють усі покарання на основні і додаткові, а також покарання, що можуть застосовуватись як основні або додаткові. В основі цієї класифікації лежить юридична значущість покарань. ³¹

 Все вищевикладене це, на мою думкку, основні положення інститутів Загальної  частини кримінального права України, які певним чином були запозичені українським законодавцем, чи правильніше буде сказати, на які справили вплив кримінальне право пострадянських країн. Щодо норм особливої частини, то звичайно є велика кількість спільних норм, але у зв’язку з тим, що встановлений певний регламент написання рефератів, то не всмозі сконцентрувати на цьому увагу.

Висновок

 Отже, виходячи із вищевикладеного можна  зробити  висновки, що КК України  у порівнянні з Кримінальними  кодексами потребує певного вдосконалення. На мою думку, КК України повинен відійти від стандартів радянського права, які в певній мір закладені у КК України,  а це насамперед зумовлено тим, що основним зразком для КК України були кодекси не європейських країн таких як Польща,Франція, Німечинна, а кодески країн колишнього Радянського союзу, які просто перенесли норми своїх створених, ще за часів СРСР кодексів  у кодекси сучасні, можливо певним виключенням будуть країни Прибалтики. У зв’язку з цим було б доцільно для українського законодавця під час вдосконалення Кримінального кодексу  врахувати деякі положення кримінальних кодексів розвинених зарубіжних країн, а особливо країн Європи. А саме:

 1.Потрібно  більш конкретно визначити суспільно  небезпечне діяння . Також, на мою думку, цікавим було б , якиби закріпили положення про те, що діяння, які хоч і завдали певної шкоди,але ця шкода завдана конкретним особам , які не вважають за потрібне подавати скаргу і не хочуть, щоб суб’єкт злочину був притягненний до відповідальності. Вважаю за доцільне декриміналізувати деякі злочини, адже приблизно два десятки  статей КК передбачають відповідальність за діяння, які водночас становлять собою адміністративні правопорушення (йдеться про збіг ознак складів злочинів та адміністративних правопорушень). Ще більше є випадків, коли адміністративне правопорушення становить собою готування до злочину чи співучасть у ньому. Очевидно, що вказані норми передбачають посягання, доцільність кримінальної відповідальності за які викликає сумнів. Лише очищення КК від малозначних посягань дасть можливість приділяти належну увагу діянням, які викликають резонанс у суспільстві, становлять реальну суспільну небезпеку. Лише тоді, коли КК буде невеликим за обсягом, коли його норми будуть застосовуватися рідко, але неухильно, слова ’’порушена кримінальна справа’’ змушуватимуть трепетати і будуть викликати справжню повагу. 

 Потрібно  встановити вік кримінальної відповідальності з 16 років стабільно без будь-яких винятків, бо я вважаю, що до цього віку особа не в повній мірі усвідомлює значення своїх дій і має не стійку психіку.

 2.У Загальній чатині кримінальних кодексів країн Зх.Європи  взагалі не визначено форм співучасті, але це ні в якому разі не заважає боротьбі зі злочинністю у цих країнах, оскільки відповідальність за організацію злочиних організацій чи інших форм співучасті так само як і ознаки цих форм, визначені у Особливій частині цих кримінальних кодексів. Ось тому мені здається, було б доцільно ст.28 та положення ст.ст.143,255,256,257,258,260 КК України, що визначають різні види злочинних організацій та їх ознаки, узгодити між собою.

 3. Встановити більш широке коло обставин, що виключають злочинність діяння. Зокрема можна було б закріпити ще такі обставини,що виключають злочинність діяння : дії, як необхідні для запобігання втечі ув’язненого, як у КК Данії,згода чи прохання потерпілого як в КК Італії, провокація злочину,як в КК Польщі

 4. Чіткіше  визначити, які покарання мають  бути основними, а які додатковими.  Змінити мінімальну межу такого  виду покараня як позбавлення  волі з одного року до 3 місяців, бо тепер,наприклад неможливо встановити покарання у вигляді позбавлення волі до 1 року. Також встановити максимальну межу позбавлення волі 30 років. І встановити можливість призначати декілька довічних ув’язнень для особливо небезпечних злочинців для яких раніше можливо було застосувати смертну кару, бо, на мою думку, довічне ув’язнення є найсуворішим покаранням. Було б доцільно встановити штраф одним із основних покарань, для того, що б за злочини, які є не дуже тяжкими держава могла отримати певні прибутки. Але розмір  штрафів має бути високим. Встановити конфіскацію майна тільки за тяжкі злочинни і злочинни, які тягнуть за собою великі матеріальні наслідки.

 5. Слід визначити співвідношення між злочинами та адміністративними проступками, вирішити проблему, пов’язану з тим, що наше законодавство допускає арешт — фактично позбавлення волі — не за вчинення злочину. Необхідно повернутися до питання про виділення кримінального проступку як окремої

категорії правопорушень. Одна з ідей зводиться до наступного:

 — всі  діяння, відповідальність за які передбачена  КК, поділити на злочини та

 кримінальні проступки;

 — до злочинів віднести діяння, за які передбачено  позбавлення волі та які тягнуть  за собою судимість. Злочини, у свою чергу, мають поділятися на чотири категорії за ступенем тяжкості;

 — кримінальними  проступками визнавати діяння, за які не встановлене позбавлення  волі та які не тягнуть судимості. Перелік кримінальних проступків сформувати за рахунок діянь, які зараз віднесені  до категорії злочинів невеликої тяжкості (але за які не передбачене позбавлення волі), ряду інших злочинів, тих адміністративних правопорушень, за які передбачене застосування арешту. В цілому

до кримінальних проступків можна буде віднести понад 150 діянь, які нині визнаються злочинами.

     Взагалі, якщо порівняти кримінальне право України з кримінальним правом зарубжних країн, а особливо європейських, то можна сказати, що є звичайно спільні риси, але є й певні відміності, які можна було б сприйняти українському кримінальному праву,але є й такі, які не варто сприймати. Звичайно хотілося б, щоб український законодавець при вдосконаленні КК України звернув увагу, зокрема на Кримінальний кодекс Польщі, Франції, Данії, інших розвинених країн. Будемо сподіватися, в майбутньому після встановлення економічної, політичної стабільності в державі при вдосконалені кримінального законодавства України буде враховано зарубіжний досвід.

Список  використаних джерел 

Нормативно-правові  акти:

1. Кримінальний кодекс  України від 5.04.2001 року// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131
2. Уголовный кодекс Республики Польша від 1.01.199// Законодательство зарубежных стран.- Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2001 г., 234 стр.
3. Уголовный кодекс РФ от 13 июня 1996 г. N 63-ФЗ (УК РФ)// Собрании законодательства Российской Федерации от 17 июня 1996 г. N 25 ст. 2954
4. Уголовный кодекс  Республики Беларусь   9 июля 1999 г. N 275-З

Спеціальна  література:

3. Бурдін  В. Проблеми визначення кримінально-значимої періодизації віку особи // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2002. — Вип. 37. — С. 417-423.
4. Голик Ю.В. Вступительная статья / Уголовньш кодекс Норвегии. С. 38.СПб., 2003.
5. Грищук В.К. Окремі питання коментування норм КК України про злочини проти особи // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. — 2004. — №2 (2). Додаток2.— С. 105.
6. Жалинский А.З. Современное немецкое уголовноеправо. -— М., 2004. — С. 67-68.
7. Конева М. История развития уго-ловного законодательотна за действия гомосексуального характера // Уголовное право. —2003. —№2.—С. 42—44
8. Котюк І.І., Костенко О.М. Кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче право України: Тендерна експертиза. — К., 2004. — С. 72-73.
9. Крылова Н.Е., Серебрснникова А.В. Уголовное право совремснньїх зарубежньїх стран (Англии, США, Франции, Ґермании). — М., 1997. — С. 111.
10. Крючкова О. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом; проблемні питання кваліфікації // Вісник прокуратури. — 2003. — № 10, — С. 39.
11. Курс уголовного права. Особенная часть / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комиссарова. — М., 2002. — Т. 5. — С. 102
12. Курс уголовного права. Том 1. Общая часть. Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. М.: ИКД "Зерцало-М", 2002-ст.503-514
13. Лукашов А.Й,, Саркисова З.А. Вступительная статья / Уголовный кодекс Латвийской Республики. — СШ., 2001. — С. 14.
14. Малиновский, А.А. Уголовное право зарубежных государств / А.А. Малиновский. - М, 1998. - 128с
15. Мамчур В.М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку: Автореф, дис.... канд. юрид. наук. — К.,2003. — С. 7
16. Растропов С.В. Развитие уголовного законодательства государств СНГ и Балтии об ответственности  за причинение вреда здоровью человека// Уголовное право:стратегия развития в XXI веке.-М.,2005.-с.314-317
17. Сташис В. В. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України// Новий  Кримінальний  кодекс України: питання застосування і вивчення. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Питання застосування нового Кримінального кодексу України» 25-26 жовтня 2001 року м.Харків /  ―  Харків.: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2001.  ―    ст.4
18. Уголовное законодательство зарубежных стран ( Англии, США, Франции, Германии, Японии ): Сборник законодательных материалов / МГУ им.М.В.Ломоносова. Юрид.фак-тет; Под ред. И.Д.Козочкина. - Москва: Зерцало, 2005. - 352с. - ( Иностранное законодательство ).
19. Уголовное право зарубежных государств. — М, 2003. —• С. 523.
20. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2006. – с.378-379
21. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: Учебное пособие / Под ред. и с предисл. И.Д. Козочкина. — М.: Омега-Л, Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2005. - 576 с
22. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи:порівняльно-правовий аналіз, проблеми гармонізації.Монографія.-К.:Юрисконсульт,2006.-с.1028